Що ви розумієте під блискавкозахистом.

Тема Основні поняття , значення пожежної безпеки. Пожежо вибухонебезпечні властивості речовин і об’єктів план

1. Основні нормативні документи в галузі ПБ.

2.Небезпечні та шкідливі чинники, пов’язані з пожежами.

1. Основні причини пожеж.

2. Статистика і динаміка пожеж в Україні.

3. Теоретичні основи процесу горіння і різновидності горіння.

4. Показники пожежо - вибухонебезпечності речовин та матеріалів.

5. Категорії і класифікація приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

6. Система запобігання пожежі.

9. Система протипожежного захисту. Пожежна безпека будівель та споруд.

10.Евакуація людей із будівель та приміщень.

11.Способи та засоби пожежегасіння.

12.Система організаційно – технічних заходів.

13. Державний пожежний нагляд.

14. Завдання та види пожежної охорони.

 Література

Жидецький В.Ц. та інші. “Основи охорони праці” . Львів. Афіша . 2002 р.- 251- 300 с.

!Основні терміни і поняття

Пожежна безпека, нормативні документи в галузі пожежної безпеки, пожежа, вогонь, вибух, руйнування будівельних конструкцій, паніка, причини пожеж, збитки прямі і поточні, горіння, види горіння, різновидності горіння, пожежо - вибухонебезпечності, категорії і класифікація приміщень за вибухо- небезпечністю, організаційно – технічні заходи, пожежна сигналізація, евакуація людей, способи гасіння пожеж, державний пожежний нагляд, завдання пожежної охорони, порядок дії у разі пожежі.

& Теоретичні положення

1. Основні нормативні документи в галузі пб.

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України „ Про пожежну безпеку”, та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті у межах їх компетенції. Забезпечуючи пожежну безпеку слід також керуватись Правилами пожежної безпеки в Україні, стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок, нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи із сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

Основними законодавчими документами, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки є Закон України „ Про пожежну безпеку”, прийнятий 17 грудня 1993 року. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

2. Небезпечні та шкідливі чинники, пов’язані з пожежами.

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі.

Пожежна небезпека – можливість виникнення та розвитку пожежі. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих чинників:

Токсичні продукти горіння становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах у будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів горіння. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст у повітрі оксиду вуглецю.

Вогонь – надзвичайно небезпечний чинник пожежі, однак випадки його безпосередньої дії на людей зустрічаються досить рідко. Під час пожежі Т полум’я може досягати 1200 – 1400 ° С і у людей, що знаходяться у зоні пожежі можуть викликати опіки та больові відчуття.

Небезпека підвищеної Т середовища полягає у тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами горіння може призвести до ураження органів дихання та смерті. Т до 60º С вже є життєво небезпечною для людини.

Дим являє собою велику кількість видимих найдрібніших твердих та рідинних часточок незгорілих речовин, що знаходяться в газах у завислому стані. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок. Крім того, у задимлених приміщеннях внаслідок погіршення видимості сповільнюється евакуація людей, а часом провести її зовсім неможливо.

Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція окислення горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини є коли вміст кисню в повітрі знижуються до 14%. При цьому втрачається координація рухів, появляється слабість, запаморочення, загальмовується свідомість. При концентрації кисню 9 -11 % смерть настає через кілька хвилин.

Вибухи, витікання небезпечних речовин спричинені їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємностей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами тощо. Вибухи збільшують площу горіння і можуть призводити до утворення нових осередків пожеж. Люди, що перебувають поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками тощо.

Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. При цьому люди можуть одержати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій. До того ж, евакуація може бути просто неможливою, внаслідок завалів евакуаційних виходів та руйнування шляхів евакуації.

Паніка, спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації. Коли дія чинників пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей людини, то її може охопити панічний стан. При цьому вона втрачає розсудливість, її дії стають неконтрольованими та неадекватними. Паніка – це жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей.

3. Основні причини пожеж

Для успішного проведення дієвих упереджувальних заходів у виробничій сфері та у країні загалом, важливо знати основні причини пожеж. Згідно зі статистичними даними основними причинами пожеж в Україні є:

• необережне поводження з вогнем 58-60 %;

• порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування та побутових електроприладів 18-20 %;

• ППМЕ приладів опалення 11-12% ;

• пустощі дітей з вогнем 7-8% ;

• підпали 2%;

• порушення режимів технологічних процесів;

• порушення вимог пожежної безпеки.

