91. Завершення консульської місії.

 Припинення консульських функцій можливе у трьох основних випадках. Так, ст. 25 Віденської конвенції 1963 р. передбачає: «Функції працівника кон­сульської установи припиняються, зокрема:

•         а) після повідомлення державі перебування акредитуючою державою про те, що його функції припиняються;

•         b) після анулювання екзекватури;

•         с) після повідомлення держави перебування акредитуючій державі про те, що держава перебування пере­стала вважати його працівником консульського персоналу». Останній пункт, як правило, застосовується тоді, коли того чи іншого працівника консульської установи оголошують «персоною нон грата».

Все, що стосується питання оголошення «персони нон грата», її визначення та механізму застосування міжнародно-правових норм, регламентується ст. 23 Віденської конвенції: «і Держава перебування може в будь-який час повідомити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є «persona non grata» або що будь-який працівник консульського персоналу є неприйнятним. У та­кому випадку акредитуюча держава повинна, відповідно, -ідкликати цю особу або припинити її функції в консульській станові. 2. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати 50 не виконає протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, держава перебування може, відповідно, анулювати екзекватуру даної особи або перестати вважати ЇЇ працівником консульського персоналу. 3. Особа, призначена працівником консульської установи, може бути оголошена неприйнятною до прибуття на територію держави перебування або, якщо вона вже перебуває в державі перебу­вання, до того, як вона приступить до виконання своїх обов'язків у консульській установі. У будь-якому випадку акредитуюча держава анулює її призначення».

У двосторонніх Консульських конвенціях теж регламен­тується поняття «persona non grata», але там воно має вужчий і водночас більш імперативний характер. Так, у Консульській конвенції між Україною та Республікою Молдова в ст. 7 зазначається: «Держава перебування може в будь-який час сповістити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є «persona non grata» або один із працівників консульської установи є неприйнятним, не будучи зобов'язаною обґрунтовувати мотиви свого рішення. В цьому випадку акредитуюча держава повинна відкликати відповідну особу або припинити її функції. Якщо акреди­туюча держава не виконає протягом розумного строку цього зобов'язання, то держава перебування може відмовитися визнати дану особу працівником консульської установи».

92. Становлення та еволюція консульських служб провідних держав сучасного світу: спільне та особливе.

93.Ad hoc дипломатія.

 Розвиток взаємовідносин між державами зумовив поширення такої форми пред­ставництва, як спеціальні місії (місії ad hoc). Конвенція про спеціальні місії 1969 р. визначає такого роду місію як тимчасове представництво держави, яке направляється однією державою до іншої за узгодженням з останньою для вирішення особливо важливих питань або для виконання спеціального завдання. Діяльність таких місій називають дипломатією ad hoc. За постійними посольствами зберігається повсякденне обслуго­вування офіційних зносин. У вирішенні інших питань клю­чова роль відводиться спеціальним місіям.

Що стосується історії започаткування спеціальних місій як форми дипломатії, то неспростовні факти підтверджують, що саме вони — спеціальні місії були першоосновою сучасної дипломатичної структури. На початку зародження циві­лізації в контексті розвитку перших міждержавних та міжна­родних відносин взагалі не існувало ніяких інших форм дипломатичної діяльності, крім спеціальних місій. Адже не­достатній розвиток засобів зв'язку та сполучень, крайня відособленість держав, а головне — відсутність більш-менш регулярних економічних, торговельних, культурних та інших контактів призводили до того, що усталеної системи дипло­матичних зносин із характерною для неї практикою засну­вання постійних дипломатичних представництв за кордоном не існувало й узагалі не могло ще тоді бути.

Одна з найсуттєвіших відмінностей спеціальних місій від регулярної дипломатії, тобто діяльності дипломатичного пред­ставництва, зафіксована у ст. 7 Конвенції. В ній наголо­шується, що «наявність дипломатичних або консульських відносин не є необхідною для відправлення чи прийняття спеціальної місії». Відправлення або прийом такої місії не пов'язані також із процедурою чи фактом визнання. Більше того, саме такі ситуації дають можливість використовувати дану форму дипломатії за будь-яких умов; держави вільні від будь-яких зобов'язань, крім тих, що пов'язані з конкретною спеціальною місією, і прийом та відправлення останньої не зобов 'язують їх до визнання де-юре держави, до якої направлено місію, якщо такого не було раніше. Інша справа, що саме за допомогою спеціальних місій може бути підготовлено грунт для засіву «зерен визнання» між державами, які до цього не підтримували ніяких дипломатичних контактів.