§ 4. Фактична діяльність суб'єктів правозастосування. Соціальні критерії її оцінки

Під фактичною діяльністю суб'єктів правозастосування мають на увазі конкретні дії, які здійснюють правозастосувальні органи й посадові особи в процесі розв'язання юридичних справ і винесення правозастосовних актів.

Фактична діяльність складається з окремих дій, тобто конкретних актів поведінки, що здійснюють під час виконання окремих завдань. В правозастосуванні, як і в будь якій іншій складній творчій діяльності, кінцевого результату досягають шляхом постановки й розв'язання ряду окремих питань. Перш ніж винести рішення з юридичної справи, правозастосовник повинен зібрати достовірні докази, оцінити їх, дати юридичну кваліфікацію, мотивувати свою позицію у справі тощо. Акти перевірки правозастосовника, спрямовані на розв'язання окремого правозастосовного завдання й досягнення певних розумових чи матеріальних результатів, розуміються як дії.

Залежно від завдань, які розв'язують, правозастосовні дії поділяють на три види:

- рухові дії. Здійснюють з метою досягнення будь-якого матеріального результату, наприклад, обшук, виїмка документів, конфіскація майна, написання протоколу, допит свідка;

- пізнавальні, розумові дії. Здійснюють з метою отримання правозастосовником знань про обставини справи, їх оцінка і прийняття рішення у справі;

- соціально-комунікативні дії. Спрямовані на встановлення соціальних зв'язків з іншими учасниками юридичної справи, яку розглядають. Серед цих зв'язків профілюючими є зв'язки правозастосовника із заявником, потерпілим, іншою особою, яка виступає ініціатором розгляду відповідної справи, свідками, експертами, правопорушниками, а також державними органами й посадовими особами, які беруть участь у справі.

Характерна особливість правозастосовної діяльності полягає в тому, що її здійснюють в спеціальній процесуальній формі, закріпленій законами чи іншими нормативно-правовими актами. Найдетальніше регулювання правозастосовної діяльності здійснюють в сфері правосуддя, пов'язаній з розглядом кримінальних, цивільних і адміністративних справ. Процесуальна форма покликана забезпечити прийняття законних і обґрунтованих правозас-тосовних актів шляхом покладання на правозастосовника обов'язку здійснити всі передбачені законом дії і процедури. При цьому закріплені законом процедури визначають порядок збору, закріп-

лення і оцінки доказів, строки виконання окремих юридичних дій, права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі, процесуальні гарантії, що дозволяють забезпечити використання цих прав і належне виконання обов'язків.

Недотримання правозастосовником процесуальної форми, як правило, негативно впливає на кінцевий результат розгляду справи. Без проведення потрібних у справі дій правозастосовник найчастіше виявляється нездатним встановити повно й всебічно фактичні обставини, оцінити їх, правильно застосувати норму матеріального права, допускає інші помилки. І не випадково законодавець розглядає істотні порушення норм процесуального закону як самостійну підставу відміни винесених рішень з кримінальних і цивільних справ.

Залежно від ставлення до встановленої процесуальної форми діяльності, а також і до норм матеріального права, ступеня правової активності можна умовно виділити чотири типи правозастосовників.

Законник. Для працівника цього типу характерні активна й результативна діяльність, неухильне дотримання чинних норм матеріального й процесуального права. Правозастосовні акти, які він приймає, не мають помилок і повною мірою відповідають принципам законності, доцільності та справедливості.

Перестраховщик. Працівники цього типу прагнуть зняти з себе особисту відповідальність за хід розгляду справи й прийняті результати; більшу частину своїх дій і рішень приймають лише за згодою свого керівництва або вищестоящих органів, а від учасників справи вимагають документи, які навіть не стосуються справи, або виконують зайві дії. В кінцевому результаті все це призводить до тяганини та бюрократизму.

Юридичний нігіліст. У діяльності правозастосовників цього типу допускаються відступи від чинних процесуальних норм з метою спрощення порядку розгляду справи й прискорення у ній провадження. Свої відступи від процесуальної форми правозастосовник мотивує тим, що він, як професіонал, здатен швидко оцінювати суть справи, володіє інтуїцією й не потребує проведення всіх процедур, яких вимагає закон.

Корупціонер. Це суб'єкт правозастосування, який за хабар у вигляді грошей, цінних паперів, майна або вигоду майнового характеру свідомо допускає порушення норм матеріального й процесуального права, приймає необгрунтовані законом рішення на користь особи, яка дала хабара. Дії цієї категорії правозастосовників несумісні з цілями законодавчої і правозастосовної діяльності, завдають істотної шкоди інтересам суспільства й держави, а також інтересам особистості. У випадку виявлення фактів корупції винні особи підлягають кримінальній і дисциплінарній відповідальності.

