7. Поняття про спілкування та його структурні компоненти.

Спілкування - важлива духовна потреба людини як суспільної істоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

Спілкування - явище глибоко соціальне.

Соціальна природа спілкування виявляється в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб'єкти спілкування постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування виявляється в змісті інформації, що є його предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених упродовж всього історичного розвитку видах спілкування.

За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об'єктивні та суб'єктивні їх вияви. Спілкування між людьми має місце при передаванні знань, досвіду, коли формуються різноманітні вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії тощо.

Отже, спілкування - це різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності.

Особливість спілкування - в його нерозривному зв'язку з діяльністю. Діяльність є головним середовищем і необхідною умовою виникнення і розвитку контактів між людьми, передавання потрібної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій.

Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами взаємодії людей. Вона може стосуватися повідомлення нових знань, наприклад роз'яснення вчителем понять, пояснення сутності певних явищ, процесів, інформування про події, що відбуваються, обґрунтування певних положень, побудови гіпотез тощо. Спілкування може бути засобом передавання умінь і навичок.

За допомогою словесного опису та пояснення дії, її демонстрування та вправляння в ній людину можна навчити виконувати певну діяльність. Саме так опановуються професійні навички, фізичні та будь-які інші дії.

Змістом спілкування є знання, уміння та навички - зміст свідомості людини.

Реальні контакти між людьми, впродовж яких вони безпосередньо сприймають один одного, створюють середовище для об'єктивного виявлення особливостей їх поведінки, манер, рис характеру та емоційно-вольової сфери. Саме в таких контактах розкривається справжня значущість людини для людини, виявляються людські симпатії та антипатії.

Художня література дає безліч прикладів того, якої глибини і різноманіття психологічних нюансів можуть сягати стосунки між людьми в ситуаціях безпосереднього взаємосприймання, як відбувається процес проникнення у внутрішній світ людини, в її почуття через зовнішні вияви. Іноді виразний погляд або жест можуть нести інформацію значно більшу, ніж вимовлене слово.

Важливий вплив на характер спілкування справляють взаємини, що склалися між членами контактної групи. Від того, які склалися взаємостосунки, залежить уся система спілкування конкретної особистості, її манери, колорит, засоби, що використовуються.

8. Увага, її фізіологічна природа. Види і властивості уваги.

Увага — спрямованість психіки (свідомості) на певні об'єкти, що мають для особистосл стійку або ситуативну значимість, зосереджен­ня психіки (свідомості), що припускає підвищений рівень сенсорної, інтелектуальної і рухової активності,

Основні властивості уваги:

1)Спрямованість — вибірковий характер протікання пізнавальної діяльності, довільний або мимовільний вибір її об'єктів. Спрямованість також виявляється у більш-менш тривалому утриманні визначених об­разів у свідомості.

2)Зосередження — концентрація психічної діяльності, відволікан­ня від стороннього, гальмування побічної діяльності.

3)Інтенсивність — напруженість уваги. Чим більш цікава і склад­на діяльність, чим більший вплив відволікаючих реакцій, тим більш інтенсивною (напруженою) буде увага.

Види уваги:

1. За активністю і спрямованістю виділяють:

Мимовільна увага — привертається предметом або явищем без попереднього свідомого наміру людини і Зберігається без усяких зу­силь. Причини виникнення мимовільної уваги:

1. особливості самого подразника;

2. ступінь інтенсивності подразника (сильні подразники привер­тають увагу);

3. відносна інтенсивність подразника: співвідношення подразни­ка за силою з іншими діючими у цей момент подразниками;

4. контраст між подразниками;

5. новизна подразника: відповідність зовнішніх подразників потребам особистості;

6. значимість подразника;

7. відповідність інтересам особистосл;

8. вплив колишнього досвіду, навичок і звичок;

9. чекання визначеного враження.

Довільна увага — свідоме спрямоване зосередження. Довільна увага виникає, коли людина ставить перед собою визначені задачі,свідомі цілі. Тут концентрація уваги залежить не від особ-ливостей самих предметів, а від поставленої мети. Довільна увага нерідко вимагає значних вольових зусиль. У довільній увазі ви­являється активність особистості. Довільна увага соціальна за своєю природою й опосередкована за своєю структурою. Зосередження уваги на розумовій діяльності полегшується, якщо у пізнання включена прак­тична дія (наприклад, легше утримати увагу на змісті наукової книги, коли читання супроводжується конспектуванням).

Післядовільна увага — увага, пов'язана з інтересами, захопленнями, початою роботою, прагненням завершити її. Цей видувати пов'язаний зі свідомими цілями і задачами і викликається навмисно, але тут вже не потрібно помітних вольових зусиль для підтримки уваги. При виконанні діяльності у цьому випадку спочатку потрібна організація спрямованості уваги і зусилля волі для її підтримки. У міру подолання труднощів, за­глиблення у діяльність вона захоплює людину, виникає інтерес до самого процесу діяльності і перехід від довільної до мимовільної уваги.

