40. Система основних прав і свобод людини і громадянина, критерії класифікації.

Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід’ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи завдяки наявності у них громадянства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні.

Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1)  вони життєво важливі та найбільшою мірою соціально значимі як для окремої людини, так і для суспільства в цілому і для держави. Для суспільства й держави значимість основних прав і свобод людини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демократичний, соціальний та правовий характер Української держави;

2)  вони не набуваються і не відчужуються за волевиявленням людини і громадянина, тобто належать кожному від народження;

3)  їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:

• конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, установлених іншими галузями права, які, з огляду на це, мають похідне значення стосовно до основних;

• закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

• мають загальний характер, тобто їх об'єм є однаковий для кожної людини і для кожного громадянина;

• основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в Конституції України;

• специфіка механізму їх реалізації пов'язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід'ємного права кожного учасника правовідносин.

Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина становлять певну систему і класифікуються за різними підставами:

1)  залежно від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2) за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права першого, другого і третього покоління.

Перше покоління включає проголошені буржуазними революціями (XVII-XVIII ст.) громадянські й політичні права, які отримали назву «негативних», тобто таких, що виражають незалежність особистості від держави, позначають межі її втручання у сферу свободи індивідуума (право на життя, недоторканність житла, виборче право тощо).

Друге покоління стосується соціальних, економічних і культурних прав, що дістали закріплення в міжнародно-правових документах і конституціях багатьох держав до середини XX ст. Цю групу прав інколи називають «позитивними», оскільки їх реалізація, на відміну від реалізації прав першої групи, вимагає «позитивного втручання» держави, створення відповідних механізмів реалізації (право на працю, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на освіту тощо).

До третього покоління відносять солідарні або колективні права, існування яких пов'язане з глобальними проблемами людства та які належать більше націям, народам чи територіальним громадам, ніж окремим індивідуумам (на мир, безпечне довкілля, самовизначення, на місцеве самоврядування тощо). Становлення прав цієї групи почалося після Другої світової війни.

3) за генезою - на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб'єкта - на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації на такі, що підлягають обмеженню, і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення на основні та додаткові.

Найбільш поширеним в юридичній літературі критерієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їхній зміст. Звичайно за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи; політичні права і свободи; економічні, екологічні, соціальні та культурні права і свободи.