18. Поняття про групу. Механізми і види міжособистісних стосунків.

Людина живе, розвивається і діє в групі.

У колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - формується її спрямованість, суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей.

Проте не кожну спільність людей, до якої належить особистість, можна назвати колективом. Потрібно розрізняти поняття "група" і "колектив".

Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, який характер зв'язків існує між її членами.

Групи бувають великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіційні та референтні. Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.

Реальні групи - це об'єднання людей на грунті реальних відносин — ділових або особистих. Так, реальною групою є учнівський клас, сім'я, товариство друзів тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою - віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не мають між собою реальних відносин та зв'язків і навіть можуть не знати один одного.

Офіційна (формальна) група виникає як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Формальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові відносини між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.

Неофіційна група - це спільність людей, що виникла стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань або з інших мотивів. Так, неофіційними групами є групи осіб, що товаришують, шанувальники туризму, риболови тощо.

Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Людина може бути членом групи, яка водночас є для неї референтною. За цих умов гармонізуються відносини з групою, створюються психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

Референтна група іноді існує для особистості поза реальною, якщо вона зорієнтована на ідеали, цінності, погляди іншої групи. Тоді еталоном для неї є інший взірець. Такий стан може істотно позначитися на внутрішньоколективних відносинах, ускладнювати взаємини між членами групи. Якщо в людини кілька референтних груп, це зумовлює виникнення внутрішнього конфлікту.

Об'єднання людей у реальні групи може ґрунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти значущих результатів.

19. Предмет і завдання вікової та педагогічної психології.

Психологія, як і інші науки, вийшла з філософії. Цей вихід стався у XVII ст. Пізніше у психологічній науці від­булася її диференціація, у результаті якої утворився ряд психологічних наук. Однією з гілок була генетична психологія. її предметом є вивчен­ня розвитку психіки тварин і людини. У свою чергу генетична психо­логія зазнала диференціації. З неї виділились такі галузі психології: по­рівняльна психологія, яка вивчає філогенез психіки шляхом порівняння основних форм психіки тварин і людини, психологія народів або етно­психологія, яка здійснює порівняльне вивчення психічного складу різ­них народів і націй, і вікова психологія. Вікова психологія і є предметом нашого вивчення.

Вікова психологія с галуззю психологічної науки про індивідуальний розвиток людської психіки в онтогенезі. Вона вивчає психічний розвиток людини на різних вікових стадіях, тобто предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу, на основі зміни типів провідної діяльності.

Предметом вікової психології є вивчення виникнення і розвитку пси­хічних процесів та властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку, тобто вікова психологія вивчає на всіх зазначених вікових етапах життя особливості відчуттів, сприймання, пам'яті, мис­лення та інші психічні функції; вона вивчає, як змінюються ці функції з віком людини. Предметом вікової психології є вивчення на різних віко­вих етапах гри, навчання, праці, спілкування тощо формування психіч­них якостей підростаючої особистості, появу новоутворень, які виника­ють з віком у психіці дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку. Предметом вікової психології є розкриття співвідношення природ­них факторів (спадковість, визрівання організму тощо) і суспільних за­собів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини. До предмету вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки людини, дослідження закономірнос­тей переходу від попередніх до наступних періодів розвитку психічних функцій, а також вивчення індивідуальних психологічних відмінностей у розвитку людей різних вікових груп.

Отже, предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.

Як зазначалось, вікова психологія виникла у результаті диференціації наук, своїм корінням вона була започаткована, як і вся психологія, у фі­лософії, пізніше - вийшла із загальної і генетичної психології, а потім у ній самій проходив процес диференціації. Як наслідок виникла дитяча психологія.

Дитяча психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності пси­хічного розвитку дитини. Вона має ряд загальних проблем з педагогіч­ною психологією і педагогікою. Дитяча психологія як самостійна галузь знань почала виокремлюватись в середині XIX ст. під впливом запитів педагогічної практики.

Дитяча психологія у свою чергу ділиться на психологію раннього віку, психологію дошкільника, психологію молодшого школяра. Ці галузі знань розглядаються як розділи вікової психології. В цих розділах висвітлюються факти й закономірності психічного розвитку функцій, психологічні особ­ливості дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку. До ві­кової психології входить психологія підлітка, психологія юнака, психологія ранньої зрілості, психологія середньої зрілості, психологія пізньої зрілос­ті. В такому поділі є деякі відмінності, зумовлені дещо різними підходами. Так, наприклад, німецький і американський психолог Е. Еріксон виділяє психологію раннього дитинства, психологію віку гри, психологію шкільно­го віку (6-12 років), психологію юнацтва (від 12-13 до 19-20). Такий поділ виходив з його розуміння стадій розвитку підростаючої особистості.

Українські та інші психологи виділяють психологію підлітка як розділ вікової психології, який вивчає факти й закономірності психічного розвитку в підлітковому віці, психологічні особливості підлітка, психологію юнака, психологію людей зрілого віку і психологію людей похилого віку. У курсах вікової психології для педагогічних вузів особлива увага звертається на га­лузі вікової психології від народження до юнацького віку включно.