Як видно із наведених даних причиною, що найчастіше викликає пожежі в Україні є необережне поводження з вогнем. У виробничій сфері з цієї причини часто виникають пожежі при палінні в недозволених місцях та при виконанні, так званих, вогневих робіт (використання відкритого вогню, газо- та електрозварювання, бензино - та газорізання, паяльні роботи, варки бітуму та смоли, механічне оброблення металу з утворенням іскор тощо..)

. Значний відсоток пожеж спричинений незадовільним станом електричного устаткування та приладів, а також порушенням правил їх монтажу та експлуатації. До чинників, що можуть викликати пожежу саме з цієї причини належать: короткі замикання, несправності електроустаткування та приладів, струмові перевантаження, що виникають у силових та освітлювальних електромережах, великі значення перехідних опорів.

4. Статистика і динаміка пожеж в Україні.

Незважаючи на значний поступ у науково-технічній сфері, людству ще не вдалося знайти абсолютно надійних засобів щодо забезпечення пожежної безпеки. Більше того, статистика свідчить, що при зростанні чисельності населення на 1% кількість пожеж збільшується приблизно на 5%, а збитки від них зростають на 10%. Кожні 5 секунд на земній кулі виникає пожежа, а в Україні кожні 10 хв. Протягом однієї доби в Україні виникає 120-140 пожеж, в яких гинуть 6-7, отримують травми 3-4 людини, вогнем знищується 32-36 будівель, 4-5 одиниць техніки. Щодобові збитки від пожеж становлять близько 500 тис. грн.

В порівнянні з економічно розвинутими країнами світу в Україні відносні показники кількості пожеж та людей, що загинули на них є значно вищими.

5. Теоретичні основи процесу горіння і різновидності горіння.

Горіння – це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму, виникнення полум’я та світіння. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окисника та джерела запалювання.

Є 2 види горіння: повне – при достатній кількості окисника, і неповне – при його пониженій кількості. Продуктами повного горіння є діоксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі та токсичні продукти. За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на дефлаграційне ( в межах 2-7м / с ), вибухове ( при десятках і навіть сотнях метрів за секунду) і детонаційне ( при тисячах метрів за секунду ).

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Гетерогенне горіння речовини знаходяться в різних агрегатних станах, при якому одночасно утворюються потоки горючих газоподібних речовин.

Розрізняють наступні різновидності горіння :

Вибух – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснених газів, здатних виконувати механічну роботу – руйнування, які виникають при вибуху і обумовлені утворенням ударної хвилі. При віддаленні від місця вибуху механічна дія ударної хвилі послаблюється.

Детонація – це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум’я, в наслідок чого виникає ударна хвиля.

Спалах – короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об’єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і стійкого горіння.

Займання – початок горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я.

Тління – безполуменеве горіння матеріалу у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння.

Самозаймання – початок горіння внаслідок самоініційованих екзотермічних процесів.

Самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання виникає в результаті різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій в об’ємі горючого матеріалу, коли швидкість виділення тепла перевищує швидкість його розсіювання. Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.

Теплове самозаймання виникає при зовнішньому нагріванні матеріалу контактним ( внаслідок теплообміну при контакті з нагрітим предметом ), радіаційним ( внаслідок променистого тепла ) або конвективним ( внаслідок передачі тепла повітряним потоком ) шляхом.

Мікробіологічне самозаймання відбувається внаслідок самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів у масі органічних волокнистих чи дисперсних матеріалів. Особливо схильні до мікробіологічного самозаймання не висушені матеріали рослинного походження, складені в купу.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також хімічно-активних речовин. Внаслідок окислення масел киснем повітря відбувається самонагрівання, що може призвести до самозаймання. До речовин, що здатні самозайматися при дії на них води належать калій, натрій, цезій, карбіди кальцію й інші. Ці речовини при взаємодії з водою виділяють горючі гази, які здатні самозайматися внаслідок теплоти реакції

Здатність самозайматися речовин та матеріалів необхідно врахувати при розробці заходів пожежної профілактики при їх зберіганні, транспортуванні, термообробці, виконанні технологічних операцій тощо.

6. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів.

Оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану : газ, рідина, тверда речовина.

За горючістю речовини поділяються на 3 групи : негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі – речовини та матеріали не здатні до горіння в повітрі нормального складу ( неорганічні матеріали, металеві, гіпсові, цегляні конструкції тощо).

