Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
державний 1 екон.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
13.09.2019
Размер:
172.72 Кб
Скачать

1. Функції і роль держави у змішаній економіціІсторія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, недержавної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair — невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспільних товарах») — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

Основні функції держави в змішаній економіці:

Становлення і зміцнення держави завжди супроводжувалися розвитком численних її економічних функцій. Останні перебувають у постійній динаміці і їх зростання та вдосконалення знаходяться в органічному взаємозв’язку із суспільним прогресом.

Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки повно і послідовно вона спирається на об’єктивно діючі економічні закони. Слід враховувати, що останні завжди є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого виразу об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш повно реалізувати.

Економічна діяльність держави реалізується через її функції в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Тому важливим завданням держави є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами різних економічних суб’єктів і можливостями «на даний час» економічної системи. При цьому в надбудовній сфері відбувається визнання суспільством процесів координації інтересів і формування спільних цілей. Таким чином, держава надає стихійному розвитку осмислення, координуючи та спрямовуючи дії окремих господарюючих суб’єктів.

У змішаній економіці функції держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежуються, дедалі більше поступаючись загальноекономічним і загальносоціальним функціям.

Як правило, в підручниках з економікс виокремлюють три глобальних (основних) функції держави: забезпечення ефективності економіки, соціальної справедливості та стабільності. Ці функції можна назвати ще функціями вищого порядку.

Для реалізації першої функції — забезпечення ефективності — держава повинна, використовуючи різні економічні та адміністративні (правові) інструменти, створити такий економічний фон, який би забезпечував ефективне функціонування виробництва. При цьому велике значення має антимонопольна діяльність держави, гарантування максимально справедливих умов дії ринкового механізму, активізація конкуренції та ін.

Щодо характеристики двох інших глобальних функцій, слід відзначити, що ринок «сліпий» (нейтральний) до проблем забезпечення соціально-економічної справедливості і стабільності як безпосередньо у сфері економіки, так і в суспільстві в цілому.

Так, він визнає лише один критерій розподілу доходів: результат участі в конкуренції на ринку товарів (послуг) капіталів і робочої сили. Тому справедливими для нього є як високі доходи, що були отримані тими, хто досяг успіху у конкуренції, так і низькі у тих, хто зазнав невдачі. Чисто ринковий розподіл зовсім не гарантує прожиткового мінімуму. Нічим не обмежений і ніким не підкоригований ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, призводить до різкої диференціації доходів, соціальної незахищеності значної маси населення. А коли такий розподіл не влаштовує більшість людей, це здатне породити серйозні соціальні конфлікти. Коригувати ринковий механізм розподілу та інші пов’язані з ним процеси ставало дедалі нагальнішим завданням держави. З часом вона перебрала на себе функцію перерозподілу доходів через податки, а також підтримку непрацездатних, пенсіонерів і т. п.

Ринкова економіка не забезпечує повної зайнятості населення, тому регулювання ринку праці, матеріальне забезпечення безробітних — теж функція держави в ринковій економіці. Вона має піклуватися і про зайнятих, гарантувати їм мінімальний рівень споживання через законодавче регулювання рівня мінімальної зарплати.

2.Капітал, як екон ресурс, структура к-лу. Класична політична економія визначає капітал, як сукупність матеріальних благ, що задовольняють людські потреби в зростанні вартості. Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає — головний, основний. Марксиська теорія визначає капітал, як сукупність екон. відносин людей з приводу привласнення власниками засобів в-ва, результатів праці найманих працівників. Сучасний монетаризм ототожнює капітал з грошима, які в своєму русі приносять дохід. Представники теорії маржиналізму вважають, що капітол це все що приносить дохід, як результат різної оцінки окремими екон. суб’єктами існуючих і майбутніх споживчих благ. Капітал – це вартість, яка в своєму русі зростає і приносить дохід. Капітал існує в різних формах: 1.Продуктивний капітал – функціонує у сфері матеріального в-ва. Його підформи: грошовий, в-чий, товарний. Продуктивний капітол приносить дохід у формі прибутку п-ва. 2. Торговельний капітал – обслуговує товарний обіг, приносить дохід у формі торговельного прибутку. 3. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається в позику екон. суб’єктам з метою одержання доходу у формі позичкового процента. Він обслуговує кредитну сферу, приносить дохід у формі %. Капітал може існувати у формі власності на землю (дохід у формі ренти) і на ЦП (дохід у формі дивідендів і %). Капітал, який приносить %, це капітал власність. Гроші надані в кредит функціонуючим п-м, це є капітал ф-ція.

3.Ринок к-лу і фактор часу. Ринковий процент. Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал.

Ринок капіталів виконує такі функції:

По-перше, об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди.

По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки.

По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо.

4.Підприємство: характерні риси, види, форми. . Організаційно-правові форми фірм. П-во - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Фірма – це основна виробнича господарська одиниця, яка займається виробництвом товарів і послуг, реалізує їх на ринку з метою отримання прибутку. Організаційно-правова форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених КУ і ЗУ "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном..Види підприємств:1. За метою і характером діяльності підприємства поділяються на: комерційні, некомерційні,.2. За формою власності майна: приватні, колективні, комунальні; державні. 3. За національною належністю капіталу: національні, закордонні, змішані (спільні).4. За правовим статусом і формою господарювання: одноосібні, є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом);кооперативні (кооперативи), добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. орендні, полягають в тимчасовому володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення п-цької діяльності; господарські товариства є об’єднаннями підприємців.5. За галузево-функціональним видом д-сті:промислові;сільськогосподарські;будівельні;транспортні;торгові; виробничо-торгові;торговопосередницькі;інноваційно-впроваджувальні;лізингові; банківські; страхові; туристичні тощо.6. За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування: головні (материнські), дочірні . асоційовані ;філії –.7. За розміром кількості працівників: великі (над великі); середні; малі (дрібні); мікропідприємства (до 10 осіб та обсягом виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції.Малі підприємства. До них належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві – до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб; галузях невиробничої сфери – до 25 осіб; роздрібній торгівлі – до 145 осіб.Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капітул для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави. Концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю.Картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;Холдинги–специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання..Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей н/г.

5. Показники витрат домогосподарствСпоживач (домогосподарство) ставиться в умови економічного вибору: йому потрібно розподілити свої доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. При придбанні благ він повинен одержати набір максимальної корисності.

Витрати домогосподарства включають всі види витрат на споживання і на неспоживчі цілі, крім витрат, пов’язаних із здійсненням ними підприємницької, самостійної трудової та фермерської діяльності.З іншого боку, витрати – це сума платежів домогосподарства за товари та послуги, отримані у звітному періоді, суми коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки (крім прибуткового) та інші внески.Для аналізу використання ресурсів домогосподарства застосовуються такі показники:

• споживчі витрати - це грошові витрати домогосподарства і окремих його членів на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, непродовольчих товарів, а також – на оплату особистих послуг. Включаються всі витрати домогосподарств на ці цілі незалежно від місця їх здійснення (у торговельній мережі, зі складу підприємства, організації, на ринку чи у окремих громадян). До цієї статті включається також вартість куплених продуктів харчування, для годування тварин домашніх улюбленців (котів, собак, папуг тощо) та непродовольчих товарів для них (ремінців, кліток, ліків тощо);

• грошові витрати включають споживчі витрати, витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов’язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також – інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартості натуральних надходжень, пільг та субсидій;

• сукупні витрати складаються з грошових витрат, вартості спожитих домогосподарством та подарованих родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель, вартості подарованих продовольчих товарів, суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у міжміському транспорті та дотацій на путівки в санаторно-курортні заклади. Вартість подарованих домогосподарством родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства, включається до сукупних витрат у разі постійного характеру надання цієї допомоги. Сукупні витрати характеризують структуру використання домогосподарством сукупних ресурсів і відображають реальний поточний стан матеріального добробуту домогосподарства. Грошові витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих грошових витрат. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартість натуральних надходжень, безготівкові пільги та субсидії.Споживчі грошові витрати - це грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, товарів та послуг (одягу та взуття, оплату житла, води, газу, електроенергії та інших видів палива; меблів, предметів домашнього побуту, побутової техніки та товарів для щоденного обслуговування житла; витрати на охорону здоров’я, транспорт, зв’язок, відпочинок та культуру, освіту тощо).Неспоживчі грошові витрати – включають витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту тощо), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов’язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (в тому числі стоматологічних послуг, проведення обстежень та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).Неспоживчі сукупні витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам; витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, обов’язкових податків (крім прибуткового), зборів, внесків, та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.Сукупні ресурси домогосподарства складаються із грошових та негрошових доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані в обстежуваному періоді, незалежно від джерел їх надходження 

6.Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Крива Лоренца - це графічне зображення нерівності розподілу доходів серед населення. Запропонована в 1905 р. американським економістом і статистиком Максом Отто Лоренцом (1876-1959). Крива описує, яку частину сукупного доходу суспільства отримує кожна частка низькодохідних і високоприбуткових домогосподарств. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни рис 2.2.

