9 Типів стратифікаційних систем

Рабовласницька – розділяє групи за наявністю або відсутністю громадянських прав.

Фізико-генетична – диференціює соціальні групи за природними соціально-демографічними ознаками

Кастова – в основі – етнічні відмінності, що закріплюється ритуалом на релегійним порядком

Станова – групи різняться за юридичними правами та обов’язками перед державою.

Класова – за економічним чинником: характером і розміром власності і виробництва, за рівнем отриманих доходів та власним матеріальним рівнем.

Етократична – диференціація за місцем у владно-державній ієрархії.

Соціально-професійна – за змістом і умовами праці.

Культурно-символічна – за відмінності до доступу соціально значущої інформації

Культурно-нормативна – відмінності престижу, способу життя ті норм поведінки.

Історичні типи

Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорід ним — залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має неоднакові форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що майже виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов’язана з індуїзмом і вченням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві європейському феодалізму. До найвищого стану належали аристократи й вельможі. До нижчого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства — головний об’єкт соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності.

Особливості стратифікації радянського суспільства (Джилас, Веселовський, Шкаратан, Заславська), розвинутих капіталістичних суспільств (Міллс, Гідденс, Еспін-Андерсен), пострадянського українського суспільства (Макєєв, Куценко, Коваліско).

В. Веселовский, известный польский социолог, в своей критике функциональной теории стратификации особое внимание обратил на механизм мотивации, побуждающей людей к профессиональной подготовке, являющейся условием высокого ранга позиции (по доходам, престижу и власти). Он считает, что теория Дэвиса и Мура прежде всего внеисторична. Она исходит из представления об устойчивости человеческой натуры и постоянства и универсальности существующих систем во всех человеческих общностях. Дэвис и Мур полагали, что образование и профессиональная квалификация являются ценностямисредствами, а доходы и престиж — ценностями-целями. Между тем образование и квалификация сами по себе в современных обществах являются ценностями-целями. Таким образом, делает вывод В. Веселовский, неравномерное распределение доходов и престижа не является само по себе «функциональной необходимостью» для общества.

Т. І. Заславська запропонувала кілька моделей стратифікації: 1) залежно від статусу і місця в процесі реформування суспільства; [12] 2) за місцем в економіці країни.

Соціальна мобільність та її форми.

поняття соціальної мобільності виявляється виключно важливою ха­рактеристикою суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з точки зору динамічності чи задубілості його соціальних струк­тур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т. д.

Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно зв'язано з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами. Інший можливий результат - витіснення найбільш здібних членів суспільства з процесу мобіль­ності або ж за межі даного суспільства як такого, що з неминучістю віддзерка­люється негативно і на долі самого суспільства. Від тієї чи іншої реакції сус­пільства на наслідки мобільності залежить можливість або неможливість подо­лання нестабільності, яку вона викликає. Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П.Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних Дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Відомо, що у станово-кастовому суспільстві соціальна мобільність майже повністю відсутня, наприклад, у феодальному суспільстві кріпосний селянин не міг вільно змінити свій статус. В суспільстві буржуазно-демократичному соціальна мобільність проявляється особливо яскраво, надаючи можливість людині переміщатися з однієї перетни чи страти в іншу. Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Механізми соціальної мобільності.

Бріджит Бергер та Поль Бергер, характеризуючи механізми со-ціальної мобільності, окреслюють п’ять основних механізмів ве-ртикальної мобільності1:

1.         Економічна активність, яка може проявлятися в надзусил-лях, у тяжкій праці, нелегальній трудовій діяльності тощо.

2.         Шлюбне партнерство на раціональних засадах.

3.         Підвищення освітнього рівня.

4.         Політичний. Зокрема проявляється у використанні політич-них механізмів тиску для вирішення життєво важливих проблем певних соціальних груп.

П. Сорокін, аналізуючи фактори соціальної мобільності, вживав поняття «ліфти», «канали», «східці», «отвори», «мембрани», тобто со-ціальні інститути, потрапляючи в сферу впливу яких індивід чи соціа-льна група мають суттєві можливості підвищення власного соціально-го статусу. Серед таких «ліфтів» П. Сорокін називав: армію, церкву, політичні, економічні та професійні організації, освіту, сім’ю.

Явище соціальної дискримінації.

Соціальна дискримінація жінок (від латинського слова - discriminatio -

розходження) означає обмеження або позбавлення прав по ознаці статі (або

гендерній ознаці) у всіх сферах життя суспільства: трудовій,

соціально-економічній, політичній, духовній, сімейно-побутовій.

Соціальна дискримінація веде до зниження соціального статусу жінки і є

однієї з форм насильства над її особистістю, і, отже, погрозою для її

безпеки. Уже тоді вчені і політики прикривали нерівноправне положення

жінки в суспільстві, її гноблення й експлуатацію суперечками про тім, чи

є жінка людиною чи має вона душу. Погляд на жінку, як на неповноцінну

істоту знайшов своє відображення у філософських працях древнього світу.

Почуття примітивно-грубої чоловічої переваги над жінкою Сократ виразив

наступними словами: "три речі можна вважати щастям: що ти не дика

тварина, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка".

Стратифікація за багатством, доходом, майновим станом; методи вимірювання та теоретичні пояснення соціально-економічних нерівностей.

Політична стратифікація: поняття, фактори утворення, загальна характеристика моделей політичної стратифікації за критерієм влади.

Влада:

1. Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.

2. Політичне панування, політичний устрій.

3. Керівні державні органи, уряд чи особи що мають урядові повноваження.

Політичного капіталу- рассматривается в совокупности как общественное признание заслуг субъекта политической деятельности, богатство взаимосвязей в социальном пространстве, наличие общественной поддержки и осознанной платформы в политической деятельности.

Політична участь - действия, посредством которых рядовые члены любой политической системы влияют или пытаются влиять на результаты ее деятельности

Під політичною відчудженістю розуміється процес і результат перетворення держави, що виникла в результаті людської діяльності, в дещо незалежне від суспільства, відчуджене суспільству та господсарююче над ним. Політична відчудженість має різні форми, до перетворення «відносної самостійності» держави в самостійність абсолютну.

Елита — это правящая группа общества, являющаяся верхней стратой политического класса.

Методы любой стратификации делят на объективные (в политической - это оценка наличия в руках индивида или группы власти, доступ к полит. ресурсам, возможность ими распоряжаться: руководить, принимать и реализовывать решения и т. д.) и субъективные (фактически то же самое, но с позиции (само)оценки индивида или группы, тот же метод оценки репутации по Уорнеру). Так же измеряют длину стратификации (расстояние между самым низки классом (слоем и т.д ) и самым высоким) и направленность стратификации (количество социальных позиций, которые остаются в наличии по мере продвижения индивида (групп) по лестнице стратификации). – ОТВЕТ КАТИ КИКОТЬ

ОТВЕТ ІІ вариант:

Кількістю осіб, на котрих поширюється вплив та ефективність) –и походу, этот ответ правилен

Громадянські нерівності: концепція та прояви в сучасних суспільствах.

Основні поняття та підходи до вивчення і пояснення расово-етнічної стратифікації.

падкованих фізичних характеристик.

етнічна група - це категорія людей, соціальна відмінність яких є результатом культурної спадщини, яку вони поділяють.

Соціологи визначають групу меншини як таку групу людей, чий фізичний вигляд або культуральна практика відрізняє їх від домінуючої групи та робить їх такими, що зазнають нерівного поводження.

Расовая (этническая) дискриминация

Расовая (этническая) дискриминация - "...любое различие, исключение, ограничение или предпочтение, основанное на признаках расы, цвета кожи, родового, национального или этнического происхождения, имеющие целью или следствием уничтожение или умаление признания, использования или осуществления на равных началах прав человека и основных свобод в политической, экономической, социальной и культурной или любых других областях общественной жизни"

Р. и р. д. включают расистскую идеологию, установки, основанные на расовых предрассудках, дискриминационное поведение, структурную организацию и институционализированную практику, приводящие к расовому неравенству, а также идею о том, что подобные отношения между группами оправданы с моральной и научной точек зрения; проявляются в дискриминационных законодательстве и практике. Расизм - теория, приписывающая превосходство или неполноценность отдельным расовым либо этническим группам, обосновывающая право одних людей господствовать над другими или отвергать их. Осуществление расистских теорий на практике выражается в политике расовой дискриминации, т.е. любом различии (исключении, ограничении или предпочтении), основанном на признаках расы, цвета кожи, родового, национального или этнического происхождения, нарушающем права человека и основные свободы в политической, экономической, социальной, культурной и других областях общественной жизни.Иными словами, это политическая концепция, согласно которой человеческие расы не равны между собой, то есть различаются по некоторым существенным признакам, которые могут быть объективно оценены в категориях «лучше — хуже».

Апартеї́д — офіційна політика расової дискримінації, сеґрегації та гноблення, яку впродовж 1948-1991 рр. проводили правлячі кола Південно-Африканської Республіки проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії.

В основу цієї політики було покладено ідею про відособлений розвиток європейського і неєвропейського населення Південної Африки. Внаслідок застосування норм апартеїду більшість населення ПАР була зведена до безправного стану. Кольорове населення (бантові, індіанці, метиси) не мало таких же цивільних прав, як білі (наприклад, 23 млн негрів не мали права голосу на виборах у парламент).

Режим апартеїду дискредитував уряд ПАР перед світовою громадою. В 1976 р. набрала чинності Міжнародна конвенція ООН про припинення злочинів апартеїду і покарання за нього. Ліквідація системи апартеїду почалася після приходу до влади в ПАР уряду Фредеріка де Клерка (1989). У 1991 р. президент ПАР Ф. де Клерк скасував дію основних елементів законів про апартеїд.

Прояви та концептуальні пояснення культурних нерівностей.

Культурная стратификация – это наличие в совр. культуре разных групп, отличающихся ценностными ориентаииями, мировоззренческими позициями, направленностью деятельности в разных областях культурной практики. Если стратификация социальная в качестве критериев выделения слоев использует такие признаки, как разделение труда, объем материальных благ, объем властных полномочий, то при выделении культурных слоев важны мотивы деятельности, нравств. ориентиры людей, характер и направленность их информационных и познават. потребностей, отношение к нац. традициям.

Связующим звеном между социальной и культурной стратификацией выступает такое важнейшее качество стратификационного деления, как престиж, авторитет. Именно поддержка со стороны разных групп населения тех или иных ценностно-мотивационных аспектов труда, разл. полит, позиций, нравств. императивов позволяет говорить о наличии в разных сферах социальной деятельности слоев с разными культурными признаками.

Выделение культурных слоев может осуществляться по разным мировоззренч. основаниям. (например, образование субкультур, например интеллигенция формируется, придерживаясь одних мировоззренческих взглядов, на основе профессиональных признаков, образу жезни, образованию и т.п.)

Сейчас в вопросах социокультурной стратификации наблюдается

ситуация существования двух альтернативных подходов, из которых один (более привычный для

социологов, работавших в рамках марксисткой социологической традиции) рассматривает акторов

как элементы социальной системы, детерминирующей их действия через место в системе в целом, а

другой воспринимает их как "рациональных акторов", задействующих свои многочисленные

ресурсы и сознательно преследующих определённые цели.

круг проблем культ.страт. можно выразить в трёх

пунктах:

а) культура индивидуализирует социальное пространство, делает каждую его точку

уникальной (об этом пишет З. Бауман), детерминирует рационально действующих акторов,

самостоятельно конструирующих шансы и выбирающих способы их достижения;

б) различие в доступе к знанию, новациям, технологиям познания, культурным практикам и

соответствующим институтам по-разному оформляет социальные возможности, ролевые

репертуары и стратегии акторов;

в) посредством культуры акторы индивидуально интерпретируют социальные институты и

отношения, видят мир сквозь разные схемы восприятия, и, значит, по-разному формируют схемы

оценивания и действования, приспособления к социальности.

Г) к этому ещё приплетите економическое неравенство, образовательное, короче все типы неравенства которые могу повлиять на это)

Щодо сучасних суспільств принципово важливим є розрізнення 2 видів нерівності:

1. нерівність позицій ( зайнятості), що характеризуються нерівними винагородами, різним доступом до основних соціальних ресурсів, як дохід, престиж та влада.

2. Нерівність доступу до соціально-класових позицій.

1. Саме доступність освіти для всіх здібних і мотивованих вважається певною мірою засобом втілення принципу рівності можливостей, меритократичності сучасного демократичного суспільста.Як соціологічні, так і економічні теорії освіти визнають, що справедливість доступу до освіти виражається у мінімізації залежності освітніх можливостей від соціального походження та в максимізації залежності від їх здібностей та зусиль індивіда. У протилежному разі освіта посилює і закріплює наявну соціальну нерівність.

ДОСТУПНОСТЬ к образованию является основным направленим к изчению соціального неравенства, так как является одной из наиболее актуальних проблем.

Изучали: Коллінз, Бурдье, Боулз та Гінтіс,Домански,начаєв.

Основні поняття та підходи до вивчення і пояснення гендерних, вікових нерівностей та нерівностей за станом здоров'я.

Гендерна нерівність є одним з проявів соціально-економічної диференціації населення, що зумовлює різні можливості самореалізації жінок та чоловіків у суспільстві. Гендер — це категорія, яка відображає соціальну стать, соціально обумовлену конструкцію, що ґрунтується на біологічних відмінностях між чоловіками й жінками. Вона відображає відмінності у соціальних ролях, поведінці, ментальних характеристиках між чоловіками та жінками. Це певний соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності — освіті, професійній діяльності, доступі до влади та економічних ресурсів, сімейній ролі тощо.

В социальном пространстве природной синусоиде более или менее соответствует синусоида социализации. Детство и юность - это период ученичества, освоения норм и ценностей данного общества, в период социальной зрелости эти нормы и ценности усвоены максимально полно в соответствии с индивидуальными возможностями индивида, в фазе старения происходит отставание индивида от процесса изменения социальных структур: они меняются гораздо быстрее, чем стареющий индивид способен к ним приспосабливаться.

Бюрократическая организация в веберовском смысле слова (как наиболее рациональная форма современной организации) структурируется на основе учета отнюдь  не индивидуальных способностей. Она создает обезличенные, анонимные статусные позиции, исходя из господствующих в данном обществе стереотипов и социальных ожиданий. Это сконструированные социально-возрастные группы, состоящие не из реальных индивидов, а из пустых статусных позиций: совокупности прав, обязанностей, ценностей, социальных ожиданий. Допуск в эту группу реальных индивидов ограничен определенными возрастными параметрами. Нормируется как нижняя граница допуска, так и верхняя. Это касается статусных позиций в сфере материального и духовного производства. Так, часто в инструкциях, законах оговаривается минимальный и максимальный возраст для претендентов на занятие вакантных рабочих мест.

Социально-возрастная группа престарелых характеризуется набором возрастных параметров, привязываемых прежде всего к праву выхода на пенсию, и сменой источника дохода: на смену зарплате приходит пенсия, что влечет за собой падение жизненного уровня.

Поколение - это возрастная группа, социализация которой прошла в относительно общих конкретно-исторических условиях. Возрастная группа внеисторична. Поколение же - это синтез истории и природных детерминант.

социально-возрастные процессы и социально-возрастная структура общества, описываемые в таких терминах, как «возрастная стратификация», «возрастное разделение труда», «возрастные слои», «возрастные группы», «поколение», «когортные различия» В основі диференціації можуть лежати і розходження, що залежать від генетичних факторів і не піддані соціальній зміні — колір шкіри, фізичні якості чи риси обличчя. Вони стають підставою для стратифікації, якщо визнаються соціально значимими. Утіленням такого роду соціально закріпленої диференціації є поділ суспільства на основі расових ознак

Радаєв/Шкаратан:

качестве первого типа выделяется ФИЗИКО-ГЕНЕТИЧЕСКАЯ стра­тификационная система, в основе которой лежит дифференциация со­циальных групп по "естественным", социально-демографическим приз­накам. Здесь отношение к человеку или группе определяется их по­лом, возрастом и наличием определенных физических качеств - силы, красоты, ловкости. Соответственно, более слабые, обладающие физи­ческими недостатками считаются здесь ущербными и занимают прини­женное общественное положение. Неравенство утверждается в данном случае существованием угрозы физического насилия или путем его фактического применения, а затем закрепляется в обычаях и ритуа­лах. Эта "естественная" стратификационная система господствовала в первобытно-общинных обществах, но продолжает воспроизводиться и по сей день. С особой силой она проявляется в сообществах, борю­щихся за физическое выживание или расширение своего жизненного пространства. Наибольшим престижем здесь обладают те, кто спосо­бен осуществлять насилие над природой и людьми или противостоять такому же насилию - здоровый молодой мужчина - кормилец в кресть­янской общине, пробивающейся плодами примитивного ручного труда; мужественный воин Спартанского государства; истинный ариец нацио­нал-социалистического воинства, способный к производству здорово­го потомства. Система, ранжирующая людей по способности к физи­ческому насилию, во многом - продукт милитаризма древних и совре­менных обществ. В настоящее время, лишенная былого значения, она все же поддерживается военной, спортивной и сексуально-эротичес­кой пропагандой.

Концепції класової стратифікації суспільства.

Класові системи багато в чому відрізняються від рабовласницьких, станових і кастових.Розглянемо докладніше чотири їх основні особливості.

1. На відміну від інших типів страт, класи не залежать від законодавчих або релігійних установок. Класова приналежність не пов'язана з вродженим статусом, чим би він не визначався - законом чи звичаєм. Класові системи набагато більш рухливі порівняно з іншими стратифікаційних системами, межі між класами ніколи не бувають ясно окреслені.Формальних обмежень на шлюби між людьми з різних класів не існує.

2. Класова приналежність досягається індивідом, хоча б частково, а не просто "дається" при народженні, як в інших системах стратифікації. Соціальна (199) мобільність - рух нагору і вниз у рамках класової структури - поширена тут набагато ширше, ніж в інших системах (в кастової, наприклад, індивідуальний перехід з однієї касти в іншу взагалі неможливий).

3. Класи пов'язані з відмінностями в економічному становищі груп людей, з нерівністю відносно володіння матеріальними ресурсами та контролю над ними, тоді як в інших системах стратифікації першорядну роль відіграють неекономічні фактори (наприклад, релігія в індійській кастової системі).

4. В інших типах стратифікаційних систем нерівність виявляється в першу чергу в особистих взаєминах людей, у відмінності прав і обов'язків - кріпака і пана, раба і його власника, представника нижчої і вищої касти. Класова ж система, навпаки, проявляється в основному у великомасштабних відносинах безстороннього характеру. Приміром, дуже важливою основою для класового розподілу служать відмінності в умовах праці та оплати, які стосуються людей будь-якої категорії і, у свою чергу, залежать від ситуації в економіці в цілому.

Зміни в системі стратифікації та мобільності за умов ринкових перетворень. Глобальні тенденції змін соціальних нерівностей.

Напрям: "Методологія та методи соціологічних досліджень"

Методологія соціологічного дослідження. Надійність соціологічної інформації.

Гносеологічний статус соціологічного дослідження. Типи соціологічних досліджень.

Соціологічне дослідження проводиться за послідовними, логічними і змістовними етапами. Специфіка кожного з етапів соціологічного дослідження визначається конкретним типом соціологічного дослідження. Типи соціологічних досліджень виділяють залежно від узятих за основу критеріїв. Найголовнішими з цих критеріїв є :

• мета дослідження;

• глибина потрібного аналізу;

• метод збирання первинної соціологічної інформації;

• об’єкт дослідження;

• терміни проведення;

• відносини між замовником і виконавцем;

• сфера соціальної дійсності, яку вивчають.

Отже, за метою виокремлюють:

Фундаментальні дослідження – спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку і пов’язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства. Фундаментальним соціологічне дослідження є тоді, коли робляться висновки щодо універсальних соціальних зв’язків та відношень незалежно від емпіричного поля дослідження. Ведеться пошук нових закономірностей, внутрішніх казуальних зв’язків. Ці дослідження орієнтовані на прогнозування розвитку дійсності і їх результати мають звичайно характер абстрактно-теоретичних побудов і висновків, що фіксують ті чи інші тенденці і закономірності.

Прикладні дослідження – націлені на вивчення конкретних об’єктів, вирішення певних соціальних проблем. Соціологічне дослідження кваліфікується як прикладне, коли воно забезпечує результати придатні для безпосереднього практичного використання. Ці дослідження часто проводяться не з науковою метою, а в міру практичної потреби, і результати їх за формою та змістом мають відповідати вимогам замовника.

За глибиною аналізу виділяють:

Пошукові (розвідувальні) дослідження – за своїми параметрами є найпростішими, вирішують прості за змістом завдання. Застосовують їх тоді, коли проблема, об’єкт або предмет дослідження належить до маловивчених або взагалі не вивчених. Охоплюють невеликі сукупності, мають спрощену програму та інструментарій. Найчастіше використовують як попередній етап більш глибокого масштабного дослідження, орієнтуючи їх на збирання інформації щодо об’єкта та предмета дослідження, уточнення гіпотез, тощо.

Описові дослідження – покликані створити відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси. Проводять відповідно до повної програми соціологічного дослідження, застосовуючи чіткий, детально опрацьований інструментарій, здебільшого тоді, коли об’єктом аналізу є відносно велика спільнота людей, з певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками. За структурою, набором процедур є значно складнішими від пошукових досліджень.

Аналітичні дослідження – полягають не тільки в описуванні соціальних явищь та їх компонентів, а й у встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що забезпечують їх. Підготовка аналітичного соціологічного дослідження потребує значних зусиль, професійної майстерності дослідника, тобто аналатичних здібностей, вміння інтерпретувати та аналізувати складну соціологічну інформацію, робити виважені висновки.

За методом, застосовуваним у соціологічному дослідженні виокремлюють:

Опитування, наприклад опитування громадської думки – це збір інформації про сукупну думку певної групи людей з певної проблематики. Уперше такі опитування започаткувала німецька дослідниця Е. Ноель, яка створила один із перших у світі центрів вивчення суспільної думки. Для опитування громадської думки не обов'язкова програма дослідження, не є необхідною також і вибірка. Важливою вимогою простого опитування громадської думки є повне формулювання запитання так, як воно звучало в анкеті для респондентів. У разі вибіркового дослідження необхідним є визначення генеральної сукупності й обсягу вибіркової сукупності, а також дати проведення опитування та назви організації, що його проводила;

Аналіз документів – є досить поширеним у практиці проведення соціологічного дослідження. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи – державні та урядові акти, статистичні збірники і матеріали переписів, відомчу документіцію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи населення і т.д. Їх аналіз допомагає досліднику сформулювати проблему, об’єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження, порівняти отримані під час дослідження емпіричні данні з показниками інших соціологічних досліджень; отримати інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз; скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробита прогнози щодо їх подальшого розвитку; вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення загалом та окремих його прошарків. Серед методів аналізу документів виділяють:

• неформальний (традиційний);

• формальний або контент аналіз.

