33. Міжнародне право і процеси глобалізації

Міжнародне право виникло внаслідок реальних суспільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку первісні общини і племена не існували відокремлено, а були об'єднані неписаними родовими законами. Перші звичаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява ж міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами становлення державності. Міжнародне право є результатом суспільної практики. З'явившись як засіб усвідомлення людьми (групами, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв'язку з міжнародними відносинами, що постійно змінюються, воно справляло і справляє величезний вплив на розвиток держав і народів. З огляду на особливу значимість міжнародного права як соціального феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного права. Міжнародне право — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування. сновні ознаки міжнародного права: — міжнародне право — це сукупність юридичних норм і принципів; — ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб'єктами міжнародного права; — ці норми признаються суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкових; — реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються в міждержавних угодах.

Процес глобалізації істотно вплинув на зміну конфігурації й суті міжетнічних і міжрелігійних відносин. Світ стає дедалі більш взаємопроникним, у ряді країн Європи означилися лінії конфліктної взаємодії між спільнотами з різними релігійними, національними і культурними традиціями. Проявами цього стали настрої національної упередженості та релігійної нетерпимості. Разом із тим глобальний трансформаційний процес породжує і засоби до упередження і нейтралізації подібних дестабілізуючих явищ, зокрема, пропонує демократичні процедури захисту релігійних і національних прав, а також утверджує систему цінностей, серед яких важливе місце належить культурному і релігійному плюралізму.

34. Кримінальний кодекс Наполеона 1810 року.

Кодекс 1810 р. — дітище бонапартистської французької революції. Диктатура, установлена у Франції Наполеоном, була революційною диктатурою. Уряд, що керував створенням і прийняттям кодексу 1810 р., був тим буржуазним урядом, «що задушив французьку революцію і зберіг тільки ті результати революції, що були вигідні великій буржуазії». Немає потреби доводити лицемірство й облудність спроб французьких криміналістів звести кримінальний кодекс Франції 1810 р. до «чистої юридичної конструкції, у якій переважають абстрактні правила, юридичні фікції і формули». Кодекс 1810 р. — це гострий політичний акт, у якому молода і ще повна сил буржуазія, упоєна своєю перемогою, із усією відвертістю заявляє про свій намір найсуворішими заходами насильства захищати від усяких зазіхань приватну власність. Творці кодексу 1810 р. — представники інтересів великої буржуазії. Даючи оцінку кодексу 1810 р., не можна перебільшувати прогресивну роль, що він один час виконував як у Франції, так і за її межами. В Франції його прогресивна роль позначилася в тому, що він був одним зі знарядь остаточної поразки феодалізму. За границями Франції кодекс 1810 р. протягом багатьох років служив зразком антифеодального кримінального права, одним із засобів боротьби з феодалізмом. Він ніс із собою кримінальне право, що допомагало руйнувати сильні ще в багатьох країнах, особливо в Німеччині, залишки феодалізму. Хоча він значною мірою вводився насильно, супроводжуючи наполеонівським перемогам і будучи для Наполеона одним з засобів закріплення свого впливу, кодекс 1810 р. представляв собою більш передову систему права, чим кодекси «освіченого патріархального деспотизму», що панували на всьому континенті Європи, або чим феодальне англійське звичаєве право.