Рисунок 2.2 – Крива Лоренца

Для визначення рівня диференціації в доходах використовують різні показники. Серед найбільш поширених слід назвати криву Лоренца (Дивись рис. 1.12).

На рис. пряма ОА показує абсолютну рівність. Якщо, наприклад, взяти точку Е посередині прямої ОА, то вона показує, що половина населення країни отримує й половину сукупних доходів. Але це тільки теоретична можливість. У реальному житті розподіл сукупного доходу між усім населенням країни відображає крива ОКА (крива Лоренца), і чим більше вона відхиляється від прямої ОА, тим більшою є диференціація доходів у суспільстві.Ще одним широко застосовуваним показником диференціації доходів є показник децільності. Децільний коефіцієнт розраховується як величина розриву між доходами 10 % населення з найбільш великими доходами і доходами 10 % населення з найбільш малими доходами. Вважається, якщо цей розрив виходить за межі десятиразового, то в суспільстві починається соціальна нестабільність. В розвинутих країнах цей розрив відносно невеликий. Так, у Фінляндії в 2009 р. статки 10 %онайбагатших громадян цієї країни перевищили статки 10 % найбідніших громадян тільки в 5,8 раза. Тоді як в Україні перевищення склало 24-25 разів. Цей показник розраховано експертним методом бо наша статистика сором'язливо (щоб прикрити колосальність розриву) розраховує даний показник не в децилі, а в квінтілі. Зовнішнім ілюстративним проявом величезного майнового розриву між невеликою кількістю багатіїв і основною масою населення нашої держави є те, що на машинах марки "Мерседес" Б-класу ізде велика кількість наших олігархів, багатіїв трохи меншого калібру і державних чиновників. Насиченість автомобілями такого класу в Україні в десятки разів вища ніж в розвинутих країнах Європи де на таких автомобілях їздять лише мільярдери.

7. Функціональний розподіл доходівФункціональний розподіл доходу - спосіб розподілу національного доходу країни між споживачами залежно від виконання ними функцій в економіці. У цьому випадку національний дохід ділиться на заробітну плату, яку отримують наймані працівники за свою працю (за вироблені товари), дохід самостійно зайнятих (лікарів, адвокатів), прибуток корпорацій, відсоток і ренту.

Весь створений у суспільстві продукт може бути поданий як сума доходів від чинників, що беруть участь у його виробництві. Функціональний розподіл доходів – це розподіл їх між основними чинниками: праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі спроможності. У результаті функціонального розподілу доходів формуються такі первинні доходи, як заробітна плата, відсоток, рента і прибуток. У системі чинників виробництва основний взаємозв'язок стосується капіталу, тому для спрощення функціональний розподіл можна уявити як співвідношення між доходами від праці і від власності. Функціональний розподіл доходу показує частки доходу, що припадають на працю і капітал, а задачею макроекономіки є простежити зміну співвідношень долей праці і капіталу в сукупному доході суспільства, виявити причини змін й оцінити їх.

На базі функціонального розподілу доходів розраховується частка трудового доходу в сукупних доходах. Цей показник можна уявити відношенням між добутком заробітної плати на чисельність зайнятих і розміром сукупних доходів.

8.Держава та монополія. Проблема монополізму в економіці України

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.

В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін.

З перших років своєї незалежності Україна намагається мінімізувати вплив монополій на економічний розвиток держави та створити передумови для створення ринкової економіки. Проведення ефективної антимонопольної політики є одним з найважливіших завдань для України. Негативною особливістю монополії є встановлення завищених цін на товари і послуги. У свою чергу це призводить до заборгованості споживачів, насамперед монополій інших галузей. Необхідне створення ефективної державного регулювання, яка б змогла підвищити ефективність їх функціонування. Можливе поєднання механізму державного регулювання із виділенням конкурентних сфер і переведення на ринкові умови господарювання Для підвищення ефективності діяльності природніх монополій необхідне створення конкурентного середовища, вдосконалення механізму ціноутворення Повністю усунути монополізм неможливо, можна тільки звузити його шляхом відокремлення ринків природних монополій від змішаних або впровадження нових технологій Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар’єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні системи довідково-консультативних послуг, створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств; стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств.

