Аналіз чутливості прибутку

Важливим напрямом аналізу взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" є аналіз чутливості прибутку (Sensitivity Analysis) до зміни інших параметрів діяльності.

Для визначення впливу на прибуток зміни обсягу продажу можна використа­ти такі показники:

• коефіцієнт маржинального доходу;

• запас міцності;

• операційний важіль.

Визначення впливу зміни обсягу продажу на прибуток за допомогою коефіцієнта маржинального доходу (або в інших варіантах ціновий коефіцієнт, норма маржинального доходу, коефіцієнт покриття):

K_мд=M/V= M_d / Ц, (1)

M -маржинальний дохід

V-обсяг реалізації

М_д- маржинальний дохід одиниці продукції

Ц-ціна продажу

Даний показник дозволяє визначити, яку величину маржинального доходу приносить кожна гривня доходу від реалізації для покриття постійних витрат та отримання прибутку. Коефіцієнт маржинального доходу показує, як зміна виручки вплине на прибуток за умови, що величина постійних витрат залишиться без змін. Слід наголосити, що цей показник не залежить від обсягу випуску або продажу продукції. Тому він повніше, ніж рентабельність характеризує ефективність виробництва того чи іншого виду продукції в найближчій перспективі. Чим вище коефіцієнт маржинального доходу у продукції, тим більший прибуток вона може принести і тим меншу кількість її слід продавати для отримання певного заплановано прибутку.

Запас міцності — це рівень поточної діяльності підприємства, що перевищує точку беззбитковості.

запас міцності = фактичний обсяг продажу - точка беззбитковості.(2)

Незважаючи на різноманітність назв даного показника, що зуст­річається в літературі (фінансовий запас міцності, запас фінансо­вої міцності, маржинальний запас міцності, маржа безпеки, зона безпеки), він завжди показує максимально припустимий розмір зниження виручки підприємства без загрози одержання збитків або необхідну величину збільшення обсягу продажу для досягнення беззбиткового рівня роботи. Чим більше запас міцності, тим на­дійніше становище господарюючого суб'єкта на ринку і тим мен­ші негативні наслідки для нього матимуть такі несприятливі тен­денції, як зниження попиту на продукцію, зростання витрат дія­льності тощо.

На відміну від точки беззбитковості запас міцності усуває вплив масштабу підприємства і дозволяє об'єктивно порівнювати підприємства з різними обсягами діяльності та оцінювати зміни фінансового становища підприємства на різних етапах його життя.

Запас міцності можна розраховувати як у грошовому, так і в натуральному вимірі, а також порівнюючи фактичне та беззбит­кове завантаження виробничих потужностей.

Крім того, цей по­казник можна обчислити у відсотках. У такому разі його назива­ють коефіцієнтом запасу міцності.

Коефіцієнт запасу міцності — не відносне зниження обсягів реалізації, яке може дозволити собі підприємство до досягнення точки беззбитковості. Чим менша точка беззбитковості, тим біль­ше зона безпеки діяльності підприємства. Розрахунок запасу міц­ності проводиться за формулою:

(3)

Запас міцності та коефіцієнт запасу міцності змінювати­муться залежно від коливань обсягу продажу, значення коефі­цієнта маржинального доходу й рівня постійних витрат, оскіль­ки останні визначають критичний рівень діяльності. Наприк­лад, якщо коефіцієнт маржинального доходу та обсяг продажу стабільні, то збільшити зону безпеки підприємства можна ли­ше шляхом скорочення постійних витрат. У разі незмінного рів­ня постійних витрат і коефіцієнта маржинального доходу зрос­тання запасу міцності можна досягти шляхом збільшення обся­гу продажу.

Щоб визначити які темпи зростан­ня прибутку слід очікувати в майбутньому за існуючих рівнів ціни та величини витрат визначають операційний важіль (виробни­чий важіль, виробничий леверидж). Він являє собою механізм управління прибутком в умовах зміни обсягу реалізації проду­кції на основі оптимізації співвідношення постійних та змін­них витрат. Сутність цього показника полягає у наступному: чим нижча питома вага постійних витрат в загальній сумі ви­трат підприємства, тим менша величина маржинального дохо­ду, необхідна для їх покриття. Звідси коефіцієнт маржинально­го доходу також матиме нижче значення, що означає менший вплив на прибуток зміни обсягу діяльності . Тобто постійні витрати використовуються як важіль для дося­гнення тих чи інших відсоткових змін у прибутках унаслідок змін обсягу продажу.