Соціологічне спостереження – метод збору соціологічної інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються в соціальній реальності. Застосовують ефективно у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах. Виділяють:

• структуроване спостереження;

• неструктуроване спостереження;

• польове спостереження;

• лабораторне спостереження;

• включене спостереження;

• не включене спостереження;

• систематизоване спостереження;

• не систематизоване спостереження;

• монографічне спостереження;

• пошукове спостереження;

• самоспостереження.

Соціологічний експеримент – це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об’єкту внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників. Етапи соціологічного експерименту:

- збирання емпіричних даних;

- визначення вихідного стану досліджуваного об’єкту;

- виявлення тенденцій його розвитку;

- розробка теоретичних концепцій та умов експериментування;

- створення експериментальної ситуації;

- визначення та аналіз підсумків експерименту;

- запровадження висновків експерименту в життя.

Різновиди експерименту:

За умовами проведення:

- польові – коли соціальний об’єкт перебуває у природних умовах свого функціонування;

- лабораторні – коли експериментальна ситуація і сам об’єкт формуються штучно.

За специфікою завдання:

- науково – дослідні – в ході яких перевіряється гіпотеза, яка містить елементи наукового знання;

- практичні – які мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах;

За специфікою зведення гіпотези:

- паралельні – у яких існують як експериментальна так і контрольна група, і доведення висунутих гіпотез здійснюється на основі порівняння стану двох об’єктів (експериментального і контрольного) в один і той же час;

- послідовні – у яких контрольна група як самостійно існуючий, розташований поруч з експериментальною групою об’єкт відсутня.

Соціологічний експеримент проводиться за тією ж схемою, лише в більших масштабах (наприклад на рівні країни).

За затратами часу виділяють соціологічні дослідження:

Довгострокові – терміни проведення від 3 років і більше;

Середньострокові – терміни проведення від 6 місяців до 3 років;

Короткострокові – терміни проведення від 2 до 6 місяців;

Експрес-дослідження – терміни проведення від 1-2 тижнів до 1-2 місяців.

Зважаючи на тип відносин між замовником і виконавцем, соціологічні дослідження бувають:

Держбюджетні дослідження – виконують на замовлення державних установ, оплачуються ними.

Госпрозрахункові дослідження – на замовлення окремих підприємств, організацій, фірм, які оплачують їх виконання.

Залежно від способу дослідження об’єкта (у статиці чи динаміці):

Разове дослідження – інформує про стан об’єкта, його кількісні, якісні характеристики на момент дослідження, відображає «моментальний зріз» соціального явища.

Повторне дослідження – проводять через певні проміжки часу, отримуються данні, що відтворюють зміни об’єкта, їх напрямки та тенденції. Ці дослідження проводять кілька разів протягом певного часу на підставі єдиної програми та інструментарію. Серед повторних досліджень виділяють:

▪ панельні (досліджують зміни одного й того самого об’єкта упродовж певного часу, при цьому обов’язковим є забезпечення однокової вибірки);

▪ трендові (досліджують зміни протягом певного часу на тому самому об’єкті без дотримання вибірки);

▪ історичні тренди (різновид повторюваного дослідження, предметом якого є одна і та ж група через певні проміжки часу. Наприклад, досліджується вікова група 20-річних, потім ця ж група - через 10 років, згодом - ще через 10 років).

▪ когортні (досліджують специфічні соціальні сукупності - когорти, впродовж певного часу);

▪ лонгітюдне дослідження (від англ. long - тривалість — вид повторювального дослідження, коли відбувається тривале спостереження за об'єктом).

Щодо об’єкта пізнання дійсності виокремлюють:

Соціологічні дослідження у сфері управління;

Соціологічні дослідження у сфері промисловості;

Соціологічні дослідження у сфері сільського господарства;

Соціологічні дослідження у сфері науки;

Соціологічні дослідження у сфері освіти;

Соціологічні дослідження у сфері політики;

Соціологічні дослідження у сфері культури;

Соціологічні дослідження у сфері охорони здоров’я, тощо.

За системою вибору одиниць об’єкта соціологічного дослідження поділяються:

Монографічні дослідження – спрямовані на вивчення певного соціального явища або процесу на одному об’єкті, який виступає представником цілого класу подібних об’єктів.

Суцільні дослідження – обстежують усі, без винятку, одиниці об’єкта. Оскільки вони потребують багато час, значних людських і матеріальних ресурсів, їх проводять рідко.

Вибіркові дослідження – використовують з метою прискорення і скорочення витрат. Вони обстежують не всі одиниці, що є об’єктом а лише їх частину. Мета вибіркового дослідження – на підставі певної кількості обстежених одиниці об’єкта (кількість і характеристику визначають за допомогою спеціальних правил, різних математичних прийомів) скласти висновки щодо досліджуваного явища як цілого.

Хотілося б зазначити ще декілька видів соціологічних досліджень що займають своєрідне місце в класифікації:

Пілотажні (зондувальні, розвідувальні) дослідження – пробне соціологічне дослідження, що має на меті перевірити характеристики обраного інструментарію (анкет, опитувальних листків, протоколів спостереження, процедур, аналізу документів, тощо), так би мовити "обкатка інструментарію", тобто дають змогу оцінити якість інструментарію, а також внести необхідні корективи до нього. На невеликому масиві (20-100 чоловік) випробуються всі елементи дослідження. Після аналізу результатів доопрацьовується анкета, питання в ній, уточнюються гіпотези, при потребі формулюються нові. Пілотажне дослідження застосовується також у випадках, коли відсутні знання про певний предмет або проблема недостатньо вивчена. Наслідки цих досліджень, зафіксовані у робочих документах, впливають на поліпшення методик, інструкцій щодо відбору та організації збирання вихідних даних.

Польове дослідження – це соціологічне дослідження, що має на меті вивчити соціальні об'єкти методом безпосереднього спостереження за ними в реальних природних умовах. Термін "польове дослідження" уперше ввели в науковий обіг антропологи й етнографи Чиказької школи, він є антонімом терміну "лабораторне дослідження". Вдаючись до таких досліджень, соціолог безпосередньо перебуває в центрі подій і має змогу вивчати об'єкт у реальних життєвих умовах, отримуючи достовірну інформацію.

Соціальний моніторинг – це комплексне, інтегральне дослідження, що становить цілісну систему, яка дає можливість фіксувати, зберігати та здійснювати первинний аналіз даних за динамікою соціальних процесів у районі, регіоні, країні. За допомогою таких досліджень можна вивчити об'єкт у русі, аналізувати зміни, їхню динаміку.

Маркетингові дослідження – це наукові дослідження, спрямовані на збір, оцінку й аналіз інформації про потреби, пріоритети, мотивації, реальну поведінку учасників на ринку товарів і послуг з метою просування останніх та прийняття управлінських рішень.

Таким чином, соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Исходным пунктом всякого исследования является проблемная ситуация. При этом можно выделить две стороны проблемы: гносеологическую и предметную.

В гносеологическом смысле (т. е. с точки зрения познавательного процесса) проблемная ситуация — это "знание о незнании, несоответствие или противоречие между знанием о потребностях, людей и каких-то результативных практических или теоретических действиях и незнанием путей, средств, методов, способов, приемов реализации этих необходимых действий" [144. С. 25].

Предметная сторона проблемы социологического исследования — это явления и процессы, вызывающие беспокойство, например, ситуация непонятна, не поддается убедительному объяснению, имеет место социальная дезорганизация, конфликт интересов социальных групп, общностей институтов. С одной стороны, последние угрожают стабильности, но одновременно являются глав­ным фактором социальных изменений и потому особенно заслуживают внимания.

Предметная и гносеологическая стороны социальной проблемы тесно взаимосвязаны. В простейшем случае — это недостаточная осведомленность о реальной социальной ситуации, вследствие чего невозможно использовать уже имеющееся знание для уяснения и возможного регулирования социальных процессов. В других случаях—это обнаружение таких процессов и явлений, природа которых теоретически необъяснима, а следовательно, нет и соответствующих алгоритмов для их описания, прогнозирования и воздействия на них со стороны общества. Социальная проблема может и вовсе не осознаваться как общественная потребность, так как провоцирующие ее условия и поведение людей не достигли того уровня, на котором она становится очевидной. Наконец, будучи осознаваемой, она не обязательно становится предметом анализа и целенаправленных действий, так как для этого нужны активная заинтересованность и готовность к практическим преобразованиям каких-то общественных сил, организаций, движений... Именно такая готовность и заинтересованность образуют основу "социального запроса" в исследовании.

Евристичність соціологічного знання.

Сучасна структура соціологічного знання постала внаслідок якісних змін у самому змісті цього знання, методах його отримання і характері соціальних запитів, що стимулювали його розвиток. Наслідком розвитку теоретичної соціології (загально-соціологічної теорії та спеціальних соціологічних теорій або теорій середнього рівня) були зміни в структурі соціологічного знання. У зв'язку з відновленням і розбудовою його теоретичних поверхів, відродженням "великої теорії" постало питання про змістовну єдність і цілісність соціології як науки, несуперечливість окремих структурних елементів соціологічного знання. Тому склався загальноприйнятий структурний поділ соціології на три рівні: 1 - загально-соціологічної теорії; 2 — спеціальної (галузевої) соціологічної теорії: 3 — емпіричної соціології або рівня конкретного соціологічного дослідження. Вирізняється також макросоціологія та мікросоціологія. У методичних посібниках також пропонується для розгляду теоретична та емпірична соціологія. З іншого боку, соціологія як наукова дисципліна виникла відносно недавно, тому в ній немає ще таких універсальних тверджень і водночас обґрунтованих фактами стабільних теорій. Між тим, це не означає, що в ній такі узагальнення неможливі в принципі. Можна навести лише деякі соціологічні теорії, такі як: структурний функціоналізм (Т.Парсонс, Р.Мертон); теорія соціальної дії (М.Вебер); теорія соціального конфлікту (К.Маркс, Р.Дарендорф); теорія соціальних систем (Т.Адорно); символічний інтеракціонізм (Г.Блумер, Д.Мід, А.Роуз); інтегральна система соціології (П. Сорокін); феноменологічна соціологія (А.Шюц, П.Беркер, Т. Лукман); етнометодологія (Г.Гарфінкель, Д.Дуглас); теорія соціального обміну (Д.Хоманс, П.Блау); теорія структурації (Е.Гідденс) тощо.

Загалом, соціологічна теорія — це система логічно взаємозв'язаних понять та принципів, за допомогою яких інтерпретується сутність (структура та генезис) соціальної реальності та здійснюється аналіз їх взаємодії. Варто зазначити, що соціологічна теорія, відображаючи реальні соціальні об'єкти і процеси, репрезентує ідеальне знання у вигляді варіативної моделі. З іншого боку, соціологічна теорія — це відображення соціальних об'єктів, законів, закономірностей та тенденцій їх розвитку і функціонування. Соціологічна теорія абстрактно відображає дійсність, але в контексті системності, цілісності та всезагальності.

Водночас соціологічна теорія — це складна система знань, понять та моделей соціальної реальності. До основних функцій соціологічної теорії можна віднести: теоретико-пізнавальну, інформаційну, прикладну, пояснювальну, прогностичну, евристичну, соціально-технологічну тощо.

Між тим, об'єктом соціологічного дослідження може виступати частина соціальної реальності, що містить у собі проблемну ситуацію та яка є специфічним носієм характеристик та ознак інших підсистем суспільства.

