80. Фінанси та їх функції. Державний бюджет та його дефіцити. Державний борг.

У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).

Фінанси, таким чином, безпосередньо пов’язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо). Гроші, отримані у вигляді заробітної плати чи грошового переказу від родичів, — теж не є фінансами.

Не є фінансами і гроші, які, наприклад, центральний банк надає у позику комерційним банкам, або гроші фізичних та юридичних осіб, що перебувають на рахунках комерційних банків. Не відносять до фінансів і гроші, отримані у спадщину або від реалізації нерухомості громадянами і т. ін. Це означає, що гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою та на строго визначених засадах розподіляються і використовуються.

Об'єктивна необхідність фінансів. Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з існуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби суб'єктів економіки (домогосподарств, підприємницького сектору та держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

До приватних фінансів подекуди відносять фінанси населення (домогосподарств, сім'ї). Це пов'язано з проблемою вивчення структури надходжень і витрат сімейного бюджету. Такий підхід потребує пояснення.

Фінанси домогосподарства — грошові відносини щодо формування та використання громадянами (членами сім'ї), які разом проживають і ведуть домашнє господарство, спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом. Проблема фінансів домогосподарства теоретично осмислюється вітчизняною наукою і потребує подальшого розвитку. Сьогодні нам важливо зрозуміти, що купівля-продаж товарів домогосподарствами — явище обміну. Формування спільних грошових фондів та використання їх — сфера розподільчих (перерозподільних відносин), яка і утворює фінанси.

Фінанси підприємств, установ та організацій — система відносин між юридичними особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними особами з приводу формування та використання певних грошових фондів (фінансових ресурсів). На цьому рівні формується переважна частка фінансових ресурсів країни.

Фінанси громадських об'єднань — система відносин між:

• громадськими об'єднаннями та їхніми членами;

• щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг;

• за напрямами використання грошових фондів об'єднання;

• громадськими об'єднаннями і підприємствами, організаціями й установами (добровільні внески, пожертвування тощо);

• між різними рівнями громадських об'єднань;

• між громадськими об'єднаннями і підвідомчими господарськими об'єднаннями.

Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Такі грошові засоби набувають форм:

• державного бюджету;

• регіональних бюджетів;

• місцевих бюджетів;

• спеціальних фондів;

• фінансів державних підприємств. Риси фінансів:

• набирають грошової (ненатуральної) форми;

• носять розподільчий (нееквівалентний) характер, на відміну від обміну, якому властива еквівалентність;

• розподіл ВВП і НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу);

• акумулюють і використовують фінансові засоби на безоплатній основі.

Ознаки фінансових ресурсів (засобів):

• виражають відносини власності;

• перебувають у постійному русі;

• мають особливі джерела формування;

• відрізняються за напрямами використання;

— мають специфічний склад учасників формування, розподілу та використання.

Значення фінансів. Фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб'єктів суспільного життя. Завдяки аку­муляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабіліза­ційний вплив на економічний стан членів сім'ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.

Державний бюджет. Бюджетний дефіцит і державний борг

Найважливішою ланкою фінансової системи держави є державний бюджет.

Функції державного бюджету

Фіскальна функція бюджету полягає у вилученні за допомогою податків та інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів громадян, підприємств, установ, організацій для утримання державного апарату, виробництва суспільних благ, тобто забезпечення тих видів діяльності, які не мають власних джерел доходів (природоохоронні заходи, архіви, бібліотеки тощо), або ж мають недостатні для забезпечення належного рівня розвитку джерела фінансування (фундаментальні наукові дослідження, оперні театри, музеї тощо).

Розподільча функція бюджету полягає в тому, що акумульовані в державному бюджеті грошові засоби уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури, інвестування в капіталомісткі галузі з тривалим строком окупності витрат, на структурну перебудову, прискорення НТП, зростання життєвого рівня населення, вирішення соціальних проблем.

Стимулююча функція бюджету проявляється в тому, що, змінюючи базу та ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обмежувальну) політику, впливаючи на циклічні коливання економіки, зміну її структури тощо.

Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженні віддзеркалює відтворювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

• податки;

• відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

• державна позика (внутрішня та зовнішня);

• емісія грошей;

• продаж державного майна.

Форми виплат із державного бюджету:

• асигнування — видатки на утримання підприємств та установ;

• субсидії — державна допомога організаціям, установам, громадянам;

• субвенції — державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

• дотації — допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки.

Надання бюджетних засобів підприємствам, установам та організаціям для повного або часткового покриття їхніх витрат на заходи, передбачені бюджетом, називають бюджетним фінансуванням.

Система бюджетного фінансування містить:

— механізм надання бюджетних засобів розпорядникам асигнувань;

— засоби фінансового контролю за цільовим та ефективним використанням грошових ресурсів.

Державний бюджет є головною ланкою бюджетної системи держави.

Бюджетна система України — це сукупність бюджетів різних рівнів:

• державного;

• бюджету Автономної Республіки Крим;

• обласних;

• бюджетів міст Києва та Севастополя;

• міських бюджетів;

• районних;

• районних бюджетів у містах;

• сільських та селищних.

За станом розрізняють державний бюджет:

• нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;

• дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

• профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

Причини бюджетного дефіциту:

• спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету;

• збільшення державних витрат на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК), реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових підприємств тощо;

• значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків;

• зростання витрат на утримання управлінського апарату;

• непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

• перехід від фінансування до кредитування;

• ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

• зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне управління;

• зміна системи оподаткування.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає.

Профіцитний бюджет характерний для періоду економічного зростання і застосовується як засіб для упередження економічного буму, за яким неминуче наступає економічний спад.

Балансування бюджету, таким чином, здійснюється не щорічно, а залежно від фази ділового циклу.

Є ще один досить важливий аспект бюджетного дефіциту. Розрізняють бюджетний дефіцит:

— фактичний — відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

• структурний — показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

• циклічний — відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.

Державний борг існує у двох формах:

• внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;

• зовнішнього боргу перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).

Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом:

з одного боку, державний борг є різницею між нагромадженою сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг;

з другого боку, зростання боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.

Вплив державного боргу на економіку:

• позитивний — у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

• негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов'язань на майбутні покоління тощо.

Не всяке зростання боргу держави перетворюється на "борговий тягар". Для оцінки безпеки подальшого зростання державного боргу важливе значення має порівняння приросту обсягу реального ВВП та реальної ставки відсотка на обслуговування боргу.

Якщо реальна ставка відсотка за борг перевищує темп приросту реального ВВП, то державним боргом неможли-

, тобто борго-

Борг

во управляти, зростає співвідношення

ВВП вий тягар посилюється.

Якщо відсоткова ставка (В_г) і приріст ВВП урівнова­жені (Е_г — АВВП), то весь приріст ВВП використовується для виплати процентів на обслуговування боргу, що теж є небезпечним.

Якщо ж К_г< АВВП, то таке зростання боргу не створює небезпеки і є бажаним для суспільства.

Держава, що вдається до запозичень, мусить управляти державним боргом.

Управління державним боргом — це система заходів держави, пов'язана з:

• вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;

• випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;

• погашенням нових боргових зобов'язань;

• виплатою відсотків на позики;

• зміною строків позик;

• зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);

— анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).

Держава може рефінансуванні свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.