Як і кожна наука, вікова психологія має ряд складових. Це:

1. Вчені з їх знаннями, творчим потенціалом, кваліфікацією, досвідом і кооперацією наукової праці. У психології є вчені, яким присвоюються за наукові успіхи наукові ступені кандидата, доктора психологічних наук за кваліфікацією педагогічна та вікова психологія.

2. Відділи чи лабораторії або групи при психологічних чи педагогічних наукових установах, яких об'єднують інтереси проблем вікової психології.

3. Понятійний, категорійний апарат, на якому базується вікова психологія.

4. Система наукової інформації. Дані, які одержують науковці, працюючи в галузі вікової психології, друкуються в монографічних роботах, у психологічних збірниках та журналах тощо.

Методи дослідження, якими користуються науковці, здобуваючи необхідну інформацію

Вікова психологія вивчає ряд психологічних явищ, які зазначаються різними термінами. До них належать, наприклад, такі:

• Розвиток - поняття, що виражає процес руху і зміни цілісних систем;процес, пов'язаний із виникненням якісно нових об'єктів чи станів.

• Сенситивні періоди, тобто періоди онтогенетичного розвитку, в яких розвиваючий організм буває особливо чутливим до певних впливів оточуючого середовища; перехід оптимальних можливостей для найбільш ефективного розвитку психіки, навчання і виховання.

• Спадковість, тобто властивості живої матерії передавати поколінню ознаки і особливості розвитку батьків, які забезпечують наступність морфологічних, фізіологічних і біохімічних організацій живих істот поколінню.

• Дитинство, тобто етап онтогенетичного розвитку індивіду, починаючи від народження і закінчуючи підлітковим віком.

Вікова психологія пов'язана із:

• Педагогічною психологією.

• Віковою психофізіологією - галузь психології, яка вивчає онтогенетичний розвиток системи фізіологічних механізмів психології діяльності,зокрема роль біологічного дозрівання у психологічному розвитку.

• Віковою фізіологією - розділом фізіології, в якому вивчаються особливості життєдіяльності організму у різні періоди онтогенезу, функції органів, систем органів, систем органів в цілому.

• Дитячою нейропсихологією - наукою про формування функціональ ної мозкової організації в онтогенезі, яка виникає на стиках дитячої психології, вікової психофізіології і нейропсихології.

• Геронтопсихологією - галуззю вікової психології, яка вивчає законо мірності функціювання і розвиток психіки осіб похилого віку.

• Психодіагностикою - наукою і практикою психологічного діагнозу, тобто з'ясуванню наявності і ступеня вираженості у людини певних психологічних ознак і близькою до неї психологічною діагностикою, яка розробляє методи з'ясування і вивчення індивідуально-психологічних особливостей людини.

Предмет педагогічної психології

Педагогічна психологія також є галуззю психології. Педагогічна пси­хологія вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального до­свіду в умовах навчально-виховного процесу. Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником української і російської педагогічної психології був психолог і педагог К.Д. Ушинський (1823— 1871). Велику роль у її становленні відіграли українські психологи і пе­дагоги П.Д. Юркевич (1826-1874), О.Ф. Лазурський (1874-1917) та ін.

В педагогічній психології психологи зосереджують основну увагу на вивченні психологічних закономірностей навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків і дорослих людей. Педагогічна психологія диференцію­валась на декілька галузей знань. Серед них - психологія навчання, пси­хологія виховання, психологія учителя.

Отже, педагогічна психологія - галузь психологічної науки, що вивчає закономірності процесу засвоєння індивідом соціального досвіду в умо­вах навчально-виховної діяльності.

Педагогічна психологія пов'язана із:

• Віковою і дитячою психологією.

• Психологічною педагогікою - галуззю знань про цілісну реалізацію гуманістичного психологічного знання у науку про освіту.

^ Когнітивною психологією — одним із напрямків психології, що виник на початку 1960 р. її представники розглядають поведінку як утворен­ня, опосередковане пізнавальними, тобто когнітивними факторами.

> Психологією творчості - розділом психології, в якому вивчається створення людиною нового, оригінального в науці, техніці, мистецтві, а також у звичайному житті. Вона вивчає формування і структуру творчого потенціалу людини.

Педагогічна психологія вивчає багато психолого-педагогічних явищ, які визначаються різними тенденціями. До них належать, наприклад, такі: ^* Соціалізація особистості, тобто процес входження підростаючої осо­бистості у соціальне середовище, оволодіння практичними уміннями і навичками та теоретичною діяльністю, перетворення реально існую­чих відношень у якості особистості.

• Навчання і розвиток - розроблена в психології проблема, пов'язана із з'ясуванням взаємовідношення цих двох процесів. Ця проблема є центральною у педагогічній психології, при розробці цієї проблеми важливий внесок зробили Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, У. Джеймс, Ж. Піаже, Дж. Брунер та ін.

• Діагностика процесу і результату навчання, тобто процедура виявлення рівня готовності до засвоєння учнем навчального матеріалу певного змісту і складності.

У даний час педагогічна психологія виходить за межі дитячого і юнацького віку і вивчає психологічні проблеми навчання і виховання лю­дей старших вікових груп.