Предмет дослідження репрезентує найбільш значущі ознаки, якості й особливості об'єкта наукового аналізу.

Зазначимо, в емпіричній соціології нагромаджений достатній досвід використання широкого арсеналу методів збору, аналізу та інтерпретації первинної інформації, багато з яких удосконалюється і модернізується. Поряд з методами масових опитувань розвиваються такі перспективні напрямки, як контент-аналіз документів щодо діяльності засобів масової комунікації, набувають поширення експертні опитування та інтерактивні телефонні інтерв'ю; соціологи не забувають традиційних методів спостереження та експерименту, розширюється практика впровадження біографічного методу, інтроспекції та фокусованого групового інтерв'ю, удосконалюється методика використання математичних, екстраполярних моделей аналізу емпіричної інформації, використовується факторний, кореляційний та кластерний аналіз соціальної інформації [ 1 ].

Оскільки очевидним фактом стало, з одного боку, виділення теоретичної соціології в окрему, відносно самостійну галузь соціологічного знання, з іншого — здійснюються подальші фрагментації і спеціалізації напрямів соціологічних досліджень, то питання про взаємозв'язок між теоретичним і емпіричним рівнями в соціології набуває особливої гостроти [12, с. 15].

Сьогодення характеризується збагаченням та взаємопроникненням різних рівнів, підходів та напрямів соціологічних досліджень, тому інтерес до соціології як соціально-гуманітарної науки зростає в різних галузях соціальної теорії та практики.

Методологічна обґрунтованість наукового соціологічного дослідження.

Методологія наукового дослідження – це також система принципів наукового дослідження. Іще терміном методологія прийнято позначати сукупність дослідницьких процедур, техніки та методів, включаючи прийоми збору й обробки даних.Методологія виконує такі функції: визначає способи здобуття наукових знань, направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;забезпечує всебічність отримання інформації щодо про­цесу чи явища, що вивчається; допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки; забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці; створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент науково­го пізнання.

Основна проблема методології – питання про співвідношення теорії та емпіричних даних, між різними рівнями наукового узагальнення.

Отже, Поняття методологія має різні аспекти. Загальна соціологічна методологія, функцію якої виконує соціологічна теорія, дає вказівки відносно принципових основ розробки окремих соціологічних теорій у співвідношенні з їх фактуальним базисом. Окремі соціологічні теорії, в свою чергу, містять методологічні функції, виступаючи в якості прикладної логіки дослідження певної предметної області.

Методологічне знання виступає в формі як передумов і норм, в яких фіксується зміст і послідовність визначених видів діяльності (нормативна методологія), так і описів фактично виконаної діяльності (дескриптивна методологія). В обох випадках основною функцією цього знання є внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення якогось об’єкту. В сучасній літературі під методологією розуміють перш за все методологію наукового пізнання, тобто вчення про принципи побудови, форми і способи наукового-пізнавальної діяльності. Методологія науки – це дисципліна, що вивчає і технічні і “процедурні” питання організації дослідження, і більш загальні питання обґрунтованості методів, що використовуються, достовірності спостережень, критеріїв підтвердження або спростування наукових теорій.

Методологія - вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності - має чотирирівневу структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію, конкретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

3гідно з цим сформувалися відповідні методологічні принципи, які забезпечують системну спрямованість наукового дослідження і практичного пізнання об’єкта: принцип цілісності, за яким досліджуваний об’єкт виступає як щось розчленоване на окремі частини, органічно інтегровані в єдине ціле; принцип примату цілого над складовими частинами, який означає, що функції окремих компонентів і підсистем підпорядковані функції системи в цілому її меті; принцип ієрархічності, який постулює підпорядкованість компонентів і підсистем системі в цілому, а також супідрядність систем нижчого рівня системам більш високого рівня, внаслідок чого предметна галузь теорії набуває ознак ієрархічної метасистеми; принцип структурності, який означає спосіб закономірного зв'язку між виділеними частинами цілого, що забезпечує єдність системи, зумовлює особливості її внутрішньої будови; принцип самоорганізації означає, що динамічна система іманентно здатна самостійно підтримувати, відтворювати або удосконалювати рівень своєї організації при зміні внутрішніх чи зовнішніх умов її існування та функціонування задля підвищення стійкості, збереження цілісності, забезпечення ефективних дій чи розвитку; принцип взаємозв'язку із зовнішнім середовищем, за яким жодна із систем не може бути самодостатньою, вона має динамічно змінюватись і вдосконалюватись адекватно до змін зовнішнього середовища.

Перший принцип вимагає виявлення стійкості й інваріантності в різноманітних зв’язках і змінах. (приклад з Ядова про «ядро» і «периферію» мотиваційної структури (при дослідженні структури мотивів трудової діяльності) – В даному випадку цей принцип передбачає такий порядок дій, за якого в дослідженні повинні бути передбачені процедури, що дозволяють розглянути загальну структуру мотивів праці в багатоманітності її проявів). *розгляд явища у всій багатоманітності його проявів*

Другий методологічний принцип – процесуальний підхід. Для його реалізації потрібні повторні дослідження, проведені через деякий час. Це дозволить виявити зміни ситуації, тенденції. Дозволить реалізувати загально методологічну вимогу до розгляду явищ і процесів у всій багатоманітності їх зв’язків і динаміці, виявляючи таким чином їх стійкі та мінливі властивості.

Поняття обґрунтованості соціологічного дослідження як виду соціально-наукового пізнання.

Соціологічне дослідження є досить складною справою, потребує серйозної і тривалої підготовки. Надійність і цінність отриманої інформації безпосередньо залежить від оволодіння правилами, технологією його підготовки і проведення.

Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланка інтерв'ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

Упорядкування та обробка зібраної інформації.

Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. Їх виділяють залежно від узятих за основу критеріїв. Найважливішими з них є мета дослідження, глибина потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об'єкт дослідження, терміни проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку вивчають.

Завжди, коли виникає проблема надійності інформації, постає проблема її обґрунтування, тобто аналізу тих критеріїв, які є аргументами для доведення міри відповідності інформації об’єкту. Інформація вважається обґрунтованою, якщо вона повністю задовольняє потреби дослідника і може стати базою для подальших висновків. Обґрунтованість інформації забезпечується обґрунтованістю метода дослідження, яка в свою чергу досягається певними прийомами, направленими на оптимізацію інструмента. Обґрунтований інструмент забезпечує необхідну інформацію, виключає можливість її підміни, вимірю саме те, що потрібно. Пряма обґрунтованість перевірена емпірично, непряма – це обґрунтованість за допомогою певної процедури, наприклад – шляхом вирахування коефіцієнта кореляції даних, отриманих за допомогою інструмента. Якщо один інструмент вимірює ту саму змінну, що й інший, то доказом його обґрунтованості буде висока кореляція між отриманими даними. Обґрунтованість інструменту можна перевірити шляхом експертних оцінок (дані отримані за допомогою інструмента мають корелювати з оцінками експертів). Також обґрунтованість можна перевірити шляхом судейського посередництва. Суддів набирають з респондентів у відповідності до принципів репрезентативного відбору. Окремі пункти інструменту оцінюються з точки зору їх необхідності, здатності фіксувати інформацію тощо.

Обоснованность информации обеспечивается обосно­ванностью метода конкретно-социологического исследо­вания. Обоснование метода достигается с помощью определенных технических приемов, направленных на оптимизацию того или иного инструмента. Инстру­мент должен соответствовать цели исследования. Его функционально-качественные характеристики следует рассматривать с двух сторон. С формально-технической стороны он обязан выполнять инструментально-качественную функцию, т. е. быть технически пригодным из­мерительным инструментом. С содержательной стороны он должен соответствовать поставленным перед ним тре­бованиям, т. е. измерять то, что запрограммировано.

Обоснованный инструмент, собственно, тот. который обеспечивает необходимую информацию, исключает воз­можность ее подмены, измеряет сменно то, что является искомым. Такой инструмент — устойчив во времени, т. е. пригоден для использования на протяжении всего исследования, которое может длиться как угодно долго. В связи с этим он должен быть гибким, т. е. допускать возможность внесения определенных корректив, возни­кающих в процессе исследования под влиянием измене­ний и непредвиденных ситуаций, но которые, однако, не могли бы изменить главных его показателей.

Инструмент также должен быть устойчив в простран­стве, быть пригодным для использования на всех типичных полигонах совокупности, а поэтому он подле­жит стандартизации. Стандартизация инструмента поз­воляет также избежать «возмущения» информации, ко­торое возникает в силу индивидуальных черт и разной квалификации исследователей (интервьюера, наблюда­теля). Обоснованность инструмента может быть прямой (непосредственной) и непрямой (косвенной). Если ин­формация, полученная с помощью данного инструмента, является эмпирически очевидной, проверяется непосред­ственно, то она, конечно, обоснована. Такой инструмент .также непосредственно обоснован, надежен. Непрямая обоснованность — это обоснованность с помощью опре­деленной процедуры, например, путем вычисления коэф­фициента корреляции данных, получаемых с его по­мощью.

Если один инструмент измеряет ту же переменную, что и другой, доказательством его обоснованности явля­ется высокий коэффициент корреляции данных. Если же инструмент измеряет переменную, теоретически отлич­ную от надежно измеренной ранее этим или каким-либо иным инструментом, на его обоснованность указывает низкий коэффициент корреляции данных. Обоснованная информация может быть, таким образом, и сходной, и отличной.

Структура соціологічного знання, методологічне значення взаємозв’язку рівнів соціологічного знання.

Сучасна соціологія - це складноструктурована галузь наукового знання. Є різні підходи до трактування структури соціології. Найбільш відомим вважається підхід до визначення структури соціології, започаткований Р. Мертоном, - сучасним американським соціологом. За його концепцією, соціологія має трирівневу структуру.

Перший рівень-загальна соціологія, чи загальна соціологічна теорія. Вона подає абстрактно-узагальнений аналіз власне суспільства, досліджує соціально-типові процеси, виявляє загальні закони функціонування суспільства та його певних частин, визначає концептуальні засади соціології. У межах загальної соціології формулюються й обґрунтовуються концепції соціальної дії, соціальної взаємодії, соціального обміну, структурного функціоналізму, конфліктології, соціальної стратифікації тощо. Другий рівень - соціологія конкретного суспільства, що складається з двох порівняно самостійних теоретичних підсистем:

• спеціальних соціологічних теорій, що вивчають соціальні зв'язки між суспільством загалом і певною сферою суспільного життя, тобто власне соціальну сферу, а також відтворення людиною певних груп, спільнот (наприклад, соціологія особистості, тендерна соціологія, соціологія міста, соціологія села, соціологія соціальних відхилень, соціологія адаптацій, соціологія бідності тощо);

• галузевих соціологій, котрі вивчають соціальні аспекти різних видів людської діяльності (наприклад, соціологія бізнесу, соціологія праці, соціологія освіти, соціологія релігії, соціологія політики тощо).

Спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціології мають більш вузьку зону вжитку порівняно із загальною соціологією, тому їх інколи називають "малі соціології".

Третій рівень -рівень конкретних соціологічних (емпіричних) досліджень, які проводяться за допомогою спеціальних процедур і дослідницьких методик із метою отримання нового знання про соціальну реальність.

Досить поширеним у сучасній соціології є підхід до струк-турування соціологічного знання з позицій мети та завдань дослідження, згідно з яким виокремлюють:

• фундаментальну соціологію, що спрямована на побудову лише теорії, методології, на подальший розвиток власне науки соціології;

• прикладну соціологію, спрямовану на вирішення практичних завдань, які стоять перед суспільством, і вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення функціонування суспільних механізмів.

