59. Якобінська диктатура 1793 року у Франції

31 травня 1793 р. Повстанський комітет Комуни закликав парижан до повстання. 2 червня загони Національної гвардії з гарматами оточили Конвент і змусили депутатів позбавити повноважень жирондистів та їх лідера Ж. Бріссо. 29 колишніх депутатів були заарештовані й страчені.

До влади прийшли радикально налаштовані депутати-монтаньяри — члени Якобінського клубу. Переконавши дрібних буржуа і санкюлотів у необхідності сильної влади для перемоги над зовнішніми ворогами і внутрішньою контреволюцією вони встановили диктатуру. Вищим законодавчим органом залишався Конвент. Виконавчу владу здійснював Комітет громадського порятунку, який спирався на Революційний трибунал. Фактична влада в Комітеті громадського порятунку належала М. Робесп’єру.

Важливим завданням внутрішньої політики якобінської диктатури мало вирішення продовольчого питання. А оскільки воно було нерозривно пов’язане з аграрними перетвореннями, то якобінський Конвент одразу зайнявся питаннями про землю і селян.

Земля ставала формою капіталістичної власності, і її міг купити лише той, у кого були гроші.

29 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію. Франція оголошувалась республікою з однопалатним зібранням, яке обиралося прямим загальним голосуванням чоловіками віком з 21 року. Конституція проголошувала, право народу на освіту, на соціальний захист знедолених, на повстання, на приватну власність тощо, але не давала реальних гарантій дотримання цих прав. Введення Конституції 1793 р. було відкладено до закінчення війни з антифранцузькою коаліцією.

Всі верстви населення були незадоволені внутрішньою політикою якобінського Конвенту: селян не влаштовували земельні декрети і постійні реквізиції; міщани страждали від високих цін на товари першого вжитку; промисловці обурювалися максимумами, які не давали змоги отримувати нові прибутки; військові не терпіли втручання у їхні справи комісарів Конвенту. Найбільше побоювання серед політиків викликав організований якобінцями терор.

Першочерговим своїм завданнями якобінський Конвент вважав розправу з усіма, хто не погоджувався з його політикою всередині країни, і створення численної та боєздатної армії для боротьби із зовнішніми ворогами.

Народжена в роки революцiї, буржуазiя виступила проти продовження революцiї, хаосу i розрухи як наслiдку постiйної вiйни з коалiцiями європейських держав, вимагала стабiлiзацiї внутрiшнього становища, встановлення твердої влади. П. Баррас, Ж. Фуше, Ж. Таль’єн та інші організували змову проти Робесп’єра та його прихильників.

27 липня М. Робесп’єр, його брат Огюстен, Ж. Кутон, Л. Сен-Жюст та інші були заарештовані. За допомогою начальника в’язниці представники окремих секцій і Комуни Парижа звільнили заарештованих і доставили їх в міську ратушу. На допомогу М. Робесп’єру прийшли загони 16 секцій із 48, однак диктатор не зміг організувати опір Конвенту і вночі загони розійшлися. Між тим, озброєний загін змовників ввірвався в ратушу і розправився над прибічниками М. Робесп’єра. Невдовзі поранений диктатор і понад 100 активних якобінців були страчені.