101. Поняття „дезавуювання”

це спростування урядом або іншим компетентним органом держави висловлювань чи дій свого дипломатичного представника або іншої офіційно уповноваженої особи. Цим актом повідомляється, що дипломат або інший офіційно уповноважений, здійснюючи той чи інший крок, діяв без належного доручення або перевищив свої повноваження; держава тим сами знімає з себе відповідальність. Зазвичай дезавуювання призводить до відкликання своїм урядом чи іншим компетентним органом дезавуйованого.

102. Міжнародні (міжурядові) конференції як форма багатосторонньої дипломатії. Правовий статус, функції, компетенція.

Сучасна міжурядова конференція — це тимчасовий ко­лективний орган суверенних держав-учасниць, який ство­рюється для досягнення узгоджених ціасй. Мета і діяїьність будь-якої міжурядової конференції мають відповідати загальновизнаним нормам сучасної дитоматичної практики в райках міжнародного права. Відмінності в назвах міжурядових кон­ференцій — з'їзд, конгрес, нарада тощо — суттєвого юридичного значення не мають.

За кількістю учасників міжурядові конференції поділяються на універсальні, в роботі яких має право брати участь будь-яка держава світу, та регіональні, учасниками яких є держави певного регіону.

На прохання будь-якої делегації пропозиція або поправка може ставитися на голосування частинами (роздільне голо­сування). Якщо не прийнято жодної частини, пропозиція в цілому на голосування не ставиться. Якщо голосуванням прийнято кілька частин документа, то він обов'язково ставиться на голосування в цілому. Правила процедури часто використовуються делегаціями з метою тактичної боротьби для прийняття документа або його відкликання більшістю голосів.

Мови, якими здійснюється робота конференцій, поді­ляються на офіційні (для виступів і видання всіх офіційних ршісііь конференції) та робочі (для ведення протоколів). Як правило, робочими мовами є лише декілька із числа офіцій­них, що скорочує витрати на публікацію документів.

Більшість міжнародних міжурядових конференцій прово­дяться з метою укладення міжнародних договорів і тому їх прийнято називати дипломатичними. Разом з тим метою Деяких конференцій є прийняття декларацій, заяв, резолюціх приймається й такий документ, як підсумковий

(заключний) акт, в якому вказуються назва та мета конфе­ренції, учасники, час і місце її проведення, містяться дані про підсумки та досягнення конференції (наприклад, про при­йняття конвенції', декларації, резолюції і т. ін.).

Склад делегацій за структурою визначається правилами процедури конференції. В частині III — «Делегації в органах і на конференціях» — Віденської конвенції' 1975 р. у ст. 45 зазначається: «Крім глави делегації, делегація може включати інших делегатів, дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал і обслуговуючий персонал». Наступна, 46 стаття регламентує кількісний склад персоналу делегації' на міжнародній конференції: «Чисельність персоналу деле­гації не повинна виходити за межі, які є розумними і нор­мальними з урахуванням відповідно функцій органу або цілей конференції, а також потреб даної делегації та обставин і умов, що існують у державі перебування».

Глава делегації та інші делегати наділяються повноважен­нями від Імені глави держави, глави уряду, міністра закор­донних справ або, якщо це допускається правилами орга­нізації', інших компетентних органів держави, що направляє делегацію на конференцію.

Керівних посадових осіб конференції обирають зі складу делегації. Як правило, обираються такі особи: голова, за­ступники голови, генеральний доповідач; голова, заступник голови та доповідач кожного комітету; голова редакційного комітету, а також інші посадові особи, які відіграють ключову роль у виконанні завдань, що стоять перед конференцією.

Центральне місце серед керівних посадових осіб займає голова конференції. В його обов'язки входить головування на пленарних засіданнях конференції, відкриття та закриття їх; керування дебатами, надання слова, постановка питань на голосування та оголошення рішень. Голова може запропонувати конференції обмежити час, що надається доповідачам для виступів, обмежити кількість виступів кожного представника з будь-якого питання, припинити запис доповідачів, перервати або припинити дебати, перервати або припинити засідання тощо. Виконуючи, по суті, роль посередника, голова допомагає делегаціям у подоланні тих чи інших відмінностей в їхніх позиціях. Зокрема, йдеться про такі види допомоги: надання часу для інформаційних переговорів; активне сприяння нефор­мальним переговорам без особистої участі в них; активне сприяння неформальним переговорам з особистою псістю в них; дослідницьке посередництво.

Конференції вважаються такими, що завершили свою роботу, коли досягнуто головної мети — прийняті ті чи інші узгоджені рішення, або коли учасники переговорів доходять висновку про неможливість досягнення спільної угоди через непримиренність позицій представлених делегацій. Завер­шення роботи конференції оформлюється, як правило, підсумковим (заключним) актом або протоколом, який підписується всіма учасниками. Існують й інші форми завершення роботи конференцій, наприклад декларації, заяви.

Сучасні міжурядові конференції часто приймають різно­манітні резолюції з предмета своєї діяльності. Найбільш яскравими прикладами можуть слугувати резолюції, що приймаються конференціями, проведеними під егідою ООН. Зокрема, Конференція ООН з питань представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсаль­ного характеру (14 березня 1975 р., Відень) ухвалила цілу низку резолюцій. Найважливішими з них є згадана вище резолюція про надання міжнародно-правового статусу націо­нально-визвольним рухам і резолюція щодо питань застосу­вання прийнятої на конференції Конвенції про майбутню діяльність міжнародних організацій.

Слід зауважити, що резолюції, які приймаються міжуря­довими конференціями, незалежно від адресата мають харак­тер рекомендацій. Держави-учасниці тієї чи іншої конференції визначають своє ставлення до її резолюцій в суто індивідуальному порядку. І ті заходи, що передбачається здійснити в рамках даних резолюцій, також мають лише рекомендаційний характер і юридичних зобов'язань для їхніх адресатів не створюють.