29. Веймарська Конституція 1919 року

- осн. закон Німеччини, ухвалений Установчими зборами 31 .VII 1919 у Веймарі. Закріпила ліквідацію монархії та перетворення Німеччини на парлам. республіку у формі федерації з 15 земель і 3 вільних міст. Найвищим органом держ. влади визнавався рейхстаг (державні збори), передбачався і пост президента країни. В. к. запровадила пропорц. систему виборів. Країна була поділена на 35 виб. округів. Партії, які брали участь у виборах, виступали зі своїми списками кандидатів. Депут. місця розподілялися відповідно до кількості голосів, поданих за той чи той список.

Парламент був двопалатним: рейхстаг -нижня, рейхсрат (державна рада) — верхня палата. Рейхсрат складався з представників земель. У разі розбіжностей між палатами рішення приймав президент: він або підтримував позицію рейхсрату, або виносив спірне питання на референдум. Кожна із земель мала свою конституцію, складену відповідно до осн. закону д-ви, а також свій уряд та законод. орган (ландтаг — Земельні збори). За В. к. президент, як і рейхстаг, обирався шляхом загальних виборів і мав значні повноваження: призначав уряд, вищих посад., військ, та цив. осіб; контролював керівництво збройними силами; міг розпустити рейхстаг і ввести надзв. стан з використанням збройних сил. Уряд, підзвітний рейхстагу, очолював канцлер з досить широкими повноваженнями.

В. к. проголосила певні дем. права та свободи: виборів, слова, совісті, преси тощо. Школа була відокремлена від церкви. Згідно з В. к. стало можливим створення виробничих рад на підприємствах та в округах. Конституція закріпила приватну власність як «соціальний обов'язок». Примусове відчуження власності дозволялося лише для потреб сусп-ва, на закон, підставах та за відповідну винагороду. В цілому В. к. була кроком уперед на шляху демократизації нім. сусп-ва. Однак вона містила й антидем. положення, якими не забарилися скористатися певні політ, сили для встановлення фашист, диктатури в Німеччині. Після гіт-лерів. перевороту 1933 В. к. було скасовано.

32. Ідея Єдиної Європи та її реалізація в історичному аспекті.

В історичному аспекті однією з перших інтеграційних концепцій, що ставила за мету підведення теоретичного підґрунтя під процеси європейського об'єднання, був саме федералізм. Намагаючись запобігти міждержавним конфліктам у Європі, відомі європейські мислителі й політичні діячі все частіше схилялися до думки про необхідність обмеження державного суверенітету. Розглядаючи державу та її інтереси як першопричину міждержавних суперечностей, що спричинюють воєнні конфлікти, прихильники "єдиної Європи" висловлювались за необхідність утворення наднаціонального об'єднання, яке керувалося б, в першу чергу, спільними інтересами, а не інтересами окремих держав. Ця мета залишалася незмінною протягом століть. Змінювалися лише задачі, форми та методи досягнення такого об'єднання. Серед перших відомих політичних проектів об'єднання європейських держав виділяється розроблений на початку XIV ст. легістом короля Франції Філіпа XIII П'зром Дюбуа план "Повернення святої землі". Проект проголошував ідею поновлення на релігійній основі втраченої єдності європейських народів і передбачав утворення церковного собору та арбітражного трибуналу, які мали підтримувати мирне співіснування між християнськими державами та вести спільну боротьбу проти мусульман.

Найвідомішими також е пангерманські проекти богослова Поля де Лагарда, історика Генріха фон Трітцке та економіста Фредеріка Ліста, що передбачали об'єднання Європи навколо міцного економічного центру на чолі з Німеччиною. Новий економічний союз мав об'єднати навколо Німеччини такі держави та території, як Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Фландрія, Чехія, Угорщина і, згідно деяким планам, Франція. Один з таких проектів, опублікований у 1893 р. у вигляді памфлету, змальовував майбутнє Європи в середині XX ст. як митний союз держав - Мійеіеигора. Ядром союзу мала стати Німеччина, яка поновила свої "природні кордони від Трієста до Ейдера та від Іпра до Мемеля", разом із Польщею, Рутенієм, Прибалтійськими країнами, Румунією, Сербією, можливо, Албанією, Болгарією та Грецією.

Формально датою народження Європейського співтовариства можна вважати 18 квітня 1951 р., коли шість західноєвропейських держав - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція й ФРН підписали в Парижі Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля й сталі (ЄСВС). Європейський Союз базується на трьох засадах: 1) Європейське співтовариство (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) з доповненнями та формами співробітництва, передбаченими угодою про Європейський Союз (Маастрихтська й Амстердамська угоди);

2) спільна зовнішня політика і політика у сфері міжнародної безпеки;

3) співробітництво у внутрішній та правовій політиці.