Важкогорючі – це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння ( матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини - фіброліт, пресовані дерев’яно-волокнисті плити тощо.)

Горючі – речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення ( органічних матеріалів). Горючі матеріали та речовини поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії без попереднього нагрівання ( папір, целюлоза ) та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання ( пресований картон, рубероїд тощо ).

Температура спалаху – найменша температура речовини, коли над її поверхнею утворюється пара, що здатна спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють :

• легкозаймисті рідини ( ЛЗР ) – рідини, які мають Т спалаху, що не перевищує 61 ° С у закритому тиглі ( бензин, ацетон, етиловий спирт ).

• горючі рідини ( ГР ) – рідини, які мають Т спалаху понад 61° С у закритому тиглі або 66° С у відкритому тиглі ( мінеральні мастила, мазут, формалін ).

Температура спалахування – найменша Т матеріалу, що виділяє горючі пару та гази з такою швидкістю, що під час впливу на них джерела запалювання спостерігається спалахування.

Температура самоспалахування – найменша Т навколишнього середовища, за якої спостерігається самоспалахування матеріалу.

7. Категорії та класифікації приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

За вибухонебезпечною та пожежною небезпекою приміщень та будівлі відповідно до норм технологічного проектування поділяються на 5 категорій: А, Б, В, Г, Д.

Категорія А ( вибухопожежнонебезпечна ).Гарячі гази, легкозаймисті рідини з Т спалаху не більше 28° С в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості. що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б ( вибухопожежнонебезпечна ). Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з Т спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило - або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В ( пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, і такі що здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться не належать до категорій А чи Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюють або утилізуються як правило.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Основним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний його вибір і експлуатація. Згідно з Правил улаштування електроустановок ( ПУЕ), приміщення поділяються на вибухонебезпечні ( В-1, В-1а, В-1б, В-2, В-2а) і пожежонебезпечні ( П-1, П-2, п-2а, П-3) зони.

Вибухонебезпечна зона – це простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.

Клас В-1 – зони приміщень, в яких виділяють горючі гази і пари в такій кількості та з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окисниками вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.

Клас В-1а – зони приміщень, в яких вибухонебезпечні концентрації газів і парів можлива лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-1б – ті ж самі зони, що і класу В-1а, але мають наступні особливості:

• Горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум’я та різкий запах;

• При аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об’єм, не більший 5 % загального об’єму приміщення;

- Горючі гази і ЛЗР використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум’я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.

Клас В-1г – простір навколо зовнішніх установок, які містять горючі гази або ЛЗР.

Клас В-2 – зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітря або іншим окисником при нормальних, режимах роботи.

Якщо об’єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5 % вільного об’єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки.

Пожежонебезпечна зона – це простір, де знаходяться або можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях, а також при їх складуванні.

Клас П-1 – зони приміщень, в яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з Т спалаху вище 61°С.

Клас П-2 – зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум’я понад 65 г /м3 об’єму повітря.

Клас П-2а – зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини, що нездатні переходити у завислий стан.

Клас П-3 – зони, що розташовані ззовні та зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з Т спалаху понад 61°С, або тверді горючі речовини.

Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір якого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру керування і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію.

8. Система запобігання пожежі.

Система запобігання пожежі – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі.

Умови необхідні для виникнення пожежі. Одним із основних принципів у системі запобігання пожежі є те, що горіння можливе лише за певних умов. Основною умовою є наявність 3 чинників : горючої речовини, окисника та джерела запалювання. Крім того, необхідно щоб горюча речовина була нагріта до необхідної Т і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу.

До джерел запалювання належать : відкрите полум’я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання.

Горючими речовинами вважаються речовини, які при дії на них високої Т, відкритого полум’я чи іншого джерела запалювання можуть займатися і в подальшому горіти з утворенням тепла та зазвичай випромінюванням світла. До складу переважної більшості горючих речовин входять вуглець та водень. Горючі речовини не лише відрізняються за своїм хімічним складом, а й за фізичним станом, тобто можуть перебувати в твердому, рідинному чи газоподібному стані.

До окисників належать хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо, однак найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при окисленні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14 % горіння більшості речовин стає неможливим.

Горіння протікає тим інтенсивніше, чим більшою є площа контакту горючої речовини з окисником і чим вищою є концентрація окисника, Т і тиск.

