22. Князівський абсолютизм і його особливості.

Абсолютизм – державний лад, у якому всю повноту законодавчої, виконавчої та судової влади концентрувалася до рук спадкоємного для глави держави – короля.

У XVI—XVIII ст. після релігійних війн кількість самостійних державних утворень у Німеччині ще більше зросла (їх стало понад 300), утверджується так званий князівський абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу (як і станово-представницьких монархій) тим, що склався не в межах всієї імперії, яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих князівських володінь. Крім того, його утвердження — не результат тимчасової рівноваги сил феодалів і буржуазії. Навпаки, князівський абсолютизм становить торжество феодально-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям

Не випадково абсолютизм утвердився раніше всього в Баварії (у першій третині XVII ст.), що відзначалася економічною відсталістю. Князівський абсолютизм не відіграв ніякої позитивної ролі, надовго закріпивши економічну і політичну роздробленість Німеччини.

23. Особливості суспільно-політичного розвитку князівської Німеччини. Золота Булла 1356 року.

Після загибелі династії Штауфенів у середині ХІІІ ст. в боротьбі з папами в Німеччині з 1250 по 1273 рр. не було імператора.

В цей період між царствами були загублені королівські права та землі,

які перейшли до князів.

До 1356 р. імператорський титул почергово присвоювався представникам багатьох династій, доки в 1437 році остаточно не закріпився за

Габсбургами.

Імператор продовжував очолювати державу, але не мав влади. Він

виконував в основному функції військового та зовнішньополітичного

координатора діяльності німецьких феодалів. Це положення було юридично закріплено “Золотою буллою” 1356 р., виданою німецьким імператором та

чеським королем Карлом IV.

“Золота булла” закріплювала історично складену практику, при якій

управління Німеччиною фактично зосереджувалось в руках семи курфюрстів: трьох архієпископів – Майнського, Кельнського, Трирського, а також маркграфа Брандербургського, короля Чеського, герцога Саксонського, пфальцграфа Рейнського. Князі-виборці більшістю голосів визначали вибір імператора. “Золота булла” детально регламентувала процедуру виборів

імператора курфюрстами. при однаковій кількості голосів вирішальний голос належав архієпископу Майнському. Він висловлював свою думку

останнім, був представником колегії курфюрстів і повинен був скликати

зібрання всієї колегії у Франкфурті -на - Майні. Архієпископ Майнський

міг опитувати на згоду завчасно курфюрстів, які погодились на ту чи іншу кандидатуру. Булла передбачала перетворення колегії курфюрстів в

постійно діючий орган державного управління. Щороку протягом одного

місяця повинен був проходити з’їзд колегії для обговорення державних

справ. Колегія мала право суду над імператором та його відставки

(усунення).

24. Основні положення «Великої хартії вольностей» 1215 р.

"Вели́ка ха́ртія во́льностей" 1215 р. — перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.

15 червня 1215 під натиском повсталих проти нього баронів, до яких згодом приєдналися також лицарі та городяни, англійський король Іоан Безземельний скріпив своєю печаткою Велику хартію вольностей (Magna Carta), 63 статті якої гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів.

Повний текст Великої ХартіЇ нараховує 63 статті, які розміщені без певної системи. Усі статті умовно поділяють на три групи:

Статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних груп населення (ст. 1, 2, 9, 13, 15, 18).

Статті, що реформують державний механізм англійської держави ( ст. 12, 14, 61 ).

Статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (ст. 17, 20, 21, 39, 40).

Найважливіші постанови:

1) Англійська церква заховує всі давні права й вольності, а передусім свобідний вибір єпископів. 2) Всякі податки король буде накладати за згодою ради королівства, до якої належатимуть єпископи, графи, барони і безпосередні королівські васали, тільки у трьох випадках король може сам наложити данину: для викупу себе з неволі; коли вводять первородного сина у лицарський стан; коли віддає заміж найстаршу доньку, 3) Місто Лондон і всі менші міста та містечка заховують свої давні права. 4) Васали мають виконувати зі своїх земель тільки таку службу, яка їм була назначена; не вільно примушувати лицаря до грошових оплат, коли він хоче службу ви- конувати особисто. 5) Вільної людини не можна ув'язнити або жодним іншим способом карати без судового присуду. 6) Накладати кару можна тільки на основі присяги свідків; не вільно забирати в засудженого майно, потрібне до його утримання. 7) Не вільно забирати ліс на будову замків без згоди власника; не вільно брати j у свобідної людини коней і вози без її дозволу. 8) Усі права має берегти колегія, складена з 25 баронів (вельмож); коли король або котрий з урядовців нарушить закон, барони мають короля,; про це повідомити; коли ж король не направить кривди впродовж 40 днів, барони разом з усім населенням можуть його примушувати і зневолювати всякими можливими способами, займаючи королівські землі, замки й маєтності, аж поки король неї приверне справедливості Але особи короля, королеви і королівських дітей лишаються незаймані.

Напевне, коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він і не здогадувався, що це стане могутнім поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде честь відігравати роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Magna Charta, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVII ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.

Початок парламентаризму в Англії було покладено підписанням королем Іанном Безземельним саме Великої Хартії вольностей 1215 року, а сама назва "парламент" походить від давньофранцузького слова "parler" - говорити. Британський парламент складається з трьох гілок: Палата лордів (House of Lords), Палата громад (House of Commons) та Корони (Sovereign)