2. Власне емоції.

Прийнято виділяти такі емоції: радість (позитивний емоційний стан, пов'язаний, із можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу); подив (емоція, що не має чітко вираженого знаку, реакція на раптові обставини); страждання (негативний емоційний стан, пов'язаний з одержанням достовірної або удавано такої інформації про неможливість задоволення життєво важливих потреб); гнів (не­гативний емоційний стан, що протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням серйозної перешкоди на шляху задоволення потреби); відраза (негативний емоційний стан, викликається об'єктом, зіткнення з яким вступає у різке протиріччя з уявленнями й установ­ками суб'єкта); презирство (негативний емоційний стан, породжува­ний неузгодженістю життєвих позицій, поглядів і поведінки суб'єкта з життєвими позиціями об'єкта); страх (негативний емоційний стан, що з'являється при одержанні суб'єктом інформації про реальну або уявну небезпеку); сором (негативний емоційний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності очікуванням оточуючих і власним уявленням про належну поведінку і зовнішній вигляд).

3. Почуття — одна з основних форм переживання лю-диною свого ставлення до предметів і явищ дійсності, що відрізняється відносною стійкістю. Властивості почуттів:

• почуття більш тривалі, ніж інші емоційні стани;

• почуття предметні — відображають стійке ставлення до конк­ретних об'єктів (реальних або уявних);

• почуття стійкі і постійні;

• почуття виникають як узагальнення емоцій.

Почуття можуть бути інтелектуальними, естетичними, моральними, практичними, світоглядними.

4. Настрій — загальний емоційний стан, що забарвлює протягом тривалого часу окремі психічні процеси і поведінку суб'єкта. Настрій не предметний, а особистіский; розлитий стан особистості; несвідома оцінка того, як у даний момент для особистості складаються обставини; для настрою характерна велика стійкість, інтенсивність; настрій при­чиново обумовлений: залежить від загального стану здоров'я, тонусу нервової системи,

5. Пристрасть — сильне, глибоке, абсолютно домінуюче пере­живання, виражене у зосередженості на об'єкті. У пристрасті поєд­нуються емоційні і вольові процеси; пристрасть завжди спрямована на об'єкт.

6. Стрес— нервово-психічке перенапруження, викликане надмір­ним впливом, адекватна реакція на який раніше не сформована, але повинна бути знайдена в ситуації, що виникла. Стрес — неспецифіч­на відповідь організму на пропоновані йому зовнішні або внутрішні вимоги.

Функції емоцій: 1) відбивна; 2) сигнальна; 3) спонукальна; 4) під-крїплювальна; 5) переключаюча; б) пристосувальна; 7) комунікативна (вербальне і невербальне вираження емоцій).

Воля — свідоме регулювання людиною своєї поведінки и діяль­носте пов'язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод.

Воля як характеристика свідомості й діяльності виникла одночасно з появою суспільства, трудової діяльності. Воля є важливим компонен­том психіки людини, нерозривне пов'язаної з пізнавальними мотивами й емоційними процесами.

Всі дії людини можуть бути поділені на дві категорії: мимовільні й довільні.

Мимовільні дії відбуваються у результаті виникнення неусвідом-люваних або недостатньо чітко усвідомлюваних сґюнукань (потягів, установок і т.д.). Вони мають імпульсивний характер, позбавлені чіт­кого плану. Прикладом мимовільних дій можуть бути вчинки людей у стані афекту (здивування, страх, захват, гнів).

Довільні дії припускають усвідомлення цілі, попереднє уявлення тих операцій, які можуть забезпечити її досягнення, їхню послідовність. Всі дії, чинені свідомо й що мають ціль, названі довільними, оскільки вони походять від волі людини.

Воля необхідна при виборі цілі, ухваленні рішення, при виконанні дії, при подоланні перешкод. Подолання перешкод вимагає вольового зусилля — особливого стану кервово-психічної напруги, що мобілізує фізичні, Інтелектуальні й моральні сили людини. Воля проявляється як впевненість людини у своїх¹ силах, як рішучість зробити той вчи­нок, що сама людина вважає за доцільний і необхідний у конкретній ситуації.

Необхідність сильної волі зростає за наявності: 1) важких ситу­ацій «важкого світу» та 2) складного, суперечливого внутрішнього світу самої людини.

Виконуючи різні види діяльності, переборюючи при цьому зовнішні й внутрішні перешкоди, людина виробляє у собі вольові якості: цілес­прямованість, рішучість, самостійність, Ініціативність, наполегливість, витримку, дисциплінованість, мужність. Але воля й вольові якості можуть у людини не сформуватися, якщо умови життя і виховання

Дитинстві були несприятливими: 1) дитина розпещена, -⁵~-^Л-^ всі її бажання беззаперечно здійснювалися або 2) дитина подавлена твердою волею й вказівками дорослих, не здатна приймати рішення сама.

Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, у яких містяться всі ознаки і якості волі, вольові дії бувають простими й складними. До простих належать ті, за допомогою яких людина без коливань йде до поставленої мети, їй зрозуміло, чого і яким шляхом вона буде домагатися. Для простої вольової дії характерно те, що вибір мети, ухвалення рішення про виконання дії певним способом здійснюється без боротьби мотивів, У складній вольовій дії виділя­ють такі етапи:

1. усвідомлення мети й прагнення її досягти;

2. усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

3. поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можли­вості; ^

4. боротьба мотивів і вибір;

5. прийняття однієї з можливостей у якості рішення;

6. здійснення ухваленого рішення;

7. подолання зовнішніх перешкод при здійсненні ухваленого рішення і досягненні поставленої мети.

Результати будь-якої вольової дії мають для людини два наслідки: перший — це досягнення конкретної мети; другий пов'язаний із тим, що людина оцінює свої дії й здобуває відповідні уроки на майбутнє щодо способів досягнення мети, витрачених зусиль.