§ 3. Типологія конфліктів

Звернімося до класичної типологізації конфліктів. Видатний американський спеціаліст із загальної теорії систем К. Боулдінг згідно з загальною теорією конфліктів поряд Із рівнем організованості сторін поділяє конфлікти на три великі групи: на рівні особистості, групи й організації. Класифікацією трьох організаційних рівнів обумовлено таку типологію:

1) конфлікти між індивідами;

2) конфлікти між різними групами;

3) конфлікти між групами, що мають спільних членів; -,

4) конфлікти між гомогенними організаціями (наприклад державами);

5) конфлікти між гетерогенними організаціями (наприклад між державою і церквою);

6) конфлікти між індивідом і групою (наприклад у сім'ї);

7) конфлікти між індивідом і організацією (наприклад між громадянином і державою);

8) конфлікти між групою і організацією.

Однак, як вважають Кудрявцев і Казимірчук, на яких ми вже посилалися, типологія юридичного конфлікту значно відрізняється від звичайної. Вони визнають, що юридичні конфлікти, як і інші, можна поділити на глобальні та регіональні, групові й міжособистісні, ситуаційні та позиційні, конфлікти інтересів і когнітивні, можуть бути гострими та мляво плинними. Але специфіка юридичного конфлікту визначається насамперед:

а) галуззю права, в якій відбувається конфлікт; 'J б) структурою норми, що до нього належить; ' в) різновидом правозастосовної установи.

З точки зору поділу за галузями права конфлікти можливі, як свідчить судова й арбітражна практика, в цивільному, трудовому, сімейному, фінансовому, адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному, виправно-трудовому праві.

Особливу групу становлять міждержавні та міжнаціональні конфлікти, що регулюються нормами міжнародного права, договорами й угодами, а також Конституцією.

Бувають змішані варіанти конфліктних взаємовідносин. Конфлікт між політичною партією чи профспілкою і державною установою в період свого виникнення може не мати юридичного характеру, але потім на основі змін законодавчих норм його набути.

Галузь матеріального права, до якого належить конфлікт, не визначає досконально процесуальних засобів, якими можна розв'язати конфлікт. Юридичним процедурам розгляду конфліктів надають самостійної уваги в галузевих юридичних дисциплінах.

Залежно від структури відповідних правових норм, в основі конфлікту може лежати різне тлумачення і розуміння або недотримання, порушення практично будь-якої норми права: уповноважуючої, зобов'язуючої або забороняючої. Тут важливо, які суб'єкти виступають в тому чи іншому випадку як конфліктуюча сторона.

Типологізація юридичного конфлікту за системою державних правозастосовних або правоохоронних органів дає уявлення про компетенцію цих органів у разі виникнення конфліктної ситуації. Цю компетенцію досить чітко визначено щодо правоохоронних органів (суду, арбітражу, прокуратури, міліції тощо). Однак слід зазначити, що коли конфлікти виникають у зв'язку з роботою інших державних установ, виникає плутанина, тяганина, часто свідомо організована державним чиновником, оскільки інформації з компетенції тих чи інших державних установ, у тому числі й правоохоронних, мало, що і стає підставою для маніпуляції та тяганини.