Тема 11

ЗАКОН ТА ГРОМАДСЬКА ДУМКА

1. Співвідношення легального і легітимного в законодавстві

2. Ефективність законодавства

3. Соціологія громадської думки

§ 1. Співвідношення легального і легітимного в законодавстві

Соціалізація - процес накопичення знань про соціальне середовище, що нас оточує, засвоєння системи цінностей суспільства та найближчого соціального оточення, отримання навичок соціально-позитивної (нормативної) поведінки. Це поняття можна сформулювати й дещо інакше: соціалізація - процес засвоєння властивих певному суспільству закономірностей взаємодії між спільнотами, групами та індивідами на рівні внутрішніх переконань особи як єдино можливих взірців взаємодії (інтеракцій). У цьому контексті правову соціалізацію ми можемо визначити як такий стан, коли особа засвоює нормативну систему права на рівні власних переконань і дотримується її не під загрозою санкцій, а тому, що не бачить альтернативи взірцям поведінки, що їх запропонувало право.

Зауважимо, нормативні системи не є константою, тобто постійними. Вони весь час змінюються відповідно до змін суспільних відносин. При цьому питома вага норм, що реформуються або замінюються, значно нижча норм, які функціонують стабільно. Інакше настає «суспільний хаос» і, як наслідок, стан аномії.

Для адаптування нормативних систем до змін суспільних відносин, що відбуваються, існують спеціальні інститути. Зокрема, нормативну систему права санкціонує наймогутніший інститут суспільства - держава. Звичайно, не весь державний апарат покликано займатися проблемами адаптації нормативних систем до змін суспільних відносин. У межах держави передбачено розподіл влади на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову. Саме законодавча гілка влади безпосередньо займається названими вище проблемами. Водночас у межах держави також існує могутній інститут - правоохоронні органи. З самої назви цього інституту зрозуміло, що його покликано захищати нормативну систему права, тобто стежити за дотриманням особами, які проживають на певній території, встановлених офіційних норм поведінки.

Обов'язковість дотримання норм усіма членами певного соціуму насамперед пов'язано з поняттям соціального очікування. Кожна людина, яка діє в межах установлених норм, має право розраховувати, що й інші особи соціуму, який продукував певну норму, діятимуть саме в цих межах, а, отже, можна передбачити відповідну реакцію в кожній конкретній взаємодії. В системі правничих наук давно виведено жорстку пропорцію між правами та обов'язками у взаємодії між суб'єктами відносин і, насамперед, правовідносин. Ще в праці Гоббса «Левіафан...» доведено необхідність кожному членові соціуму відмовитися від другорядних особистих потреб заради реалізації життєво важливих потреб у процесі суспільної діяльності.

Отже, в процесі соціалізації людина мусить навчитися відмовлятися від реалізації другорядних власних потреб, якщо в процесі їх реалізації завдано збиток життєво важливим потребам інших осіб. При цьому норми допомагають особі обрати варіант поведінки, який забезпечить недоторканність інтересів найближчого соціального оточення.

У будь-якому випадку нормативні системи обмежують реалізацію наших потреб нижчих порядків заради задоволення потреб вищих порядків. Але постає запитання: хто ж визначає рейтинг потреби особи і, відповідно, формує нормативну систему? Це питання надто актуальне в зв'язку з легітимацією нормативних систем в цілому, і окремих норм - зокрема. Проблема співвідношення легального і легітимного не нова, її прояви в дещо іншій модифікації ми зустрічаємо ще в античності. Загальновідома богиня правосуддя Феміда на важелях терезів зважує законність і справедливість. Співвідношення термінів «легальний» і «легітимний» легше зрозуміти, давши їх визначення.

Легальний (лат. legalis) - законний, що відповідає чинному законодавству. Слово «легітимний» має той самий латинський корінь і означає - визнаний законним.

Відповідно можна виділити три варіанти співвідношення легальної та легітимної поведінки. Певний взірець поведінки закріплено нормою закону, прийнятого вповноваженим органом у межах компетенції, передбаченої чинним законодавством, буде, безумовно, легальним. Але при цьому такий еталон поведінки може не визнаватися справедливим, доцільним, а, можливо, і навпаки - визнаватися певною категорією населення шкідливим. У цьому випадку таку норму буде визнано нелегітимною. Здебільшого, наявність таких норм у конкретному законі обумовлює відчуження до закону в цілому. Отже, перший варіант - коли норма або закон є легальним, але нелегітимним. Другий варіант, коли норма або закон легальні та легітимні. Такий варіант, безперечно, є ідеальним. Третій варіант, коли певний еталон поведінки укорінився як доцільний та загальноприйнятий, тобто легітимний. Але при цьому такий еталон поведінки не закріплено законом, або навіть чинним законодавством передбачено інший взірець поведінки. В цьому випадку еталон поведінки, що дістав значного поширення, буде легітимним, але не легальним.

Серед наведених вище варіантів співвідношення легальності та легітимності закону ідеальним, звичайно, є другий варіант, коли населення усвідомлює його легальність і визнає легітимним. У цьому випадку процес інтеріоризації норм права, тобто сприйняття припису норми як внутрішнього переконання, відбувається дуже легко. Тому великого значення набуває питання легітимації кожного закону. По суті, від рівня легітимності закону залежить його ефективність.