Тема 10

СОЦІОЛОГІЯ ПРАВОВОГО КОНФЛІКТУ

1. Поняття «соціальний конфлікт» та «юридичний конфлікт»

2. Внутрішня структура юридичного конфлікту

3. Типологія конфліктів

4. Кримінальний конфлікт

5. Завершення конфлікту

1. Поняття «соціальний конфлікт» та «юридичний конфлікт»

Людина як соціальний феномен є продуктом безлічі найрізноманітніших суспільних взаємодій. Безперечно, ці взаємодії, відносини мають певну форму. Суспільствознавці виділяють такі основні форми суспільних відносин.

Суспільна позиція - форма суспільних відносин, що визначається позицією суб'єкта суспільних відносин у суспільному розподілі праці й відбивається в конкретних групових та індивідуальних ціннісних орієнтаціях як світосприйнятті суспільства в цілому та окремих його явищ.

Консолідація - форма суспільних відносин, яку обирають для взаємодії суб'єкти, чиї суспільні позиції дуже споріднені, а відтак і кінцева мета практично єдина. Ця форма передбачає об'єднання зусиль суб'єктів взаємодії заради досягнення спільної стратегічної мети.

Співробітництво - форма суспільних відносин, яка обирається суб'єктами, чия кінцева мета різна, але проміжні, тактичні завдання єдині й тому доцільно їх розв'язувати, об'єднавши зусилля.

Компроміс - форма суспільних відносин, яку обирають суб'єкти у випадку, коли їх інтереси антагоністичні, але висока загальна культура дозволяє їм піти на взаємні поступки заради максимально можливого задоволення власних інтересів.

Конфлікт - форма суспільних відносин, яка притаманна взаємодії груп, чиї інтереси антагоністичні, а низька загальна культура не дозволяє їм домовитися, внаслідок чого вони вступають у протидію один одному.

Саме конфлікт як форма суспільних відносин, яка передбачає протидію суб'єктів суспільних відносин один одному в процесі досягнення антагоністичних цілей здебільшого зумовлює деструктивні наслідки. І хоча дослідники конфлікту виділяють як негативні, так і позитивні функції, а отже і наслідки конфлікту, історія людства свідчить про значні руйнівні наслідки конфліктних форм взаємодії, а іноді й про загибель цілих цивілізацій.

Тому проблемам вивчення і особливо розв'язання конфліктів людство завжди приділяло значну увагу.

Враховуючи той факт, що юридичний конфлікт є різновидом соціального конфлікту, зрозуміти нюанси юридичного конфлікту, не знаючи основних положень теорії соціального конфлікту, неможливо. Тому спочатку розглянемо основні віхи історії формування теорії соціального конфлікту.

Як ми вже зазначили, вивчення та теоретике-прикладне осмислення конфлікту завжди цікавило провідних мислителів свого часу. Але найчіткіші теоретичні положення щодо конфлікту з'явилися на межі періодів пізнього Відродження та Новітнього часу. Вони були сформульовані такими філософами, як Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель, К. Маркс. Щодо безпосередньо конфліктологічних теорій, то активно їх почали розробляти наприкінці XIX - на початку XX ст. У цей період у вказаному напрямі плідно працювали Г. Спенсер, М. Вебер, Г. Зіммель, В. Парето та інші.

Сучасні конфліктологічні теорії викладено в працях Л. Козера, Р. Дарендорфа та К. Боулдінга.

Соціальна теорія проявила інтерес до конфлікту в суспільстві в XIX і на початку XX ст. Але в середині XX ст. помітно зневажливе ставлення до проблеми конфлікту, передусім з боку функціоналістів, які хотіли обґрунтувати унітарну концепцію суспільства та культури, підкреслюючи соціальну інтеграцію і гармонійну дію загальних цінностей. Якщо функціоналісти і звертали увагу на конфлікт, то розглядали його як патологічне явище, а не нормальний стан будь-якого здорового соціального організму.

У 1950-1960-і роки деякі соціологи, що спиралися на ідеї К. Маркса та Г. Зіммеля, намагалися відродити теорію, яку вони назвали «теорією конфлікту». Маркс, як відомо, свого часу запропонував дихотомічну модель соціального конфлікту, згідно з якою все суспільство поділено на два основних антагоністичних класи, що захищають інтереси праці та капіталу. К. Маркс стверджував, що конфлікт зумовлює трансформацію суспільства. Г. Зіммель відмовився від дихотомічної моделі, він вважав, що конфлікт має позитивні функції, сприяючи соціальній стабільності, підтримці наявних груп і спільнот.

