6. Діяльність її структура. Основні види діяльності діяльності.

Діяльність — це форма активного ставлення суб'єкта до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей і пов'язана зі створенням суспільно значимих цінностей або освоєнням соціального Досвіду.

Більш загальною категорією, за допомогою якої визначається діяльність, виступає загально психологічне поняття «відносини». Діяльність — це не тільки одна з форм відносин; це дуже специфічна форма відносин, що має дві основні ознаки. По-перше, це відносини продуктивного типу, що припускає одержання деякого результату. Він може бути представлений, однак, не лльки у формі якого-небудь продукту (виробу, цінності й ін.), але й у вигляді освоєння людиною тих або інших знань, умінь, інших форм соціального досвіду. Тим са­мим вказується на наявність трьох основних типів діяльності — не тільки власне трудової, але також й ігрової, і навчальної. По-друге, діяльність — це відносини, що регулюються усвідомлюваною ціллю як ідеальним образом майбутнього результату. Ціль виступає так званим системостворюючим фактором діяльності, тобто головним критерієм визначення її змісту, структури й динаміки. І у цьому полягає най­важливіша відмінність діяльності від інших форм активності людини (скажімо, від імпульсивної, мимовільної активності). Зміст діяльності визначається саме ціллю (виготовлення якого-небудь продукту, одер­жання яких-небудь знань).

Діяльність — це цілеспрямована активність, що реалізує потреби суб'єкта.

Поряд із цими аспектами існують інші/також найважливіші загаль-нопсихологічні властивосл діяльності:

1. Предметність діяльності. Об'єкти зовнішнього світ не безпосе­редньо впливають на суб'єкт, а лише будучи перетвореними у процесі діяльності, завдяки чому досягається більша адекватність їхнього відображення у свідомості. Діяльність, у свою чергу, спрямована на певний «зовнішній» стосовно суб'єкта об'єкт, що виділяється ним як предмет своєї цілеспрямованої активності.

2. Суб’єктність Діяльності. Діяльність завжди соціалоно обумовлена, а виходить, зв'язана зі значеннями, зафіксо­ваними у схемах, знаряддях дії, у поняттях мови, соціальних ролях і нормах. Ознака суб'єктності діяльності виражається в її обумовленості всім минулим досвідом людини, її потребами, цілями й мотивами, які визначають спрямованість і вибірковість діяльності.

3. Адаптивність діяльності, тобто здатність до гнучких перебудов і трансформацій при зміні умов її реалізації.

4. Системність діяльності. Діяльність є не сумою своїх компонентів, а їхньою організованою цілісністю. При цьому особливо важливо те, що у діяльності як цілісності виникають такі нові властивості, яких немає ні в окремих її компонентах, ні в їхній простій сумі, — так звані системні якості діяльності. Діяльність є однією з найбільш складних серед відомих зараз систем.

Діяльність— це активна взаємодія людини із середовищем, у якому вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в результаті появи у неї певної потреби, мотиву.

Структура діяльності:

Нестача > Потреба > Мотив > Ціль > Дія > Результат > Оцінка

Для кожної діяльності характерна наявність цілі, можна передба­чати результат діяльності, що досягається деякими способами. Всі ці елементи пов'язані один з одним. Однак цілі передують деякі детер­мінанти, такі як нестача, потреби, мотиви.

Дія має подібну до діяльносл структуру: ціль — мотив, спосіб — результат. Розрізняють дії: сенсорні (дії за сприйняття об'єкта), моторні (рухові дії), вольові, розумові, мнемічні (дії пам'ял), .зовнішні предмет­ні (дії, спрямовані на зміну стану або якостей предметів зовнішнього світу) і розумові (дії, виконувані у внутрішньому плані свідомості).