9.Роль держави в перерозподілі ресурсів. Необхідність в перерозподілі ресурсів обумовлюється двома аспектами. Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ. Цю проблему вирішує уряд. Він, з одного боку, через податки скорочує доходи і попит приватного сектора економіки на ресурси; з іншого — використовуючи податкові надходження, він перерозподіляє ресурси у виробництво суспільних благ через державні закупки.Другий аспект випливає із необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Наприклад, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує витрати суспільства, які пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Отже, вона є заниженою і викликає надмірний попит на екологічноємкі товари, що спрямовує на їхнє виробництво надмірну кількість ресурсів.За цих умов держава може скоригувати розподіл ресурсів двома шляхами:

застосування спеціального екологічного законодавства, яке забороняє або обмежує рівень забруднення довкілля і примушує підприємства здійснювати додаткові витрати, що піднімає ціну до оптимального рівня; введення спеціальних податків із підприємств, які забруднюють довкілля, з метою відшкодування втрат суспільства, пов'язаних з цим забрудненням.

10. Роль держави в перерозподілі доходів. Формою перерозподілу доходів суспільства та виконання державою своїх функцій - являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу грунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах. Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у населення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це підриває симули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, невторгнення держави в цей процес або значне скорочення , також має негативні наслідки - стримує розвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів - це явища макрорівня.

Роль державного бюджету у перерозподілі національного доходу.

Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. З бюджетом тісно переплютаються позабюджетні фнди - кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету.Перше місце у бюджетному перерозподілі національного доходу займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров”я. У видатках на господарські потреби виділяються бюджетні субсидії с/г, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість. Видатки на охброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати - визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої політики та внутрішньої політики, впливають на попит на споживчі товари. Кон”юктурним цілям бюджетного перерозподілу національного доходу служать видатки по внутрішьнодержавному боргу, розміри витрат та субсидій приватним і державним підприємствам, с/г, на створення і вдосконалення об”єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво.Важливе місце займає зовнішьноекономічний аспект політики бюджетних витрат - видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу тощо.

11. Функції і роль держави у змішаній економіціІсторія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, недержавної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair — невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспільних товарах») — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

Основні функції держави в змішаній економіці:

Становлення і зміцнення держави завжди супроводжувалися розвитком численних її економічних функцій. Останні перебувають у постійній динаміці і їх зростання та вдосконалення знаходяться в органічному взаємозв’язку із суспільним прогресом.

Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки повно і послідовно вона спирається на об’єктивно діючі економічні закони. Слід враховувати, що останні завжди є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого виразу об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш повно реалізувати.

Економічна діяльність держави реалізується через її функції в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Тому важливим завданням держави є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами різних економічних суб’єктів і можливостями «на даний час» економічної системи. При цьому в надбудовній сфері відбувається визнання суспільством процесів координації інтересів і формування спільних цілей. Таким чином, держава надає стихійному розвитку осмислення, координуючи та спрямовуючи дії окремих господарюючих суб’єктів.

У змішаній економіці функції держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежуються, дедалі більше поступаючись загальноекономічним і загальносоціальним функціям.

Як правило, в підручниках з економікс виокремлюють три глобальних (основних) функції держави: забезпечення ефективності економіки, соціальної справедливості та стабільності. Ці функції можна назвати ще функціями вищого порядку.

Для реалізації першої функції — забезпечення ефективності — держава повинна, використовуючи різні економічні та адміністративні (правові) інструменти, створити такий економічний фон, який би забезпечував ефективне функціонування виробництва. При цьому велике значення має антимонопольна діяльність держави, гарантування максимально справедливих умов дії ринкового механізму, активізація конкуренції та ін.

Щодо характеристики двох інших глобальних функцій, слід відзначити, що ринок «сліпий» (нейтральний) до проблем забезпечення соціально-економічної справедливості і стабільності як безпосередньо у сфері економіки, так і в суспільстві в цілому.

