70. Характеристика просвіченого абсолютизму

 — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

П.а. різновид абсолютизму, властивий ряду європ. країн 2-ї пол. 18 ст. Засновником концепції П. а. вважається Т. Гоббс (17 ст.). Цю концепцію підтримували Ш. Л. Монтеск'є, Вольтер, Д. Дід-ро, П. Гольбах, К. Гельвецій та ін. просвітителі. Вони вважали, що ідеал досконалої світської д-ви стає реальністю, як тільки монарх, керуючись розумом, вдається до реформування існуючого держ. ладу. Освічений монарх може слугувати прикладом добродійності, високої моральності, готовності принести себе в жертву в ім'я спільної мети, благополуччя усіх людей.

П. а. став характерним для Австрії, Данії, Іспанії, Португалії, Швеції, певною мірою Пруссії та Росії. Тут було скасовано деякі станові привілеї, поліпшено держ. управління, проведено зем., церк., суд. та шкільні реформи, пом'якшено цензуру тощо. Характер перетворень за П. а. мав певні місцеві особливості. Так, рос. імператриця Катерина II намагалася поєднати ідеали франц. просвітителів з рос. дійсністю. Про це свідчать її «Наказ» 1766 (див. «Наказ» Катерини II), в якому запозичено ідеї франц. мислителів, а також діяльність Комісії для складання проекту Нового Уложення (Катерининської комісії), лібер. політика у сфері книговидання (указ про вільні друкарні, заохочення приватних видань та ін.), переклад і видання франц. «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», творів просвітителів. Декларат. просвітительство монархів, однак, було далеким від ідеалів філософів-просвітителів. Несумісність принципів просвітительства з абсолютист, режимом яскраво виявилася у Пруссії за Фрідріха II. Здійснювані тут реформи з обмеження прав дворянства зустріли рішучу протидію феод. кіл. Політика П. а. мала успіх лише там, де буржуазія досягла невисокого ступеня розвитку і політ, свідомості. Втім, і в цих д-вах період П. а. не був тривалим. Наприкінці 18 ст. п. а. витіснено поліцейською державою.

71. Основні зміни в розвитку буржуазного права в період загальної кризи капіталізму.

Буржуазне право виникає разом із становленням буржуазної держави і розвиваєть-ся як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феода-льного права. Відкидалися лише ті частини попереднього права, які ставали на перешкоді економічним і політичним інтересам буржуазії. Ступінь правонаступництва буржуазного і дореволюційного права (римського, звичаєвого, міського і т.д.) була рі-зною в окремих країнах, але ніде старі правові системи не були знищені повністю. Якась їх частина увійшла до буржуазного права, трансформувалась у його норми.

Буржуазна держава і право виникають внаслідок революцій XVII—XVIII ст. Як сам капіталістичний спосіб виробництва, так і відповідні йому держава та право є значним поступом у розвитку людства. Саме буржуазні ідеологи, просвітителі розробили прогресивні теорії «суспільного договору, «при­родного права», «розподілу влади» та інші, які потім втілю­валися у державно-правовому будівництві. Буржуазія вперше проголосила і втілила в життя лозунги формальної рівності усіх перед законом, комплекс невід'ємних прав людей, серед яких право на життя, волю, щастя, власність та ін. Проголоше­но суверенітет народу, його право на опір насильству.

Цього не можна було сказати про соціалістичні країни, де на словах, в теорії все було якнайкращим, а насправді пану­вала антидемократична тоталітарна комуністична система, яка нещадно душила людську індивідуальність, нищила вільне слово і думку, жорстоко розправлялась з будь-якими проява­ми незгоди, протесту, опору, фальшувала дійсність, винищу­вала підкорені нації, довела до руїни економіку. Певні пози­тивні моменти у цієї системи були. Це деякі високорозвинені галузі промисловості, організація (але не суть) народної освіти, охорони здоров'я тощо.