130. Державна дисципліна та її види.

Державна дисципліна - це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який грунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі. Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі. Види дисципліни:• державна - виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;• трудова - обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;• військова - додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;• договірна - додержання суб'єктами права договірних зобов'язань;• фінансова - додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень;• технологічна - додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін.Для підвищення ефективності дисципліни важливими є: • застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода);• накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.). Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці.

131. Гарантії законності.

Гарантії правової законності – система загально соціальних і спеціально-соціальних(юридичних) умов,засобів,способів,що закріплені в чинному законодавстві та спрямовані на забезпечення режиму законності. Загальносоціальні гарантії правової законності – умови,що визначають зміцнення режиму правохаконності: 1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності; 2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади. 3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове кавчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, сюбода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя. Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності — це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства. Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп: юридичні — передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання; організаційні — заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з пра- вопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності,боротьби з корупцією тощо. Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі: 1) превентивні (запобіжні) — полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення; 2) припиняючі (такі, що кладуть край) — спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд; 3) відновлюючі — виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння; 4) каральні, або штрафні, — спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення. Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими: -парламентські; -президентські; — судові; -прокурорські; -адміністративні (управлінські); -контрольні; - муніципальні (місцеві).

132. Правосвідомість.

Правосвідомість – це система почуттєвих і мисленних образів комунікативно-вольової спрямованості,через які відбувається безпосереднє і опосередковане сприйняття правової реальності-ставлення до чинного,минулого і бажаного права,до діяльності,пов’язаної з правом,до правових явищ та поведінки людей у сфері права.

Ознаки правосвідомості:

1)є однією з форм суспільної свідомості;перебуває у взаємозв’язку з усіма її формами,які є предметом її відображення:випробовує їх вплив і здійснює на них свій вплив;

2)є системою почуттєвих і мисленних образів,що мають комунікативно-вольову спрямованість;

3)пов’язана зі знанням права,слугує підставою для розвитку права і праворозуміння;

4)сприймає правове середовище,право минуле,нинішнє,майбутнє безпосереднім і опосередкованим шляхом;

5)виступає передумовою і регулятором юридично значущої поведінки людини;

6)надає цілеспрямованого характеру діяльності посадових і службових осіб у межах права;

7)є однією з форм вираження правової культури і компонентом правової системи.

Правосвідомість пов’язана зі знанням права,ставленням до права,поведінкою у правовій сфері. Правосвідомість є суб’єктивною формою реалізації функцій права.

133. Елементи правосвідомості.

Правосвідомість складається з трьох елементів. 1. Раціональні, світоглядні компоненти правосвідомості включають в себе знання та уявлення про право та правові явища в суспільстві. Рівень та якість таких уявлень можуть бути різними: від примітивних, поверхових — до науково-теоретичних, що утворюють правову ідеологію. Велике значення у правовій ідеології відводиться юридичній науці. Наукова теорія визначає стратегію розвитку правового життя в суспільстві, здійснює всебічний аналіз сучасної ситуації у сфері правового регулювання. Правова ідеологія формується в результаті наукового теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення теорії як минулого, так і сучасного. Сучасна правова ідеологія включає в себе концепції правової держави, поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму тощо. 2. На відміну від раціонального компонента правосвідомості, правова психологія, яка утворює емоційний компонент правосвідомості, утворюється стихійно, на основі емоційного ставлення до правових явищ в суспільстві, яке може бути і позитивним, і негативним. Емоції є невід’ємною складовою свідомості. Взагалі важко зрозуміти природу людської поведінки, якщо повністю відкинути її емоційність. Емоції у правовій сфері впливають як на правомірну, так і на неправомірну поведінку особи. Правова психологія передбачає “переживання” правових явищ у свідомості на емоційному рівні. Правова психологія і правова ідеологія знаходяться у невід’ємному зв’язку. На їх основі формується третій компонент правосвідомості. 3. Поведінковий, або вольовий елемент правосвідомості включає в себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті установки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі. Спочатку людина отримує інформацію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього у неї виробляється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з’являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах, пов’язаних з тим чи іншим правовим явищем. Поведінкові елементи напряму пов’язані з волею людини. Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, як вона буде діяти в межах, передбачених законом. Дотримуватись його чи ні, визначається вольовим компонентом правосвідомості. Вольову спрямованість ще називають вольовою установкою, тобто готовністю людини до певних дій. Таким чином, завдяки дії цих трьох елементів правосвідомості у людей формуються правові знання (отримуються в результаті ознайомлення з правовою нормою), правові оцінки (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правові установки (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.