Калькулювання собівартості за замовленнями
Позамовний метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна продукція, яка дорого коштує з тривалим циклом виробництва (підводні човни, прокатні верстати, унікальне станкове обладнання). Він використовується також і в будівництві (проект потребує прив'язки до конкретної місцевості), науково-дослідних інститутах, установах охорони здоров'я (калькулюється собівартість операції кожного хворого залежно від її складності та поставленого діагнозу). При виготовленні меблів, килимів, пошитті одягу за індивідуальними замовленнями, ремонті автомобілів, годинників, телевізорів та наданні інших послуг майстерні, хімчистки, ательє також використовують позамовне калькулювання.
При виборі позамовного методу калькулювання на виробництві повинна бути виконана хоча б одна з наступних умов:
кожен зразок чи партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюється відповідно від інших зразків чи партій зразків готової продукції;
кожен зразок чи партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технічним замовленням чи просто за завданням замовника;
випускається відносно невелика кількість продукції;
виготовлення кожного зразка партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат.
Облік витрат за окремими замовленнями починається з відкриття замовлення. "Відкрити замовлення" - означає заповнити відповідний бланк замовлення (або наряд на виконання замовлення), який знаходиться в бухгалтерії. В залежності від потреб підприємства цей бланк має різний вигляд, однак в будь-якому випадку він, як правило, містить наступну базову інформацію: тип замовлення; номер замовлення (індивідуальний код), характеристика замовлення (короткий опис робіт з виконання замовлення); виконавець (дільниця, що виконує роботи в рамках замовлення); строк виконання замовлення; місяць, в якому розподіляються витрати по замовленню.
Основним обліковим регістром в умовах позамовного методу обліку затрат є калькуляційна картка (відомість) замовлення, яка відкривається на кожне замовлення, тобто кількість аналітичних рахунків до рахунку 23 повинна відповідати кількості замовлень, що виконуються на даний момент на підприємстві.
У картці аналітичного обліку затрат на виробництво за замовленнями відображаються найменування, тип і кількість замовлених виробів, назва Замовника, термін виконання замовлення, виконавець, планова собівартість з урахуванням усіх статей затрат і ціна. Крім того, відображаються відхилення фактичних затрат від чинних норм із поясненням причин, що призвели до цих відхилень.
Рис. 1. Організація обліку витрат в умовах калькулювання собівартості за замовленнями
По мірі проходження замовлення через виробничий процес в картці обліку витрат на замовлення накопичується інформація, отримана з первинних документів (у кожному документі обов'язково зазначається номер замовлення):
вартість матеріалів, придбаних безпосередньо для виконання замовлення (на основі актів приймання, рахунків-фактур постачальників);
вартість матеріалів, використаних на виробництво (на основі накладних-вимог на відпуск матеріалів, лімітно-забірних карт);
заробітна плата робітників (на основі карток обліку виробітку);
інші прямі затрати.
Після виконання замовлення в калькуляційну картку вноситься сума прямих і накладних затрат. Метод розподілу накладних затрат має бути передбачений в обліковій політиці підприємства.
Для визначення собівартості окремих замовлень попередньо здійснюють розподіл загальновиробничих затрат на основі відповідної бази (величини заробітної плати, кількості відпрацьованих годин, обсягу діяльності або величини прямих затрат).
Фактична собівартість одиниці продукції (робіт) обчислюється після виконання замовлення, як частка від ділення загальної суми затрат на кількість виготовленої за замовленням продукції (робіт). Якщо наприкінці звітного періоду замовлення повністю не було виконано, загальна сума затрат, відображена в калькуляційній картці, характеризує затрати незавершеного виробництва.
При передачі частково виконаного замовлення споживачеві оцінка здійснюється за нормативною (плановою) або фактичною собівартістю раніше виготовлених аналогічних виробів з урахуванням змін в їх конструкції, технології та умовах виробництва.
Після виконання замовлення складається звітна калькуляція, в якій наводяться показники фактичної і планової собівартості, порівняння яких дозволяє визначити, наскільки знизилась собівартість одиниці продукції порівняно з плановою як в цілому, так і по кожній статті витрат.
Проте, позамовне калькулювання має певні недоліки, які зумовлені необхідністю:
щомісячного виявлення вартості незавершеного виробництва, що є доволі складним та громіздкім процесом в умовах наявності великої кількості деталей і замовлень в одиничному та дрібносерійному виробництві;
заповнення великої кількості первинних документів відповідно до шифрів замовлень, які відкриваються за основними видами продукції, капітального ремонту обладнання, за різними замовленнями і послугами, які виконуються на сторону;
оперативний контроль за рівнем витрат в умовах позамовного калькулювання майже відсутній.