73. Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття та види.

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст. 127). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 135), голови місцевих державних адміністрацій (ст. 118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (статті 143, 144).

Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це — принцип контрасигнатури, відповідно до якого Прем'єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження — це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях. Наприклад, Указ Президента України «Про Збройні Сили України», Розпорядження Президента України «Про призначення Л. Каденюка помічником Президента України з питань авіації та космонавтики».

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» або постанова Кабінету міністрів України «Про підвищення заробітної плати працівників культури та архівів», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції державної політики у сфері постачання газу та нафти в Україну», «Про заходи щодо завершення будівництва недобудованих житлових будинків».

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази — розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції — встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути — закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації.

Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб'єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.

74. Система нормативно-правових актів в Україні.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А від 28 грудня 1992 р. N 731 Про затвердження Положення про державну реєстрацію       нормативно-правових актів міністерств та інших органів  виконавчої влади

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

· закони;

· підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості. Види нормативно-правових актів за сферою дії:

· загальні;

· спеціальні;

· локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

· акти встановлення норм права;

· акти заміни норм права;

· акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

· цивільні;

· кримінальні;

· адміністративні;

· кримінально-процесуальні;

· адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства Шенуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-проце-сУальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс,та ін.). Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні: Верховна Рада України — закони і постанови; Верховна Рада Автономної Республіки Крим — постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) і рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру); Президент України — укази (нормативні та ненормативні) і розпорядження; Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження; голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження; місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети — рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень — нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази, статути, положення та інструкції.

№75 Співвідношення права і закону.

Соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних законів.

Закон має соціальну цінність,тоді, коли він відповідає праву, адже право і закон — не те саме. Закон може бути двох видів: правовий і неправовий.

Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон — правовий чи неправовий — належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із демократичним режимом (а такою є Україна) ця вимога не поширюється на явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

Оцінка закону як правового та ставлення до нього значною мірою залежать від загальної і правової культури суспільства. Яке суспільство, такі і його уявлення про право та справедливість. Відмінності правових і неправових законів має практичний результат — створення механізму контролю за змістом законів, їх відповідністю вихідним людським цінностям. За допомогою такого механізму скасовується закон, визнаний неправовим. У більшості розвинутих демократичних країн такий механізм існує. Він іменується конституційним контролем. В Україні його здійснює Конституційний суд, котрий, відповідно до ст. 147 Конституції України, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції. Провідний принцип конституційного контролю виражається в такому — конституція країни втілює прийняті в цій країні уявлення про права людини, про справедливість, рівність, свободу, про механізм управління та здійснення державної влади. Таким чином, визнається, що конституція — це основний правовий закон, а всі інші закони можуть бути перевірені на відповідність конституції або, що те ж саме, на відповідність праву. Якщо закон не відповідає конституції, він вважається неправовим і скасовується.

Звичайно, абсолютно правового ідеалу, що задовольняв би всіх, не існує. Практично неможливо об’єктивно визначити справедливість, оскільки немає механізму її вичленування. Конституція — це наближення до ідеалу, яке на даному етапі розвитку країни відповідає рівню політичної, правової, нарешті, загальнолюдської культури суспільства. Іншої вищої точки відліку для визначення правового або неправового змісту закону, крім конституції, немає. У питаннях про права людини такою точкою відліку є міжнародні акти про права людини. Кожний підготовлений парламентом закон має бути перевірений на предмет його відповідності цим актам.

Отже, право і закон — не одне й теж. Право завжди має форму вираження: основною з цих форм є закон.

№76 Дія нормативно-правових актів у часі.

Дія нормативного акту в часі тісно пов'язане з поняттям юридичної чинності (законної чинності) нормативного акту. Цій дії властиві два основних моменти:

набрання актом чинності;

втрата актом чинності.

Нормативні акти набувають чинності:

а) або з моменту їхнього прийняття;

б) або з моменту їхнього оприлюднення (офіційного опублікування);

в) або з моменту настання строку, зазначеного в самому нормативному акті або в спеціальному акті про введення його в дію;

г) або після закінчення певного строку після оприлюднення (офіційного опублікування) нормативного акту (строк набрання чинності не зазначений у самому нормативному акті, але визначений для такого випадку законодавством).

д) або з моменту їхнього одержання адресатом (якщо акти відповідно до законодавства не публікуються, а розсилаються).

В Україні строки набрання чинності актами парламенту, глави держави, уряду визначають п.5 ст.94 Конституції України, Указ Президента України від 10 червня 1997р. №503/97 (зміни: Укази Президента України №1327 від 04.12.97р., №1235 від 10.11.98р.).

Згідно ч. ІІІ ст.57 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відомості населення в порядку, установленому законом, є недіючими.

Способи припинення дії (втрати чинності) нормативних актів:

закінчення терміну дії, на який був прийнятий даний акт;

скасування акту уповноваженим на те органом (пряма скасування);

фактична заміна даного акту іншим актом, прийнятим по тими ж питанням (фактичне скасування).

За загальним правилом, нормативні акти в часі мають пряма дія, і не мають зворотного, що переживає дії.

Пряма дія припускає застосування акту у зв'язку з юридичними фактами, що виникли після введення його в дію.

Зворотна дія (т.зв. «зворотна чинність закону») припускає застосування акту у зв'язку з юридичними фактами, що виникли до введення його в дію.

Згідно ч.1 ст.58 Конституції України закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони зм'якшують і скасовують відповідальність особи. 

Наприклад, у п.3 постанови Верховної Ради України від 15.11.1996р. «Про порядок введення в чинність Закону України «Про відпустки» говориться, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України «Про відпустки» застосовуються закони й інші нормативно-правові акти в частині не суперечному цьому закону.

Зворотне, що переживають дія нормативного акту може бути обумовлено тільки законодавцем.

№77 Дія нормативно-правових актів у просторі

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим.

Під територією держави розуміється її:

•  суходольний простір — земна територія; •  водний простір — внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль; •  повітряний простір над державними межами — на висоті до 35 кілометрів; •  надра; •  військові і торговельні судна у відкритому морі; •  повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України; •  космічні об'єкти під прапором і гербом держави; •  трубопроводи; •  підводні кабелі і нафтові морські вишки; •  території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.Право екстериторіальності завжди використовувалося для обгрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв та імунітетів.

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

№78 Дія нормативно-правових актів за колом осіб.

Усі особи: •  громадяни держави; •  іноземці; •  особи без громадянства (апатриди); •  особи з подвійним громадянством (біпатриди); •  усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види законів у дії за колом осіб:

1.  Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2.  Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (див. ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.).

3.  Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю.

Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-гра-та, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідальності та інші заходи державного примусу.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод.