Тема 1. Соціальна структура суспільства.

Категорія соціальної структури суспільства: пізнавальний статус, спільне та відмінне в провідних соціологічних інтерпретаціях.

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти. Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак. У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

— спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);

— спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);

— груповими установками та орієнтаціями.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Мінімальний розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків.

Велика соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.

Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи інтеграції є їх позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), виконувані у суспільстві функції (соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) та ін. Факторів, що визначають структурну організацію суспільства, багато, і їх необхідно брати до уваги. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Його динаміка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальну мобільність зумовлюють об'єктивні обставини:

— структурні зрушення в економіці;

— зміни характеру й змісту суспільного розподілу праці й відносин власності;

— послаблення закріпленості працівників за соціально та економічно нерівноцінними видами діяльності.

Соціальна структура ніколи не є простим описом суспільства в «горизонтальній проекції», вона передусім є відображенням соціальної нерівності. Нерівність індивідів і соціальних груп є первинною ознакою соціальної структури. Соціальна структура суспільства в його «вертикальній проекції» — це ієрархічно організована сукупність статусів, груп, верств, класів (нерівних ресурсів, якими володіє соціальна система). Факт нерівності, як засвідчує досвід, зумовлює розвиток і зміну соціальної структури.

Спільне та відмінне.

Есть два основных подхода к изучению социально-экономической структуры. Во-первых, т. н. «градационный подход», или классическая теория социальной стратификации. Ее предметом являются социально-экономические слои (страты). Слои различаются степенью наличия у них тех или иных социальных и экономических признаков (например, доход, собственность, престиж, образование и т. п.). Типичным для этого подхода является деление общества на высшие, средние и низшие слои. Это стратификационный анализ в узком смысле этого слова. Во-вторых, это классовый анализ, предметом которого являются социально-экономические группы, связанные между собой социальными отношениями, занимающие разное место в общественном разделении труда. Если страты выстраиваются в иерархию, расположенную по одной оси, то классы различаются не количеством, а качеством признаков, хотя часто они могут быть взаимосвязаны. Современные классовые теории восходят к двум основным источникам: Карлу Марксу и Максу Веберу. У них есть важные черты сходства: (сходства) 1) обе концепции рассматривают классовую структуру как феномен только капиталистического общества, ключевыми характеристиками которого считаются рыночная экономика и частная собственность на средства производства; 2) и Маркс, и Вебер использовали категорию класса для обозначения социально-экономических групп; 3) оба придавали большое значение собственности как критерию классовой дифференциации. Общество, с их точки зрения, делится прежде всего на тех, кто имеет ее, и на тех, кто ее не имеет.

Различия: 1. Концепция Маркса имеет динамический характер. В ее центре процессы первоначального накопления и воспроизводства капитала. Первое он связывал, прежде всего, с лишением крестьян собственности (например, «огораживание» в Англии) и колониальным грабежом, второе — с эксплуатацией. Вебера, судя по всему, вопрос о том, откуда берется богатство одних классов и бедность других, не интересовал. 2. Маркс рассматривал свою классовую теорию как теоретическую базу революционной идеологии, призванной изменить мир. Вебера эта проблематика не интересовала. 3. Маркс связывал процесс воспроизводства классовой структуры прежде всего с системой рыночного производства, в то время как Вебер переносил фокус своего внимания на рынок. 4. У Маркса структура общества очень поляризована: он анализирует лишь пролетариат и буржуазию, мельком упоминая другие группы. Вебер фокусирует внимание на более тонких неравенствах, проявляющихся на рынке труда и капиталов, что позволило подойти к изучению нового среднего класса, т. е. высококвалифицированных наемных профессионалов. 5. У Маркса в основе механизма формирования классовой границы лежит капитал (прежде всего средства производства) как самовозрастающая стоимость. Вебер же писал о собственности вообще, т. е. использовал более широкую категорию.

Из классических концепций выросли все современные модели классового анализа, часто обозначающиеся с помощью приставки «нео»: неомарксизм и неовеберианство.

Об’єктивістські та конструктивістські концепції соціальних структур: провідні спільні ідеї, категорії, різновиди, пізнавальні перспективи та обмеження.

Історико матеріалістична

Соціологізм

Структурні теорії

Марксистко-ленінська

1. Система домінантна над індивідом

2. Існує до , без, незалежно від нього

3. Має примусових для індивіда характер

4. Поведінка людини пояснюється з з.т. її місця в системі.

Варіанти інтерпретації:

• Позиції, ролі, обмін, влада (романс, блау, маркс, парсонс)

• Що детермінує та мотивує (л. строс, дюркгейм)