Л. Козер, розвиваючи концепцію Г. Зіммеля, стверджував, що конфлікт виконує важливу функцію в складних плюралістичних суспільствах. Він зазначав, що так звані «перехресні конфлікти», коли союзники в одному питанні, тобто по одній вісі протиріч, є противниками по іншій вісі, як правило, запобігають виникненню небезпечніших конфліктів. Складним суспільствам притаманно сполучення багатьох інтересів і конфліктів, що й утворює врівноважений механізм, який запобігає нестабільності.

Р. Дарендорф також припускав, що конфлікти перехресні й не збігаються. На відміну від К. Маркса, він стверджував, що основний конфлікт у межах всіх соціальних інститутів більше торкається розподілу влади й авторитету, ніж капіталу, і що саме відносини панування й підкорення зумовлюють виникнення антагоністичних інтересів.

Д. Локвуд поглибив запропонований марксистами розподіл на «системний» та «соціальний» конфлікт. Системний конфлікт, за Д. Локвудом, виникає тоді, коли немає гармонії між різними соціальними інститутами: наприклад, коли дія в межах політичної підсистеми не збігається з потребами підсистеми економічної. Соціальний конфлікт є міжособистісним і виникає лише в межах соціальних взаємодій.

Американський соціолог Кеннет Боулдінг стверджує, що сама природа людини штовхає її до постійної ворожнечі та боротьби з

собі подібними, тому конфлікт постійно є в суспільному житті, однак все це не виключає можливості обмеження та попередження конфліктів.

Занепад функціоналізму та відродження марксистського і веберівського підходів у соціології 70-х років XX ст. сприяли поверненню проблемі конфлікту її традиційно ключового значення в теорії і емпіричних дослідженнях.

У вітчизняній науці конфліктологічна проблематика є новою, оскільки радянська наука взагалі не вивчала конфліктологію, бо вважалося, що ми будуємо «безконфліктну модель соціалістичного суспільства». Сьогодні конфліктологічний підхід у дослідженнях дістає дедалі ширшого застосування в межах практично всіх наук гуманітарного циклу. Саме для запобігання переростанню юридичних протиріч у юридичні конфлікти потрібне використання теоретичних надбань цього підходу.

Зауважимо, що однозначності в думках провідних зарубіжних і вітчизняних вчених щодо співвідношення термінів «протиріччя» та «конфлікт» не існує. Умовно можна виділити два основних підходи до цієї проблеми. Зокрема, Р. Дарендорф, Дж. Бернард, К. Бо-улдінг, Л. Крисберг, О. Баєва, А. Панасюк вважають, що поняття протиріччя та конфлікту тотожні, тобто соціальний конфлікт виникає тоді, коли є протилежність, несумісність, невідповідність інтересів. Тоді як Л. Козер, М. Крозьє, А. Запрудський, В. Кудрявцев вважають, що конфлікт - це дії, до яких вдаються суб'єкти з метою реалізації власних інтересів. Ми дотримуємося останнього погляду й розглядатимемо подальший матеріал саме з цієї позиції.

Дамо визначення соціального та юридичного конфлікту.

Під соціальним конфліктом розуміють найрізноманітніші форми протидії суб'єктів суспільних відносин із приводу перерозподілу або збереження системи споживання життєво важливих ресурсів. Під ресурсами розуміють матеріальні та духовні цінності, в тому числі й самі форми відносин і систему соціальних позицій тощо.

Оскільки ми зробили акцент на тому, що є прибічниками тлумачення соціального конфлікту як форми відносин, які передбачають протидію прагненням опонента, а юридичний конфлікт визначили як різновид соціального конфлікту, то ключовою ознакою юридичного конфлікту є дія хоча б одного із суб'єктів, що має юридичні наслідки. Виходячи із сказаного, визначимо поняття юридичного конфлікту.

Юридичний конфлікт - різновид соціального конфлікту, за якого хоча б один із суб'єктів взаємодії обирає форми протидії, що регулюються приписами чинного законодавства і тому в результаті такої взаємодії настають юридичні наслідки.