У складних умовах сьогодення, коли Україна перебуває в стані реформування, фундаментальна наука переживає не найкращі свої часи. В умовах запровадження ринкових відносин здатність до виживання демонструє переважно при­кладна соціологія, до того ж попит на неї обмежується, зазвичай, ринком політичних послуг (зокрема, електоральних), а також маркетинговими дослідженнями.

Широко відомим є також підхід до структури соціології з погляду методів і рівня отриманого знання, згідно з яким виокремлюють:

• теоретичну соціологію, що спрямована на вивчення сутності суспільства, закономірностей його функціонування з пріоритетним значенням класифікації, систематизації, узагальнення, абстрагування тощо;

• емпіричну соціологію, котра має на меті збір і накопичення фактичного матеріалу, аналіз документів, статистики, спостереження тощо.

За предметом вивчення розрізняють:

• макросоціологію, спрямовану на вивчення суспільства як цілісного організму чи певних його складових (увага зо­середжена на дослідженні структурних компонентів суспільства, великих соціальних груп, світових систем тощо);

• мікросоціологію, що спрямована на вивчення буденного життя людини в її найближчому оточенні (у центрі уваги -міжособистісні взаємодії людей із акцентом на дослідженні особливостей поведінки, мотивацій, спілкування тощо).

Мікросоціологію ще називають інтерпретивною (пояснювальною) або гуманістичною соціологією, тому що вона спрямована на вивчення життєвого світу людини, її поведінки в малих групах.

Отож макросоціологія найтісніше пов'язана з такими науками, як: економіка, право, політологія, культурологія, а мікросоціологія -з педагогікою, психологією, лінгвістикою тощо.

Теоретична та емпірична інтерпретація понять.

З'ясовуючи сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесів. При цьому важливе значення має не просто наявність понять, з якими працюють дослідники, виробляючи програму, а їх чітке, одностайне розуміння і використання впродовж усього дослідження. У жодному разі не можна допустити розпливчастого формулювання, використання у різних контекстах, наявності кількох визначень, оскільки це може унеможливити зіставлення теоретичних положень з емпіричними даними, перевірку (підтвердження або спростування) розроблених гіпотез, аналіз первинних даних. Найраціональніше послуговуватися загальноприйнятими визначеннями понять, наведеними у довідниках, енциклопедіях, тлумачних словниках, підручниках, іншій спеціальній літературі. За їх відсутності варто спиратися на логіку, наукову позицію і досвід дослідника.

Завдання науковця полягає в розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концепції дослідження. За необхідності використання авторського поняття слід з'ясувати, на підставі чого воно сформульоване, які правила при цьому були застосовані. Дана процедура має назву теоретична інтерпретація.

Пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного дослідження, називають емпіричною інтерпретацією, а визначення поняття через фіксацію емпіричних ознак — операційним визначенням (операціоналізацією). Головним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респондентами через свою складність, до відносно простих емпіричних характеристик, які відображають його сутність і можуть бути задіяні для збирання первинної соціологічної інформації. Ця соціологічна процедура передбачає такі послідовні операції:

— аналіз наукової літератури, пошук теоретичних визначень поняття, яке належить інтерпретувати, з'ясування сутності, створення його цілісного образу;

— визначення якостей, характеристик поняття і систематизація найважливіших ознак досліджуваного цілісного образу;

— вибір прямих показників для кожної з визначених характеристик, що дає змогу їх зафіксувати і побудувати так звані індикатори (найпростіші показники), які можна використати потім в інструментарії соціологічного дослідження.

Поняття достовірності та ймовірності знання.

Достовірність і ймовірність - це логічна характеристика знання, тоді як істинність та поми-лковість - його об'єктивна характеристика.

Достовірність, як характеристика соціологічної інформації, виражає міру відповідності отриманого знання дійсності.

Вероятность и достоверность — две характеристики доказательности знания. Отдельное высказывание, концепция или теория являются формами достоверного знания, если имеется достаточное основание утверждать, что их истинность окончательно установлена. Иными словами,— это знание, не требующее дальнейшего доказательства. Вероятностное знание — это знание, требующее дальнейшего; доказательства, поскольку в отношении его имеется, сомнение, что оно может оказаться ложным. Достоверность — это характе­ристика гносеологического подхода к объекту исследования. Она определяет, как уже отмечалось, знание аб­солютного соответствия информации об объекте самому объекту, т. е. знание того, что информация воспроизво­дит объект таким, каким он существует независимо от субъекта исследования. Иными словами, достовер­ность — Это доказанность объективной истинности ин­формации. Она не доказывается полностью в процессе исследования, например путем логических процедур, а должна быть практически проверена

Вероятность и до­стоверность выполняют функцию теоретической ориентации эмпириче­ского исследования.

Непосредственная связь теории и эмпирического исследования осуществляется прежде всего через гипоте­зы. Гипотезы определяют в общих чертах и выбираемую процедуру исследования. Необходим также поиск операциональных определений, упрощающих и конкретизирующих общие понятия. Их задача — обеспечить переход от одного структурного уровня знания к другому. Дан­ная операция позволяет проследить известную зависи­мость между исходной теоретической концепцией и процедурой эмпирического исследования. Следующим, наиболее существенным, если не основным, условием достоверности знания является адекватность методов его получения.

Конкретное социологическое исследование предпола­гает использование эмпирических методов. К ним относятся методы сбора первичных данных и их обработки. Они направлены на выявление эмпирических закономерностей по индуктивно-статисти­ческой процедуре. Одни из них эмпирические по харак­теру информации, получаемой с их помощью, другие — по уровню обобщения данных и по степени вероятности воспроизведения реального положения вещей.

Вероятность результатов конкретного социологиче­ского исследования можно повысить путем создания определенных условий познания и совершенствования процедуры и техники, способных обеспечить доброкаче­ственность первичных эмпирических данных и надеж­ность их обработки. Мы никогда не достигнем этим пу­тем полной достоверности результатов, однако можем приблизиться к ней настолько, чтобы пренебрегать раз­личием между вероятностью и достоверностью при ис­пользовании их для построения эмпирической теории.

Именно поэтому социологи придают первоочередное значение проблеме «достоверности», «качества» и «на­дежности» социологической информации.

Вплив методології та методів на вірогідність результатів дослідження як наукових висновків.

Поняття якості та надійності соціологічної інформації.

Соціологічне дослідження є процесом виробки нового знання, в якості процесів-компонентів воно включає у себе взаємодії суб’єкту дослідження з об’єктом, з оточуючим середовищем, а також взаємодію досліджуваного об’єкту з середовищем. Тому одним з способів аналізу якості соціологічного дослідження є вивчення суб’єкта, об’єкта, оточуючого середовища та тих ланок, що опосередковують їх взаємодію. Якщо говорити конкретніше, то якість дослідження напряму залежить від того, наскільки суб’єкт володіє інформацією про стан об’єкту, вмінням застосувати до його вивчення необхідний метод. Соціологічне дослідження є певним видом наукової діяльності. Кожна наукова діяльність характеризується ціллю, засобом та результатом. Отже, якість соціологічного дослідження є інтегральною характеристикою, що включає якість мети, якість засобу та якість результату.

Мета дослідження є ідеальною моделлю його результату. Мета, що ставиться дослідником, має бути суспільно значимою, а також мати пізнавальну значимість, тобто бути цікавою і нести нове знання. Вона має бути спрямованою на теоретичний чи практичний аналіз. Деякі дослідники наголошують на тому, що мета має бути гуманістично спрямованою. Найважливішими характеристиками мети дослідження вважають її значимість і реалістичність. Таким чином, якість мети дослідження залежить від її значимості та реалістичності.

Якість засобів дослідження є наступною складової загальної якості дослідження. Засоби включають в себе теорію, методологію, методи, методики, інструментарій дослідження. Оскільки основним призначенням засобів соціологічного дослідження є досягнення поставленої цілі, то їх основною характеристикою буде результативність. Для кожного засобу дослідження існують власні характеристики якості: для програми дослідження – послідовність, гнучкість, для методів – обґрунтованість, надійність. Перераховані якості скоріше відносяться до внутрішніх. До зовнішніх характеристик можна віднести можна віднести те, скільки обрані дослідниками методи потребують затрат. Таким чином, показники якості засобів соціологічного дослідження є результативність та ефективність.

На якість соціологічного дослідження також впливає якість процесу дослідження. Процес дослідження є реалізацією його засобів. Якісними характеристиками процесу дослідження є його економічність, оперативності, етичності та трудомісткості.

Якість результату соціологічного дослідження є останньою складовою загальної якості дослідження. Результатом прийнято вважати об’єктивно досягнутий стан, наслідок діяльності дослідників, що була спрямована на досягнення мети. На якість результату дослідження впливають якість мети, засобів та процесу дослідження. Основними характеристиками якості результатів дослідження є ступінь ціле досягнення та цінність отриманого результату.

Отже, для досягнення високої якості соціологічного дослідження його мета має бути значимою та реалістичною, засоби її досягнення – результативними та ефективними, процес дослідження має бути економічним та оперативним, а результат має бути відповідність цілі дослідження та цінність отриманої інформації.

Надійність методу дослідження пов’язана із стійкістю та відтворюваністю отриманих за його допомогою результатів. Вона характеризує відповідність інструменту об’єкту дослідження. Основний вид надійності – це ретестова надійність (надійність-повторюваність). Оцінка ретестової надійності відображає результати повторного використання одного й того ж показника для однієї й тієї ж вибірки за одних і тих же умов. Якщо результати повторного дослідження добре корелюють з результатами попереднього, то можна говорити про надійність метода дослідження. Ще один вид надійності – надійність-узгодженість, що перевіряється за допомогою визначення кореляції між різними індикаторами, що вимірюють одну й ту ж змінну.

Валідність методу характеризує відповідність його застосування меті дослідження. Валідність інструмента вимірювання полягає в однозначності й правильності отриманих результатів відносно предмета вимірювання.

Валідність за змістом показує у якій мірі обрані дослідником індикатори відображають різні аспекти теоретичного поняття. Оцінюється за допомогою суджень експерта.

Критеріальна валідність показує наскільки добре результати по даному індикатору узгоджуються з результатами вимірювання іншого показника, взятого за критерій.

Конструктна валідність відображає рівень репрезентації дослідницького конструкту в результатах вимірювання.

Категорія надійності стосовно вимірювальних процедур, пов'язаних з отриманням соціологічної інформації, використовується в різних контекстах. З численних визначень надійності, які можна зустріти в методичній літературі, найлаконічніше належить Памеле Алрек і Роберту Сеттлу, характеризуючим надійність як «свободу від випадкових помилок» (на відміну від валідности як «свободи і від випадкових, і від систематичних зсувів даних соціального дослідження» [1, с.64]. При такому розумінні надійності, прийнятому в західній методичній літературі, неминуче слідує висновок, до якого прийшли Джордж Мангейм і Річард Річ, автори популярного керівництва по методах соціально-політичних досліджень: «Якщо в попередніх дослідженнях вимірювання було переконливе валидизировано, ми можемо використовувати його, не турбуючись про його надійність» [2, с.111-112].

Надійність є самою загальною характеристикою якості емпіричних даних, отриманих в соціологічному дослідженні. Під надійною розуміють інформацію, в якій відносно відсутні помилки. Точніше, надійна це інформація, в якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто помилки, величину яких дослідник не в змозі оцінити, по-друге, враховані помилки не перевищують деякої заданої дослідником величини. Наприклад, якщо помилка репрезентативності при визначенні частки деякої ознаки з вірогідністю 0,95 не перевищує 5%, а дослідник має намір екстраполювати дані вибірки на генеральну сукупність лише для випадків, коли різниця даних значуща (наприклад, перевищує 10%), то для нього ця інформація є надійною; якщо ж ставиться задача вивчення менш істотних відмінностей (наприклад, в 4-6%), то інформація є ненадійною.

