33. Теоретичні концепції прав людини, їх відображення в конституційному законодавстві.

В історії політико-правової думки, юридичній практиці, звича­євому праві різних народів склалися чотири основні підходи до розв'язання проблеми прав людини, закріплення правового стату­су особистості.

1. Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини та обґрунтовує не­обхідність конституційного визначення таких умов, які сприяли б вільному розвитку особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини та вищої соціаль­ної цінності після самого життя.

2. Колективістські концепції прав людини (марксистська, раси­стські тощо) засновані на визнанні пріоритету колективу (суспіль­ства, класу, раси, нації тощо) стосовно до особи, а також на об­ґрунтуванні обмеженості прав людини суспільними інтересами. Подібні підходи є глибоко антидемократичними за суттю.

Втілення положень колективістської концепції в «соціалістич­них конституціях» на практиці призводило до фактичного запере­чення принципу свободи людини, градації основних прав людини (головними з яких вважалися соціально-економічні), дискримінації окремих категорій громадян (за класовою ознакою, майновим ста­ном тощо), а також до закріплення надмірно широкого кола основ­них обов'язків громадян перед суспільством і державою.

3. Ісламська (мусульманська) концепція, пов'язана з традиційним "мусульманським правом. Вона суттєво відрізняється від європейської концепції, а її головна особливість полягає в тім, що іслам джерелом прав і сво­бод людини визнає тільки шаріат.

Основні ідеї ісламської концепції прав людини пов'язані з тим, що, по-перше, обґрунтовується статус мусульма­нина і не мусульманина чоловіка і жінки; по-друге, за мусульман­ським правом вселенський суверенітет належить Аллахові, люди­на не вільна розпоряджатися собою і всі її дії наперед визначені Аллахом, а це, у свою-чергу, дозволяє на підставі релігійних кано­нів виправдати обмеження прав людини.

4. Традиційні підходи до визначення статусу людини скла­даються у звичаєвому праві окремих племен, а їхня особливість обумовлена особливістю звичаєвого права, яке є груповим пра­вом: воно діє в рамках малих соціальних груп (плем'я, клан, рід, сім'я); для нього характерними є колективна відповідальність за порушення звичаєво-правових приписів, а реалізація суб'єктив­них прав здійснюється колективно, відповідно, ці особливості визначили і специфіку правового статусу індивіда у звичаєвому праві.

34. Конституційний статус людини і громадянина як категорія конституційного права України.

Принципи правового статусу людини і громадянина – це вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Принципи:

• свободи людини;

• рівності людей у своїй гідності та правах;

• невідчуженості й непорушності прав і свобод людини;

• гарантованості прав, свобод і обов 'язків людини і громадянина;

• невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина;

• рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом;

• єдності прав людини та її обов 'язків перед суспільством.

Конституційний принцип свободи людини обумовлює її право на вільний розвиток своєї особистості, а межею індивідуальної свободи є права і свободи інших людей. Принцип рівності людей у своїй гідності та правах (ст. 21) означає, що, по-перше, права і свободи визнаються за будь-якою людиною, по-друге, забороняється дискримінація в користуванні правами за будь-яких підстав, пов'язаних із природними особливостями особи та її соціальним статусом. Принцип рівності конституційних прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом (ст. 24) означає, що забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за расовою, політичною, релігійною, статевою, етнічною, соціальною, мовною чи іншими ознаками. Принцип невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини (ст. 21) стосується основних прав і свобод людини, тобто лише тих, що зафіксовані в Конституції України. Людина має основні права від народження, а не від держави, яка згідно з етатистськими теоріями може «дарувати» чи «відбирати» ці права. Принцип гарантованості прав, свобод і обов'язків людини і громадянина (ч. 2 ст. 22) означає, що вони мають бути забезпечені відповідними засобами, які сприяли би повній та ефективній реалізації прав, свобод і обов'язків кожною людиною і громадянином.

Принцип невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 22) означає, що в майбутньому Конституція України доповнюватиметься положеннями, в яких фіксуватимуться нові права і свободи людини і громадянина. Принцип єдності прав людини та її обов'язків перед суспільством знаходить відображення: по-перше, в наявності у кожного одночасно і прав, і обов'язків; по-друге, в тім, що багато конституційних прав несуть у собі якості обов'язку (правового або морального).