Вопрос 16

Виробничі відносини, їх сутність і структура.

Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло тощо. Щоб мати такі матеріальні блага, вони повинні їх виробляти. Тому першим істо­ричним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія люди­ни з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. Взаємодія озна­чає процес праці, що складається з трьох основних моментів:

1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів праці.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють влас­ну природу.

Предмет праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи П обробці.

Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (наприклад, видобута руда на ме­талургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим ма­теріалом, сировиною.

Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Залежно від функцій, які виконуються в про­цесі праці, певна річ може бути і предметом, і засобом праці.

Виробничі відносини - суспільна форма розвитку продуктивних сил, змістом якої є відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Сукупність виробничих відносин визначають соціальне середовище людського життя. Серед них виділяють: економічні, політичні, культурні, духовні, соціальні, ідеологічні. Але тільки суто економічні виробничі відносини і визначають господарську (виробничу) діяльність людей. Економічні відносини утворюють систему, єдність якої визначається їх загальною економічною природою і діалектичними взаємними зв’язками. Основними компонентами економічних відносин є організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні – відносини між людьми з приводу поділу, спеціалізації, кооперації, комбінування праці; технологій і організацій виробництва, обміну виробничими факторами, а також трудової діяльності, а також в процесі ціноутворення.

Соціально-економічні – зумовлюють систему зв’язків “людина – людина”. До них належать закономірності розвитку відносин власності, тісно пов’язаних з ними відносин розподілу доходів і відходів суспільного виробництва, як економічного кругообігу який відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Соціально-економічні відносини утворюють ядро будь-якої структури, визначають економічну

Вопрос 17

Економічна система — це особливим чином впорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ і послуг.

Це означає, що в економічній системі господарська діяльність людей завжди є організованою, скоординованою тим чи іншим чином Перший — це централізоване керівництво, сполучене з примусом до праці, або ієрархія; такими є методи армії, сучасної тоталітарної держави. Другий — це добровільне співробітництво громадян, спонтанний, стихійний порядок; головний сигнал до дії тут — ціни (механізмом об'єктивного встановлення цін є ринок): зростання чи зниження цін на ресурси і продукт показують господарським суб'єктам (виробникам, продавцям, покупцям, споживачам), у якому напрямі потрібно діяти.

Сучасний світ характеризується наявністю різних економічних систем, які, виникнувши у тому чи іншому історичному періоді, не залишались незмінними, а постійно розвивались.

Найбільше розповсюдження в світовій економічній літературі отримала класифікація економічних систем за двома ознаками:

1) формою власності на засоби виробництва;

2) способом координації (регулювання) економічної діяльності. На основі цих ознак виділяють такі економічні системи:

1. традиційна (натуральна) економіка;

2. централізовано-планова економіка;

3. ринкова економіка вільної конкуренції;

4. регульована ринкова (змішана) економіка, або соціальне орієнтована ринкова економіка.

Визначальні риси традиційної (натуральної) економіки:

• натуральна форма виробництва;

• переважно общинна власність на засоби виробництва;

• нерозвинений поділ праці;

• патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

• визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці;

• безпосередній зв'язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту.

Визначальні риси централізованої (планової, тоталітарної, командно-адміністративної) економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• державна власність на засоби виробництва;

• розвинена системи суспільного поділу праці;

• продуктивні сили індустріального типу;

• відсутність вільного підприємництва, придушення ринкових відносин;

• жорстке державне керівництво економікою на основі директивного плану або планових нормативів.

Основні ознаки ринкової економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• приватна власність як основа вільного підприємництва і вільної конкуренції;

• розвинена система суспільного поділу праці;

• продуктивні сили індустріального типу;

• ринок як система саморегулювання економіки на основі об'єктивного співставлення попиту і пропозиції, як механізм ціноутворення.

Визначальні риси соціальне орієнтованої (регульованої) ринкової економічної системи:

• товарна форма виробництва;

• розвинена система суспільного поділу праці;

• продуктивні сили постіндустріального типу;

• антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;

• економічний механізм побудовано на взаємодії вільного і державного регулювання;

• соціальний захист населення.

Перехідна економіка пов’язана із радикальним реформуванням централізовано-планової економіки, її перетворення у ринкову. Серед завдань реформувань цієї системи виділяють:

1. зміна відносин власності шляхом її роздержавлення і приватизації.

2. Створення умов для конкуренції і вільного підприємництва.

3. Структурна перебудова економіки

4. Розвиток ринкової інфраструктури

5. Підвищення рівня життя і соціальної захищеності рівня населення

Створення правової і соціальної бази ринкового законодавства.

ПИТАННЯ 20

Відносини власності, їх типи і форми. Трансформація відносин власності в Україні. Тенденції розвитку відносин власності у світі та в Україні.