Відповідна температура

Запобігання утворення горючого середовища досягається : застосуванням герметичного виробничого устаткування; обмеження кількості пожежо - та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням, ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища, організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; застосування в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; використанням хімічно активних компонентів, що сприяють припиненню пожежі та інертні компоненти, що роблять середовище негорючим

Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання досягається : використанням устаткуванням та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання; використання електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо - та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використання устаткування, що задовольняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштування блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення; заземлення устаткування, ліквідацією умов для самоспалахування; усунення контакту з повітрям горючих речовин; підтримання Т нагрівання поверхні устаткування пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче гранично допустимих показників.

9. Система протипожежного захисту. Пожежна безпека будівель та споруд.

Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Протипожежний захист об’єкта здійснюється за такими 4 напрямками :

1. Обмеження розмірів та поширення пожежі:

• розміщення будівель та споруд на території об’єкта із дотриманням протипожежних розривів;

• дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху;

• правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень, дільниць у межах будівель;

• розміщення пожежонебезпечних процесів та устаткування в ізольованих приміщеннях, відсіках, камерах;

• вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості;

• встановлювання протипежежних перешкод у будівлях, системах вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях;

- обмеження витікання та розтікання легкозаймистих та горючих рідин при пожежі;

• влаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежогасіння.

2. Обмеження розвитку пожежі:

• обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщеннях;

• використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухонебезпечності;

• аварійне стравлювання горючих рідин та газів;

• своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів;

• застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального устаткування із посиленим захистом від пошкоджень.

3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна:

• вибір такого об’ємно-планувального та конструктивного виконання будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично допустимих рівнів чинників пожежі;

• застосування будівельних конструкцій будівель та споруд відповідних ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та огороджувальні функції протягом всього часу евакуації;

• вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту;

• застосування аварійного вимкнення устаткування та комунікацій;

• влаштування систем протидимового захисту, які запобігають задимленню шляхів евакуації;

• влаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, зовнішніх пожежних драбин ), раціональне їх розміщення та належне утримання.

4. Створення умов для успішного гасіння пожежі:

• встановлення у будівлях та приміщеннях установок пожежної автоматики;

• забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів пожежогасіння;

• влаштування та утримання в належному стані території підприємства, під’їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ, гідрантів.

Поширення пожежі у будівлях та спорудах значною мірою залежить від вогнестійкості їх будівельних конструкцій.

Вогнестійкість конструкції – здатність конструкції зберігати огороджувальні функції в умовах пожежі.

За вогнестійкістю всі будівлі та споруди підрозділяють на 8 ступенів, які характеризуються межами вогнестійкості основних будівельних конструкцій та межами поширення вогню по цих конструкціях.

Межа вогнестійкості конструкції – показник вогнестійкості конструкцій, який визначається часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до настання одного з нормованих для даної конструкції граничних станів з вогнестійкості.

Межа поширення вогню по будівельній конструкції – це розмір пошкодженої зони зразка в площині конструкції від межі зони нагрівання перпендикулярно їй до найвіддаленішої точки пошкодження.

Межа вогнестійкості окремих конструкцій залежить від їх товщини чи площі поперечного перерізу та фізико-хімічних властивостей матеріалів, з яких вони виготовлені.

Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій можна досягти шляхом:

• збільшення товщини та площі поперечного перерізу конструктивних елементів;

• збільшення товщини шару бетону в залізобетонних конструкціях, що працюють на прогин та розтяг;

• зменшення навантажень та вибору арматури з більш високими критичними Т;

• нанесення штукатурних та облицювальних матеріалів з низькою теплопровідністю.

Для захисту горючих матеріалів від займання застосовують такі способи: термоізоляцію, вогнезахисне просочування, нанесення вогнезахисного покриття.

При проектуванні та будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом:

• поділу будівлі протипожежними стінами та перекриттями на пожежні відсіки;

• поділу будівлі протипожежними перегородками на секції;

• влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита та інших горючих матеріалах;

• захисту отворів у протипожежних стінах

• забезпечення протипожежних розривів між будівлями.

Протипожежна перешкода – це будівельна конструкція, інженерна споруда, чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості та перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше. До загальних протипожежних перешкод належать протипожежні стіни, перегородки, перекриття, водяні завіси.

