88. Міграція робочої сили

Міграція робочої сили - форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливі трудових ресурсів з однієї країни в іншу і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Причини міграції робочої сили:

1. неекономічні: політичні, національні, релігійні тощо;

2. Економічні: а) з боку країн-експортерів робочої сили: велика густота населення; низький рівень життя; масове безробіття; порівняно низька заробітна плата; б) з боку країн-імпортерів робочої сили: потреба у додатковій кваліфікованій робочій силі; потреба у дешевій, малокваліфікованій робочій силі; порівняно висока заробітна плата.

Форми міграції: а) за терміном: тимчасова (за контрактом), сезонна, маятникова; б) за рівнем кваліфікації: міграція кваліфікованої і декваліфікованої робочої сили; в) за дотриманням законодавства: легальна і нелегальна.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу, проте на світовому ринку трудових ресурсів склалися центри куди в основному стікаються трудові ресурси. Сучасні центри притягування робочої сили: 1) США- постійно працює більше 7 млн. іммігрантів; 2) Західна Європа - загальна кількість працюючих іммігрантів 6,5 млн. осіб; 3) Близький Схід - від 3-5 млн. іммігрантів. Найбільше іноземців працює в Об’єднаних. Арабських Еміратах ( 97% від усіх працюючих), у Катарі ( 95,6%), у Кувейті (86,5%), у Саудівській Аравії (48%).4) Латинська Америка - найпривабливішими країнами є Аргентина і Венесуела; 5) Австралія - працює 2-3% іноземних працівників з Європи та Азії; 6) Азіатсько-Тихоокеанський регіон - основні імпортери - це Японія і нові індустріальні країни.

Наслідки міграції робочої сили: IV для країни-експортера:

а) позитивні: 1) експорт робочої сили розглядається як важливе джерело надходжень вільно конвертованої валюти ( перекази емігрантів своїм-сім'ям). Наприклад, у таких країнах як Іорданія, Пакистан, Індія, Турція перекази від працюючих за кордоном у декілька

разів перевищують надходження від експорту товарів і послуг; 2) послаблення проблеми безробіття; 3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, набуття досвіду тощо, б) негативні: 1)" відплив умів", кваліфікованих кадрів; 2) додаткові витрати з бюджету для підготовки нових спеціалістів; 3) виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

2) для країни-імпортера: а) позитивні:

1) підвищення; конкурентоспроможності товарів у результаті зменшення витрат виробництва, оскільки іноземна робоча сила є більш дешевою;2) економія витрат на професійну підготовку, робочої сили; 3) іммігранти не забезпечуються пенсіями і не враховуються у соціальних програмах тощо. б)Негативні: 1) відтік валюти у вигляді переказів; 2) втрата спеціалістів при їх поверненні на батьківщину; 3) додаткові проблеми пов^’язані із соціальним захистом іммігрантів.

Українці з давніх-давен є наймобільнішим народом Європи. Але нинішня ситуація у цій сфері має свої характерні особливості і складнощі, породжені дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Правову базу для міграційних процесів створює Конституція України. Закони України: " Про громадянство", " Про зайнятість", " Про порядок виїзду з України і в'їзд в Україну громадян України", " Про біженців" тощо.

У травні 1996 р. в Україні була введена державна статистична звітність про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном.

89. Міжнародні валютно-фінансові орг-ції і мета їх діяльності.На основі інтернаціоналізації господарсь­кого життя починається процес міжнародної економічної інтеграції. Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Зокрема, ще з перших післявоєнних років функціонують митний, а потім економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. У 1951р. шість країн Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, ФРН і Італія) створили Європейське об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС).

Своє завершення цей економічний інтеграційний процес одер­жав з моменту укладення між цими шістьма державами 25 березня 1957р. у Римі угоди про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке отримало назву спільного ринку. Пара­лельно з спільним ринком у 1960р. утворюється другий західно­європейський інтеграційний блок - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). До його складу ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, а з 1961р. - в якості асоційованого члена - Фінляндія.

Програма ЄЕС спочатку передбачала тринадцятирічний (до 1970 року) "перехідний період", впродовж якого планувалось здійснити такі заходи:

а) скасувати митні тарифи й кількісні обмеження на всі товари у взаємній торгівлі й встановити єдиний митний тариф, а також єдину торговельну політику проти "третіх країн";

б) зняти обмеження для вільного переміщення робочої сили, послуг і капіталів у межах співтовариства;

в) виробити єдину політику в галузі сільського господарства й узгодити загальну економічну політику;

г) скоординувати соціально-економічне законодавство країн-учасниць, ("спорити політичний союз. Інтеграційна програма ЄАВТ була значно вужча. В ній передбачалося усунути лише взаємні митні тарифи на промислові товари. Тому спільний ринок виявився сильнішим. Це проявилося в тому, що у 1975р. до нього перейшли Англія, Данія й Ірландія. А в 80-х рр. рамки ЄЕС розширилися за рахунок вступу до нього Греції, Ісландії й Португалії. Отже, тепер до нього входить 12 держав. Окрім того, ЄЕС має договори з абсолютною більшістю країн світу й багатьма міжнародними економічними об'єднаннями.