Невизначене через загальність поняття надійності конкретизується шляхом переліку помилок, які були враховані в даному дослідженні. Залежно від типу врахованих помилок інформацію називають обгрунтованою, репрезентативною, точною і правильною (див. Якість соціологічного дослідження), тому вимірювання надійності зводиться до вимірювання вказаних характеристик соціологічної інформації. Слід зазначити, що між способом вимірювання і типом помилок немає однозначного зв'язку один тип помилки може вимірюватися різними способами, і один спосіб може використовуватися для вимірювання помилок різних типів (принаймні, дослідник не завжди може встановити, що саме вимірюється точність, правильність або обгрунтованість). Тому разом з вищеназваними характеристиками надійності, отриманими шляхом типології врахованих помилок вимірювання, доцільно використовувати типологію самих способів вимірювання (обліку) помилок, тобто типологію способів контролю надійності емпіричних даних.

Зовнішній контроль контроль.

1.Контроль, зовнішній по відношенню до часу дослідження, тобто зіставлення результатів вимірювання в даному дослідженні з результатами повторного вимірювання для того ж масиву респондентів тим же дослідником в тих же умовах за допомогою того ж інструменту і процедури вимірювання. Наприклад, метод повторної перевірки, або test retest. 2. Контроль, зовнішній по відношенню до ситуації (умовам) дослідження. Наприклад, зіставлення результатів опиту по виробничій і територіальній вибірці того ж масиву респондентів тим же дослідником за допомогою того ж інструменту дослідження.

4. Контроль, зовнішній по відношенню до дослідника. Наприклад, зіставлення даних опиту, отриманих одним інтерв'юєром, з даними, отриманими на тому ж масиві в той же період часу з використанням тієї ж процедури і інструменту дослідження іншим інтерв'юєром. 5. Контроль, зовнішній по відношенню до об'єкту дослідження, тобто зіставлення даних опиту з даними, отриманими на іншому об'єкті (застосовується у випадку, якщо відповідно до мети дослідження інструмент повинен давати однакові показники на різних об'єктах, як, наприклад, при розробці тесту розумових здібностей незалежного від тезауруса респондента: розподіл тестових оцінок для різних освітніх груп повинен співпадати).

Внутрішній конроль.

1. Вивчення розподілу даної ознаки по всій вибірці. Наприклад, розрахунок репрезентативності (як функції від дисперсії і об'єму вибірки); вивчення форми розподілу (виявлення "непрацюючих питань" або градацій питань, наявність "випадаючих" значенні і ін.).

2. Зіставлення розподілу різних ознак по всьому масиву. Наприклад, метод розщеплювання (split - half), що полягає в зіставленні двох однорідних груп ознак в тестових методиках; усунення "суб'єктивних погрішностей" шляхом.

Первинна та вторинна соціологічна інформація.

Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшій обробці й узагальненню.

Первичная информация социологическая это все те сведения об объектах социологического исследования, которые могут быть получены с помощью анкетного опроса, интервью, наблюдения, социального эксперимента и других аналогичных методов, а также из личных документов обследуемых и первичной документации учреждений и предприятий. Характерная особенность этого вида информации состоит в том, что она получена в форме, не приспособленной для непосредственного ее использования.

Под вторичной информацией социологической понимается информация, обработанная и представленная в виде таблиц, графиков, уравнений, коэффициентов и других результатов обработки первичной информации социологической.

В результате статистической обработки первичной инфор­мации получают определенные обобщающие показатели: средние величины, вариации, дисперсии, мода, медиана и т. д. Они носят чаще всего характер статистического резю­ме, которое отражает определенные связи, тенденции, эмпирические зависимости. «Уплотненную» таким образом информа­цию называют вторичной. Вторичной называют также такого рода информацию, взятую из других источников, полученную другими исследователями. Всякое эмпирическое обобщение (вторичная информация) является базисом теоре­тического знания и обеспечивает ему (в идеале) статус до­стоверности, поскольку исключает различные случайные и субъективные отклонения, неизбежные в первичной информа­ции. Вероятность ее истинности может приближаться к еди­нице, поэтому она может выступать в качестве фактов описательной теории.

Вторичная информация может использоваться также для верификации теории, эмпирической интерпретации дедуктив­ных теоретических построений. Основанием для этого явля­ется то, что, во-первых, названная информация описывает и в определенной мере объясняет объект в целом, а не его отдельные стороны;

Поняття надійності та валідності методів дослідження.

Надійність методу дослідження пов’язана із стійкістю та відтворюваністю отриманих за його допомогою результатів. Вона характеризує відповідність інструменту об’єкту дослідження. Основний вид надійності – це ретестова надійність (надійність-повторюваність). Оцінка ретестової надійності відображає результати повторного використання одного й того ж показника для однієї й тієї ж вибірки за одних і тих же умов. Якщо результати повторного дослідження добре корелюють з результатами попереднього, то можна говорити про надійність метода дослідження. Ще один вид надійності – надійність-узгодженість, що перевіряється за допомогою визначення кореляції між різними індикаторами, що вимірюють одну й ту ж змінну.

Валідність методу характеризує відповідність його застосування меті дослідження. Валідність інструмента вимірювання полягає в однозначності й правильності отриманих результатів відносно предмета вимірювання.

Валідність за змістом показує у якій мірі обрані дослідником індикатори відображають різні аспекти теоретичного поняття. Оцінюється за допомогою суджень експерта.

Критеріальна валідність показує наскільки добре результати по даному індикатору узгоджуються з результатами вимірювання іншого показника, взятого за критерій.

Конструктна валідність відображає рівень репрезентації дослідницького конструкту в результатах вимірювання.

Категорія надійності стосовно вимірювальних процедур, пов'язаних з отриманням соціологічної інформації, використовується в різних контекстах. З численних визначень надійності, які можна зустріти в методичній літературі, найлаконічніше належить Памеле Алрек і Роберту Сеттлу, характеризуючим надійність як «свободу від випадкових помилок» (на відміну від валідности як «свободи і від випадкових, і від систематичних зсувів даних соціального дослідження» [1, с.64]. При такому розумінні надійності, прийнятому в західній методичній літературі, неминуче слідує висновок, до якого прийшли Джордж Мангейм і Річард Річ, автори популярного керівництва по методах соціально-політичних досліджень: «Якщо в попередніх дослідженнях вимірювання було переконливе валидизировано, ми можемо використовувати його, не турбуючись про його надійність» [2, с.111-112].

Надійність є самою загальною характеристикою якості емпіричних даних, отриманих в соціологічному дослідженні. Під надійною розуміють інформацію, в якій відносно відсутні помилки. Точніше, надійна це інформація, в якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто помилки, величину яких дослідник не в змозі оцінити, по-друге, враховані помилки не перевищують деякої заданої дослідником величини. Наприклад, якщо помилка репрезентативності при визначенні частки деякої ознаки з вірогідністю 0,95 не перевищує 5%, а дослідник має намір екстраполювати дані вибірки на генеральну сукупність лише для випадків, коли різниця даних значуща (наприклад, перевищує 10%), то для нього ця інформація є надійною; якщо ж ставиться задача вивчення менш істотних відмінностей (наприклад, в 4-6%), то інформація є ненадійною.

Невизначене через загальність поняття надійності конкретизується шляхом переліку помилок, які були враховані в даному дослідженні. Залежно від типу врахованих помилок інформацію називають обгрунтованою, репрезентативною, точною і правильною (див. Якість соціологічного дослідження), тому вимірювання надійності зводиться до вимірювання вказаних характеристик соціологічної інформації. Слід зазначити, що між способом вимірювання і типом помилок немає однозначного зв'язку один тип помилки може вимірюватися різними способами, і один спосіб може використовуватися для вимірювання помилок різних типів (принаймні, дослідник не завжди може встановити, що саме вимірюється точність, правильність або обгрунтованість). Тому разом з вищеназваними характеристиками надійності, отриманими шляхом типології врахованих помилок вимірювання, доцільно використовувати типологію самих способів вимірювання (обліку) помилок, тобто типологію способів контролю надійності емпіричних даних.

Зовнішній контроль контроль.

1.Контроль, зовнішній по відношенню до часу дослідження, тобто зіставлення результатів вимірювання в даному дослідженні з результатами повторного вимірювання для того ж масиву респондентів тим же дослідником в тих же умовах за допомогою того ж інструменту і процедури вимірювання. Наприклад, метод повторної перевірки, або test retest. 2. Контроль, зовнішній по відношенню до ситуації (умовам) дослідження. Наприклад, зіставлення результатів опиту по виробничій і територіальній вибірці того ж масиву респондентів тим же дослідником за допомогою того ж інструменту дослідження.

4. Контроль, зовнішній по відношенню до дослідника. Наприклад, зіставлення даних опиту, отриманих одним інтерв'юєром, з даними, отриманими на тому ж масиві в той же період часу з використанням тієї ж процедури і інструменту дослідження іншим інтерв'юєром. 5. Контроль, зовнішній по відношенню до об'єкту дослідження, тобто зіставлення даних опиту з даними, отриманими на іншому об'єкті (застосовується у випадку, якщо відповідно до мети дослідження інструмент повинен давати однакові показники на різних об'єктах, як, наприклад, при розробці тесту розумових здібностей незалежного від тезауруса респондента: розподіл тестових оцінок для різних освітніх груп повинен співпадати).

Внутрішній конроль.

3. Вивчення розподілу даної ознаки по всій вибірці. Наприклад, розрахунок репрезентативності (як функції від дисперсії і об'єму вибірки); вивчення форми розподілу (виявлення "непрацюючих питань" або градацій питань, наявність "випадаючих" значенні і ін.).

4. Зіставлення розподілу різних ознак по всьому масиву. Наприклад, метод розщеплювання (split - half), що полягає в зіставленні двох однорідних груп ознак в тестових методиках; усунення "суб'єктивних погрішностей" шляхом.

Поняття обґрунтованості, об’єктивності, точності, повноти та істинності даних.

Звертаючись до Ядова, обґрунтованість, стійкість та точність – три складові надійності, яка є основною властивістю якості соц. інформації. Обґрунтованість (шкали) полягає в тому, що з її допомогою вимірюють певну властивість чи ознаку, не змішуючи її з іншими. Наприклад, якщо дослідник пропонує респондентам оцінити значимість для них основних сфер життєдіяльності з метою виявлення ціннісних орієнтацій респондентів, то отримана інформація буде необґрунтована. Респондент не може адекватно оцінити значимість для себе ряду основних сфер і умов життєдіяльності. Адже оцінки респондента є не стільки реальністю, скільки уявленням про неї. Таким чином можна виміряти лише когнітивний рівень ціннісних орієнтацій.

