4. Поняття дво- і багатосторонньої дипломатії.

Дипломатія багатостороння – дипломатична діяльність за участю представників кількох держав, яка пов”язана з роботою міжнародних міжурядових організацій та конференцій, проведенням переговорів, консультацій та ін. Головною метою Д.Б. є безпосереднє або опосередковане встановлення співробітництва між державами, вирішення міжнародних проблем мирним шляхом.

Відмінності від двосторонньої дипломатії:

1. вона може діяти у формі неофіційних зустрічей, громадських обговорень, обміну думками;

2. робота її форумів, як правило, регулюється встановленою процедурою, а рішення, що приймаються ними, оформлюються у вигляді резолюцій, декларацій, заключних актів, конвенцій, протоколів та ін.

Видами д.б. є дипломатія конференційна, дипломатія превентивна, дипломатія паритетна та ін. Формами: переговори багатосторонні, міжнародні конференції, міжнародні конгреси, конференції послів. У 20 столітті вищою формою Д.б. стали міжнародні організації (універсальні, регіональні, субрегіональні)

5. Основні етапи формування дипломатичної служби як державної іституції

Початок першого етапу вважається Віденський конгрес 1815 р та Аахенський проткол 1818, які вперше втановили поділ на класи дипломитичних агентів, заклали правила та традиції дипломатичноо протоколу та церемоніалу

Початок другого етапу в історії дипломатіїї збігається із завершенням Першої світової війни 1914-1918 рр. та облаштуванням повоєнного світу Версальською системою мирних угод, одним і головних наслідків яких було утворення Ліги Націй.

Саме на цьому етапі ухвалено низку конвенцій, які заклали основу сучасного дипломатичного та консульського права. Так, у 1911 році було прийнято Каракаську конвенцію про консульські функції, у 1928 – Гаванську конвенцію про консульських чиновників. Водночас було прийнято „Кодекс Бустаманте” 1928. Цей документ став важливим договором, який регулював функції консула.

Третій етап охоплює другу половину ХХ століття. Прийнято статут ООН 1945, Конвенцію про привілеї та імунітети 1946, Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961, Віденську конвенцію про консульські зносини 1963, Конвенцію про спеціальні місії1969, Конвенцію про представництво держав у їхніх відносинах з організаціями універсального характеру 1975 та інші.

6. Загальна характеристика сучасної дипломатичної служби.

Вимоги, стандарти, проблеми.

 Сучасний етап дипломатичної служби охоплює другу половину XX ст. Даний період разюче відрізняється від усіх попередніх цивілізаційних спіралей розвитку людства. Ця нова якість базується на принципово нових технологіях і нормах економічного та соціально-політичного розвитку суспільства, нових інфор­маційних системах, гігантських змінах (на жаль, негативних) У природному навколишньому середовищі. До того ж якісно нові політичні трансформації відбулися наприкінці 80-х — початку 90-х років, коли світова теорія і практика тота­літаризму зазнали історичної поразки і перед людством надзвичайно гостро постало питання – як жити далі в цих нових умовах, щоб утримати рівновагу, не скотитись у провалля загального хаосу?

Зазначимо, що саме на цьому етапі остаточно формується міжнародно-правовий кодекс дипломатії, «правила гри» ста­ють універсальними і чітко визначеними. З прийняттям Ста­туту ООН у 1945 р.. Конвенції про привілеї та імунітети ООН у 1946 р.. Віденської конвенції про дипломатичні зносини в 1961 р., Віденської конвенції про консульські зносини в 1963 р.. Конвенції про спеціальні місії 1969 р., Конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру в 1975 р. та цілої низки інших міжнародно-правових актів світова дипломатія отримала цивілізаційний інструментарій для ведення своїх справ у нових історичних умовах.

Можна також згадати вислів відомого французького дипломата Альберта Муссе, який у 1926 р. писав: «Здібним є той дипломат, хто з цікавістю слухає малозначні речі й виглядає байдужим, коли йдеться про речі для нього важливі». Все це правильно. Але перетя­гувати ковдру на себе жодна дипломатія світу сьогодні до­зволити собі просто не може. Людство як ніколи щільно сидить в одному човні. І класична перемога, на зразок XVIII – XIX – початку XX ст., однієї країни над іншою може стати початком кінця благополуччя не тільки її власного, а й загальнолюдського. Адже не зможуть вважати себе щасли­вими економічно благополучні Західна Європа та Північна Америка, коли Південь планети залишатиметься зоною го­лоду, неписьменності, зростаючого тероризму, СНІДу, нар­котиків.

Отже, роль дипломатії, а відтак й дипломата, з огляду на об'єктивні обставини, в наш час незмірно зросла. Саме він — Дипломат — у складних умовах сьогодення покликаний знаходити ефективні формули компромісу, розблоковувати конфлікти, попереджати негативний розвиток подій, давати урядам і президентам бездоганно зважені пропозиції та слуш­ні поради. Це надзвичайно цікава і відповідальна професія.