Поняття собівартості та основні принципи і види калькуляції

Собівартість — це виражена у грошовому вимірнику величина ресурсів, використаних у певних цілях. Таке визначення включає три важливих положення:

• витрати визначаються обсягом використаних ресурсів (матеріалів, праці, основних засобів тощо);

• величина використаних ресурсів визначається у грошовому вимірнику;

• показник собівартості завжди характеризує конкретний об'єкт (вид продукції, завдання, проект, замовлення тощо).

Собівартість продукції є одним з важливих узагальнюючих економічних показників ефективності роботи підприємства, основою для ціноутворення, а зниження собівартості — важливий резерв покращання фінансового стану підприємства.

Обчислення собівартості називають калькуляцією.

Основними принципами калькулювання є:

1) науково обґрунтована система класифікації витрат підприємства;

2) визначення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

3) вибір методу розподілу накладних витрат;

4) розмежування витрат між звітними періодами;

5) розмежування поточних витрат на виробництво і капітальних вкладень (інвестицій);

6) вибір методу обліку витрат і калькування собівартості.

Залежно від часу складання, методики розрахунку та вихідних даних калькуляції поділяють на планові, нормативні, провізорні, фактичні.

Планові калькуляції складають перед початком виробничого процесу на підставі планових норм витрат та планового виходу продукції і протягом виробничого процесу не змінюють.

Нормативні калькуляції складають на кожен наступний робочий період, вид або цикл робіт за нормами, скоригованими з урахуванням умов, що склалися на даний момент. При зміні умов виробництва нормативи витрат переглядаються та уточнюються.

Провізорні (попередні) калькуляції складаються за деякий час до закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та очікуваних витрат і виходу продукції до кінця звітного періоду, їх використовують для визначення очікуваних фінансових результатів та для планування на наступний період.

Звітна (фактична) калькуляція складається після закінчення звітного періоду на підставі облікових даних про фактичні витрати і вихід продукції.

За періодом господарської діяльності, витрати якого включені до собівартості, калькуляції поділяють на:

• щоденні;

• місячні, квартальні;

• за періодами робіт (циклами, фазами, переділами, стадіями тощо);

• по закінченні робіт (замовлення).

За складом елементів витрат, що включаються до собівартості, калькуляції бувають:

• повні виробничі;

• повні комерційні;

• неповні (калькуляції змінних витрат).

Особливості розподілу непрямих витрат

Усі прямі витрати (матеріалів, оплати праці та ін.) безпосередньо відносяться на ті об'єкти, для яких вони здійснюються, тобто у бухгалтерському обліку такі витрати відносять на дебет рахунку «Виробництво». У зв'язку з цим їх включення до собівартості виробленої продукції ніяких сумнівів та непорозумінь не викликає.

У той же час непрямі витрати у момент їх здійснення неможливо прямо віднести до конкретного об'єкта обліку витрат (наприклад, амортизацію будівлі цеху, в якому виготовляють різні види виробів). Тому такі витрати обліковують на окремих накопичувально-розподільних рахунках і періодично (як правило, у кінці звітного періоду) розподіляють і списують на об'єкти обліку витрат пропорційно до попередньо встановленої бази розподілу.

Існує ціла низка проблем, які виникають під час розподілу непрямих витрат:

• величину непрямих витрат неможливо точно оцінити в процесі виробництва конкретної продукції, що пояснюється відсутністю можливості прослідкувати їх шлях як елементу;

• не всі непрямі витрати виникають одночасно з процесом виробництва: одні передують йому, а інші виникають значно пізніше. Інколи непрямі витрати існують навіть тоді, коли відсутні прямі витрати, зокрема в разі припинення виробництва, пов'язаного з реконструкцією та модернізацією обладнання або його профілактикою;

• непрямі витрати неможливо або майже неможливо проконтролювати, оскільки вони є багатоелементними. Тому ці витрати характеризуються різною поведінкою під впливом різноманітних факторів, наприклад зміни обсягу діяльності;

• непрямі витрати виникають на різних рівнях управління (центрів відповідальності або підприємства в цілому), тому надзвичайно важко встановити саме ту частину витрат (загальновиробничих, адміністративних, на збут), яка має бути відшкодована за рахунок доходу, отриманого внаслідок функціонування того чи того центру відповідальності або реалізації того чи того виду продукції.

Розподіл непрямих витрат на об'єкти калькулювання включає такі основні елементи:

• вибір об'єкта калькулювання, на який припадають непрямі витрати (окремий продукт, група продуктів, центр відповідальності);

• вибір бази розподілу витрат;

• розрахунок ставки (коефіцієнта) розподілу, яка обчислюється як частка від ділення загальних накладних витрат і величини бази розподілу;

• розрахунок накладних витрат, що підлягають віднесенню на об'єкт обліку та обчислюються як добуток ставки розподілу і величини бази розподілу, що відповідає даному об'єктові.

Базу розподілу непрямих витрат кожне підприємство обирає самостійно, орієнтуючись на загальноприйняту практику та рекомендації відповідного міністерства. Як база розподілу непрямих витрат можуть бути використані:

• прямі витрати праці у людино-годинах;

• прямі витрати на оплату праці в грошовому вимірнику;

• відпрацьовані машино-години (машино-зміни і т. ін.) на виготовленні окремих видів продукції;

• усі основні витрати;

• прямі витрати сировини та матеріалів;

• усі основні витрати за мінусом вартості сировини і матеріалів та інші.

В умовах переважно ручних робіт при розподілі непрямих витрат перевагу надають такій базі розподілу, як прямі витрати праці та заробітної плати. В умовах широкого використання автоматизованих та напівавтоматизованих виробничих систем перевага надається витратам машинного часу на виготовлення окремих видів продукції. У тих же виробництвах, де висока питома вага витрат на матеріали і сировину (переробна, харчова та ін, галузі промисловості), перевагу надають розподілу непрямих витрат пропорційно масі або вартості використаної сировини.