§ 5. Завершення конфлікту

Про призупинення конфлікту на той чи інший час можна було б сказати, що завершенням боротьби такий варіант розвитку подій називати не можна. Але якщо вдається запобігти відкритому протиборству, то згодом і напруженість слабшає. Коли президенти Росії та України домовилися влітку 1992 р. відкласти на кілька років поділ Чорноморського флоту, вони розрядили конфліктну ситуацію і дозволили підготувати розумне розв'язання цього питання в спокійній і мирній обстановці.

Зазначимо, що конфлікт може бути розв'язано на користь однієї або іншої сторони, чи знайдено таке рішення, яке влаштовує обидві сторони.

На думку багатьох авторів, існує чотири способи розв'язання соціального конфлікту:

1) угода в результаті збігу думок сторін;

2) угода відповідно до законодавчої або моральної волі зовнішньої сили;

3) угода, нав'язана однією із сторін протиборства;

4) застарілий конфлікт втрачає свою актуальність і розв'язання сам собою.

Отже, в першому та третьому випадках розв'язання конфлікту припускає обопільну активність суперників. Міжнародна та внутрішньополітична практика свідчить, що в більшості випадків процес розв'язання конфлікту не можна трактувати як одностороннє нав'язування волі сильнішого партнера слабшому. І це зрозуміло, оскільки, якщо рішення нав'язане, воно довго не проіснує. Конфлікт у тій чи іншій формі відновиться. Досить нагадати про штучне розв'язання в ряді регіонів нашої країни національного питання, яке хоча й тривало близько 70 років, але одразу ж далося взнаки, як тільки ослабла тоталітарна влада.

Для того, щоб погасити конфлікт, сторони повинні домовитися про суперечливі питання й умови подальшого співіснування. При цьому чим точніше й жорсткіше окреслено предмет суперечки, тим більше шансів, що конфлікт буде розв'язано. Адже якщо предмет не визначено й конфлікт значною мірою перейшов у фазу міжособистісної ворожості, погасити його важко: ворогів не зробиш друзями. У міжнародних відносинах такого роду невизначені конфлікти особливо небезпечні, оскільки можуть тривати десятиліттями.

Тому силове, в тому числі й військове, розв'язання конфлікту є здебільшого ілюзорним. Програш у війні тягне за собою реваншистські настрої і прагнення до повернення втрачених інтересів.

Можна припустити, що неможливість прийняти рішення, яке задовольняє обидві сторони, здатна в деяких випадках зумовити зміну спрямованості конфлікту. Це означає не лише заміну предмета та мотиву протистояння сторін, але іноді й заміну самих учасників. У судовій практиці з цивільних і трудових спорів така ситуація зустрічається часто.

Часто трудові й цивільно-правові спори переростають у сутяжництво, склоки, що тривають роками. Давно вже немає предмета конфлікту, змінився і склад керівників установи, які приймали спірне рішення, а скаржники все домагаються зміни ситуації на свою користь, не звертаючи уваги на вимоги закону.

Великий і гострий соціальний конфлікт здатний викликати кризовий стан системи та в кінцевому підсумку зумовити її руйнування чи загибель. Власне, йдеться про революційні зміни в суспільстві.

Кризу пов'язано з деформаціями в системі цінностей суспільства, руйнуванням інститутів влади, управління, обслуговування населення, з виникненням аномії (тобто ігноруванням правових і моральних норм) і порушенням сформованого порядку взаємин між людьми. По суті, саме таку картину ми спостерігали на початку 90-х pp. в українському суспільстві.