Протипожежними стінами вважаються вертикальні протипожежні перешкоди, що розділяють будівлю по всій висоті та ширині. Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Перші призначені для обмеження поширення вогню між будівлями, а другі – всередині будівлі.

Протипожежні стіни повинні опиратися на власні фундаменти та зводитись на всю висоту будівлі, перетинати всі поверхні і конструкції. Вони повинні бути вище покрівлі не менше як на 60 см , якщо хоча б один з елементів покриття виконаний з горючих матеріалів; не менше як на 30 см, якщо елементи покриття виконані з важкогорючих матеріалів. Отвори у цих стінах повинні бути обладнані захисними пристроями, що перешкоджають поширенню вогню та продуктів горіння.

При пожежі велику небезпеку являють собою продукти горіння та дим, які можуть містити отруйні, а іноді ще й вибухонебезпечні речовини. Для їх видалення передбачають димові люки та шахти, які забезпечують направлене видалення осередку пожежі.

10. Евакуація людей із будівель та приміщень. Порядок дій у разі пожежі.

При виникненні пожежі на початковій стадії її розвитку виділяється тепло, токсичні продукти горіння, можливі руйнування конструкцій. Тому необхідно якнайшвидше організувати евакуацію людей із будівель, що горять. Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будівлю.

Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть:

• з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, сходову клітку;

• з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть на сходову клітку; при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

• з приміщень у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, що забезпечене виходами, вказаними вище.

Число евакуаційних виходів повинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель. Допускається влаштування дверей з відчинянням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік. Мінімальна ширина шляхів евакуації – не менше 1 м, дверей – не менше 0,8 м.

На видних місцях будівлі вивішують плани евакуації.

Порядок дій у разі пожежі

• У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов’язаний:

• негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об’єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

• вжити (по можливості) заходів до експлуатації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

• якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об’єкту;

• у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну).

11.Загальні принципи організації пожежної безпеки.

Забезпечення пожежної безпеки - невід’ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства та навколишнього середовища.

Власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов’язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

• відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють в межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;

• забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

• організувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

• утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

• створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

• подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними виробляється;

• здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

• своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо;

• проводити службові розслідування випадків пожеж.

12. Державний пожежний нагляд

В населених пунктах та на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється державний пожежний нагляд. Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

• розробляють і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;

• погоджують проекти державних і галузевих стандартів, що стосуються до забезпечення пожежної безпеки;

• здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки;

• проводять перевірки і дізнання за повідомленнями про злочини, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

• Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є державні інспектори з пожежного нагляду, які мають право:

• проводити пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних об’єктів;

• давати обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки. У разі порушень правил пожежної безпеки припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, дільниць, агрегатів;

• здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об’єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення монтажних робіт;

• притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

• застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

13. Завдання та види пожежної охорони

- Основними завданнями пожежної охорони є:

• здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

• запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

• гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України.

Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони створюються на об’єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів Державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди.

На промислових підприємствах, в установах та організаціях створюються добровільні пожежні дружини. На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік створюються пожежно-технічні комісії.

Вивчення питань пожежної безпеки

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки. Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціалізоване навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

Місцеві органи державної виконавчої влади та самоврядування, житлові установи та організації зобов’язані за місцем проживання організувати навчання населення правилам пожежної безпеки в побуті та громадських місцях.

У дитячих дошкільних закладах проводиться виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства.

У закладах освіти усіх рівнів (від загальноосвітніх до закладів післядипломної освіти) організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дітям у разі пожежі.

15. Способи та засоби пожежогасіння

В комплексі заходів, що використовують в системі протипожежного захисту, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів гасіння горючих речовин та матеріалів згідно СНиП 2.04.09-84

Горіння припиняється:

- при охолодженні горючої речовини до температури нижчої, ніж температура її займання;

- при зниженні концентрації кисню в повітрі в зоні горіння;

- при припиненні надходження пари, газів горючої речовини в зону горіння.

- Припинення горіння досягається за допомогою вогнегасних засобів:

• води, інертних газів, хімічних засобів, порошкоподібних сухих сумішей, пожежних покривал з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку.

Успіх швидкої локалізації та ліквідації пожежі на її початку залежить від наявних вогнегасних засобів, вміння користуватися ними всіма працівниками , а також від засобів пожежного зв’язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги та введення в дію автоматичних та первинних вогнегасних засобів.

