8. Здобутки, завдання та перспективи дипломатичної служби незалежної України

  24 серпня 1991 р. було оприлюднено Акт проголошення незалежності України. Українська тисячолітня історія вийшла на новий виток свого державотворення. Вагомим чинником утвердження суверенітету нашої держави стає її зовнішньополітична діяльність. Відповідні державні структури покликані всіма доступними їм засобами, в тому числі й дипломатичними, згідно з нормами міжнародного права, зміцнювати незалежність України, сприяти форму­ванню її позитивного іміджу на міжнародній арені як роз­судливого, надійного та авторитетного члена світового співтовариства.

За радянських часів Міністерство закордонних справ України, як «вікно в Європу», мало лише чотири закордонних представництва при міжнародних організаціях — у Нью-Йорку, Парижі, Відні та Женеві.

Центральний апарат МЗС України разом із закордонними представництвами при ООН та ії спеціалізованих установах на початок 90-х років налічував 156 осіб, із яких лише 97 були дипломатами, решта — адміністративно-технічний та допоміжний персонал.

Сьогодні Україну як незалежну державу вже визнали 154 країни світу, 138 із них встановили з Україною диплома­тичні відносини. Станом на 1 січня 1997 р. в Києві функціону­вало 58 посольств іноземних держав, вісім представництв про­відних міжнародних організацій, одне генеральне консульство. Три країни представлені почесними консулами, діє одне пред­ставництво військового аташе. У Львові, Ужгороді, Одесі було відкрито дев'ять консульських установ іноземних дер­жав. Посли 41 країни світу виконують сьогодні свої функції в Україні за сумісництвом.

Нині в 67 закордонних установах України (50 посоль­ствах, восьми генеральних консульствах, восьми постійних пред­ставництвах при міжнародних організаціях, одному відділенні посольства) працюють висококваліфіковані дипломати. Серед послів України на початок 1997 р. було 22 кадрових дипломати, дев'ять представників законодавчої влади, шість представників виконавчої влади, сім науковців; 14 послів мали вчені ступені і звання. Україна стала членом понад 40 між­народних міжурядових організацій, зокрема ОБСЄ, Ради Європи, ЧЕС, ЦЄІ тощо.

станом на 1 червня 1997 р. в системі МЗС України працювало приблизно 1500 чол., у тому числі 545 у центральному апараті і 955 — у закордонних представ­ництвах. Приміром, у першій половині 90-х років у Франції в центральному апараті працювало 4000 чол., а в закордонних установах: — 6ООО чол.

Наведені дані переконливо свідчать про те, що тієї кількості дипломатів, які на сьогоднішній день працюють у системі МЗС України, поки що недостатньо для забезпечення такої важливої ланки державотворчого процесу, як зовнішньополітична діяльність. У зв'язку з цим надзвичайно гостро постає питання про добір та підготовку кадрів для сфери зовнішніх зносин нашої держави, зокрема ії дипло­матичної служби. Цими питаннями у структурі МЗС України опікується Управління кадрів, до складу якого вхо­дять три відділи: 1) відділ центрального апарату; 2) відділ закордонних установ; 3) відділ підготовки кадрів та плану­вання.

За роки незалежності нашої держави створено фундаментальну філософсько-правову базу, яка допомагає визна­чити пріоритети та орієнтири як у практичній зовнішньо - політичній діяльності, так і в сфері підготовки високо­кваліфікованих кадрів для дипломатичної служби країни. Основними документами є, насамперед. Конституція Украї­ни, «Основні напрями зовнішньої політики України» (прийняті Верховною Радою України 2 липня 1993 р.), Положення про дипломатичну службу в Україні (затверджене указом Пре­зидента від 16 липня 1993 р.). Консульський статут Ук­раїни (затверджений указом Президента від 2 квітня 1994 р.) та ін.