3.2. Приклад вимірювання дирекційних кутів за топографічною картою
Дирекційні кути на топографічній карті вимірюють при допомозі геодезичного транспортира.
Для того, щоб виміряти дирекційний кут а F в точці A (рис.23) за допомогою геодезичного транспортира через точку A необхідно провести лінію AB паралельну вертикальним лініям сітки прямокутних координат, які в свою чергу паралельні осьовому меридіану. Аналогічно його можна виміряти в точках С, D, або E, з рисунка видно, що дирекційні кути в будь-якій точці однієї лінії постійні.
Якщо питання стоїть визначення істинного (А) або магнітного (Am) азимутів, то їх обчислюють за відомими дирекційними кутами (а), схиленням магнітної стрілки (£) та зближенням меридіанів (у ) за формулами (14).
Дирекційні кути можна обчислювати в замкнутих або розімкнутих геометричних фігурах, якщо відомі праві або ліві горизонтальні кути відносно ходу. На рис.24 приведена
замкнута фігура в якій відомі праві по ходу кути. Відомий, дирекційний кут а 51 лінії d51 та внутрішні горизонтальні кути ft замкнутої геометричної фігури. Якщо лінію d51 продовжити, то дирекційний кут її не змінюється. Продовження цієї лінії на рисунку показано точковим пунктиром. Лінію точкового пунктиру можна обертати навколо осі в точці 1 на 3600 за годинниковою стрілкою або проти неї.
Для обчислення дирекційних кутів ліній многокутника необхідно обов'язково мати початковий відомий дирекційний кут. В нашому випадку такий кут є а 5 1 Після цього лінію точкового пунктиру повертають за вказаною стрілкою на рисунку на 1800 за годинниковою стрілкою або проти стрілки годинника так, щоб вона співпала із стороною d1-5. В цьому випадку ми отримаємо дирекційний кут лінії d1 , тобто це буде обернений дирекційний кут лінії d5 . Із рисунка видно, що між лініями d1 5 і d1 відомий кут ft 1. Щоб отримати дирекційний кут лінії d1 2 достатньо лінію точкового пунктиру повернути за вказаною стрілкою на рисунку так, щоб вона співпала з лінією d1 2. Якщо лінію точкового пунктиру повертати за годинниковою стрілкою на відповідний кут, то його необхідно додати, а коли її повертають проти годинникової стрілки то цей кут слід відняти.
Якщо в геометричній фігурі відомі ліві кути по ходу, то дирекційні кути сторін фігури обчислюють за формулами
а 1-2 = а п ± 1800 + ftv
На основі вище приведеної інформації можна стверджувати, якщо відомі в геометричній фігурі праві кути по ходу, то обчислення дирекційних кутів виконують за наступними формулами
Зображення місцевості на топографічних картах
4.1. Основні форми рельєфу місцевості
Комплексним вивченням природних умов будівництва і експлуатації інженерних споруд займається інженерна геологія. Однак, в рамках інженерно-геологічних вишукувань, дані про рельєф, його будову, походження і динаміку займають значне місце про правомірність геоморфологічного обґрунтування будівництва.
Сукупність нерівностей поверхні Землі називається рельєфом місцевості. Рельєф місцевості значно впливає на життєдіяльність людини. При проектуванні і будівництві доріг, каналів, гідротехнічних споруд, ліній електропередач та інших об'єктів народного господарства необхідно враховувати характер рельєфу місцевості,
Слід відзначити, що точне зображення рельєфу місцевості на топографічних планах або картах неможливо без знання закономірностей його походження і розвитку. Вона розглядається такою наукою як морфологія. Тому в даному розділі ми знайомимо читача із суттю способу зображення рельєфу на топографічних картах з геоморфологічної точки зору. Для досконалого вивчення рельєфу його поділяють на п'ять основних форм (рис.25).
1. Гора. Це підвищення над навколишньою місцевістю конусоподібної форми рельєфу. Найвища точка її називається вершиною. Бокова поверхня гори складається із скатів. Лінія яка зливається з навколишньою місцевістю називається підошвою або основою гори. Інколи на скаті гори утворена горизонтальна ділянка, яку називають уступом. При висоті гори до 200 м її називають горб (пагорбок).
Рис. 25. Основні форми рельєфу
Улоговина. Замкнене заглиблення земної поверхні називається улоговиною. Сама низька точка улоговини називається дном. Бокова поверхня улоговини складається із схилів, які у верхній частині улоговини закінчуються бровкою. Невеликі улоговини, які мають незначні заглиблення і плоске дно, називаються блюдцями або западинами.
Хребет. Витягнуте підвищення земної поверхні, яка поступово знижується в одному напрямку називається хребтом. Лінія вздовж хребта, яка проходить по самих високих точках, утворює вододіл.
Лощина. Витягнуте заглиблення земної поверхні, яке поступово понижається в одному напрямку називається лощиною. Лінія вздовж лощини, яка проходить по самих низьких точкам, створює водостік або тальвег.
Сідловина. Понижена частина місцевості між двома сусідніми підвищеннями називається сідловиною. Сідловини в гірській місцевості називаються перевалами.