56. Свобода зносин посольств і консульств із своєю державою

Одним із найважливіших засобів здійснення консульських функцій є також безперешкодні зносини консульських закор­донних установ з центральними органами зовнішніх зносин своєї держави, а також із дипломатичними та іншими кон­сульськими представництвами в країні перебування. Ця норма закріплена у ст. 35 Консульської конвенції. Вона передбачає, зокрема, що «при зносинах з урядом, дипло­матичними представництвами та іншими консульськими установами акредитуючої держави, де б вони не знаходились, консульська установа може користуватися будь-якими прийнятними засобами, включаючи дипломатичних та кон­сульських кур'єрів, дипломатичні та консульські валізи та закодовані або зашифровані депеші. Проте встановити радіопередавач і користуватися ним консульська установа може лише за згодою держави перебування». Щодо шляхів та методів пересилки консульської валізи, то практично засто­совуються ті ж правила, що визначають транзит дипло­матичної пошти. Консульську валізу перевозить консуль­ський кур'єр, який забезпечується офіційним документом. У ньому вказується статус консульського кур'єра та кількість місць, що складають консульську валізу. Віденська конвенція передбачає, що «за винятком випадків, коли є згода держави перебування, він (консульський кур'єр.— Авт.) не може бути ні громадянином держави перебування, ні, якщо він не є громадянином акредитуючої держави, особою, яка постійно проживає у державі перебування» (ст. 35, п. 5). Крім того, консульську валізу можуть перевозити консульські кур’єри ad hoc, а також командири суден та цивільних літаків при наявності офіційного супроводжувального документа із за­значенням кількості місць, що складають дипломатичну валізу.

Свобода зносин з органами акредитованої держави є не­обхідною умовою для забезпечення нормальної діяльності дипломатичного представництва. Норми міжнародного права з давніх-давен вважали загальноприйнятим обов'язок держави перебування забезпечити іноземному дипломатичному представництву всі умови для вільного зв'язку зі своїм урядом.

Питання про свободу зносин закріплене в п. 1 ст. 27 Віденської конвенції, яка встановлює, що "при зносинах з урядом та іншими представництвами і консульствами акре­дитуючої держави, де б вони не перебували, представництво може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних кур'єрів і закодовані або шифровані депеші". Аналогічний обов'язок дозволяти й охороняти вільні зносини покладається також і на треті держави, через територію яких офіційна кореспонденція прямує транзитом (п. З ст. 40).

Згідно з конвенцією приймаюча держава зобов'язана запевнити всіх членів персоналу дипломатичного представ­ництва у забезпеченні нею свободи пересування на своїй території, за винятком тих місць, перебування в яких заборонене з огляду на безпеку та встановлений порядок. Такі обмеження існували особливо в період "холодної війни". Зокрема, іноземні дипломати не могли подорожувати за межі 50 км від Москви. У відносинах між США та Україною такі обмеження були зняті в травні 1992 р.