§ 1. Вивчення в соціології правової свідомості

§ 2. Правова поведінка: особливості вивчення в соціології

§ 1. Вивчення в соціології правової свідомості

Право є невід'ємною частиною життя суспільства, і через те, природно, в суспільстві, соціальних групах, які його складають, у особистостей виникає реакція на право, його форми, прояви, що втілюються в правосвідомості та поведінці його членів. Право може мати різні «відображення» в свідомості, але воно не може існувати поза правосвідомістю конкретних індивідів і соціальних груп. Усі члени суспільства, кожний по-своєму, засвоюють право.

Правосвідомість - це сукупність знань, уявлень, оцінок індивідів і груп з приводу права, його застосування та форм вираження.

З соціологічного погляду правосвідомість складається під впливом ряду соціальних факторів: історичного досвіду суспільства, соціального оточення індивідів, власного соціального досвіду окремих індивідів і груп. Вона співвідноситься з соціальною структурою суспільства і набуває різного наповнення й форми залежно від соціального суб'єкта: суспільства в цілому, соціальних утворень, груп, верств, окремих індивідів.

Але перш ніж звернутися до її особливостей, уявлень, оцінок різних соціальних суб'єктів, слід зазначити, що правосвідомість має певну гносеологічну структуру. Виявлення цієї структури допоможе глибше зрозуміти особливості правосвідомості різних соціальних груп.

Правосвідомість, як і будь-яка інша форма суспільної свідомості (моральна, політична), має два рівні: теоретичний і буденний. Вони відрізняються обсягом знань про право, його системністю, мірою розуміння правових фактів, явищ і стійкості правосвідомості.

Теоретичний рівень правосвідомості охоплює систематизоване наукове знання про сутність права, його походження, різновиди, законність і правопорядок, про юридичну відповідальність, правову державу. Теоретична правосвідомість раціоналізована, побудована на логічній аргументації, це порівняно несуперечлива система поглядів, спрямована на розуміння сутності правових явищ.

Буденна правосвідомість, навпаки, не систематизована, фрагментарна, складається з уривчастих знань, уявлень, оцінок права і його застосування, її фрагменти можуть суперечити один одному, включати неправильні судження, надумані уявлення про правові норми та закони.

Науково-теоретичний рівень правової свідомості - результат діяльності вчених, професійних правознавців, їх погляди виражаються в наукових поняттях, правових ідеях, теоріях, які відпрацьовано в процесі спілкування, вивчення, порівняння багатовікової і сучасної юридичної практики та теорії.

Буденна правосвідомість складається на основі повсякденного життя, спілкування людей між собою, практичного досвіду використання правових норм, емпіричних знань про діюче право, юридичну відповідальність, законність. Поняття буденної правосвідомості обов'язково включає моральну оцінку, яка може навіть превалювати через те, що правові погляди на цьому рівні іноді далекі від професійних. Звичайно, це не вказує на відсутність моральних оцінок правових явищ у професіоналів, але вони керуються насамперед буквою закону. Буденна правосвідомість може в окремих випадках наближатися до професійної. Наприклад, людина стає знавцем житлового законодавства в силу власних інтересів і особистого досвіду. Вона не має спеціальної юридичної підготовки, але через досвід набуває достатнього обсягу знань у цій галузі, навичок їх використання, її «наукова» правосвідомість обмежується уявленнями про конкретну соціально-правову практику, інші галузі права.

Члени суспільства на рівні буденної правосвідомості можуть оперувати тими самими юридичними поняттями, що й професіонали-юристи. Але часто для рядових громадян вони не мають юридичного звучання. Безперечно, будь-яка людина віднесе до галузі права такі поняття, як закон, злочин, але не кожна пов'язує з правом терміни «держава», «громадянин», «президент», «депутат». Хоча вони одночасно належать і до права, і до політичної сфери, для багатьох громадян вони мають відношення лише до політичної сфери. Мало хто із непрофесіоналів пов'яже поняття «сім'я», «свобода», «власність» із правом, хоча вони давно інтегровані в нього. Знання про «юридичне наповнення» тих чи інших понять залежить як від власної соціальне-правової практики індивідів, так і від правових традицій суспільства. Зазначимо, що правові традиції суспільства впливають не лише на буденне уявлення про право, його прояви, а й на зміст правових теорій, ідей, тобто на науково-теоретичний рівень правосвідомості.

Отже, науково-теоретична й буденна сторони правосвідомості в сукупності характеризують правосвідомість конкретного суспільства, відображають кожна по-своєму особливості права, його застосування.

Засновники юридичної соціології ще на початку XX ст. поділили право на «право в книгах» і «право живе» (у житті). Аналогічно російський дослідник правових проблем Ю. І. Гревцов розрізняє два види правосвідомості: застиглу, матеріалізовану в тих чи інших формах (законодавстві, наукових доктринах), і живу. Застиглу правосвідомість він називає вчорашньою, підкреслюючи її оформленість у вигляді правових принципів, концепцій, ідей. Жива правосвідомість - це та, яка функціонує сьогодні, регулює стосунки індивідів, взаємодію груп, організацій, відображає конкретну соціально-правову практику.

Соціологічне вивчення правосвідомості передбачає розгляд правових знань, уявлень, відношень до права, закону різних соціальних груп. Кожна з груп у соціальній ієрархії займає певне становище, що обумовлює їх відмінності в розумінні права, свобод, оцінках чинного законодавства тощо.

До найбільш компетентних належать різного роду підприємці (великі, середні, дрібні), чиновники, які обслуговують законодавчу та виконавчу владу, господарська й політична еліта, оскільки їм практично щоденно доводиться стикатися з правовими нормами, їх застосуванням на практиці. Правовими знаннями володіють внаслідок своєї професійної діяльності керівники державних підприємств і менеджери комерційних підприємств та фірм. Знання цих соціальних груп мають виражену практичну спрямованість.

Соціальна роль, поле соціальної активності групи формують її правосвідомість. В умовах сучасної України члени різних соціальних груп (великих і малих) дістали можливість досить активно включатися в соціальне-правову практику. Наприклад, приватизація, поява інституту приватної власності розширили сферу дії цивільного права і, відповідно, уявлення соціальних суб'єктів про нього. Природно, що клас власників, який формується, повинен був пройти «правовий лікбез», отримати уявлення про суб'єкти цивільного права, про право власності та його захист тощо.

Ті, хто пов'язаний із засадами ринкової економіки, утворили особливу соціальну групу зі своєю правосвідомістю, якій властиві елементи науково-теоретичного правового знання, отриманого з цивільного, адміністративного та інших галузей права. Соціально-правова практика бізнес-класу, менеджерів, працівників торгівлі та сервісу, ряду інших верств цієї групи спонукала частину з них дістати професійну підготовку. Причому в цьому випадку не розглядають, як і з якою метою вони використовують отримані знання, констатують лише факт появи верстви, орієнтованої на знання правових норм у своїй діяльності.

Правовий «лікбез» з конституційного права проходять і професійні політики, ті, хто бере участь у виборах до органів державної влади різного рівня, члени їх виборчих команд. Як суб'єкти політичних відносин вони виконують свої функції в межах певної правової бази. Знання в тій чи іншій галузі права обумовлюються видом діяльності соціальної групи або окремого індивіда. Через те правові знання можуть бути різними за обсягом і систематизованістю, поєднанням з очевидно не юридичними знаннями, тобто бути двозначними за змістом.

Правова соціалізація через набуття більшого чи меншого обсягу правових знань, їх застосування на практиці охопила неоднаковою мірою різні верстви українського суспільства - пенсіонерів, військовослужбовців, найманих працівників, керівників підприємств, тих, хто здає в оренду приміщення, платників податків тощо. Точніше було б сказати, що змінився не лише обсяг правових знань різних верств суспільства, змістовна сторона цих знань, але й мотиви отримання знань про право.

Соціологічне вивчення правосвідомості передбачає не лише констатацію елементів правових знань, поглядів, ідей, уявлень, думок. Залежно від того, які ідеї превалюють, можна говорити про спрямованість стану правосвідомості. Прослідкувавши динаміку, можна зробити висновок про її тип.

До недавнього часу в правосвідомості більшості українців право асоціювалося із законом, з його імперативною формою. Люди знали про наявність у законі наказу діяти тим чи іншим чином під загрозою санкції, заборон, порушення яких має негативні наслідки. У свідомості рядового обивателя або чиновника закони ототожнювалися з формулою: «Не роби так, інакше...». Знання та уявлення про імперативну форму закону були домінантою стану правосвідомості в дореформений період. Більше того, поняття закону на рівні буденної свідомості часто ототожнювалося з поняттям кримінального закону. Значно меншою мірою закон сприймався в іншій іпостасі, як такий, що дає права, правомочності, гарантії. І це попри те, що саме в цій якості закон охоплював досить значну кількість взаємодій у суспільстві. Можна ще додати, що в правосвідомості домінували уявлення про закон як про «правила, які не потрібно порушувати».

Нині відбувається повільна зміна уявлень про право серед різних категорій населення. Розуміння закону як імперативу доповнюється усвідомленням того, що право і закон - це регулятор значної кількості відносин у суспільстві: між верствами, групами, організаціями, конкретними індивідами в різних сферах життєдіяльності. Як результат - починає формуватися інша модель правосвідомості та правової поведінки.

Правові знання, інформованість про норми різних галузей права, про діяльність органів юстиції складають лише одну грань правосвідомості, на основі якої не можна дати повної характеристики правосвідомості будь-якої соціальної верстви, групи, окремого індивіда. Крім вказаних знань, правосвідомість включає ставлення до різних правових явищ: до права в цілому, його принципів, ідей, вимог конкретних норм права, діяльності законодавчих і правоохоронних органів, законності і т. ін. По тому, як ставляться громадяни до права (як до чогось потрібного чи чужого, реального чи уявного), можна скласти враження про соціальний престиж права в суспільстві. Певне ставлення до права й закону входить в мотивацію правової поведінки людей. Важливо не лише читати і знати, а й поважати кримінальний кодекс, і не лише кримінальний. І не тільки виражати повагу до закону, а й орієнтуватися на правові норми. Оцінка правових явищ, думка про них характеризують якісний стан правосвідомості окремого індивіда, групи чи суспільства. Домінанта позитивних чи негативних оцінок права й закону детермінує тип правосвідомості.

Оскільки немає вірогідних даних досліджень правосвідомості сучасних українців, то важко виокремити домінуюче в суспільстві ставлення до права, але можна вказати на його характерні особливості.

Одна з них пов'язана з історичною спадщиною, з тим, що право і в Росії, і в СРСР не належало до найважливіших соціальних цінностей. Право не ввійшло в соціокультурну сферу населення, як це відбулося в ряді європейських країн. У царській Росії право «перебувало в найбільшому загоні» з усіх культурних цінностей навіть у інтелігенції, про що писав Б. О. Кістяківський у збірнику «Віхи». Він підкреслював байдужість російської інтелігенції до правових питань (до прав особистості, об'єктивного правопорядку, до цивільного суду) і зазначав, що правові теми лишалися предметом інтересу лише вузького кола спеціалістів. Причому і вони, як не дивно, хибували певною обмеженістю. Наприклад, видатний юрист К. Д. Кавелін був байдужим до гарантій особистих прав, не розумів правового значення конституційної держави.

Демократичні письменники XIX ст. вбачали причину нужденного стану правосвідомості російського суспільства в правовій незахищеності, нерівності перед судом, народній ненависті й зневазі до нього. Люди, які належали до різних верств, однаково обходили або порушували закон. За словами О. І. Герцена, аналогічно чинив уряд. Правосвідомість російського суспільства була на надзвичайно низькому рівні.

Незважаючи на реформи 1861-1864 pp., влада права була мало знайома Росії. В суспільстві не було звички звертатися до права, закону, проте існував «пошук правди», який формував протекційну свідомість.