Отже, нижча питома вага постійних витрат створює нижчий операційний важіль, це зумовлює меншу зміну величини прибут­ку за зміни виручки від реалізації. Справедливим є і зворотний зв'язок: більша питома вага постійних витрат — більший опера­ційний важіль — більший вплив на прибуток унаслідок зміни об­сягу діяльності. Обізнане у цьому, підприємство з метою впливу на операційний ризик та рівень фінансового результату може вста­новити оптимальне співвідношення постійних і змінних витрат, віддавши перевагу високому або низькому операційному важелю.

Спрогнозувати зміну величини прибутку можна також за до­помогою, коефіцієнта (ефекту, фактора) операційного важеля, який відображає кількісне значення останнього. Його розраховують за такою формулою:

(4)

Або

(5)

Коефіцієнт операційного важеля показує, наскільки відсотків змі­ниться прибуток зі зміною обсягу реалізації на один відсоток. Вплив зміни виручки на величину прибутку можна відобразити так:

(6)

При використанні механізму операційного важеля слід урахо­вувати наступне:

1) позитивний вплив операційного важеля починається ли­ше після досягнення підприємством точки беззбитковості, тоб­то коли маржинальний дохід достатній для покриття постійних витрат;

2) ефект операційного важеля проявляється лише в короткому періоді часу;

3) чим вищий прибуток підприємства, тим нижчий ефект опе­раційного важеля;

4) зі зростанням обсягу продажу та віддаленням від точки без­збитковості відсоток приросту обсягу продажу супроводжува­тиметься зростаючим темпом приросту прибутку, тобто під­приємства з вищим операційним важелем досягатимуть при­бутку швидше;

5) зі зниженням обсягу продажу і наближенням до точки без­збитковості підприємство з високим операційним важелем буде втрачатиме прибуток швидшими темпами, ніж підприємство з низьким операційним важелем, тобто чим більший коефіцієнт операційного важеля, тим вищий рівень ризику діяльності під­приємства.

Тести

1. За ступенем взаємозв'язку між фінансовим та управлінським обліком розрізняють дві системи:

а. інтегровану та моністичну;

б. інтегровану та автономну;

в. самостійну та автономну.

2. Предметом управлінського обліку с:

а. витрати виробництва;

б. управлінський процес;

в. сукупність виробничих ресурсів, господарських процесів та їх результатів.

3. Сучасний управлінський облік, використовує не лише внутрішню, але й зовнішню інформацію та забезпечує потреби лише виробництва.

а. так

б. ні

4. Об'єктом управлінського обліку є:

а. підрозділи підприємства;

б. ресурси підприємства;

в. діяльність підприємства та її результати;

г. відповіді б. і в..

5. Управлінський облік:

а. використовує тільки статистичні методи;

б. окрім загальноприйнятих використовує власні методи;

в. використовує тільки елементи методу бухгалтерського обліку.

6. Процес формування та розвитку управлінського обліку можна поділити на:

а. два етапи;

б. чотири етапи;

в. три етапи

7. В управлінському обліку застосовуються грошові, натуральні, трудові та якісні вимірники.

а. так

б. Ні

8. Метою управлінського обліку с:

а. нарахування та сплата податків податковим органам;

б. складання звітності для потреб зовнішніх користувачів;

в. надання інформації для планування, управління та контролю.

9. Організація обліку за центрами відповідальності:

а. можлива тільки на підприємствах, що мають відокремлені підрозділи, філії та дочірні підприємства;

б. можлива на будь-якому підприємстві;

в. доцільна на підприємствах, які мають більше, ніж один підрозділ, очолюваний керівником.

10. Функціональні центри відповідальності - це:

а. декілька місць витрат, що очолюються одним менеджером;

б. місце витрат, яке контролюється менеджером лише в частині його повноважень;

в. місце витрат, яке контролюється менеджером лише у визначений проміжок часу, коли здійснюється операція.

11. Релевантні витрати можна розрахувати як:

а. різницю між дійсними і можливими витратами;

б. суму дійсних та можливих витрат.

