§ 2. Ефективність законодавства

Під ефективністю закону розуміють рівень реалізації його регулюючої функції. Відповідно, під ефективністю законодавства розуміють рівень урегульованості основних суспільних відносин. Існує й інший підхід до визначення ефективності норми, закону та законодавства, за якого враховують не лише рівень досягнення поставленої мети, але й порівнюють його з обсягом затрачених ресурсів.

Наведені визначення свідчать про те, що проблема ефективності законодавства надто актуальна. Тому, починаючи з 70-х років XX ст., кримінологи та соціологи права поставили за мету створити апарат емпіричних досліджень ефективності законодавства. На перший погляд, це питання досить просте: достатньо створити методику оцінки реалізації регулюючої функції закону та порівняти отримані дані із затратами. Але такий підхід лише на перший погляд відповідає реальній ситуації. Справа в тому, що відносини, які регулює законодавство, дуже різноманітні. При цьому слід враховувати не лише розмаїття суспільних відносин, а й суб'єктів, які в ці відносини вступають, а також їх ставлення до сформованих форм взаємодії. Наприклад, якщо певний вид суспільних відносин вже сформувався, є доцільним і визнаний легітимним основною масою населення і, що головне, суб'єктами цих відносин. Законодавцеві доводиться лише підняти на вищий рівень формалізацію цих відносин, тобто законодавче закріпити їх. З цього прикладу зрозуміло, що існує цілий ряд факторів, що полегшують або ускладнюють процес ефективного законодавчого врегулювання суспільних відносин. Спеціалісти в галузі соціології права стверджують, що інтегральним показником, який полегшує або ускладнює ефективність законодавчого врегулювання суспільних відносин, е рівень конфліктності. Відповідно, коли цей показник інтегральний, то він має ряд власних показників, що визначають його рівень.

Щоб докладніше розглянути фактори, які сприяють або стають на заваді ефективного законодавчого врегулювання суспільних відносин, слід пригадати основні положення теорії конфлікту. Відомо, що конфліктологи виділяють два типи конфлікту: вертикальний, або «конфлікт позиції», та горизонтальний, або «конфлікт джерела». Під конфліктом позиції розуміють конфлікт, який виникає внаслідок прагнення індивіда, соціальної групи або спільноти посісти вищу сходинку в ієрархії соціальної структури. Здебільшого, соціальну структуру зображають у вигляді піраміди. Зрозуміло, що будь-яка спроба, пов'язана з вертикальною мобільністю, зумовлює опір як з боку представників вищої позиції, оскільки комусь із них доведеться опуститися вниз, так і сусідів по позиції, оскільки вони теж прагнуть зайняти вищу сходинку. Вказана піраміда переконливо свідчить, що по мірі вертикального просування зростає опір вертикальній мобільності, оскільки зростає дефіцит позиції, тобто кожна наступна сходинка стає вужчою, і на всіх бажаючих її просто не вистачить.

Під конфліктом джерела розуміють конфлікт, який виникає між індивідами, соціальними групами та спільнотами з приводу будь-якого дефіцитного ресурсу. При цьому конфліктологи стверджують, що конфлікт був, є і буде в суспільстві завжди, оскільки в ньому завжди існуватимуть ресурси, яких не вистачатиме для задоволення потреб суб'єктів суспільних відносин.

Докладніше зупинимося на факторах, що визначають рівень конфліктності. На наш погляд, ці фактори можна поділити на дві групи - за характером суспільних відносин і за суб'єктами цих відносин.

За характером відносин можемо виділити такі фактори рівня конфліктності:

- важливість для суспільства цього виду відносин;

- рівень суперечностей, тобто наскільки дефіцитний та життєво потрібний продукт, який став джерелом конфлікту;

- рівень антагонізму задоволення потреб учасників конфлікту;

- рівень соціальне несправедливого поділу продукту, що став джерелом конфлікту.

Відповідно, за суб'єктами, можемо виділити такі фактори рівня конфліктності:

- позиції, що їх займають суб'єкти відносин, і відповідно - їх можливості щодо зміни форми цих відносин;

- рівень усвідомлення групою ураження власних інтересів у процесі відносин;

- згуртованість соціальної групи як суб'єкта відносин;

- рівень суб'єктивізму в процесі тлумачення власних інтересів.

Остання позиція, на наш погляд, потребує пояснення. Річ у тім, що досить часто група сприймає певну потребу як життєво важливу. Але об'єктивно ця потреба належить до категорії другорядних, у той час як для іншого суб'єкта відносин вона є життєво важливою. Досить часто конфліктна ситуація складається в результаті суб'єктивізму оцінки об'єктивної ситуації. Таким чином, ми бачимо, що впливовим фактором легітимації, а відтак і ефективності законодавства є громадська думка. Теоретико-прикладними питаннями цієї проблеми займається галузь соціології, що дістала назву «Соціологія громадської думки».