71. Національне багатство і його структура. Проблеми розширеного відтворення багатства і шляхи розв’язання екологічних проблем.

Національне багатство є сукупність усіх благ, що знаходяться у розпорядженні суспільства, країни.

Національне багатство складається з двлх частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої - духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

Облік національного багатства в Україні відбувається за методом прямого підрахунку. Враховуються такі чинники: основні то оборотні вир-ні фонди, невиробничі фонди сусп-ва, особисте майно населення та засоби вир-ва, що перебувають у його власності. Крім того до цих чинників належать товарні запаси вир-го призначення на підприємствах сферах матеріального і нематеріального вир-ва,, державні резерви, золотий та валютний резерви, матеріальні запаси для потреб оборони, природні ресурси. Зміст складових частин нац-го багатства та частка їх не залишається незмінна. Національне багатсво є одним з найважливішим показником економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатсво включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностейю.

Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й вир-х фондів, здійснюються в процесі його взаємодіїз суспільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством мають двосторонній характер.

В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства - природного та суспільного.. Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом.

Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання продуктивних ресурсів є:

- підтримання найсприятливішого для здоров’я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення.

- забезпечення раціонального природо використання в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку.

- збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів вир-ва.

- збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному та глобальному рівнях.

- збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сільської місцевості та міст.

Для досягнення поставлених цілей слід: - розробити і реалізувати послідовні заходи, щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного вир-ва і споживання.

- створити єдину систему природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог до господарської діяльності.

- забезпечити екологічне обґрунтоване розміщення, використання і відтворення продуктивних сил.

- розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціонального природокористування.

- розробити заходи щодо попередження вир-х аварій на небезпечних в екологічному відношенні об’єктах, зменшення надходження в навколишнє середовище шкідливих речовин.

- створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища.

- підвищити рівень екологічної освіти і виховання людей.