Реальні досягнення ЄЕС за період його існування досить відчу­тні. Скасування митних обмежень сприяло збільшенню товарообо­роту в рамках співтовариства. Зросло світове господарське значен­ня ЄЕС. Відчутно збільшилась потужність західноєвропейських монополій. Проте не всі пункти початкової програми були викона­ні, що значною мірою вплинуло на темпи економічного зростання країн-учасниць блоку. Це викликало необхідність поглиблення інтеграційних процесів.

Відповідно до прийнятого в 1985р. Єдиного європейського акту створення Єдиного внутрішнього ринку країн ЄЕС завершилося. Були зняті останні обмеження на шляху вільного руху капіталів, робочої сили, товарів і послуг з однієї країни в іншу. А саме ЄЕС отримало нову назву - Європейське співтовариство (ЄС), яке з 01.01.1994р. трансформувалось у Європейський союз (ЄС).

Європейський союз має свій загальний бюджет, ведеться підго­товка для створення єдиної валютної ситеми, зокрема, введення єдиної грошової одиниці, яка отримала назву "євро". У цьому об'єднанні функціонують наднаціональні адміністративні органи, такі, як Рада міністрів, Європейський парламент. На порядку денному стоїть питання й про політичне об'єднання країн-членів ЄС.

Європейський союз - не єдиний приклад регіональної інтегра­ції. Нині в світі нараховується близько 15 регіональних економіч­них об'єднань. Найвідоміші з них: а)Асоціації держав Південно-Східної Азії (АССАН), куди входять Індонезія, Таїланд, Філіппіни; б) Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ), яка об'єднує Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.

Розвиток економічної інтеграції країн світу й надалі буде поширюватись і виступати в найрізноманітніших формах тому, що це магістральний шлях в майбутнє планетарної цивілізації. Підтвер­дженням цього є укладення договору про регіональну інтеграцію національних економік Білорусії і Росії у травні 1997р. Своєю економічною метою новоутворений Союз передбачає підвищення рівня життя народів і створення сприятливих умов для всебічного гармонійного розвитку особи. Виходячи з цього, визначені головні економічні завдання, які передбачається реалізувати в найближчій перспективі: а)створення єдиного економічного простору держав-учасниць Союзу; б)створення й розвиток загальної інфраструктури, і передусім об'єднаних транспортної та енергетичної систем, системи зв'язку, єдиного науково-технологічного та інформаційно­го простору; в)уніфікація грошово-кредитних, бюджетних та податкових систем, а також створення необхідних умов для введення єдиної валюти; г)створення умов для розвитку взаємної торгівлі (єдиного митного простору) й встановлення єдиного митного тарифу і єдиної торговельної політики щодо третіх країн; д)погодження структурної політики з метою ефективного викорис­тання економічного потенціалу країн-учасниць Союзу.

Для забезпечення задач Союзу на паритетних засадах утворюються такі наднаціональні органи: Вища Рада Союзу, Парламентські Збори Союзу, Виконавчий Комітет Союзу.' Нині найбільш поширеними є види економічної інтеграції, представлені у схемі 157.

Зона вільної торгівлі. Країни-учасниці цього об'єднання об­межуються скасуванням митних бар'єрів у взаємній торгівлі.

Митний союз. Вільне переміщення товарів і послуг всередині об'єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо "третіх країн".

Загальний ринок. У такому об'єднанні ліквідуються митні бар'єри між країнами не тільки для торгівлі, але й для переміщен­ня капіталів і робочої сили.

Економічний союз. Передбачає проведення єдиної економічної політики створення ситеми міждержавного регулювання соціально-економічних процесів.

90. Суть і причини виникнення глобальних проблем. Процес формування світового господарст­ва, розглянутий у попередній темі, окрім позитивних, має й негативні соціально-економічні наслідки. Річ у тім, що паралельно з ним виникає й загострюється ряд проблем, які безпосередньо зачіпають інтереси всього людства. Від їх своєчасного розв'язання залежить існування планетарної цивілізації. Проблеми ці отримали назву глобаль­них⁷², тобто таких, що охоплюють не якусь одну країну або групу країн, а планету в цілому. Виникла навіть самостійна галузь знань - глобалістика, яка вивчає найзагальніші планетарні проблеми сучасного й майбутнього розвитку людської цивілізації.

Глобальні проблеми поділяються на 3 сфери:

1. Взаємодія природи й сус-ва. До проблем цієї сфери відносяться: а)надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством; б)збереження навколишнього середовища; освоєння ресурсів світового океану; г)оволодіння космічним простором тощо.

2. Суспільні взаємовідносини. Найважливіші проблеми цієї групи: а)відносини між державами різних соціально-економічних устроїв; б)подолання економічної відсталості багатьох країн світу; в)локальні, регіональні та міжнародні військові, національні та релігійні конфлікти; г)відвернення загрози ядерної війни.

3. Розвиток людини. Тут справу маємо насамперед: а)з демографічною проблемою; б)з проблемою сучасної урбанізації¹; в)з проблемою пристосування до умов природного й соціального середовища, яке постійно змінюється під впливом НТП; г)з проблемою боротьби з епідеміями й тяжкими захворюваннями тощо.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Кордони між сферами часто мають умовний характер. Усі глобальні проблеми тісно між собою пов'язані, більш того, зумовлюють одна одну, тому що, як правило, мають одні витоки, тобто причини виникнення.

Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером і має свою причину виникнення.

Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури й політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації. При наявності ж суперечності між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом людства виникають об'єктивні умови для перетворення можливості глобалізації па її реальність, тобто для появи глобальних проблем.

Що ж є причиною виникнення глобальних проблем? Однозначної відповіді на це запитання в соціально-економічній літературі немає. Так, більшість західних ідеологів причиною виникнення глобальних проблем вважають перенаселення планети, сучасну науково-технічну революцію, зростання промислового виробництва тощо.

Основними причинами, наприклад, військових конфліктів, мілітаризації економіки, що загрожує людству ядерною війною, вважають природно історичні умови розвитку людини, її психологію, природне прагнення до насильства. Причину ж екологічної кризи й можливої екологічної катастрофи вбачають у притаманному людині інсти­нкті до руйнування.

Такі тлумачення причин виникнення глобальних проблем не мають наукового обґрунтування, а лише спрямовані на захист певної суб'єктивної ідеологічної позиції, на якій стоїть її автор. Вони, по-перше, ігнорують соціальну сутність людини, відбивають однобічний підхід до неї лише як до біологічної істоти, в той час, як людина є істотою біосоціальною. По-друге, пояснюючи загост­рення глобальних проблем (зокрема екологічних) лише розгортан­ням науково-технічної революції, зростанням промислового вироб­ництва, вони беруть до уваги тільки технологічну сторону проблеми, ігноруючи її соціальну, суспільну сторону.

Отже, кожне з наведених тверджень метафізично тлумачить причини виникнення глобальних проблем, оскільки поєднує їх лише з однією з сторін суспільного виробництва - продуктивними силими і не бере до уваги другу сторону - виробничі відносини. А оскільки це так, глобальні проблеми більшістю західних учених-ідеологів розглядаються як фатальні, такі, що не можуть бути розв'язанні. Тому, на їх думку, загострення глобальних проблем неминуче веде до вселенської катастрофи.

Чи дійсно це так? Щоб відповісти на це запитання, необхідно чітко усвідомлювати, що кожна з названих проблем виникає не сама по собі, не в результаті якихось випадкових обставин і, що найголовніше, не поза виробничою діяльністю людей, а в її проце­сі. Тому глобальні проблеми є породженням комплексу об'єктивних причин, зумовлених, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного положення, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто факто­рами загальними, незалежними від форми соціально-економічного ладу країн. З іншого боку, глобальні проблеми породжуються специфічною суспільною формою, тобто особливістю розвитку відносин власності.

Поруч з названими загальними причинами виникнення глобальних проблем, що діють як тенденції, необхідно виділити причини специ­фічні, що значно загострюють ці проблеми в сучасних умовах і роблять цілком реальними економічні наслідки, загрозливі для існування людства на планеті, в результаті їх нерозв'язання. Найбільш суттєвою з цих проблем є швидке зростання на пла­неті народонаселення в останні десятиріччя.

Отже, демографічний вибух зумовлює загострення таких глоба­льних проблем, як сировинна, екологічна, продовольча, енергетич­на, і це мінімум.

Важливою специфічною причиною загострення глобальних проблем є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що залучається в процес виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5%. Тому, щоб задовольнити потреби суспільства в кінцевому продукті, щорічно з надр планети видобувається близько 100млрд. тонн руди, корисних копалин і будівельних матеріалів. Ресурси ці не поновлюються, що ставить ресурсну проблему в ряд найактуальні­ших.

Причиною загострення глобальних проблем є також швидка ур­банізація населення, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією.