Тема 6. Телебачення в сучасному світі (2 год).

Специфіка телебачення як особливого аудівізуального засобу.

Телебачення без перебільшення вважається одним із найвпливовіших та найефективніших джерел комунікації, що створює своєрідну діалогічну взаємодію комунікатора й аудиторії. З огляду на певні відмінності між ефектом інформаційного впливу та ефектом віртуального діалогу, влучно названого Т. М. Дрідзе діалогом змістового контакту, який обумовлює здатність суб'єктів до адекватного тлумачення комунікативних намірів учасників процесу спілкування [1], зауважимо про необхідність вивчення телекомунікації в межах зв'язку особистості й інформаційного середовища, специфіки формування діалогічного комунікативного простору та ролі телебачення як ЗМК у контексті функціонування комунікативних і соціокультурних процесів.

Власне, 80—90-ті роки минулого століття гостро актуалізували потребу багатоаспектного дослідження проблем комунікації в багатьох суміжних галузях гуманітарних знань, зокрема соціології, психології, соціопсихології, психоантропології. Стійкий професійний інтерес до системи засобів масової комунікації та її складової — телебачення — виявляють політологи, культурологи, журналістикознавці різних наукових шкіл новітньої доби. Скажімо, результатом тривалої пошукової роботи колективу науковців, зокрема, Е. Барноу, Дж. Гербнера, В. Шрамма та інших стала ґрунтовна праця "Міжнародна енциклопедія комунікації", котра систематизувала основні поняття теорії та практики комунікації як своєрідна універсальна база знань у цій сфері

Телебачення як комунікативна система.

Історія комунікації телебачення є не лише спілкування, не лише передача інформації, а й все-загальний образ часовості як такої, образ, який в певний час говорить людині в її буттєвому просторі,

екранному світі, що вона – людина ХХ-ХХІ століття, вона може не лише реагувати на сигнали екран-ного мас-медіа, а й брати участь в цих подіях. Більше того, бути їх співучасником. Ці ознаки комунікації

властиві прямому ефіру як певній співпраці, співучасті реципієнта та продуцієнта інформації.

Комунікативність телепростору – це одна із важливих конфігурацій, що дає зрозуміти його простір не як абстракцію, телекартинку, а як можливість ідентифікувати людину в просторі персоніфікованої інформації, де комунікантами є й обидві сторони дійства. Це дає можливість аналізувати телевізійний простір у трьох ракурсах: телебачення як комунікативна, естетична, мистецька система. Комунікація як інтеракція, тобто спілкування, що виноситься на екран, стає мовою телебачення, що потребує певної інтерпретації. Ця проблема певною мірою розкрита у дослідженнях комунікативних спільнот К. Апеля, Ю. Габермаса. На їхню думку, проекція ознак комунікативних спільнот в просторі інтеракції потребує певного симбіотичного розуміння інтеракції як синтезу інтерпретацій, де домінуючою є проблема діалогу як порозуміння та спільного вирішення проблем.

Функціональний підхід до телебачення.

Телекомунікатор-феномен телебачення.

Поняття “телекомунікатор” часто зустрічається в спеціальній літературі,

тим не менш вживається в різних смислах – то занадто вузькому, то в самому

широкому. У вузькому значенні – це людина, яка систематично з’являється на

телеекрані в якості ведучого популярних програм, а також інші люди, що пра-

цюють в ефірі, зокрема диктори. В цілому аудиторія, не вживаючи цього термі-

на, сприймає як телекомунікаторів переважно тих, кого регулярно бачить в

програмі, їх інколи іронічно називають “голови, що говорять”.

Дійсно, телекомунікатори є “обличчям ТБ”, вони добре знайомі мільйо-

нам глядачів (на відміну від багатьох епізодичних “персонажів ТБ” – представ-

ників аудиторії). Але не можна обмежитися тільки ними, визначаючи межі

поняття “телекомунікатор”. У ширшому значенні це всі, хто створює телепрог-

рами, тобто професійні працівники різних редакцій, інших творчих підрозділів.

Якщо ж узагальнити, то телекомунікатором можна вважати всю велемовну ор-

ганізацію в цілому як один із соціальних інститутів суспільства. Таким чином,

конкретизуюючи поняття “телекомунікатор”, ми виділяємо (поза спадним сту-

пенем узагальнення) телестудію, її програмні редакції, а також звичайно ж її професіоналів, причому, в першу чергу тих, хто з’являється в кадрі, і тих, хто

знаходиться поза екраном. Як бачимо, саме поняття – “багатоємне” і може роз-

глядатись на різних рівнях – від рівня соціального інституту до рівня конкрет-

ної індивідуальності.