Методи розрахунку нормативів оборотних засобів

Передбачає аналіз наявних товарно-матері­альних цінностей із подальшим корегуванням фактичних запасів та вилученням із них надлишкових

Передбачає визначення нових нормативів на базі старого шляхом внесення в цього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції, розрахунків

Це розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних засобів.

Цей метод є основним методом нормування

Стадії руху оборотних коштів підприємства

Грошові кошти

Запаси

Виробництво

Готова продукція

Грошові кошти, отримані від реалізації готової про­дукції

Послідовне проходження оборотними коштами стадій кругообігу називається оборотністю

Прискорення оборотності оборотних коштів зумовлює

збільшення обсягу продукції на кожну гривню поточних витрат підприємства

вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення резервів для розширення виробництва

Показники ефективності використання оборотних коштів та їх характеристика

Показник	Економічний зміст	Розрахунок
Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) (Коб)	Визначає кількість оборотів, які можуть зробити оборотні кошти за певний період, і показує, який обсяг реалізованої продукції припадає на 1 грн вартості оборотних засобів	, де V – річний обсяг реалізованої продукції, грн; ОЗср – середньорічна вартість оборотних засобів, грн

Закінчення табл.

Показник	Економічний зміст	Розрахунок
Коефіцієнт завантаження (Кзав)	Це величина, обернена до коефіцієнта оборотності. Показує, скільки оборотних коштів припадає на 1 грн реалізованої продукції
Тривалість одного обороту (швидкість обороту) (Тоб)	Показує, скільки днів триває один оборот оборотних коштів, тобто скільки років необхідно підприємству для поповнення його оборотних коштів	або , де 360, 90 – кількість днів у розрахунковому періоді (для року і для кварталу); Коб – коефіцієнт оборотності за відповідний період

Питання 9. Сучасна політика ресурсозбереження на підприємстві. Науково-технічний прогрес як основа розвитку та інтенсифікації виробництва

Ресурсозбереження - це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

Основні стратегічні напрями ресурсозбереження

• комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;

• впровадження ресурсозберігаючих техніки і технології;

• широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини;

• ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення;

• збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів;

• використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позитивно відображається на довкіллі.

Під інтенсифікацією економічного розвитку розуміють одержання найбільшого корисного результату з одиниці виробничих ресурсів. При цьому існують два напрямки інтенсифікації економіки:

• інтенсифікація поточної виробничої діяльності;

• інтенсифікація відтворення.

Перший напрямок характеризується тим, що основний наголос робиться на використанні існуючого потенціалу й одержанні максимальної віддачі від вже створених елементів виробництва: від наявних засобів і предметів праці існуючої робочої сили.

Другий напрямок інтенсифікації полягає в тому, що в ході кожного відтворювального циклу повинна відбуватися заміна застарілих елементів продуктивних сил на більш ефективні. У цьому випадку інтенсифікація виробництва обумовлюється і збігається з науково-технічним прогресом.

Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю. Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань – зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві.

Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Це свідчить про те, що не фізично старіння машин, а моральне викликає заміну діючої техніки новою, що наукові знання, втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають. Швидкість цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числі й кваліфікація робітника, наполовину знецінюється. Щоб підтримувати необхідний рівень знань, людина повинна періодично підвищувати свою кваліфікацію.

На основі зростання суспільного виробництва змінюється співвідношення між зайнятістю у матеріальному та нематеріальному виробництві, особливо у соціальній сфері. Нині у розвинених країнах частка зайнятих у соціальній сфері більша, ніж зайнятих у матеріальному виробництві.