Способи гасіння пожеж Фізичні способи

Хімічний спосіб (флегматизація)

Вода – найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Придатна для гасіння більшості горючих речовин. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів і як пара. Подача води до місця пожежі здійснюється пожежними рукавами. Відкритий рукав від пожежного крана або насоса закінчується металевим соплом, обладнаним розбризкувачем. Розбризкувач дозволяє отримувати компактний або розсіяний струмінь води. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом – тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки вони мають велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин, і збільшує площу горючої поверхні. Не можна гасити водою карбіди і селітру, бо при контакті з водою вони виділяють горючі речовини, а також металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж в приміщеннях об’ємом до 500м³ і невеликих загорань. Вогнегасна концентрація пари становить 35%.

Водні розчини солей застосовують для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф) – піноутворювач ПО-1, сульфаноли НП-16, сульфонати, змочувач ДП.

Промислові приміщення мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання, запроектоване згідно з вимогами СНиП 2,04,02 –84 та СНиП 2,04,01-85. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів.

Гідранти (зовнішнє протипожежне постачання) розташовують на території підприємств на віддалі не більше 100м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5м від стін.

Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами, які встановлюють на висоті 1,35м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходових клітках. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава – 100 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна не менше, ніж 2,5л/с. Витрати на зовнішнє пожежогасіння беруться в залежності в залежності від ступеня вогнестійкості будівель, їх об’єму, категорії пожежо- і вибухонебезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с.

В будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це система труб прокладених по стелі. Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72. 93, 141 та 182⁰С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м².

Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюваних приміщеннях. Трубопроводи в таких установках заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку – повітрям.

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, котрі відкривають клапан групової дії.

Вогнегасники вуглекислотні. Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж, всіх видів загорання. Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до 70⁰С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об’єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4м, час дії 30-60 с. Вогнегасники слід тримати за ручку, для уникнення обмороження рук; зберігати подалі від тепла, для запобігання саморозряджання. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Вогнегасники пінні. Ручні хімічні пінні вогнегасники використовують для гасіння твердих речовин, що горять, та горючих легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Слід мати на увазі, що піна електропровідна – нею не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, вона псує цінне обладнання та папери. Нею не можна гасити також калій, натрій, магній та його сплави, оскільки внаслідок їх взаємодії з водою, наявною в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння.

В промислових приміщеннях засоби пожежогасіння розташовують з вимогами «Правил пожежної безпеки в Україні». В коридорах, проходах, проїздах, або інших місцях, крім вогнегасників розташовують вогнегасні щитки з набором засобів пожежогасння.

Пожежна сигналізація є надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні оповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, в середині приміщень – на відстані 50м один від одного.

В плавких автоматичних оповісниках пружини спаяні легкоплавким сплавом; при підвищеній температурі сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло. До аналогічного результату приводить викривлення пластинок біметалевого оповісника при підвищенні температури. Біметалевий оповісник забезпечує плавне регулювання пристою спрацювання, яким відновлюється після припинення пожежі.

В термісторному оповіснику при підвищенні температури знижується опір напівпровідникового шару, через який замикається коло електромагніта, що вмикає пожежну сигналізацію.

Фотоелектричні оповісники (фотореле) спрацьовують внаслідок затемнення димом світлового променя, спрямованого на фотоелемент. Для диму використовується і у швидкореагуючому іонізаційному оповіснику «КИ-1». Дим проникає в камеру з штучноіонізованим повітрям та збільшує опір струму іонізації; потенціал сітки лампи зростає, лампа відкривається і вмикає реле пожежної сигналізації.

Питання для самоконтролю

1. Які основні нормативні документи в галузі ПБ?

2. Які небезпечні та шкідливі чинники, пов’язані з пожежами?

7. Які основні причини пожеж?

8. Яка статистика і динаміка пожеж в Україні?

9. Які теоретичні основи процесу горіння і різновидності горіння?

10. Які показники пожежо - вибухонебезпечності речовин та матеріалів?

11. На які категорії поділяються приміщеня та будівлі за вибухопожежною та пожежною небезпекою?

12. Як класифікують приміщення і будівлі за вибухопожежною та пожежною небезпекою?

13. Що являє собою система запобігання пожежі?

14. Що являє собою та яким чином реалізується система протипожежного захисту?

15. Які способи та засоби пожежегасіння?

16. Що собою являє система організаційно – технічних заходів?

17. Які органи здійснюють державний пожежний нагляд?