У соціології права юридична оцінка фактичних дій суб'єкта правозастосування органічно доповнюється їх соціальною оцінкою. При цьому істотного значення набувають два показники: 1) міра відповідності фактичної діяльності й правозастосовного рішення соціальним нормам; 2) ступінь соціальної результативності правозастосу-вальної діяльності.

Юридична форма в правозастосувальній діяльності відображає лише найголовніше, найнеобхідніше. Тому під час реалізації владних повноважень посадової особи, оцінці її фактичних дій істотну роль відіграють не лише правові, а й етичні, моральні норми. Соціологічні дослідження переконливо показують прямий і безпосередній вплив рівня моральності посадових осіб на суспільну оцінку держави, їх здатність досягати поставленої мети, а також соціальний настрій суспільства.

Серед невід'ємних моральних якостей суб'єкта правозастосування особливого значення набувають чесність і гідність, принциповість, добропорядність, чуйність у стосунках з людьми. Одночасно в роботі посадової особи не повинно бути таких, що суперечать уявленням про моральність, рис, як задирливість, зарозумілість, надмірна самовпевненість, нетерпимість щодо іншого погляду тощо.

Моральні якості мають соціальну цінність не самі по собі, а тією мірою, якою вони проявляються в діяльності посадової особи й тих рішеннях, які вона приймає. Тому при завершенні соціальної оцінки правозастосування використовують критерій, який дозволяє виявити результати цієї діяльності, її здатність впливати на існуючі суспільні відносини. У соціології права як такий критерій найчастіше розглядають ефективність правозастосовної діяльності.

Правозастосування визнають ефективним, якщо воно характеризується: 1) одночасним досягненням юридичних і соціальних цілей; 2) мінімізованими матеріальними витратами; 3) досягненням результатів у найкоротші терміни.

Фактичні правозастосовні дії досить рідко задовольняють всі названі параметри ефективності. Нерідко та чи інша мета залишається не досягнутою, економічність недостатня, а строки бувають невиправдано затягнутими. Залежно від ступеня відповідності ознакам ефективності, правозастосовні дії можуть визнавати недостатньо ефективними, мало ефективними або повністю неефективними.

Ефективна дія правозастосування є актуальною проблемою, розв'язання якої вимагає застосування тривалих і цілеспрямованих зусиль контролю з боку держави, політичних партій та інших компонентів політичної організації суспільства, підвищення рівня професійної підготовки економістів і юристів, правової і політичної культури населення, вдосконалення методів підбору, розстановки й виховання кадрів правозастосовників.

Література до теми 12

1. Аберкромби Н., Хилл С,, Тернер Б.С. Социологический словарь. - М, 2000.

2. Бабаеве Е. М. Прикладная социология: Учебное пособие.- Минск, 2000.

3. Вебер М. Избр. Произведения: Пер. с нем. - М., 1990.

4. Гревцов Ю, И. Правовые отношения и осуществление права. - Л., 1987.

5. Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкун, А Олійник; Наук, ред. О. Іващенко. - К., 1999.

6. Казмер М. Э. Социологическое направление в русской дореволюционной правовой мысли. - Рига, 1980.

7. Карбонье Ж. Юридическая социология. - М., 1986.

8. Катан В. М, Социальный механизм уголовно-правового воздействия. - М., 1983.

9. Кравченко А. И. Соціологія: Хрестоматия для студентов вузов. - Екатеринбург, 1998.

10. Кравченко Л. В. Справедливість як вибір. - К., 1998.

11. Кудрявцев В. В., Казимирчук В. П. Современная социология права. - М., 1995.

12. Морщакова Т. Г., Петрухин И. Л. Социологические аспекты изучения эффективности правосудия // Право и социология - М., 1973.

13. Оболонский А. В. Человек и государственное управление. - М., 1987.

14. Основы социологии: Учебное пособие. - М , 2000.

15. Павленок П. Д. Краткий словарь по социологии. - М., 2000.

16. Петрухин И. Л., Батуров Г. П., Морщакова Т. Г. Теоретические основы эффективности правосудия - М , 1979.

17. Піча В. М. Соціологія: Загальний курс. - К., 2000.

18. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология1 Курс лекций. - М., 1996.

19. Современный гуманитарный словарь-справочник. - М., 1999.,,

20. Социология: Конспект лекций в схемах. - М., 1999.

21. Социология: наука об обществе: Учебное пособие. - Харьков, 1996.

22. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу. - К., 1996.

23. Фуко М. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы // Культурология- Учебное пособие. - М., 1996

24. Эффективность закона: Методология и конкретные исследования / Под ред. В. М. Сырых и Ю. А. Тихомирова. - М., 1997.

25. Юридическая социология: Учебник для вузов. - М., 2000. ,