94. Суб’єктивне право та юридичний обов’зок як елементи змісту правових відносин

Суб’єктивне право — це передбачені для уповноваженої особи вид і міра можливої або дозволеної поведінки, забезпечені відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб.

Суб’єктивне право — складне явище, що включає в себе ряд повноважень: - право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може її продати, подарувати, закласти, заповісти тощо); - право вимагати від іншої сторони виконання обов’язку, тобто право на чужі дії (кредитор має право вимагати повернення грошей боржником); - право привести в дію апарат примусу держави проти зобов’язаної особи, тобто право на примусове виконання обов’язку (в примусовому порядку може бути повернений борг); - можливість користуватись на основі цього права певними соціальними благами.

Юридичний обов’язок — це передбачена для зобов’язаної особи та забезпечена можливістю державного примусу вид і міра необхідної поведінки, яку потрібно виконувати в інтересах уповноваженої особи, яка має відповідні суб’єктивні права.

Юридичний обов’язок налічує чотири основні компоненти: - необхідність здійснювати певні дії або утримуватись від них; - необхідність відреагувати на законні вимоги уповноваженого суб’єкта; - необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; - необхідність не перешкоджати уповноваженому суб’єкту користуватись тим благом, щодо якого він має право. Юридичні обов’язки забезпечують інтереси суспільства і держави,є гарантіями суб’єктивних прав.

Більшість правовідносин за своєю юридичною природою такі, що в них кожний з учасників одночасно володіє правом і виконує обо-в’язки (трудова угода, договір купівлі-продажу), тобто сторони взаємно уповноважені і зобов’язані, їх права та обов’язки реалізуються взаємно, адже будь-яка норма права, що регулює суспільні відносини, має надавально-зобов’язальний характер.

95.Суб’єкти правовідносин: поняття та види.

Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:

• набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин — через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;

• набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;

-  іноземні громадяни;

- особи без громадянства (апатриди);

— особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

— державні органи, організації, установи, підприємства;

- органи місцевого самоврядування;

— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні);

-  громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);

- релігійні організації;

3) держава та її структурні одиниці:

- держава;

- державні утворення (суб'єкти федерації — штати, землі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим);

— адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);

4) соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.

96. Правоздатність

Правоздатність означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю. Це важлива передумова і невід'ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, що має абсолютний, універсальний характер. Вона випливає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язок кожної держави — належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Правоздатність відрізняється від суб'єктивного права тим що:

а) вона невіддільна від особи (людину не можна позбавити правоздатності), її не можна «відібрати» або «обмежити»;

б) вона не залежить від віку, професії, статі, національності, місця проживання, майнового стану та інших життєвих обставин;

в) вона не може передаватися, її не можна делегувати іншим;

г) стосовно суб'єктивного права вона первинна, вихідна, відіграє роль передумови;

д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність абстрактна.

Загальність правоздатності полягає у тому, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян однією загальною властивістю — юридичною здатністю бути носіями відповідних прав і обов'язків, передбачених законом. Зрозуміло, що фактична можливість мати ті чи інші права внаслідок різних причин настає у різний час. Зрозуміло, що та чи інша особа не може бути носієм всіх існуючих прав одночасно. Однак здатність до цього не підлягає ніякому сумніву. За наявності відповідних умов кожний може мати будь-які права, що передбачаються чинним законодавством. Якщо один громадянин має у даний час права, яких не має інший, це не означає, що у них різна правоздатність. Правоздатність у них однакова, сукупність прав і обов'язків різна. З цього виходить і міжнародне право.

У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності: загальну, галузеву, спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність будь-якої особи чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона визнається державою за особами з моменту їх народження.

Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі права. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.

Спеціальна правоздатність — здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи приналежності особи до певної категорії суб'єктів права (робітники ряду транспортних засобів, правоохорон них органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди потребує виконання особливих умов.