20.2. Розвиток садово-паркового господарства

Процес розвитку садово-паркового мистецтва нерозривний і взаємопов'язаний через свої багаточисельні регіональні і національні елементи краси. У цьому він схожий з іншими великими складовими мистецтва - архітектурою, живописом, скульптурою, музикою. Специфічною його особливістю є те, що тут неможливий прямий перенос минулого досвіду із однієї країни в іншу, механічний повтор тих або інших прийомів створення одних і тих же принципів у різних географічних умовах. Навіть у країнах з близькими ландшафтними і кліматичними умовами, країнах, тісно пов'язаних між собою історично, парки і сади створювалися, не дивлячись наявною культурною приємністю по різному.

Спадковість культури античної Греції і Стародавнього Риму створила нові типи садово-паркового устрою, нові композиційні принципи. Це розкішні терасові парки при заміських віллах, геометрично розплановані партери-кісти, широкі прямі алеї для їзди кінного транспорту, стрижені топіарні композиції, величезні парки, які включають терми і купальні, бібліотеки і іподроми. Всі ці здобутки античного світу в подальшому, з наступом середніх віків, були надовго забуті. Парки і сади поступово розрушились або повністю зникли.

Однак в пізніші часи епохи європейського мистецтва такий багатий досвід стародавності був використаний. Якщо взяти за основу ту методику, що сади і парки України формувалися на рівнинних територіях, то зразу стає зрозумілим їх радикальні особливості від французьких, англійських і тим більше італійських аналогів. Різкі переходи температур від літа до зими звужували вибір порід дерева при закладені саду, або придавали йому більш строгий вигляд.

Нижче наводяться ілюстрації, які допоможуть фахівцю розширити своє уявлення про запровадження штучних елементів у проектах для підсилення природної краси.