82. Світове господарство: сутність, основи формування, структура.

Світове господарство сукупність національних господарств, взаємозв'язаних процесом міжнародного поділу праці і системою міжнародних економічних відносин. Передумови формування світового господарства були закладені у XVII ст., у період великих географічних відкриттів. Цей процес набув подальшого розвитку у період промислового перевороту (остання третина XVIII ст.), чому сприяло піднесення індустріального виробництва. Проте остаточно, як цілісна система, світове господарство склалось на рубежі XIX - XX ст. Саме у цей період завершився поділ світу між великими державами, сформувалась колоніальна система, яка обумовила розвиток міжнародної транспортної системи. У результаті промислового перевороту створюється велике виробництво, зростає продуктивність праці, суспільне виробництво переростає національні рамки. Поглиблюється взаємодія між різними країнами, що свідчить про розвиток інтернаціоналізації господарського життя.

Суб'єктами світового господарства є: національні господарства, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, регіональні об'єднання і союзи держав.

Класифікація країн світового господарства:

а) за специфікою господарських систем:

- індустріально розвинуті країни; - країни, що розвиваються;

• країни з перехідною економікою.

б) за ступенем економічного розвитку:

• високорозвинені;

• середньорозвинені;

• з низьким рівнем розвитку.

Матеріальною основою формування світового господарства є міжнародний поділ праці. Міжнародний поділ праці (МПП) - це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції і їх взаємний обмін. Участь країни у МПП дає ряд переваг: економію внутрішніх витрат через відмову від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту; одержання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів і послуг.

Теорія міжнародного поділу праці отримала своє обґрунтування і розвиток у працях багатьох вчених - економістів. Першими в даному дослідженні були представники класичної політичної економії: А. Сміт, Д. Рікардо, Р. Торренс, Дж. Мілль. Головним їх досягненням була розробка теорії порівняльних переваг, в основу якої покладена ідея про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва. Пізніше, у XX ст., ідеї класиків розвинули такі економісти: Е. Хекшер, Б. Олін, П. П. Самуельсон, В. Леонтьєв та ін. їх ідеї були покладені в основу теорії сучасної міжнародної торгівлі, міжнародних економічних відносин.

МПП передбачає діалектичний взаємозв'язок двох процесів: відособлення і спеціалізацію різних видів трудової діяльності з одного боку, а з іншого-їх кооперацію і взаємодію. У зв'язки з цим розрізняють наступні форми МПП:

1. Міжнародна спеціалізація-це концентрація виробництва однорідної продукції у рамках однієї або невеликої кількості країн. Міжнародна спеціалізація розвивається по двох напрямках: а)виробничому(міжгалузева, внутрішньогалузева, окремих підприємств); б)територіальному(окремих країн, групи країн, регіонів).

2. Міжнародна кооперація - це об'єднання спеціалізованих виробництв, які спільно приймають участь у виготовленні окремого продукту, але при цьому зберігають свою господарську самостійність. Форми міжнародної кооперації: підрядне кооперування, спільне підприємство, угода про розділ виробничої

програми на основі договірної спеціалізації.

Важливою умовою розвитку МПП є міжнародний поділ факторів виробництва - це історично сформоване зосередження окремих

факторів виробництва в різних країнах, що є умовою більш ефективного виробництва ними товарів, ніж в інших країнах. Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці є інтернаціоналізація господарського життя — це розвиток стійких економічних зв’язків між країнами, вихід відтворюючого процесу за національні кордони. Інтернаціоналізація обумовлена: поглибленням міжнародного поділу праці; розвитком продуктивних сил на основі науково-технічної революції; збільшенням вивозу капіталів, його форм і потоків; необхідністю співробітництва у вирішенні глобальних проблем тощо.

Головною сучасною тенденцією розвитку інтернаціоналізації є транснаціоналізація, діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК). Транснаціональні корпорації - корпорації, головна компанія яких належить капіталу однієї країни, а філії розташовані по всіх країнах світу.

ТНК є, з одного боку, наслідком, з іншого - причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання процесу інтернаціоналізації.

Сьогодні вони - є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За своєю мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на вимоги науково-технічної революції ТНК набагато перевершують національні та регіональні форми господарських утворень.

Наслідком поглиблення інтернаціоналізації є міжнародна економічна інтеграція. Процеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна відтворити такою схемою: розвиток продуктивних сил <-> міжнародний поділ праці <-> інтернаціоналізація <-> економічна інтеграція.