5. Джерела римського права на різних етапах його розвитку.

Джерела права архаїчного періоду:величезну роль у формуванні римської правової традиції в архаїчний період відігравали жерці.Особлива виділялася серед них колегія понтифіків,яка привласнила собі привілегії створення і тлумачення норма права.Понтифіки були по суті першими римськими ю ристами.Найдавнішим джерелом права в Римі були правові звичаї.Іншим джерелом римського права історична традиція називає законодавство римських царів.Але основним джерелом римського права цього періоду вважається зокони 12талиць написані 450р. до н.е.Їх підготовкою займалася комісія з 10патриціїв,що підготували закони на десяти табл. Текст яких задовольняв плебейське населення.Потім додалося ще дві табл. Хоча в законах 12табл. Передбачалося використання клятв і здійснення інших ритуальних дій,право вже було відділено від релігійних норма і набуло світського характеру.У цей період мали правову силу і рішення сенату постанови магістрату. Джерела права класичного періоду : найбільш розповсюдженими стали едикти преторів.Самі положення які містилися в едиктах не мали сили закону,але ули обов’язковими,оскільки підтримувалися преторською владою. Важливим джерел були едикти преторів перегринів. Поступово зміцнювалася влда імператорів, які стали видавати акти, що отримали назву конституції,вони поділялися на 4види: 1)едикти-заг.положення ,засновані на владі “імперіум”а тому юр.обовязкові тільки за життя імператора.2)раскрипти –відповіді або поради імператора окремим особам або магістрам.3)декрети- рішення по судовим справам.4)мандати- інструкції адресовані правителям провінцій.Важливим і своєрідним джерелом рим.права стала діяльність рим.юристів.Вони переважно були з аристократичних кіл.Римські юристи укладали числені праці,з яких одні призначалися для навчання інші для практичного використання. Джерела права пост класичного періоду: в цей час найбільше змінювалися джерела права,серед яких значно зросталп питома вага законодавста імператорів.Зменшувалось чило класичних юристів.осн.джероло були:в 438 кодекс феодосія(включав не тільки чинне законодавство)528- 534рр. кодекс Юстиніана,який здійснював всеосяжну систематизацію рим.права.(дигести,кодекс,інституції.).

6. Реформа Сервія Туллія.

Реформи сервія тулія завершили процес зламу основ родового ладу,замінивши його новим соціально-політичним устроєм,заснованим на територіальному розподілі і м айнових відмінностях.Включивши плебеїв до складу “римського народу”допустивши їх до участі в центуріатних і трибутних народних зборах,вони сприяли консолідації вільних,забезпечували їх панування над рабами.У той же час реформи сервія тулія не усунули повністю політичних і соціальних обмежень плебеїв.Подальші два століття в історії риму характеризуються продовженням боротьби плебеїв за зрівняння прав з патриціями.

7. Суспільно-політичний лад рабовласницької Спарти

Для суспільного ладу Спарти характерне тривале збере-ження пережитків первіснообщинного ладу і військова орга-нізація суспільства. Турбота про збереження солідарності се-ред невеликої кількості повноправних громадян Спарти, що панували над величезною масою поневоленого населення, пояснюється прагненням запобігти виникненню різкої майнової диференціації серед “рівних”, як називали себе спартіати. На це були спрямовані закони проти розкоші, які приписують Лікургу

Усі спартанці, які призивались в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). У Лаконіці і Месенії їх налічувалось близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, по-дарувати, залишити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджу-валась “община рівних”. Ділянки землі отримали й періеки – ремісники, крамарі. Образ життя спартанців від народження до смерті жорс-тко регламентувався. Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і вихо-вання – підготовка майбутнього воїна. З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника. Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігій-ного свята підлягав побиттю з боку жінок. Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти до-ставляли їм продукти, дітей виховувала держава. Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався “таким, що опустився”, і позбавлявся політичних прав. Військова справа була основним заняттям громадян. Їм заборонялося займатися ремеслом і торгівлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків. Періеки були особисто вільними, політичними правами не користувались, але в інших відносинах були правоздатними: могли набувати власність і здійснювати угоди, несли військову повинність. З боку держави над періеками був встановлений нагляд, що здійснювався спеціальними посадо-вими особами. Найбільш багаточисельним прошарком населення були ілоти – представники переможених племен, що були перетворені в державних рабів. Своєї землі вони не мали, працювали на ділянці, що була виділена спартіату державою, мали своє господарство і знаряддя праці. Половину врожаю, одержаного з землі, ілоти віддавали власнику ділянки. У період військових дій вони залучались як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпримітивнішу зброю, через що вони несли неви-правдано великі втрати. Своє панування над ілотами спартанці підтримували методами жорстокого терору. Ілоти могли бути відпущені на волю державою. Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матеріальних і людських ресурсів, що, врешті-решт, стало причиною швидкого занепаду спартанської “общини рівних”. Її політична і суспільна структура не витримала натиску то-варно-грошових відносин. Спарта втратила свою самостійність, потрапила під вла-ду персів, потім македонців, а з 146р. до н.е. – Риму