71. Поняття „дипломатичні привілеї та імунітети”. Національні законодавства про дпі закордонних дипломатичних представництв.

Це особливі права та переваги, які надаються іноземним ДП, спеціальним місіям, представництвам держав при міжн.органцізаціях, делегаціям на міжн.міжурядових конференціях, їхнім главам і співробітникам. Такими правами та перевагами користується й дипломатичний персонал органів зовн.зносин.

Під дипломатичним імунітетом розуміють нерозповсюдження дії юрисдикції країни перебування на іноземні дип.представництва та їхній персонал, насамперед вилучення їх із сфери дій засобів примусу (санкцій), що зазвичай застосовується в разі порушень законів і правил.

Дип.привілеї – особливі пільги та переваги, що надаються ДП та їхнім співробітникам для полегшення їхньої роботи на території країни перебування.

Сучасні Д.і та п. закріплені в :

Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946

Конвенція про пр. та ім. Спеціалізованих установ ООН 1947

ВК 1961

ВК 1963

ВК 1969

Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973

ВК 1975

У низці країн видаються внутрішні законодавчі акти - „Положення про дипломатичні та консульські установи іноземних держав в Україні”, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993.

72. Поняття persona grata та persona non-grata.

 Персона грата – глава ДП, який отримав згоду держави перебування на своє призначення (агреман), а таком будь-який іноземний дипломат, який має дозвіл (візу) на в”їзд у країну свого перебування.

Фактично у ст. 9 (п. 2) Віденської конвенції перед­бачена правова можливість оголосити того чи іншого дипло­матичного агента «персоною нон грата». В п. І згаданої статті тлумачиться поняття «persona non grata»: «Держава перебу­вання може в будь-який час, не будучи зобов'язана моти­вувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що глава представництва або будь-хто із членів дипломатичного персоналу представництва є persona non grata або що будь-який інший член персоналу представництва є неприйнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна відповідно відкликати дану особу або припинити її функції в предс­тавництві. Ту або іншу особу може бути оголошено persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію держави перебування».

Причини оголошення «persona non grata» або особою «неприйнятною» можуть бути різними. Проте всі вони зво­дяться, як правило, до одного ряду. Це —неповага до законів та звичаїв країни перебування, втручання в її внутрішні справи, зловживання дипломатичними привілеями та імуні­тетами, заяви, які розцінюються як нетактовні або образливі щодо країни перебування тощо. Все це, звичайно, квалі­фікується як «діяльність, несумісна з статусом дипломатичного агента», наслідком чого і є вимога до акредитуючої

держави відкликати даного дипломата і припинити його функції в представництві.

З юридичної точки зору оголошення того чи іншого співробітника дипломатичного персоналу або навіть глави представництва «persona non grata» не веде автоматично до припинення діяльності самих дипломатичних представництв, оскільки воно, по своїй суті, має чисто персональний харак­тер. Проте на практиці це нерідко призводить до ускладнення відносин між відповідними країнами, зокрема, до відкли­кання, як адекватного заходу, частини персоналу пред­ставництва або його глави.

73.Дипломатичні привілеї та імунітети ДП як органу зовнішніх зносин держави:

1. недоторканність приміщень

2. недоторканність його архівів і документів

3. фіскальний імунітет(звільнення від оподаткування)

4. митні привілеї

5. право викоритстовувати на будинку представництва та засобах пересування прапора й герба своєї держави

 Найважливішими дипло­матичними імунітетами та привілеями є: недоторканність ди­пломатичних представництв та дипломатичного персоналу; недоторканність архівів, кореспонденції; імунітет від юрис­дикції та можливого притягнення дипломата до кримінальної відповідальності; пільги при проходженні митного та прикор­донного контролю; звільнення від деяких видів податків тощо.

Одним із найважливіших дипломатичних імунітетів є, без­перечно, 'імунітет, який забезпечує недоторканність дипло­матичного представництва. Відповідно до Віденської кон­венції 1961 р. «приміщення представництва» — це будинок (або ж його частина), в якому розміщується представництво. Це стосується й резиденції глави представництва, незалежно від того, хто володіє правом власності на неї, а також земель­ної ділянки, що обслуговує цей будинок чи його частину. В поняття «земельна ділянка», згідно з Коментарем Комісії міжнародного права ООН, входять також сад і автостоянка, що належать представництву. Загалом цей дипломатичний Імунітет регламентується ст. 22 згаданої Конвенції. В ній роз'яснюється, що приміщення представництва є недотор­канними. Власті держави перебування не можуть проникнути в ці приміщення інакше, як з дозволу глави представництва. Заборона вступати в приміщення представництва без дозволу його глави має абсолютний характер. Це правило не має ніяких винятків, і його потрібно дотримуватись навіть у випадку пожежі в дипломатичному представництві або захоп­лення останнього терористами.

Неприпустимість доступу місцевих властей в приміщення дипломатичного представництва без згоди його глави ви­ключає тим самим можливість здійснення таких примусових заходів, як обшук, арешт, реквізиція, та виконавчих дій.

Забезпечуючи недоторканність приміщень дипломатичного представництва, держава перебування зобов'язана поперед­жувати дії місцевих властей, які можуть завдати шкоди, порушити спокій^ або принизити гідність дипломатичного представництва. Йдеться про попередження свідомих воро­жих акцій з боку місцевих властей, їхні дії', які в тій чи іншій мірі зачіпають інтереси дипломатичного представництва, проте не направлені спеціально проти нього і є результатом звичайної функціональної діяльності (громадські роботи в безпосередній близькості від приміїцень представництва, тимчасове відключення з технічних причин електроенергії, телефонного зв'язку тощо), не можуть розцінюватися як порушення недоторканності приміщень.

Ще одним аспектом поняття «недоторканність примі­щень» є спеціальне зобов'язання держави перебування забез­печити захист дипломатичних представництв від посягань приватних осіб. Це зобов'язання включає в себе два компо­ненти: по-перше, організацію місцевими органами влади в разі необхідності фізичної охорони дипломатичного представництва та убезпечення їх від будь-яких нападів, вторгнень та інших посягань з боку приватних осіб і, по-друге, в разі здійснення посягань,— проведення розслідування та пока­рання винних, а також забезпечення компенсації заподіяної шкоди. Охорона приміщень дипломатичних представництв здійснюється державами перебування, як правило, завдяки використанню спеціальних поліцейських або військових під­розділів.

Дуже важливим є імунітет дипломатичних засобів пересу­вання. Маються на увазі будь-які транспортні засоби — сухопутні (як правило, автомобільні), повітряні та водні — які належать, орендуються або передаються для регулярного користування дипломатичним представництвам, співробіт­никам представництва та членам їхніх сімей. Номерні знаки спеціальних серій є необхідним атрибутом дипломатичних засобів пересування, що вказують на наявність відповідних Ьттітетіп. толгу вишова у видачі таких знаків або їх вилучення ортанами влади країни перебування рівноцінні відмові в

поширенні імунітетів на дипломатичний засіб пересування. Цей імунітет регулюється двома статтями Віденської кон­венції (22 та 30), і сумарно він означає, що дипломатичний засіб пересування не підлятає обшуку, реквізиції, арешту та виконавчим діям. Варто наголосити: імунітет від обшуку, реквізицій, арешту та виконавчих дій, що надається засобам пересування дипломатичного представництва та дипломатам, поширюється також на засоби пересування співробітників адміністративно-технічного персоналу та членів їхніх сімей (ст. 37 Віденської конвенції). Поширення імунітетів на засоби пересування, що належать співробітникам обслуговуючого персоналу. Конвенцією не передбачено.

Надзвичайно важливим дипломатичним імунітетом є сво­бода зносин дипломатичного представництва та дипло­матичних агентів з акредитуючою країною. У дипломатичній практиці з давніх-давен склалося правило, згідно з яким держава перебування зобов'язана створити іноземному дипломатичному представництву всі необхідні умови для безперешкодного зв'язку зі своїм урядом. Важливим аспек­том таких зносин є можливість здійснення дипломатичним представництвом таємного зв'язку з Центром. Таке ж зобо­в'язання дозволяти та забезпечувати вільні зносини покла­дається й на треті країни, через територію яких офіційна кореспонденція дипломатичного представництва перево­зиться транзитом (ст. 40 Віденської конвенції').