21. Конституція Пилипа Орлика, її значення для розвитку ідей конституціоналізму в Україні.

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники, полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

22. Основні риси конституційних проектів, що розроблялися в Україні в XIX – XX ст.

Нова хвиля конституціоналістського руху в Україні починається в сер ХІХ ст. вона пов’язана зі створенням і діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847). У програмних документах товариства викладалися ідеї, характерні для будь-якої демократичної конституції. Один з членів товариства Г. Андрузський почав підготовку конституційного проекту. Документ називався «Начерки Конституційної Республіки». Особлива увага в документі приділялася питанням самоврядування, первинним суб’єктом якого проголошувалася община. Досить детально описувався механізм діяльності округу, області, штату.

У 1884 р М. Драгоманов розробив конституційний проект «Проект основаній Устава українського общества «Вольний союз – Вільна спілка». У його основу була покладена ідея перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу на зразок Швейцарської федерації або США.

У вересні 1905 р група членів УНР підготувала проект «Основний закон «Самостійної України» Спілки народу українського». Відповідно до документу, до складу України повинно було ввійти 9 вільних земель. За формою державного устрою автори пропонували створити президентську республіку з двопалатним парламентом: сенат, рада представників. Проголошувалося загальне виборче право, інші політичні права і свободи.