12. Напівзмінні витрати:

а. витрати, які зберігають свою залежність із фактором витрат тільки в межах релевантного діапазону;

б. витрати, які містять елемент постійних та змінних витрат;

в. витрати, зміна яких відбувається поступово.

13. Дискреційні витрати:

а. виникають постійно в процесі діяльності підприємства;

б. пов'язані з конкретним управлінським рішенням;

в. в основному, є змінними.

14. Витрати, що в розрахунку на одиницю фактору витрат змінюються обернено пропорційно до зміни цього фактору, називаються:

а. умовно-постійними; -

б. умовно-змінними;

в. змішаними.

15. Постійні витрати становлять 1000 грн. в місяць, змінні витрати на одиницю продукції - 5 грн. Підприємство матиме витрати 1500 грн. при обсязі діяльності, одиниць:

a. 300;

6. 250;

в. 100.

16. Облік виробничих витрат охоплює:

а. всі витрати підприємства;

б. тільки витрати виробничої сфери;

в. витрати в сфері виробництва і збуту.

17. Тип виробництва впливає на:

а. вибір методу обліку витрат;

б. вибір калькуляційних одиниць;

в. кількість центрів обліку витрат.

18. Зворотні відходи оцінюються:

а. за чистою вартістю реалізації;

б. за чистою вартістю реалізації або за первісною вартістю вихідної сировини;

в. взагалі не підлягають оцінці.

19. Витрати по створенню резерву відпусток виробничим працівникам списуються:

а. на собівартість продукції (робіт, послуг.;

б. на адміністративні витрати;

в. за рахунок прибутку.

20. Витрати на попередню оплату оренди виробничого обладнання доцільно включати до собівартості:

а. методом рівномірного списання;

б. за кошторисними ставками;

в. не включати взагалі.

21. До втрат від браку не включаються:

а. витрати на гарантійний ремонт;

б. суми, відшкодовані постачальникам за неякісні матеріали;

в. загальновиробничі витрати.

22. Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно до кількості випущеної продукції доцільно застосовувати:

а. в хімічній промисловості;

б. в машинобудуванні;

в. в чорній металургії.

23. Собівартість, що включає тільки прямі витрати на виробництво називається:

а. виробничою;

б. маржинальною;

в. технологічною.

24. До фактичної виробничої собівартості включаються:

а. прямі та загальновиробничі витрати;

б. прямі витрати та змінні загальновиробничі витрати;

в. прямі та розподілені загальновиробничі витрати.

25. Об'єкт калькулювання і об'єкт обліку витрат:

а. завжди співпадають;

б. співпадають тільки при позамовному калькулюванні;

в. ніколи не співпадають.

26. Залишки незавершеного виробництва можуть бути оцінені:

а. за нормативними витратами;

б. за фактичною виробничою собівартістю;

в. відповідь а. і б..

27. При застосуванні системи директ-костинг, до собівартості включаються:

а. змінні виробничі витрати;

б. змінні витрати на збут;

в. постійні виробничі витрати.

28. До основних ознак директ-костингу відноситься:

а. інтеграція фінансового та управлінського обліку;

б. автономність управлінського та фінансового обліку;

в. облік тільки стандартних витрат.

29. Маржинальний дохід - це:

а. різниця між постійними витратами та прибутком;

б. сума постійних витрат та прибутку;

в. сума змінних витрат та прибутку.

30. Маржинальний дохід в системі директ-костинг:

а. дорівнює валовому прибутку;

б. розраховується як допоміжний показник при аналізі рентабельності;

в. свідчить про внесок певного сегменту діяльності у покриття постійних витрат.

31. Стандарт-кост відрізняється від нормативного методу обліку тим, що:

а. в цій системі накладні витрати не розподіляються;

б. облік зміни норм не ведеться;

в. відповіді а. і б. правильні.

32. Релевантність стандартів проявляється в тому, що вони:

а. встановлюються для виробничих витрат;

б. змінюються у часі;

в. є дійсними протягом певного періоду часу, коли ціни та розцінки є незмінними.

Відповіді:

	б
	в
	б
	г
	б
	а
	в
	в
	в
	а
	б
	в
	б
	а
	в
	б
	б
	б
	а
	а
	б
	в
	а
	в
	б
	в
	а
	а
	б
	в
	в
	б

Аудит