Так, він визнає лише один критерій розподілу доходів: результат участі в конкуренції на ринку товарів (послуг) капіталів і робочої сили. Тому справедливими для нього є як високі доходи, що були отримані тими, хто досяг успіху у конкуренції, так і низькі у тих, хто зазнав невдачі. Чисто ринковий розподіл зовсім не гарантує прожиткового мінімуму. Нічим не обмежений і ніким не підкоригований ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, призводить до різкої диференціації доходів, соціальної незахищеності значної маси населення. А коли такий розподіл не влаштовує більшість людей, це здатне породити серйозні соціальні конфлікти. Коригувати ринковий механізм розподілу та інші пов’язані з ним процеси ставало дедалі нагальнішим завданням держави. З часом вона перебрала на себе функцію перерозподілу доходів через податки, а також підтримку непрацездатних, пенсіонерів і т. п.

Ринкова економіка не забезпечує повної зайнятості населення, тому регулювання ринку праці, матеріальне забезпечення безробітних — теж функція держави в ринковій економіці. Вона має піклуватися і про зайнятих, гарантувати їм мінімальний рівень споживання через законодавче регулювання рівня мінімальної зарплати.

12. Ринковий попит, закон попиту, графік попиту, нецінові фактори попиту.

П опит – це кількість товарів і послуг, які споживачі готові і спроможні придбати на ринку за певну ціну і у певний проміжок часу. Закон попиту полягає в тому, чим вища ціна на товар чи послугу, обсяги попиту скорочуються і навпаки: чим нижча ціна на товар і послугу, обсяги попиту зростають. Отже, існує обернена залежність між ціною на товари і послуги і обсягами попиту.

До нецінових чинників, які визначають попит належать:

-ціна на взаємодоповнювані товари або на взаємозамінні товари (якщо Р системних блоків зросте, то попит на монітори зменшиться: крива попиту переміститься вліво; якщо Р на рибу зросте, то і попит на м’ясо зросте: крива попиту переміститься вправо);- місткість ринку;

– величина доходів споживачі, які впливають на попит (якщо доходи споживачів зростуть, то попит зросте: крива попиту вправо)

– смаки і уподобання споживачів (якщо уподобання на чорну тканину зросте, то і попит на чорну тканину зросте: крива попиту переміститься вправо). Трапляються випадки повної невідповідності закону попиту — дорожчий товар краще продається. Це так званий «ефект Веблена» (за іменем американського ученого Торстейна Веблена), або «снобістський ефект». Підвищення цін на деякі товари спричиняє підвищення попиту на них, тому що висока ціна традиційно свідчить про престижність речі. Навпаки, якщо на деякі престижні товари знижується ціна, то й попит на них падає. Багатий клієнт купує ці товари, бо хоче продемонструвати своє багатство, свої можливості.

13. Ринкова пропозиція та її нецінові фактори. Закон пропозиції. Графік пропозиції.  Пропозиція (S) - це кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції (Qs) - це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов.   На пропозицію, як і на попит, впливають цінові та нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї, виражає функція пропозиції :   податки і дотації;,    табільність законодавства та визначеність правового поля,    специфічні фактори (кліматичні умови, зміна моди, психологічна мотивація тощо);... - інші можливі фактори (структура ринку, очікування щодо майбутніх економічних умов).   Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.   

         

14. Ринкова ціна: механізм формування та функції. Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості пропозиції та попиту. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Точка, в якій дві криві попиту і проп перехрещуються, відображає відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку, хоча й не стійку. Справді, цілком можливо, що попит на товар зросте. Додатковий попит почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Нова крива попиту, яка проходитиме вище і правіше за стару криву.Нова вища ціна виступає сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу товарів.Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що виробництво товару стає вигідним для вкладання капіталів. Поведінку продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить нижче та лівіше за стару.В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага.Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування.Попит і пропозизія є головними чинниками, що впливають на формування ринкової ціни. Попит і пропонування однаковою мірою діють на ціну, якщо не береться до уваги фактор часу. У межах короткострокового періоду пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили переходить до пропонування.

15.Ринкова рівновага: зміст, параметри та фактори зміни. Часткова та загальна рівновага.         це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку збігаються і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту. Аналіз взаємодії попиту і пропозиції показує, що: надлишок товару знижує ціну; дефіцит товару підвищує ціну; за ціни рівноваги не існує причин для її зміни. Існують ситуації, коли держава втручається у процес встановлення рівноважної ціни на ринку і вводить контроль за цінами шляхом встановлення цінової «стелі» або «підлоги». Цінова «стеля» — це максимальний рівень ціни, за якого дозволяється продавати певний товар(ціна р2 на мал.). Цінова «підлога» — це мінімальний рівень ціни, за якої дозволяється продавати той чи інший товар. Ринкова рівновага не є завжди сталою. Зміна під впливом нецінових факторів попиту, пропозиції чи обох одразу призводить до виникнення нового стану рівноваги. При цьому нові рівноважні ціна і обсяг можуть як зростати, так і зменшуватися в одному чи в протилежних напрямках. Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Рівновага, яка аналізується на кожному окремому ринку за припущення незмінності всіх зовнішніх стосовно цього ринку умов, називається частковою рівновагою. Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага - це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку співпадають і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.

На попит впливає ряд факторів:1) ціни на товари та послуги;2) доходи споживачів;3) ціни на товари (замінники).

Поряд із цим на попит роблять вплив деякі нецінові фактори. До них належать:1) зміни смаків споживачів;2) кількість споживачів;3) очікування споживачів,4) зміна потреб і моди;

5) реклама.

На пропозицію впливає :1) ціни на ресурси;2) технології виробництва;3) податки і дотації;4) ціни на товари-субститути;5) кількість покупців;6) очікування зміни цін.

На ринку відрізняють часткову і загальну рівноваги. Часткова рівновага - це ситуація рівноваги, що виникає на кожному окремому ринку продукту чи ресурсу. Вона утворюється через рівноважні ціни й обсяги виробництва на різноманітних специфічних ринках, які є складовими частинами загальної ринкової системи.

Оскільки ж в економіці усі специфічні ринки взаємопов’язані між собою, туго сплетені мережею цін і зміни на одному ринку спричинюють численні і значні зміни на інших ринках, то існує й загальна рівновага. Загальна рівновага - це така ситуація, за якої всі різноманітні ринки одночасно знаходяться у стані рівноваги, тобто ціни і випуски продукції на них не змінюються. При аналізі загальної рівноваги економічна система розглядається в цілому і досліджується одночасне визначення цін і кількості всіх товарів і послуг всередині економічної системи.

16.Конкуренція та її роль у функціонуванні ринкової системи. Позитиви та негативи конкуренції. Види конкуренції.

Конкуренція – економічне суперництво, боротьба між суб’єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Роль конкуренції у ринковій економіці:

1. Функція регулювання. Щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець має виготовляти товар, якому надає перевагу споживач. Звідси під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найбільший прибуток. 2. Функція мотивації. Підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію, або виготовляють її з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). З іншого боку, ті підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції зі своїми суперниками на ринку, виявляються покараними шляхом збитків або виштовхуються з ринку (негативні санкції). 3. Функція розподілу.

Конкуренція не тільки активізує стимули до вищої продуктивності, а й дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результати. 4. Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, підприємець може призначити високу ціну, та конкуренція надає покупцеві можливість вибирати серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіше ціна.

Негативні риси конкуренції полягають в тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні збагачуються, інші розоряються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція. Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва. Конкуренція корисна для суспільства, вона стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно оновлювати асортимент продукції, що випускається, стежити за досягненнями науково-технічного прогресу і швидко впроваджувати їх у виробництво.

Види конкуренці :1.За галузево-територіальною ознакою:Внутрішньогалузева,Міжгалузева,Міжнародна 2.За кількістю суб'єктів ринку та ступенем їх конкурентної сили: Досконала (чиста) Недосконала (монополія, монополістична конкуренція, олігополія) 3.За методами конкурентної боротьби:

цінова нецінова чесна нечесна

Цінова конкуренція - застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.Нецінова конкуренціяБільш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобтощо пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації.

17. Поняття економічної системи. Основні види і структура економічних систем

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на : виробництво, обмін, розподіл споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності. Економічна система — це спосіб організації національної економіки. Традиційна системаЦей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються в ряді країн натурально-громадські форми, засновані на громадському господарюванні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничих ресурсах і особистій праці їх власника.Адміністративно-командна система (централізовано-планова)Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державної влади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою, переважно, адміністративно-командних методів, що підриває матеріальну зацікавленість в результатах праці.Ринкова системаРинок - складна економічна система суспільних взаємовідносин в сфері економічного відтворювання. Він зумовлений декількома принципами, які обумовлюють його суть і відрізняють від інших економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких талантах і на справедливому ставленні до них держави. Дійсно, даних принципів мало - їх можна полічити на пальцях однієї руки, однак їх важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: свобода індивіда і чесне змагання - дуже тісно пов'язані з поняттям правової держави.

18. . Система національних рахунків.Система національних рахунків — це сукупність взаємопов'яза­них показників і класифікацій, що їх використовують для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. Система націо­нальних рахунків (СНР) послідовно описує найважливіші процеси і явища економіки: 1) виробництво; 2) дохід; 3) споживання; 4) нагро­мадження капіталу; 5) фінанси. СНР відображає взаємозв'язок між випуском продукції, доходами та витратами.

Систему національних рахунків застосовують практично в усіх краї­нах світу. Нею описують валовий внутрішній продукт на всіх стадіях його руху: виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання.

До основних категорій системи національних рахунків належать: інституційна одиниця, економічна операція та резидент.

Інституційна одиниця — це економічна одиниця, яка є юридич­ною особою, веде повний набір бухгалтерської звітності та характе­ризується єдністю поведінки і самостійністю у прийнятті рішень у сфері основної діяльності. Інституційна одиниця є базовою одини­цею обліку в СНР.

У системі національних рахунків здійснюються економічні опе­рації трьох видів: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Резидентами країни вважаються особи або організації, центр інте­ресів яких зосереджується на території цієї країни.

Резидентів поділяють на: резиденти-особи та резиденти-підпри-ємства.

В Україні національні рахунки розробляються Державним комі­тетом статистики за міжнародним стандартом СНР ООН з 1993 р. У СНР використовують різні групування таких економічних кате­горій.

Відповідно до міжнародних стандартів система національних ра­хунків поділена на шість секторів [5]:

  1. нефінансові корпорації, тобто усі підприємства, які виробляють товари та надають послуги з реалізації їх на ринку;

  2. фінансові корпорації — установи, які здійснюють фінансові опе­рації: випуск та розподіл фінансових коштів, випуск та реаліза­цію цінних паперів, надання кредитів (банки, страхові компанії та ін.);

  3. сектор загального державного управління (державні установи та організації, тобто інституційні одиниці, які утримуються за раху­нок державного бюджету);

  4. сектор домашніх господарств, до якого належать домогосподар-ства, які споживають товари і послуги і можуть виробляти про­дукти для власного споживання;

  5. сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні гос­подарства (інституційні одиниці, що надають неринкові послуги домашнім господарствам);

  6. сектор зовнішньоекономічних зв'язків.

Сукупність інституційних одиниць з однорідним виробництвом називають галуззю.

Групування за галузями в СНР здійснюється таким чином:

1) промисловість; 2) будівництво; 3) сільське, лісове, рибне гос­подарства; 4) транспорт та зв'язок; 5) торгівля, заготівля, матеріаль­но-технічне постачання та збут; 6) інші галузі матеріального вироб­ництва; 7) галузі сфери нематеріального виробництва. Крім основ­них галузей, згідно з міжнародною класифікацією, виділяють близько ста підгалузей.

Економічні операції в СНР об'єднуються у рахунки. Згідно з принципом подвійного запису кожна економічна операція відби­вається у рахунках двічі: у ресурсах (дебет) та у використанні (кре­дит). Сукупність двосторонніх рахунків утворює балансову табли­цю. Відповідно до Міжнародних стандартів існує десять рахунків. В Україні поки що діючими вважають шість: 1) рахунок товарів і послуг; 2)рахунок виробництва; 3)рахунок утворення доходу; 4)рахунок розподілу доходу; 5)рахунок використання доходу; 6) рахунок капіталу.

Основним показником вимірювання обсягу виробництва в еко­номіці служить валовий внутрішній продукт.

19.Поняття валового національного продукту та методика його розрахунку за видатками і за доходами. Валовий внутрішній продукт.Валовий національний продукт (ВНП)  — сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.. Він характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, кінцеві результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Методи розрахунку ВНП:ВНП = ВВП + Сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону або переданих за кордон.Існують 3 способи вимірювання ВНП (ВВП):1. За витратами (метод кінцевого використання). 2. За доданою вартістю (виробничий метод).3. За доходами (розподільчий метод). При розрахунку ВНП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВНП (домогосподарств, фірм, держави та іноземців). Фактично мова йде про сукупний попит на вироблений ВНП. ВНП = C + I + G + NE, деC - споживання;I - інвестиції;G - державні закупівлі;NE - чистий експорт. При розрахунку ВНП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів, атакож амортизаційні відрахування і чисті непрямі податки на бізнес, тобтоподатки мінус субсидії.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.