Поняття власності є одним із центральних курсів п. е. Це е. категорія, яка відображає відносини між суб’єктами з приводу володіння, користування, розпорядження суб’єктами власності (СВ). СВ є домашні господарства, підприємства, фірми, держава, а об’єктами – виробничі ресурси (ф-ри виробництва) і створений продукт – суспільне багатство. Відносини власності в е. розумінні це дуже складні господарсько-правові відносини між людьми, які існують у вир-ві.

Всяке вир-во матеріальних благ є не що інше як привласнення людьми для задоволення їх потреб речовинних та природно-енергетичних ресурсів. Але нічого не можна привласнити поза суспільними відносинами, які встановлюють певні пріоритети привласнення всіх природних і створених багатств.

Саме тому відносини власності охоплюють: 1. привласнення; 2. господарське використання матеріальних засобів; 3. е. їх реалізація.

Нерідко власник засобів вир-ва не займається господарською діяльністю, а надає можливість іншим особам користуватися об’єктами чужої власності (оренда).

Економічно власність реалізується тоді, коли приносить дохід її власнику.

Відносини власності охоплюють весь господарський процес і пронизують відносини по виробництву, розподілу, обміну і споживанню корисних благ і послуг.

Власність існує на 3-х рівнях:

1. матеріально-натуральний (заводи, ферми і т. д.);

2. юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання);

3. політично-е., який відображає реальне присвоєння результатів е. діяльності.

Людство знає 2 типи власності (суспільну і приватну).

Різноманітність форм власності охоплює:

1. державну власність (загальнонародна, комунальна (муніципальна));

2. колективну власність (корпоративна (акціонерна), партнерська приватна і власність громадських і релігійних організацій);

3. індивідуально-трудова (індивідуально-приватна, сімейно-приватна);

4. змішана (державно-колективна, державно-приватна, іноземного капіталу).

Сучасне ринкове господарство з точки зору відносин власності є змішаною економікою, якій властиве поєднання багатьох форм власності при провідній ролі модифікованої приватної власності.

У зв’язку з переходом України до ринкової економіки відбувається поступове реформування структури власності, яке має забезпечити перехід від монополії фактично державної власності до відносин, які передбачають наявність різноманітних ф-м власності та конкурентних відносин між ними.

Багатоукладна економіка передбачає можливість рівноправного функціонування багатьох форм власності. Перехід до багатоукладної економіки має здійснюватися шляхом стимулювання процесів роздержавлення та приватизації та приватизації економіки державно-соціального типу. Сам прцес роздержавлення здійснюється на підставі положень відповідних законів, прийнятих ВРУ. Це перш за все закон України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про приватизаційні папери”, “Про приватизацію житла”.

Згідно з Законом України “Про власність” передбачаються такі ф-ми власності: 1. державна (комунальна); 2. колективна; 3. приватна; 4. змішана.

Питання №22

Товар і його властивості. Альтернативні теорії вартості.

Товар – особлива форма продукту, коли він вироблений з метою обміну на інший продукт шляхом купівлі-продажу. Товаром може бути як речовий продукт, так і послуга, а також робоча сила, земля.

Товар має дві властивості:

1. Задовольнити людську потребу;

2. Властивість обміну на інші товари.

Перша називається корисністю, споживчою вартістю, а друга – міновою вартістю, або цінністю.

Товар, як споживча вартість (корисність) – це річ (послуга), яка завдяки своїм властивостям, корисна для людей і може задовольнити якусь певну їх потребу. Суспільні потреби товар задовольняє через обмін на інші продукти.

Мінова вартість – це властивість товару обмінюватися на інші товари в певних пропорціях у відповідності з кількістю суспільної праці, яка витрачена на його виробництво.

Товар має цінність саме тому, що в ньому втілена праця, яка є субстанцією вартості. Величина вартості прямо зв’язана з кількістю праці, необхідної для його створення.

Існує декілька теорій вартості.

Теорія трудової вартості – висунута школою класичної політекономії, а потім завершена в економічному вченні К. Маркса. Ця теорія виходить з того, що зміст та величина вартості, як основа ціни, визначаються суспільно-необхідними витратами робочого часу на виробництво товару. Суспільно-необхідний робочий час – це час, який потрібен для виготовлення товару при даних суспільно-нормальних умовах виробництва і при середньому рівні вмілості та інтенсивності праці.

Еволюція теорії трудової вартості привела до появи теорії грошової корисності. Вона сформована австрійською школою маржиналістів. Згідно цієї теорії вартість визначається мірою корисності блага, його корисного ефекту для споживача.

Конкретним виразом суб’єктивної корисності блага є гранична корисність.

З розвитком суспільного поділу праці з числа багатьох товарів, виділився особливий товар, який став еквівалентом для усіх інших. Так виникла загальна форма вартості, яка з часом замінена грошовою формою, тобто товаром-еквівалентом, усюди стають грошові метали, насамперед золото.