Запобігти виникненню конфлікту, звичайно, розумніше й корисніше як із соціального, так і з індивідуального погляду. Тому на запобігання конфліктам спрямовано великі зусилля суспільства й держави. В основному це пов'язано з кримінальними конфліктами, що загрожують життю, здоров'ю, майну громадян, суспільним інтересам і цінностям. У 90-і pp. у нашій країні, та й у деяких інших європейських країнах, почали звертати серйозну увагу на запобігання міжнаціональним і міжконфесійним конфліктам. Щоправда, цей напрямок державної діяльності набув загальновизнаного значення вже порівняно пізно - коли міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти розгорнулися повною мірою. Запобіганню міждержавних конфліктів постійно приділяють увагу такі суб'єкти світового співтовариства, як Рада безпеки і Генеральна асамблея ООН.

Не можна не зазначити, що ефективність запобігання конфліктам у всіх згаданих напрямах украй незначна. Це пояснюється тим, що проблема втручання в конфлікт має двобічний характер. З одного боку, таке втручання (особливо за раннього запобігання), як зазначалося, соціальне корисне, часто потрібне і, в усякому разі, продуктивніше, ніж безпристрасне чекання розв'язки. З іншого ж боку, конфлікт часто розглядають (і не без підстав) як приватну справу сторін. З позицій гуманізму та невтручання в чужі справи нав'язувати своє рішення, а тим більше - змушувати сторони до згоди або до певної поведінки - неетично і неправомірно. Тому і виходить, що втручання в конфлікт (а запобігання - одна з форм втручання) можливе лише тоді, коли конфлікт переростає межі особистих (групових) відносин і стає за ступенем інтенсивності су-спільно значущою подією.

Запобігання конфлікту полягає у впливі на його елементи, учасників, мотиви їх поведінки, використовувані сили та засоби. Тому,

залежно від характеру конфлікту, запобіжна діяльність може бути дуже різноманітною. Зупинимося на деяких її аспектах.

Найефективнішою формою запобігання конфлікту є усунення його причин. Ця діяльність можлива на різних рівнях.

У психологічному й індивідуальному плані усунення причин конфлікту тісно пов'язано з впливом на мотивацію учасників і припускає висування контрмотивів, які б заблокували первинні агресивні наміри конфліктуючого учасника. У юридичному конфлікті таку профілактичну роботу можуть проводити органи прокуратури, міліції, громадські організації.

Суб'єкти конфлікту, якщо вони розуміють його безперспективність або недоречність, перебудовують свою поведінку таким чином, щоб уже не стільки досягти первісної мети, через яку виник конфлікт, скільки знизити соціальну напругу, сформовану ситуацією.

У профілактиці кримінальних конфліктів є дуже важливою й перспективною зміна мотивацій.

Аналіз мотивів злочину в процесі розслідування, що є відповідно до вимог кримінальне-процесуального законодавства обов'язковою складовою частиною розслідування, нерідко обмежується найзагальнішою вказівкою на мотиви, позначені в традиційних юридичних категоріях безвідносно до їх справжнього психологічного змісту. В результаті часто констатують «безпричинність» вчинених злочинцем дій.

Глибокий аналіз суті конфліктної ситуації допоміг би уникнути зайвих загальних і просто помилкових формулювань і більш диференційовано підійти до розв'язання питання про кримінальну відповідальність. Визначення мотивів поведінки як злочинця, так і жертви на різних етапах розвитку інциденту, ролі кожного з них в ескалації конфлікту, виявлення характеру оцінок ситуації кожним у різні моменти взаємодії сприяли б точнішому визначенню ступеня провини злочинця. У цій діяльності можуть бути конкретно використані знання про соціально-психологічні детермінанти криміногенного розвину ситуації, отримані в ході дослідження. Це стосується в основному фахівців-психологів, яких залучають до участі в карному судочинстві. Під час проведення судово-психологічної експертизи може бути корисною типологія міжособистісних суперечностей, використання якої дозволило б чіткіше визначити суть конфліктної ситуації, характер мотивів і психологічних станів суб'єктів.

Знання структурних розбіжностей між кримінальними конфліктами дозволяє диференціювати заходи з їх запобігання. Діагностика типу міжособистісних суперечностей, що були причиною виникнення гострого конфлікту, стадій його розвитку, ролі кожного з учасників у його ескалації, дозволяє конкретизувати об'єкти профілактичного впливу, вчасно втрутитися в процес криміногенного розвитку ситуації.