Радянське суспільство продовжувало відтворювати зневажливе ставлення до права. В умовах командно-адміністративної системи, де держава виступала роботодавцем, «батьком-благодійником», збереглася низька оцінка права, правової захищеності. Свідомість найрізноманітніших верств суспільства, як і раніше, мала «прохальний» характер. Невідчужувані особисті права і свободи залишилися абстракцією, мало хто усвідомлював їх як систему повноважень для дій з метою самовизначення. Правовий нігілізм зміцнювався репресіями, пануванням «презумпції винуватості», яка йшла від А. Вишинського, «за дзвінковим правом», тобто всім тим, що не дозволяло зробити закон загальною для всіх точкою відліку в поведінці. Правосвідомість була нерозвинутою.

Не можна поки що сказати, що відбулися кардинальні зрушення в правосвідомості громадян і зі здобуттям Україною незалежності. Зміна орієнтації від свавілля на панування права і закону, яку було проголошено «згори», не змогла швидко (автоматично) змінити сформоване в суспільстві ставлення до права.

«Валовий» підхід до законотворчості, прийняття законів без грамотно й переконливо виписаних механізмів їх реалізації або взагалі непродуманих, невиконання законів, криза законності на всіх рівнях, розбіжності законів і актів, які їх конкретизують, розвал виробництва й зникнення справді економічного стимулювання виробника, сумнівність правомочності найманої робочої сили, порушення інших законних прав громадян не сприяють подоланню негативного ставлення до права й закону. Суспільство вимагає формування нормального уявлення про право, законність, правову справедливість. Утвердження високого соціального статусу закону і права можливе тільки через створення умов для реального верховенства закону як регулятора соціального життя та через перетворення права і закону в реальну колективну та індивідуальну цінність, у обов'язковий орієнтир поведінки для всіх - від президента до рядового громадянина.

Часто громадяни, навіть коли вони знають про наявність правових регуляторів, ставляться до них як до чогось далекого, такого, що не стосується повсякденного життя.

Особливість сучасної правосвідомості українського суспільства полягає в парадоксі між правовим нігілізмом, відторгненням від права як регулятора відносин, несприйняттям права й престижністю юридичних професій, про що свідчать високі конкурси в юридичних вузах. Право ще не стало однією з першорядних цінностей, потрібних для повсякденного життя, вплетених в тканину правосвідомості та поведінки груп, окремих особистостей, але воно набуло значення важливого чинника соціальної мобільності. Юридичну освіту, залученість до юридичної системи розглядають як досить високі статусні характеристики. Юридичні професії (хоча й різною мірою) в громадській думці пов'язуються з солідними доходами, з певними обсягами владних повноважень, які дозволяють впливати на поведінку людей, з особливого роду знаннями, що виділяють їх носіїв серед інших соціальних верств населення.

Зростання за останні роки престижу юридичних спеціальностей можна разом з тим оцінити як зрушення суспільства до права, незважаючи на те, що соціальне, культурне середовище не мають звичок і традицій, які заохочували б звертання до нього. Перехідний період у розвитку суспільства обумовив потребу правового регулювання всієї системи суспільних відносин, яку можна задовольнити за наявності спеціальних груп людей, які володіють ґрунтовними професійними юридичними знаннями.

Сьогодні в Україні відбуваються одночасно два процеси: складається нова соціальна структура й формується правова свідомість соціальних груп як «старих», отриманих у спадщину від радянського суспільства (робітники, селяни), так і нових, які з'явилися в результаті економічних і політичних змін. Звідси виникають складнощі вивчення ще не сформованої правової свідомості.

На даному етапі розвитку країни можна виділити такі компоненти моделей правової свідомості, які мають різну змістовну спрямованість у різних соціальних груп та індивідів:

- знання про право як регулятор суспільних відносин;

- уявлення про власні права і свободи, відповідальність, а також види діяльності, які регулюються правом;

- ставлення до правових явищ (до права в цілому, до вимог конкретних норм права, до органів юстиції та їх діяльності);

- оцінка свого правового становища, чинного законодавства й можливості правової активності.