98. Порядок призначення глави постійного представництва

Що стосується процедури заснування постійного пред­ставництва при міжнародній організації, то ст. 5 Конвенції 1975 р. проголошує: «1. Держави-члени можуть, якщо це допускається правилами Організації, засновувати постійні представництва для виконання функцій, викладених у статті 6. 2. Держави, що не є членами Організації, можуть, якщо це допускається правилами Організації, засновувати постійні комісії спостерігачів для виконання функцій, викла­дених у статті 7. 3. Організація повідомляє держави перебування про заснування представництва заздалегідь». Варто зауважити, що створення постійного представництва — це право, а не ітеративний обов'язок держави-члена. Вона сама вирішує це питання, керуючись власною суверенною волею і суто практичними міркуваннями — фінансовими, кадровими тощо. При цьому відсутність постійного представництва при Організації аж ніяк не відбивається на правах та обов'язках, що передбачаються у зв'язку із членством в Організації. Виняток становить хіба що членство в Раді Безпеки ООН, як постійне, так і тимчасове. Адже згідно з ст. 28 Статуту ООН «Рада Безпеки організується таким чином, щоб вона могла функціонувати безперервно». Це означає, що в критичних ситуаціях міжнародного життя Рада Безпеки може скликатися як удень, так і вночі.

Чітко і недвозначно Конвенція 1975 р. регламентує питання щодо повноважень глави представництва. Зокрема, ст. 10 передбачає: «Повноваження глави представництва видаються від Імені глави держави, глави уряду, міністра закордонних справ та, якщо це допускається, іншим компетентним органом надсилаючої держави і припроваджуються Організації». Як бачимо, процедура, по суті, аналогічна призначенню глави дипломатичного пред­ставництва.

99. Основні функції постійного представництва при міжнародних організаціях

Функції постійного представництва

Функції постійного представництва складаються, зокрема :

а) у забезпеченні представництва держави, що посилає, при Організації;

b) у підтримці зв'язку між державою, що посилає, і Організацією;

с) у веденні переговорів з Організацією й у її рамках;

d) у з'ясуванні здійснюваної в Організації діяльності й повідомленні про неї уряду держави, що посилає;

е) у забезпеченні участі держави, що посилає, у діяльності Організації;

f) у захисті інтересів держави, що посилає, стосовно

Організації;

g) у сприянні здійсненню цілей і принципів Організації

шляхом співробітництва з Організацією й у її рамках.

100. Привілеї та імунітети постійних представницт при організаціях

Як і в конвенціях про дипломатичні та консульські зно­сини (відповідно, Відень, 1961, 1963 р.), Віденська конвенція 1975 р. про представництво держав у їхніх відносинах із організаціями універсального характеру привілеї та імунітети поділяє на дві групи: привілеї та імунітети самих органів зовнішніх зносин за кордоном і привілеї та імунітети співробітників цих органів.

До першої групи належать такі основні привілеї та іму­нітети, як недоторканність приміщень представництв і делегацій в органах і на конференціях, недоторканність їхніх архівів і документів, податкові пільги, митні привілеї, право користуватися прапором та емблемою (гербом) держави, що направляє делегацію, на приміщеннях та транспортних засо­бах представництв та делегацій. До другої групи належать — особиста недоторканність, недоторканність резиденції та майна, кореспонденції, імунітет від юрисдикції, звільнення від податків та зборів, свобода пересування та зв'язку, яка передбачає використання як дипкур'єрів, так і закодованих або шифрованих депеш. Загалом, опис усіх привілеїв та Імунітетів у Конвенції 1975 р. має досить детальний характер (він міститься у ст. 23—38, 51—70).