Кожен конфлікт на виробництві, в побуті тощо виникає з конкретних причин і в конкретних умовах. Разом з тим, це конкретне нерідко відображає загальніші проблеми та суперечності тієї чи іншої сфери життя. Аналіз об'єктивних причин виникнення окремих випадків, характеру міжособистісних суперечностей, подальше статистичне узагальнення даних можуть відіграти важливу роль у визначенні кола соціальних проблем, що потребують невідкладного розв'язання. Для того, щоб зупинити конфлікт, знайти шлях його погашення, бажано насамперед усунути протиборство сторін, припинити ескалацію й утримати супротивників від крайніх форм боротьби. Ця мета досягається шляхом інституціалізації конфлікту. Інституціалізація реалізується в результаті науково-теоретичного аналізу структури конфлікту, на основі якого формують пропозиції соціальному арбітру щодо нав'язування суб'єктам постійних або тимчасових форм конфліктної взаємодії, які не зумовлюють знищення супротивників, а прийнятні для суспільства та допомагають розв'язанню суперечливого питання.

Сама соціальна структура містить гарантії єдності внутрішньо-групових відносин перед лицем конфлікту: це Інституціалізація конфлікту та визначення ступенів його допустимості. Соціальні структури відрізняються одна від одної, зокрема, дозволеними способами вираження антагоністичних домагань і рівнем терпимості стосовно конфліктних ситуацій.

Не можна не помітити істотних змін у цьому напрямку в нашій країні за роки перебудови. У тоталітарному суспільстві, висловлюючись узагальнено, ніякі конфлікти не заохочувалися. Конфлікти індивіда з державою передбачали репресії, з посадовою особою - дозволялися самими ж чиновниками; побутові конфлікти ставали предметом розгляду партійних і профспілкових організацій, товариських судів; конфлікти на національному ґрунті були практично виключені.

За роки перебудови не лише зросла кількість конфліктних ситуацій, а й було створено різноманітні інститути, призначені для їх розв'язання. Введено право оскарження в суді незаконних дій не лише посадових осіб, а й колегіальних органів. Гласність і багатопартійна система дозволили відкрито обговорювати політичні конфлікти на найширшому суспільному рівні. Така сама можливість з'явилася і для представницьких органів влади. Практично припинилися репресії з політичних мотивів. Усе це в цілому створило сприятливе підґрунтя для запобігання конфліктам і їх мирному розв'язанню.

Разом з тим, створюючи інститути, спрямовані на запобігання небажаним формам протиборства, треба враховувати всю складність цієї проблеми. Соціальні системи можуть дуже відрізнятися одна від одної рівнем толерантності та інституціалізації конфліктів. Немає таких суспільств, де будь-яка антагоністична вимога не могла б проявитися практично негайно. Але рівень розвитку суспільства визначається спроможністю невілювати такі вимоги.

Будь-яким «віддушинам», створюваним для збереження соціальної структури, властива функціональна незавершеність. Вони здатні дати лише частковий регулюючий ефект. На підтвердження цього слід пригадати невдалі спроби шляхом видання указів забезпечити здачу населенням зброї, або за допомогою введення надзвичайного стану припинити міжнаціональну боротьбу. Створення інститутів для розв'язання конфліктів - справа тривала, важка та копітка. Але це треба робити, звичайно, з урахуванням місцевих умов і обставин сьогодення.

Говорячи про інституціалізацію конфліктів, потрібно особливо підкреслити значення нормативного підходу до їх регулювання. Норми поведінки можна в певному розумінні також вважати інсти-туційним утворенням: у всякому випадку, інститути без норм не діють. Конфлікт, як і будь-які відносини між людьми, тією чи іншою мірою регулюється нормами суспільної поведінки. При цьому діють норми різного роду й змісту: правові, моральні, релігійні, політичні тощо. Нормативне регулювання конфліктів, на відміну від тимчасово діючих інститутів, робить систему стабільнішою, визначає довгостроковий порядок розвитку та розв'язання конфліктів і тим самим є найефективнішим для стабільних суспільних систем.

Використання норм різної природи для врегулювання конфліктів має свої особливості, обумовлені як природою норм, так і тим, що вони діють у специфічній обстановці протиборства сторін.

Очевидно, найбільше значення під час регулювання конфліктів мають моральні норми поведінки людей. Майже будь-який конфлікт так чи інакше торкається моральних уявлень: про добро і зло, правильну і неправильну поведінку, честь і достоїнство, справедливість і порядність.

Моральні норми, в тому числі й щодо конфліктів, звичайно ніде не записано і взагалі чітко не сформульовано. Хоча свого часу існував дуельний кодекс, який визначав підстави та порядок виклику на двобій і правила його проведення. Базою такого кодексу були уявлення про дворянську честь і моральність.

Конфлікт може регулюватися релігійними нормами. Особливо це притаманно тим релігіям, де, подібно мусульманству, релігійні правила поширюються, крім суто церковних відносин, на досить важливі сторони цивільного життя (шлюб, родина, навчання тощо). Конфлікт може мати і міжрелігійний характер (наприклад, відносини між православними та католиками в Україні). Тут врегулювання конфлікту істотно утруднюється і самих лише релігійних норм для цього стає замало.

Важливе значення для нормативної характеристики конфліктів мають норми права. На відміну від моральних і релігійних правил, правові норми однозначні, їх закріплено в законах та інших нормативних актах і санкціоновано державою. З цього випливає, що правова оцінка конфлікту має офіційний характер і не може бути змінена під тиском однієї із сторін, під впливом суспільних настроїв і пристрастей. Повною мірою це стосується і конфліктів, що підпадають під дію норм міжнародного права. Тому юридичне регулювання є одним із найдієвіших способів розв'язання і запобігання конфліктів.

Нагадаємо й про політичні норми, що не мають юридичного характеру. Часто говорять про те, що той чи інший міжнародний конфлікт потрібно улагодити мирними, політичними засобами. Мають на увазі переговори, зустрічі глав держав, взаємні поступки й інші акції, у тому числі й не оформлювані в юридичному (міжнародно-правовому) порядку. Політичні норми розв'язання конфліктів містяться в статутах політичних партій, рухів та інших документах громадських організацій.

Нормативний характер мають і різного роду правила, що діють у гуртожитках для регулювання різного роду відносин. Не всі з них можна віднести до норм моральності. Наприклад, у спорті існують правила проведення різних змагань. Деякі із змагань, ігор, безсумнівно, є конфліктами, хоча й своєрідними, штучно створюваними та законно визнаними (бокс, шахи, футбол тощо). Сама участь у цих конфліктах приносить задоволення як учасникам конфлікту, так і вболівальникам. Але правил їх проведення учасники повинні суворо дотримуватися.

Звернімо також увагу на механізм впливу норм на поведінку учасників конфлікту. Це питання зручніше розглянути на прикладі впливу правової норми, механізм якої досить добре вивчено.

Правова норма, так само як і будь-яка інша соціальна норма, має кілька каналів (чи ліній) впливу на поведінку людей. Це, по-перше, інформаційний вплив: норма пропонує індивідууму (соціальній групі) варіанти поведінки, схвалювані державою, попереджає про наслідки того чи іншого вчинку. По-друге, вона здійснює ціннісний вплив, оскільки декларує цінності, визнані суспільством і державою. Нерідко в зв'язку з цим говорять про виховний вплив права. По-третє, правова норма володіє примусовою силою стосовно тих, хто ігнорує її вимоги. За порушення норми вступає в дію правозастосовний механізм, починають функціонувати установи й посадові особи, зайняті застосуванням права.

За різними каналами право впливає: а) на причини конфлікту; б) на його розвиток, в) на результати конфлікту; г) на наслідки завершення конфлікту, включаючи долю учасників.

Розглянемо ці питання дещо докладніше.

Причини конфлікту піддаються нормативному регулюванню як в аспекті мотивації конфлікту, так і з погляду впливу на об'єктивні обставини, що сприяють його появі. Наведемо приклад. Якийсь А. посварився зі своїм начальником Б. і через те був, на думку А., несправедливо позбавлений премії. В установі, де вони працювали, порядок преміювання співробітників не був визначений і рішення з цього питання нерідко викликали невдоволення і дорікання. Очевидно, що чітке визначення порядку й основ преміювання зняло б напруженість у колективі. Нормативні акти з питань преміювання існують, як відомо, на більшості підприємств.

Протиправна мотивація насильницьких конфліктів може бути відвернена чи, в усякому випадку, істотно ослаблена під час проведення профілактичної роботи на місцевому (регіональному) рівні. Йдеться про запобігання сімейним та іншим побутовим сваркам, бійкам, склокам у колективах тощо. Легше змінити корисливу мотивацію конфлікту тоді, коли вона ще не переросла у фактичну дію сторін.

Розвиток конфлікту піддається нормативному регулюванню в тому змісті, що право (й інші нормативні системи) вказує дозволені форми конфліктних взаємин і заохочує інші, що не виходять за допустимі межі. Законний шлях розв'язання більшості конфліктів завжди існує, наприклад, звертання до суду. Досить ефективні третейські суди, коли арбітрів обирають самі учасники конфлікту. Але проблема полягає в тому, що в багатьох випадках конфліктуючі сторони самі прагнуть уникнути втручання інших посередників, намагаючися розв'язати конфлікт самостійно і, що природно, на свою користь.

Результати конфлікту підлягають правовій оцінці в тих випадках, коли за фактичного розв'язання конфлікту постраждала та чи інша сторона, або було порушено громадські чи державні інтереси.

Зрозуміло, усунення конфліктних ситуацій за сприяння юристів, психологів, працівників соціальної сфери, аж ніяк не ліквідує загальних причин конфліктної обстановки, пов'язаної з економічними труднощами, політичною нестабільністю чи організаційним хаосом. З цього погляду ми ще перебуваємо в перехідному періоді, за якого конфліктів у побуті, на виробництві й у суспільному житті не уникнути.

Література до теми 10

1. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б.С. Социологический словарь. - М., 2000.

2. БандуркаА. М.,ДрузьВ.А. Конфликтология. - Харьков, 1997.

3. Ворожейкин Й. Е., Кибамов А. Я., Захаров Д. К. Конфликтология. - М , 2001.

4. Дмитриев А. В. Конфликтология - М , 2000 5 Дмитриев А В. Конфликтология - М , 2001 6. ЗеркинД. П. Основы конфликтологии - Ростов-на-Дону, 1998

7 Кернер X. Ю. Криминология' Словарь-справочник - М , 1998

8 Кожевников В. В Проблемы профессионализма сотрудников органов внутренних дел // Социол. исследования - 1999 - № 9

9. Кудрявцев В И. Юридический конфликт // Государство и право. _ 1995 - № 9

10 Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права - М., 1995.

11 Курганов С. И., Кравченко А. И. Социология для юристов Учебное пособие. - М., 2000.

12 Основы конфликтологии - М., 1997.

13. Павленок П. Д. Краткий словарь по социологии - М , 2000.

14. РадугинА. А , Радугин К. А Социология Курс лекций. - М., 1996.

15 Соколов С. В. Социальная Конфликтология. - М , 2001.

16 Юридическая Конфликтология - М., 1995

17. Юридическая социология- Учебник для вузов. - М , 2000

18. Юридический конфликт: процедуры разрешения. - М., 1995.