Характеристики уваги:

Обсяг уваги — визначають як кількість простих вражень або сти­мулів, що усвідомлюються ясно і чітко. Об'єднані за змістом об'єкти сприймаються у більшій кількості, ніж необ'єднані. У дорослої лю­дини обсяг уваги дорівнює 5-7 елементам.

Стійкість — характеристика уваги у часі. Показник стійкості — висока продуктивність діяльності.

Переключення — процес переходу уваги з одного об'єкта на ін­ший, з однієї діяльності на іншу, обумовлений свідомо і навмисно поставленою новою задачею.

Відволікання — мимовільне відхилення уваги з основної діяль­ності на сторонні об'єкти, що негативно впливає на виконання роботи. Легке відволікання характеризує недостатню стійкість уваги.

Розподіл — властивість уваги, що обумовлює успішність одночас­ного виконання 2 або більше видів діяльності (або декількох дій у процесі діяльності). Рівень розподілу уваги залежить від характеру видів діяльності, що поєднуються, ступеня їхньої складності, їхньої звичності.

9. поняття про відчуття, її види. Закономірності відчуттів

Відчуття — психічний пізнавальний процес відображення кон­кретних, окремих властивостей, якостей, боків предметів і явищ ма­теріальної дійсності, що впливають на органи почуттів у даний момент. Відчуття — це відображення властивостей предметів навколишнього світу, що виникає при їхньому безпосередньому впливі на рецептори.

Відчуття об'єктивні, тому що у них завжди відображений зовнішній подразник, і одночасно суб'єктивні, оскільки залежать від стану нерво­вої системи й індивідуальних особливостей людини.

Відчуття — це цілісний рефлекс, що поєднує прямими і зворотними зв'язками периферійний і центральний відділи аналізаторів.

Аналізатор — система нервових клітин, що володіють здібніс­тю до сприйняття подразнення, передачі, перетворення, кодування, детектування.

Рецептор — нервова клітина або нервове закінчення, що має підвищену чутливість до тих або інших фізичних агенл'в. Відрізняєть­ся від інших клітин підвищеним порогом чутливості, специфічною чутливістю, раціональною локалізацією на л'пі.

Види відчуттів за місцем розташування рецепторів:

1.Екстерорецептивні відчуття (рецептори знаходяться на поверхні тіла): відчуття тиску, температурні, больові, смакові, зорові, нюхові, слухові, дотику. Екстерорецептивні відчуття поділяються на контактні і дистантні (в залежності від просторового розташування подразника). Дистантні: зорові, слухові відчуття. Контактні: тактильні, смакові відчуття.

2.Інтерорецептивні відчуття (рецептори знаходяться усере­дині тіла): голод, спрага, задуха, статеві відчуття, больові внутрішні відчуття.

3. Пропріорецептивна чутливість (рецептори розташовані у м'язах і зв'язках): відчуття положення тіла, рухи, вібраційні відчуття.

Властивості відчуттів:

1. Якість — основна особливість даного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів:

• слухові відчуття: за висотою, тембром, звучністю;

• зорові відчуття: за насиченістю, кольором, тоном та.ін.

2.Інтенсивність — кількісна характеристика відчуттів, визна­чається силою дії подразників і функціональним станом реципієнта.

3.Тривалість — часова характеристика відчуттів, визначається функціональним станом органів чуттів, головним чином — часом дії подразника і його інтенсивністю. При впливі подразника на орган чуттів відчуття виникає не відразу, оскільки існує латентний період відчуттів. Латентний період необхідний для розрізнення відчуттів.

4.Просторова локалізація подразника. Просторовий аналіз здійснюється дистантними рецепторами, подає інформацію про ло­калізацію подразника у просторі. Контактні відчуття (тактильні, сма­кові, больові) співвідносяться із тією частиною тіла, на яку впливає подразник. Тактильні відчуття більш точні, ніж больові.

Феномени відчуттів:

Сенсорна адаптація: зміна чутливості в результаті впливу пос­тійного подразника:

а) адаптація як повне зникнення відчуття у процесі тривалої дії подразника (запах, час);

б) притуплення відчуття під впливом сильного подразника (світло після темряви, рука а холодній воді);

в) підвищення чутливості під впливом слабкого подразника (бачення у темряві).

Тактильні рецептори адаптуються дуже швидко, порівняно повільг но — зорові, нюхові, смакові.

Сенсибілізація: підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів і вправ.

Синестезія: виникнення під впливом подразника, що є характер­ним для одного аналізатора, відчуття, характерного для іншого (кольо­ровий слух — під впливом звукових подразників у людей виникають зорові образи).

Послідовні образи: слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу (слухові — дзенькіт у вухах, зорові — візуальні образи).