8. Закони Ману.

Ману-смрити,також відомі як ману-самтіха,манава-дхармашатра і закони ману – пам’ятник давньоіндійської літератури, давньоіндійська збірка положення богочистому індійцю у виконання їм свого общественного,релігійного і морального обовязка.Являються однією із 19 дхарма – шастр,які входять в літературу смріті.В науці утвердилось точка зору Георга Бюлера,що закони ману в тому вигляді ,які дійшли до нас,склались у ІІ ст..до н.е.-ІІст.н.е.При цьому не весь матеріал який вказаний в збірнику може відповідати вище зазначеному періоді.Відносно новими вважаються перша і остання(12)глави.Найбільш давніми рахуються ЇЇ-VЇглави.Закони ману являються важливим соціологічним,політичним і історичним пам’ятником давньоіндійської літератури.

9.Організація управління в державі Мауріїв

На базі родоплемінних колективів виникли державні утворення,звичайно невеличкі державні утворення,які приймали форму монархій або республік.Самою сильною державою того часу була магадха.Найвищої могутності досягла в IV-IIIст.до.н.е. при династії мауреєв.що обєднала під своєю владою майже всю територію індостану.Махадсько-Маурійска епоха розглядається,як особливий етап в розвитку давньоіндійської державності.Це був період значних політ.подій.Створення об’єднаної індійської держави сприяло спілкуванню різноманітних народів.В епоху Мауріїв закладено основи багатьох країн,осн.держ інститутів.

10.Особливості давньосхідної деспотії.

Східна деспотія – це своєрідна форма правління,яка характеризувалася: 1)монархічною формою правління з необмеженою владою спадкового монарха,який обожнювався і виступав одноосібним законодавцем і вищим судом.2) централізованою державою ,значно збільшеною в розмірах до рівня імперії ,як наслідок завоювання,з повноцінною і самостійною системою адміністрації ,суду , фінансів, підпорядкованою єдиним державним потребам.3)деспотичним режимом, із всеохоплюючим наглядом за безправними підданими з боку розгалуженого адмін.апарату, підпорядковану деспот

11. Суд і процес у стародавньому Римі.

В римському судочинстві спостерігалося відокремлення цивільних справ від кримінальних.

Законами XІІ таблиць був передбачений судовий процес, який мав назву легісакційного. Він складався з двох стадій. Перша стадія була суворо формулярною, друга характеризується вільною процедурою.

На першій стадії, якщо ніхто не помилявся при проголошенні конкретної формули, претор призначав день суду і встановлював розмір грошової суми, яку повинна була внести та чи інша сторона до храму як заставу. Програш справи призводив до її втрати.

Для другої стадії процесу претор призначав суддю (із списку кандидатів, затверджених сенатом), день суду і зобов’язував сторони підкоритися судовому рішенню.

На другій стадії суддя вислуховував сторони, свідків, розглядав надані докази і виносив рішення. Рішення суду було остаточним, оскільки ні апеляції, ні касації стародавнє право Риму не знало.

З часом легісакційний процес витісняється простим формулярним процесом, в якому вирішальна роль належить претору, його формулі, що була юридичною основою для подання позову, і його судового рішення.

Наступним видом процесу був екстраординарний. Магістрат, який приймав справу, ввів її до кінця. Вводилася апеляція на винесене магістратом рішення.

Кримінальні справи розглядали судові колегії, що складалися із 30-40 суддів. Склад їх формувався шляхом жеребкування, головував у суді претор, але у період імперії кримінальні справи розглядають чиновники. Існував особливий суд для колонів і рабів.

Диктатори, цензори, народні трибуни не підлягали судовій відповідальності.