18. Які завдання та види пожежної охорони?

19. Які способи пожежегасіння застосовують при гасінні пожеж ?

20. В чому особливість гасіння пожеж фізичним способом ?

21. Хімічний спосіб гасіння пожеж, в чому його суть ?

22. Які засоби пожежегасіння застосовують при гасінні пожеж ?

23. Яка особливість застосування води, водяної пари та водних розчинів ?

24. Які автоматичні системи пожежегасіння застосовують на виробництві ?

25. Які види вогнегасників застосовують при гасінні пожеж ?

26. Пожежна сигналізація і її призначення.

27. Які загальні принципи організації пожежної безпеки?

Тема Організація і засоби долікарської допомоги план

1. Організація долікарсьої допомоги на виробництві.

2. Надання допомоги при травмах викликаних механічним пошкодженням.

3. Надання допомоги при опіках.

4. Надання допомоги при враженні електричним струмом.

5. Надання допомоги при отруєнні.

 Література

1. Жидецький та інші В.Ц “Основи охорони праці” Львів “Афіша” 1999.

- 292-297с.

2. Шкрабак В.С. “Охрана труда” Ленинград Агропромиздат, 1990. -

228 – 238с.

3. Медведев А.М. и др. “Охрана труда в мясной и молочной промышленности”- 211-227с.

!Основні терміни і поняття

Долікарська допомога, надання допомоги при механічних пошкодженнях, при опіках, опіки: термічні, хімічні, надання допомоги при враженні електричним струмом, штучне дихання, масаж серця, отруєння.

& Теоретичні положення

1. Організація долікарської допомоги на виробництві.

Долікарська допомога надається потерпілому на місці нещасного випадку до того як прибуде лікар, так як від вміння організації і своєчасно надати допомогу залежить закінчення травми. З цією метою організовують санітарні пости із 3-4 чоловік, які знають способи надання першої допомоги:

- припинити кровотечу

- накласти шину

- транспортувати потерпілого в лікарню

Перша допомога це комплекс заходів направлених на відновлення або збереження життя і здоров’я потерпілому.

Також знати основні ознаки порушень. Порушення важливих функцій організму, прийоми надання першої допомоги і вміти оцінювати стан потерпілого, визначити яку допомогу в першу чергу надавати.

Щоб надати допомогу потерпілому потрібно забезпечити виробничі дільниці аптечками першої допомоги, в якій повинні бути: настоянка йоду, марганцевокислий калій, нашатирний спирт, серцеві, заспокійливі та знеболюючі засоби; сульфаніламідні препарати, проносні, кровоспинні, джгут, перев’язувальні пакети, стерильні бинти, серветки, вата, лейкопластир, бактерицидний пластир, індивідуальні перев’язувальні пакети. Відповідальність за комплектування аптечки здійснює медичний персонал.

2. Надання допомоги при травмах викликаних механічним пошкодженням.

Внаслідок дії механічного фактора може виникнути пошкодження цілісності організму:

3. Надання допомоги при опіках.

Опіки бувають:

термічні - 4 ступенів:

І - почервоніння, припухлість (промивають водою, а потім спиртом).

ІІ - утворення пухирів (накладають стерильну пов’язку, без розтину пухирів).

ІІІ - омертвіння шкіри.

IV - обвуглення.

Хімічні опіки:

кислотні - промивають водою на протязі 10-15 хвилин, потім промивають 5%KMnO₄ або 3% розчином питної соди.

лугами - промивають водою, потім 2% лимонною або 5% борною кислотою.

Обмороження: 3 ступеня

І - поблідніння шкіри

ІІ - утворення пухирів з послідуючим запаленням

ІІІ - омертвіння м’яких тканин з утворенням довго незаживаючих пошкоджень.

Допомогу потерпілому надають таким чином: створюють нерухомість пальців рук і ніг. Накладають теплу ізолюючу пов’язку і дають випити міцного солодкого гарячого чаю. Не можна розтирати снігом шкіру через травмування і зігрівати гарячими ваннами. Зігрівання повинно здійснюватися поступово за рахунок тепла самого організму.

4. Надання допомоги при враженні електрострумом.

Перш за все необхідно потерпілого звільнити від дії електроструму, яке проводять за допомогою сухого одягу, канатом, палицею, дощечкою, те, що не проводить електрострум однією рукою, стати на суху дошку руки ізолюють діелектричними рукавичками. Якщо такі заходи не дійові то слід перерубати проводи сокирою сухим дерев’яним топорищем або ізольованими інструментами перерізати кожен провід окремо. При ураженні викликати лікаря.

Внаслідок дії електроструму потерпілий може бути в непритомному стані , але зберігається стійке дихання і пульс його слід зручно покласти, розстібнути одяг забезпечити приплив свіжого повітря, піднести до носа ватку змочену нашатирним спиртом і обприскати його водою. Якщо потерпілий погано дихає йому слід зробити штучне дихання і масаж серця.

Штучне дихання проводять тоді коли потерпілий не дихає або дихання погане (рідке, судорожне). При цьому необхідно:

• звільнити потерпілого від одягу (розстібнути комір, розв’язати галстук або шарф).

• звільнити рот від сторонніх предметів.

• розкрити рот, висунувши нижню щелепу.

• рот повністю повинен бути охоплений

А проводять так: 4 пальці обох рук поставити позаду кутів нижньої щелепи і впираючись великими пальцями в її край , висувати вперед так, щоб нижні зуби були спереду.

А якщо розкрити не вдається , то слід біля кута рота між задніми корінними зубами обережно вставити дощечку, ручку за допомогою розтиснути зуби.

Голову потерпілому закинути і відтягнути нижню щелепу. Після цього, що надає допомогу робить глибокий вдих і з силою видихує повітря в рот потерпілого а обличчям своїм затиснути ніс, після рятівник відкидається назад і робить новий вдих. У цей період грудна клітка потерпілого опускається і він робить пасивний видих.

При неможливості охоплення рота потерпілого вдувати повітря треба через ніс, щільно закривши рот потерпілого. Повітря вдихають через марлю, стежачи за тим, щоб під час кожного вдування достатньо розширювалася грудна клітка потерпілого. Швидкість вдихів 10-12 вдихів за хвилину.

Масаж серця:

Коли у потерпілого немає пульсу одночасно з штучним диханням необхідно робити зовнішній масаж серця. Ритмічно натискують на нижню частину грудини, позаду якої розміщене серце. Частота натискування 60-70 разів на хвилину.

Потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню, оголюють його грудну клітку, знімають пояс. Особа, що надає допомогу кладе розігнуту ліву долоню, а поверх неї долоню правої руки і натискує на грудну клітку потерпілого, допомагаючи при цьому нахилом свого корпусу. Натискувати швидким поштовхом так, щоб посунути нижню частину грудини вниз у бік хребта на 34 см. Надавлювання на грудину слід повторювати приблизно раз у секунду.

Масаж слід проводити з штучним диханням, який проводять в такій послідовності після 3-4 глибоких вдувань необхідно зробити 4-6 натисків на грудну клітку.

При правильному проведенні штучного дихання і масажу у потерпілого поліпшується колір обличчя, з’являється дихання, пульс, звуження зіниці.

4. Надання допомоги при отруєнні.

Якщо людина отруїлась хімічними сполуками при вдиханні їх, потерпілого виносять з отруйної зони на свіже повітря і негайно викликають лікаря.

При потраплянні отрути в шлунок, слід негайно провести тривале промивання шлунку водою або розчином 1:1000 KMnO₄, бажано визвати блювоту і негайно викликати лікаря.

Питання для самоконтролю

1. Як організовують долікарську допомогу на виробництві?

2. В чому особливості надання допомоги при травмах викликаних механічним пошкодженням?

3. Яка особливість допомоги при опіках?

4. Як надають допомогу потерпілому при враженні електричним струмом?

5. В чому особливості надання допомоги при отруєннях?

Література

1. Жидецький В.Ц та інші «Основи охорони праці» Львів «Афіша» 1999.

2. Медведев А.М «Охрана труда в мясной и молочной промышленности» М. «Агропромиздат» 1989.

3. Збірник примірних інструкцій з охорони праці для працівників під час виконання робіт у тваринництві. Київ. 2000.

4. Буракова С.О. Безпека праці у тваринництві. К. Урожай. 1989.

5. Бакшеев П.Д. и др. Справочник по охране труда и техники безопасности. К. Урожай. 1985.

6. Жидецький В.Ц. “Основи охорони праці”, Львів, Афіша, 2002.

7. Шкрабак В.С. “Охрана труда” Ленинград Агропромиздат, 1990.

8. Медведев А.М «Охрана труда в мясной и молочной промышленности» М. «Агропромиздат» 1989.

63