69. Держане регулювання: сутність, форми, методи. Роль держави в переході від статичної до ринкової економіки.

На стадії вільної конкуренції, яку економісти назвали досконалою, держави за образним виразом Смітта "виконала роль нічного сторожа", який охороняє приватну власність. Ек-ні функції держави були вкрай обмежені, а ринковий механізм вільної конкуренції об’єктивно дозволяв вирішувати усі проблеми ек-го розвитку без помітного державного втручання.

Механізм попиту і пропозиції рівноважної ціни, поєднуючи інтереси виробників і споживачів, змушував діяти їх узгоджено, з орієнтиром один на одного і усе відбувалося природним чином без координації і наказів.

Здатність ринку вирішувати безліч проблем самостійно і об’єктивно не знайшла в умовах вільного підприємництва, виникли проблеми.

Існують проблеми, які ринок не може розв’язати без допомоги держави: 1) Забезпечення економіки грошовою масою, через діяльність Центрального банку, який знаходиться під контролем держави. 2) Забезпечення основ функціонування вільного підпр-ва. 3)Забезпечення екологічної безпеки і економії невідтворних природних ресурсів, ринкова система не створює відповідних стимулів до цього. 4) Забезпечення захисту національного ринку, що є даною прерогативою держави.

Перераховані функції означають, що те що відведено державною системою вільного підпр-ва повинна виконувати не більше і не менше. Ек-ні функції держави починають розширюватися з утвердженням ролі монополії (кінець 19 ст. - 30-40 рр. 20 ст.). З появою монополій держава починає застосовувати антимонопольне регулювання, ширше втручатися у процес суспільного відтворення.

Виникає необхідність посилення держ. фактору у ринковому механізмі для досягнення макроекономічної рівноваги, яка постійно порушувалась, а ек-на криза 29-33 рр. переконливо продемонструвало необхідність і невідворотність посилення державного впливу на ек-ку.

Виконуючи свої функції держава застосовує різноманітні форми і засоби впливу на ек. Серед основних форм державного регулювання ринкової економіки виділяють: 1) Фінансове регулювання ( через системи податків з корпорацій і населення і державних корпорацій). 2) Грошово-кредитне рег-ня (через грошові маси і процентної ставки). 3) Цінове рег-ня (через корекцію цін на тов-му ринку). 4) Структурне рег-ня (через зміну галузевої структури і відповідно структури попиту і пропозиції на ринку). 5) Соц-не рег-ня (соц-й захист населення через держ-й перерозподіл доходів). 6) Адміністративне рег-ня (застосування не ек-х методів впливу на ек-не життя).

Найбільше значення сьогодні має фінансове, грошово-кредитне, структурне і соціальне рег-ня ек-ки.

За ринкових умов існують певні обмеження державного впливу на ек-ку. В принципі повинні бути виключені будь-які дії в державі, які розривають зв’язки в ринковому механізмі і руйнують його. Недопустимі, зокрема, тотальне державне планування, декретування розподілу вир-х факторів і споживчих товарів, всеохоплюючий контроль за цінами, попитом і пропозицією. Але це зовсім не означає, що держава у ринковій ек. повністю знімає з себе відповідальність наприклад за динаміку сукупного попиту чи цін, або забороняє будь-яке планування.

Сучасна ринкова ек-ка багато у чому є саморегульованою системою і тому найдоцільнішим є ек-ні методи державного впливу, такими є фінансові і грошово-кредитне рег-ня, але це не означає, що у ринковій ек-ці не мають право на існування амін-ні методи рег-ня, тобто вольово-командні, а тому неекономічні, у ряді випадків така форма просто необхідна. Виділяють кілька основних напрямків в адм-му регулювання ринк-ою ек-ою: 1)Державний контроль над монопольним ринком. 2) Забезпечення мінімально допустимого добробуту і соц-го захисту населення. 4) Захист нац-го ринку. 5) Реалізація цільових програм економічного, соц-го і науково-технічного розвитку. 6) Забезпечення дотримання нац-х стандартів усіма учасниками сусп-го вир-ва.

Державне регулювання нац. ек-ки знаходить свій вираз у відповідних формах ек-ої політики. Ек-на політика пов’язана із вибором державою певних форм і методів рег-ня ек. з метою забезпечити збалансованого макроекономічного розвитку і єдиного добробуту нації. Держава може обирати різні форми і методи впливу на ек-ку і тому ек-на політика держави має різні напрямки і пріоритети. Виділяють:

- фіксовану політику (регулювання ек-ки через податки і держ. фінанси);

- монетарну політику ( рег-ня через грошову масу і кредитні інструменти);

- структурна пол-ка (рег-ня структури ек-ки і тим самим попиту і пропозиції);

- соц-на політ.(рег-ня соц-ої сфери);

- зовнішньоекономічну політику (створення сприятливих умов для нац-го вир-ва на світовому ринку), а також підвиди: регіональні, інвестиційні, кон’юктурні…

Науковою основою державної економічної політики, виступає ек-на теорія, яка формує ціль ек-ої політики, найважливіші серед яких є: 1)ек-не зростання; 2) повна зайнятість; 3) тек-на ефективність 4) ек-на свобода у ринк-х межах; 5)справедливий розподіл доходів; 6) соц-й захист; 7)ек-на рівновага; 8) відсутність інфляйії; 9) екологічний захист; 10) Збільшення вільного чвсу громадян, як основи благополуччя розвитку особи; 11) оптимальний торгівельний і платіжний баланс країни.

70. Система податків і її функції. Напрямки реформування податкової системи в Україні.

Податкова система - це сукупність встановлених у країні податків. Проте це не механічна сукупність податків, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система. Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Важливим чинником у формуванні податкової системи має бути усвідомлення того, що податки виконують конкретні функції, через які мють вплив на економіку країни. Такими функціями є фіскальна, контролююча, регулююча, розподільча, обмежуюча, соціальна, стимулююча і руйнівна

Принципами побудови та функціями системи оподаткування є:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку(доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов’язковість - впровадження норм щодо сплати податків зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання(юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;

- соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічного обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів виходячи з необхідності своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.

Аналіз податкової системи України свідчить, що на сучасному етапі жорстка фіскальна функція податків паралізує інші. Підтвердженням цього факту є впровадження різних податків з однією метою - наповнення бюджету. При цьому не враховуються ні податкове навантаження, ні принцип економічності, ні можливі негативні наслідки, як у діяльності самих платників податків, так і в економіці країни.

Крім цього, система оподаткування зазнає частих змін, а це знов призводить до негативних наслідків.

Світовий досвід свідчить, що не може бути оптимальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Податкова система повинна відображати конкретні умови конкретної країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, географічне положення. Податкова система України формувалася за принципом копіювання, стихійності, тому не відповідає вимогам економічних закономірностей. Це свідчить про те, що податкова система в Україні вимагає реформ

Терміновим і першочерговим завданням податкової політики є зменшення податкового тиску з одночасним розширенням податкової бази. Податкова база - це складова предмету оподаткування, щодо якої застосовується визначена податкова ставка. Розширенні і збільшення податкової системи в Україні можна досягти шляхами: - зниження загального рівня податкового тягаря, - забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом запровадження інвестиційних податкових пільг, - реалізації соціальної спрямованості податкової системи, - удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків.

Важливим моментом у цьому процесі є усвідомлення того, що одночасно із визначеними вище шляхами, повинна створюватися прозора система оподаткування з помірним податковим навантаженням.