62. Особливості глобалізації та інтеграції на межі 20 та 21 століть

На думку В. Іноземцева та О. Кузнецової, такі обставини свідчать не про виникнення „єдиного світу”, а про зростаюче цивілізаційне протистояння, де чітко проявилися два полюси, які хотілося б назвати полюсами бідності й багатства. Однак подібний підхід також далеко відводить від істини, як і сам термін „глобалізація”.

Характеризуючи ці тенденції, М. Покровський особливо наголошує на шести з них.

1. Теоретики глобалізації основну увагу звертають не на конкретні зміни в окремих галузях, а на перетини та взаємопокладання цих змін.

2. Мабуть, однією з важливих особливостей глобалізації є те, що вона проникає в глибини соціальних структур, перетворюючи їх на носіїв нових змістів.

3. Поза сумнівом, глобалізація радикально впливає на наші уявлення про культуру як про щось успадковане, те, що спускається „згори” й „поширюється”.

4. Безперечним фактором є те, що глобалізаційні процеси підривають фундамент націоналізму в усіх його проявах – хай то будуть нації-держави, національні соціокультурні традиції чи певні типи свідомості.

5. Результатом процесу інтерналізації цінностей і ціннісних орієнтацій стає те, що регулятивно-нормативна функція суспільства суттєво трансформується.

6. Будучи особливою нормативно-теоретичною парадигмою, глобалізація перекреслює й попередню концепцію раціональності, що склалася в межах „сучасного суспільства”.

Отже, глобалізація – якісно самостійна, складна система явищ і відносин, цілісна в її системності, але внутрішньо вельми суперечлива. Глобалізація (як глобальний процес) зачепила повною мірою лише такі галузі, як світові інформаційні мережі, банківсько-фінансова сфера, діяльність транснаціональних корпорацій, а в геополітичному плані обмежилась ареалом найбільш розвинених країн.

65.Особливості формування основних принципів міжнародного права

Сучасне міжнародне право можна охарактеризувати рядом позитивних рис. По-перше, міжнародне право має за мету обмежити право держави на ведення війни і перетворити координацію дій суверенних держав на систем співробітництва та досягнення спільної вигоди. По-друге, відбувся перехід від співіснування держав до співробітництва між ними — з метою не лише досягнення міжнародного миру та безпеки, а й сприяння здійсненню соціальних та політичних ідей, що виражається в поширенні міжнародних всесвітніх і регіональних організацій. По-третє, підвищення правового статусу окремого індивіда в міжнародному праві, що проявляється у створенні міжнародно-правового механізму захисту прав людини. По-четверте, удосконалено механізм реалізації норм міжнародного права як на інтернаціональному, так і на національному рівні, з’являються зобов’язання, на участь у забезпеченні дотримання яких мають право всі держави. По-п’яте, в міжнародному праві затверджено принцип демократії, згідно з яким лише держава, що відповідає загальноприйнятим стандартам демократії, може бути повноправним членом міжнародного співтовариства.

63.Війна за незалежність сша. Декларація незалежності 1776 р.

У жовтні 1765 р. у Нью-Йорку зібрався міжколоніальний Конгрес представників 9 з 13 штатів. Він став прообразом майбутнього політичного об'єднання. Конгрес прийняв резолюцію про рівність усіх колоній, про те, що їхній статус заснований не на хартіях, а на природному праві. 15 січня 1776 - Для придушення повстання британських колоній у Північній Америці граф Фрідріх II Гессен-Кассельський за 21.3 мільйона талерів надав англійському королю Георгу III близько 17 тисяч солдатів. Аналогічні угоди Великобританія уклала і з деякими іншими німецькими князівствами, і протягом місяця за океан відплило близько тридцяти тисяч найманців.

1 березня 1776 - У Великій Британії набув чинності закон про повне торгове ембарго повсталих колоній у Північній Америці, прийнятий 25 грудня 1775 року. Цим кроком британський уряд намагався паралізувати економіку Нової Англії. У відповідь цього ж дня французький міністр закордонних справ граф Шарль Гравє де Вержен і його іспанський колега Херонім де Грімальді висловились за підтримку північноамериканських колоній у їх боротьбі за незалежність від Великої Британії.

2 липня 1776 - Другий Континентальний конгрес у Філадельфії прийняв рішення про відділення американських колоній від Великобританії. Декларація незалежності була прийнята через два дні, 4-го липня, а вперше публічно зачитана - 8-го липня.

4 липня 1776 - У Філадельфії Другий континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки від Великої Британії і її короля. Це сталося на 442-й день після того як економічні суперечності між метрополією і колоніями перосли у збройний конфлікт в Ленсингтоні, що знаменував початок Американської революції.

2 серпня 1776 - У Філадельфії відбулась церемонія підписання Декларації незалежності 13 північноамериканських колоній від Великобританії, прийнятої 4 липня Континентальним конгресом.

27 серпня 1776 - В ході Американської революції у битві при Брукліні британські війська під командуванням генерала Уільяма Хау розбили американські загони, котрими командував Джордж Вашингтон. 15 вересня Британія зайняла Нью-Йорк.

7 вересня 1776 - Під час Революційної війни північно-американських штатів за незалежність американський підводний човен "Turtle" провів першу в світі підводну атаку корабля супротивника - у гавані Нью-Йорка з борту "Turtle" до флагмана британського флоту корабля "Eagle" була прикріплена бомба з годинниковим механізмом. Але вона не втрималась і вибухнула, не завдавши ніяких пошкоджень ні кораблю, ні субмарині. Наступного тижня було здійснено ще декілька спроб замінувати британські кораблі на річці Гудзон, але кожна з них зазнала невдачі.

26 грудня 1776 - Під Трентоном війська Джорджа Вашингтона отримали перемогу над англійцями, яка стала переломною в боротьбі північноамериканських колоній за незалежність.