Завжди, коли виникає проблема надійності інформації, постає проблема її обґрунтування, тобто аналізу тих критеріїв, які є аргументами для доведення міри відповідності інформації об’єкту. Інформація вважається обґрунтованою, якщо вона повністю задовольняє потреби дослідника і може стати базою для подальших висновків. Обґрунтованість інформації забезпечується обґрунтованістю метода дослідження, яка в свою чергу досягається певними прийомами, направленими на оптимізацію інструмента. Обґрунтований інструмент забезпечує необхідну інформацію, виключає можливість її підміни, вимірю саме те, що потрібно. Пряма обґрунтованість перевірена емпірично, непряма – це обґрунтованість за допомогою певної процедури, наприклад – шляхом вирахування коефіцієнта кореляції даних, отриманих за допомогою інструмента. Якщо один інструмент вимірює ту саму змінну, що й інший, то доказом його обґрунтованості буде висока кореляція між отриманими даними. Обґрунтованість інструменту можна перевірити шляхом експертних оцінок (дані отримані за допомогою інструмента мають корелювати з оцінками експертів). Також обґрунтованість можна перевірити шляхом судейського посередництва. Суддів набирають з респондентів у відповідності до принципів репрезентативного відбору. Окремі пункти інструменту оцінюються з точки зору їх необхідності, здатності фіксувати інформацію тощо.

Обоснованность информации обеспечивается обосно­ванностью метода конкретно-социологического исследо­вания. Обоснование метода достигается с помощью определенных технических приемов, направленных на оптимизацию того или иного инструмента. Инстру­мент должен соответствовать цели исследования. Его функционально-качественные характеристики следует рассматривать с двух сторон. С формально-технической стороны он обязан выполнять инструментально-качественную функцию, т. е. быть технически пригодным из­мерительным инструментом. С содержательной стороны он должен соответствовать поставленным перед ним тре­бованиям, т. е. измерять то, что запрограммировано.

Обоснованный инструмент, собственно, тот. который обеспечивает необходимую информацию, исключает воз­можность ее подмены, измеряет сменно то, что является искомым. Такой инструмент — устойчив во времени, т. е. пригоден для использования на протяжении всего исследования, которое может длиться как угодно долго. В связи с этим он должен быть гибким, т. е. допускать возможность внесения определенных корректив, возни­кающих в процессе исследования под влиянием измене­ний и непредвиденных ситуаций, но которые, однако, не могли бы изменить главных его показателей.

Инструмент также должен быть устойчив в простран­стве, быть пригодным для использования на всех типичных полигонах совокупности, а поэтому он подле­жит стандартизации. Стандартизация инструмента поз­воляет также избежать «возмущения» информации, ко­торое возникает в силу индивидуальных черт и разной квалификации исследователей (интервьюера, наблюда­теля). Обоснованность инструмента может быть прямой (непосредственной) и непрямой (косвенной). Если ин­формация, полученная с помощью данного инструмента, является эмпирически очевидной, проверяется непосред­ственно, то она, конечно, обоснована. Такой инструмент .также непосредственно обоснован, надежен. Непрямая обоснованность — это обоснованность с помощью опре­деленной процедуры, например, путем вычисления коэф­фициента корреляции данных, получаемых с его по­мощью.

Если один инструмент измеряет ту же переменную, что и другой, доказательством его обоснованности явля­ется высокий коэффициент корреляции данных. Если же инструмент измеряет переменную, теоретически отлич­ную от надежно измеренной ранее этим или каким-либо иным инструментом, на его обоснованность указывает низкий коэффициент корреляции данных. Обоснованная информация может быть, таким образом, и сходной, и отличной.

Под точностью (или устойчивостью) понимают отсутствие случайных ошибок, связанных с процедурой и инструментом измерения. Теоретическим показателем величины случайной ошибки является дисперсия распределения ответов респондентов вокруг истинного значения признака, но т.к. такое измерение практически неосуществимо, используются другие методы, позволяющие приближенно оценить эту дисперсию. Точность состоит из 3 компонентов: чувствительности измеряемого объекта, дробности метрики шкалы и и устойчивости данных (точность-оптимум между этими факторами).

Объективность (от лат. objectum — предмет) — независимость суждений, мнений, представлений и т.п. от субъекта, его взглядов, интересов, вкусов, предпочтений и т.д. (противоположность — субъективность). О. означает способность непредвзято и без предрассудков вникать в содержание дела, представлять объект так, как он существует сам по себе, независимо от субъекта. Под субъектом понимается как индивид, так и консолидированная группа лиц (напр., научное сообщество, церковь и т.п.), общество, целостная культура, человечество. О. предполагает освобождение от «наблюдателя», выносящего суждение о мире и всегда исходящего из определенной т.зр. Абсолютная О. недостижима ни в одной области, включая научное познание. Тем не менее идеал объективного знания — одна из наиболее фундаментальных ценностей науки. О. исторична: мнения, представлявшиеся объективными в одно время, могут оказаться субъективными в др. Напр., астрономы более двух тысяч лет считали вполне объективной геоцентрическую картину мира; потребовалось несколько столетий и усилия выдающихся ученых и философов (Н. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галилей и др.), чтобы показать, что более объективной является гелиоцентрическая картина.

Полнота Информации- 1. свойство информации, показывающее соотношение имеющейся в наличии информации; 2. степень обеспеченности задач прогноза, достоверной исходной информацией. Истинность и полнота информации представляют собой характеристики социальной информации, необходимой для обоснованного принятия решений.

Організаційно-процедурне забезпечення якості результатів дослідження.

Поняття наукового факту.

Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або

підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить

основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та

процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ,

будуються теорії і виводяться закони.

Понятие «научный факт» существенно шире и многограннее понятия «факт», используемого в обыденной жизни. Научный факт является элементом научного знания, отражающим объективные свойства вещей и процессов. Научный факт – это событие, явление, которое используется для изучения темы, подтверждения выводов.

На основании научных фактов определяются свойства и закономерности явлений, выводятся теории и законы.

Научные факты характеризуются объективностью, достоверностью, точностью. При использовании научного факта большое значение имеет его новизна. В силу значимости научного факта исследователь подвергает его критической оценке, выявляет его объективность, достоверность. Достоверность определяется на основании его первоисточников. Если достоверность научного факта не установлена, он не может быть назван научным.

Научный факт — событие или явление, которое является основанием для заключения или подтверждения. Является элементом, составляющим основу научного знания

Емпіричний та теоретичний факт.

В понимании природы факта в современной методологии науки выделяются две крайние тенденции: фактуализм и теоретизм. Первый подчеркивает независимость и автономность фактов по отношению к различным теориям. Второй же утверждает, что факты полностью зависят от теории и при смене теорий происходит изменение всего фактуального базиса науки.

Научный (эмпирический) факт – это знание о каком-либо событии (явлении), достоверность которого доказана (то есть синоним истины) и/или предложение, фиксирующее эмпирическое знание, то есть полученное в ходе наблюдений и экспериментов.

В формировании факта участвуют знания, которые проверены независимо от теории, а факты дают стимул для образования новых теоретических схем. Последние, в свою очередь, – если они достоверны – могут снова участвовать в формулировании новейших фактов и т.д.

В научном познании факты играют двоякую роль: во-первых, совокупность фактов образует эмпирическую основу для выдвижения гипотез и построения теорий. Во-вторых, факты имеют решающее значение в подтверждении теорий (если они соответствуют совокупности фактов) или их опровержении (если тут нет соответствия). Расхождение отдельных или нескольких фактов с теорией не означает, что последнюю надо сразу отвергнуть. Только в том случае, когда все попытки устранить противоречие между теорией и фактами оказываются безуспешными, приходят к выводу о ложности теории и отказываются от нее.

Таким образом, при исследовании структуры эмпирического познания выясняется, что не существует чистой научной эмпирии, не содержащей в себе примесей теоретического. Но это является не препятствием для формирования объективно истинного эмпирического знания, а условием такого формирования.

Эмпирический Факт - единичное суждение о конкретном событии.

ЭМПИРИЧЕСКИЙ ФАКТ – это полученное в результате экспериментальных исследований обоснованное научное высказывание об определенных явлениях реальности. Он лежит в основе построения эмпирических или теоретических систем знания. Факт – это некая эмпирическая реальность, которая отображается информационными средствами (текстами, формулами, фотографиями, видеоплёнками и др.) и имеет многомерную структуру, где выделяются четыре слоя: 1) объективная составляющая (реальные процессы, события, свойства); 2) информационная составляющая (информационные посредники, которые обеспечивают передачу информации от источника к приемнику); 3) практическая составляющая факта (обусловленность факта, возможными в данную эпоху способами наблюдения, измерения, эксперимента); 4) когнитивная составляющая факта (зависимость способа фиксации и интерпретации фактов от системы понятий, абстракций, теорий, парадигмы, а также психологических и социально-культурных установок).

Статистичний факт.

Соціологічне розуміння статистичного факту.

Наряду с понятием "социальный факт," употребляется выражение "статистический факт", который можно определить как типические сводные числовые характеристики, основанные на специально организованном массовом наблюдении социальных явлений.

Понятие "социальный факт" было введено в социологию Эмилем Дюркгеймом [77] — классиком французской социологической школы прошлого века. Дюркгейм разделял социальные факты на морфологические как материальный субстрат общества (например, плотность населения) и нематериальные факты как компоненты коллективных представлений, имеющие надиндивидное социально-культурное значение.

В современной социологии социальными фактами принято считать: (а) совокупные, систематизированные характеристики массового поведения; (б) совокупные, систематизированные характеристики массового сознания - мнений, оценок, суждений, верований и т. п.; (в) совокупные, обобщенные характеристики продуктов человеческой деятельности, материальной и духовной; наконец, (г) в феноменологически ориентированной социологии в качестве социального факта рассматривается отдельное событие, случай, состояние социального взаимодействия, подлежащее интерпретации с позиций деятельного субъекта.

Отличие “статистического факта” от факта, полученного в наблюдении, заключается в том, что первый представляет собой обобщение огромного числа единичных фактов путем применения статистических приемов исследования, которые создают возможность сопоставимости фактов. Их можно определить как типические свободные числовые характеристики, основанные на специально организованном массовом наблюдении социальных явлений. В связи с тем, что эти факты получены на основе качественно-количественного анализа социальных явлений, мы называем их социально-статистическими фактами.

Наука стремится освободиться от всего случайного и субъективного, неизбежно сопутствующего единичным наблюдениям. В целях выявления общих значимых результатов она применяет статистические методы исследования, т.е. исследования множеств. В любом индуктивном исследовании каждое явление – факт. Однако в ходе социального исследования не каждое единичное явление может быть признано социально-значимым фактом.

татистический факт должен отражать некоторую закономерность, но единичный факт может представлять собой и отклонение от типичного. Разумеется, статистическая обработка единичных фактов и получение социально-статистических фактов не сводимы к некоему набору формальных средств. Они неразрывно связаны социальной теорией.

Достоинство статистического метода исследования социальных процессов заключается в том, что он элиминирует различного рода случайные элементы, в определенной мере гарантирует исследователя от субъективизма при отборе фактов, а главное, дает возможность на место множества высказываний о результатах многочисленных единичных наблюдений поставить одно или несколько, которые и можно с полным основанием назвать социально-статистическими фактами.

Таким образом, социально-статистический факт по сравнению с единичным социальным фактом обладает большой степенью значимости и достоверности. Однако не следует переоценивать значение метода статистической вероятности, так как бывают случаи, где его применение нецелесообразно.

Науковий факт як підсумок дослідження.

Элементарной формой научного знания является научный факт. Как категория науки факт может рассматриваться как достоверное знание о единичном. Научные факты генетически связаны с практической деятельностью человека, отбор фактов, составляющих фундамент науки, так же связан с повседневным опытом человека. В науке фактом признается не всякий полученный результат, поскольку, чтобы прийти к объективному знанию о явлении, необходимо произвести множество исследовательских процедур и их статистическую обработку (т.ее. учесть взаимодействие таких факторов исследования как внешние обстоятельства, состояние приборов, специфика изучаемого объекта, возможности и состояние исследователя и т.д.). Формирование факта – синтетический процесс, благодаря которому происходят особого рода обобщения, в результате чего возникают понятия.

Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або

підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить

основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та

процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ,

будуються теорії і виводяться закони.

Понятие «научный факт» существенно шире и многограннее понятия «факт», используемого в обыденной жизни. Научный факт является элементом научного знания, отражающим объективные свойства вещей и процессов. Научный факт – это событие, явление, которое используется для изучения темы, подтверждения выводов.

На основании научных фактов определяются свойства и закономерности явлений, выводятся теории и законы.

Научные факты характеризуются объективностью, достоверностью, точностью. При использовании научного факта большое значение имеет его новизна. В силу значимости научного факта исследователь подвергает его критической оценке, выявляет его объективность, достоверность. Достоверность определяется на основании его первоисточников. Если достоверность научного факта не установлена, он не может быть назван научным.

Научный факт — событие или явление, которое является основанием для заключения или подтверждения. Является элементом, составляющим основу научного знания

Факт як емпіричний базис наукової теорії.

Любое научное исследование начинается со сбора, систематизации и обобщения фактов. Понятие "факт" имеет следующие основные значения:

1) Некоторый фрагмент действительности, объективные события, результаты, относящиеся либо к объективной реальности ("факты действительности"), либо к сфере сознания и познания ("факты сознания").

2) Знание о каком-либо событии, явлении, достоверность которого доказана, т.е. синоним истины.

3) Предложение, фиксирующее эмпирическое знание, т.е. полученное в ходе наблюдений и экспериментов.

Второе и третье из названных значений резюмируются в понятии "научный факт". Последний становится таковым тогда, когда он является элементом логической структуры конкретной системы научного знания, включен в эту систему.

В научном познании факты играют двоякую роль: во-первых, совокупность фактов образует эмпирическую основу для выдвижения гипотез и построения теорий; во-вторых, факты имеют решающее значение в подтверждении теорий (если они соответствуют совокупности фактов) или их опровержении (если тут нет соответствия). Расхождение отдельных или нескольких фактов с теорией не означает, что последнюю надо сразу отвергнуть. Только в том случае, когда все попытки устранить противоречие между теорией и фактами оказываются безуспешными, приходят к выводу о ложности теории и отказываются от нее. В любой науке следует исходить из данных нам фактов, которые необходимо признавать, независимо от того, нравятся они нам или нет.

Говоря о важнейшей роли фактов в развитии науки, В. И. Вернадский писал: "Научные факты составляют главное содержание научного знания и научной работы. Они, если правильно установлены, бесспорны и общеобязательны. Наряду с ними могут быть выделены системы определенных научных фактов, основной формой которых являются эмпирические обобщения.

Інтерпретація фактів.

Интерпретация (от лат. interpretatio - истолкование, объяснение) - англ. interpretation in sociology; нем. Interpretation. 1. Толкование, разъяснение смысла, значения ч.-л. 2. Придание смысла любым проявлениям деятельности, являющимся основой коммуникации, в ходе к-рой необходимо истолковывать намерения и действия людей, их слова, жесты, произведения искусства, знаковые системы, с целью их понимания.

Якість соціологічної інформації як одна з складових частин якості соціологічного дослідження.

Якість соц. Інформації – одна зі складових частин якості соц. дослідження. В широкому значенні – якість – властивості тієї або іншої соц. Інформації, яка зібрана в результаті соц дослідження, що спроможна правильно відображати соціальну дійсність, а в вузькому сенсі, що відноситься до певних властивостей первинних емпіричних данних дослідження, для хар-ки якості, користуються поняття надійності соц інформації.

Якість первинної соціологічної інформації значною мірою залежить від вимірювального інструменту — соціологічного питальника (бланк інтерв'ю, анкета). Критеріями їх оцінки є стійкість і обґрунтованість.

Стійкість інструменту вимірювання — ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих самих умов.

Обгрунтованість інструменту вимірювання — ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик і характеристик, які планувалося виміряти.

Обґрунтований інструмент вимірювання повинен бути стабільним.

Соціологічне дослідження є процесом виробки нового знання, в якості процесів-компонентів воно включає у себе взаємодії суб’єкту дослідження з об’єктом, з оточуючим середовищем, а також взаємодію досліджуваного об’єкту з середовищем. Тому одним з способів аналізу якості соціологічного дослідження є вивчення суб’єкта, об’єкта, оточуючого середовища та тих ланок, що опосередковують їх взаємодію. Якщо говорити конкретніше, то якість дослідження напряму залежить від того, наскільки суб’єкт володіє інформацією про стан об’єкту, вмінням застосувати до його вивчення необхідний метод. Соціологічне дослідження є певним видом наукової діяльності. Кожна наукова діяльність характеризується ціллю, засобом та результатом. Отже, якість соціологічного дослідження є інтегральною характеристикою, що включає якість мети, якість засобу та якість результату.

Мета дослідження є ідеальною моделлю його результату. Мета, що ставиться дослідником, має бути суспільно значимою, а також мати пізнавальну значимість, тобто бути цікавою і нести нове знання. Вона має бути спрямованою на теоретичний чи практичний аналіз. Деякі дослідники наголошують на тому, що мета має бути гуманістично спрямованою. Найважливішими характеристиками мети дослідження вважають її значимість і реалістичність. Таким чином, якість мети дослідження залежить від її значимості та реалістичності.

Якість засобів дослідження є наступною складової загальної якості дослідження. Засоби включають в себе теорію, методологію, методи, методики, інструментарій дослідження. Оскільки основним призначенням засобів соціологічного дослідження є досягнення поставленої цілі, то їх основною характеристикою буде результативність. Для кожного засобу дослідження існують власні характеристики якості: для програми дослідження – послідовність, гнучкість, для методів – обґрунтованість, надійність. Перераховані якості скоріше відносяться до внутрішніх. До зовнішніх характеристик можна віднести можна віднести те, скільки обрані дослідниками методи потребують затрат. Таким чином, показники якості засобів соціологічного дослідження є результативність та ефективність.

На якість соціологічного дослідження також впливає якість процесу дослідження. Процес дослідження є реалізацією його засобів. Якісними характеристиками процесу дослідження є його економічність, оперативності, етичності та трудомісткості.

Якість результату соціологічного дослідження є останньою складовою загальної якості дослідження. Результатом прийнято вважати об’єктивно досягнутий стан, наслідок діяльності дослідників, що була спрямована на досягнення мети. На якість результату дослідження впливають якість мети, засобів та процесу дослідження. Основними характеристиками якості результатів дослідження є ступінь ціле досягнення та цінність отриманого результату.

Отже, для досягнення високої якості соціологічного дослідження його мета має бути значимою та реалістичною, засоби її досягнення – результативними та ефективними, процес дослідження має бути економічним та оперативним, а результат має бути відповідність цілі дослідження та цінність отриманої інформації.

Надійність, валідність, правильність та точність соціологічної інформації.

Под надежной понимают информацию, в которой относительно отсутствуют ошибки. Точнее, надежная это информация, в которой, во-первых, отсутствуют неучтенные ошибки, т.е. ошибки, величину которых исследователь не в состоянии оценить, во-вторых, учтенные ошибки не превышают некоторой заданной исследователем величины. Например, если ошибка репрезентативности при определении доли некоторого признака с вероятностью 0,95 не превышает 5%, а исследователь намерен экстраполировать данные выборки на генеральную совокупность лишь для случаев, когда разница данных значима (например, превышает 10%), то для него эта информация является надежной; если же ставится задача изучения менее существенных различий (например, в 4-6%), то информация является ненадежной. Неопределенное в силу всеобщности понятие надежности конкретизируется путем перечисления ошибок, которые учтены в данном исследовании. Под валидностью (обоснованностью) информации понимают отсутствие теоретических ошибок: полученные данные обоснованы, если верны теоретические посылки, положенные в основу измерительной процедуры, т.е. если исследователь измеряет именно то свойство изучаемого объекта, которое требовалось измерить. Ошибку обоснованности иногда называют также квазипогрешностью согласования. Репрезентативність це принцип подоби, вибірково сформульованої моделі параметрів генеральної сукупності. Репрезентативность — это свойство выборочной совокупности воспроизводить параметры и значитель­ные элементы генеральной совокупности. Под точностью (или устойчивостью) понимают отсутствие случайных ошибок, связанных с процедурой и инструментом измерения. Теоретическим показателем величины случайной ошибки является дисперсия распределения ответов респондентов вокруг истинного значения признака, но т.к. такое измерение практически неосуществимо, используются другие методы, позволяющие приближенно оценить эту дисперсию. Точность состоит из 3 компонентов: чувствительности измеряемого объекта, дробности метрики шкалы и и устойчивости данных (точность-оптимум между этими факторами).

Устойчивость - однозначность информации, которую мы извлекаем. Устойчивость- составной элемент точности, а определение устойчивости схоже с определением обоснованности. Ядов, надежность: обоснованность измерения, устойчивость и точность.

Под правильностью информации понимают отсутствие систематических ошибок, связанных с процедурой и инструментом исследования. Измерение правильности осуществляется путем выдвижения гипотез о возможных систематических ошибках измерения и проверки этих гипотез. В зависимости от типа учтенных ошибок информацию называют валидной, репрезентативной, точной и правильной, поэтому измерение надежности сводится к измерению указанных характеристик социологической информации.

В.І.Волович: надійну соціологічну інформацію можна визначити як інформацію, я кій відносно відсутні помилки, яка не деформує пізнавальний образ об’єкту. Така інформація по якості має наближатися до достовірної, а значить,бути придатною для практичного використання ».

Надійність досить часто розглядається як найбільш загальна властивість якості вимірювання в соціології. Саме таку позицію займає В.А. Ядов. На його думку надійність складається з трьох елементів: обґрунтованості вимірювання, стійкості та точності. Обґрунтованість шкали полягає в тому, що за її допомогою вимірюють досить визначену властивість або ознаку, не змішуючи її з іншими.

Схожу позицію займає Г.І. Саганенко. Вона також виділяє надійність в якості узагальнюючої характеристики вимірювання. У неї надійність складається з обґрунтованості, стійкості (точності) та правильності. Проте стійкість первинної інформації виступає у неї в якості передумови її обґрунтованості.

В інший спосіб трактує надійність Т.І. Павлова. Критеріями надійності за нею є: адекватність, стійкість, точність встановлення первинних даних. Критерій адекватності (обґрунтованість вибору методу), зводиться до того, що технічні прийоми даного методу повинні забезпечити отримання однозначних та точних відповідей на запитання, які ставить дослідник у програмі спостережень, аналізу документів або опитувань.

Також відмінну від класичного «ядівського» підходу концепцію представив О.В. Петров. В якості основного поняття шкального вимірювання він пропонує вважати обґрунтованість, а надійність – поняттям, що походить від нього. Збільшення обґрунтованості веде до зменшення систематичних та перехідних похибок, збільшення надійності зменшує ймовірність появи тільки перехідних похибок. Обґрунтованість у нього визначається як «необхідна для відокремлення інших відмінностей між індивідами, групами або ситуаціями від постійних або випадкових похибок».

Специфічна точка зору з приводу співвідношення надійності та валідності викладена А.Н. Алєксєєвим та Б.Д. Бєліковим. Узагальнюючою мірою якості вимірювання у них виступає поняття «строгості». На їх думку, щоб дослідження відповідало критерію «строгості», воно має задовольняти дві умови: критерію мети (вимірювати те, що дійсно повинно вимірюватись) та критерію відтворення (вимірювати так, щоб це можна було потім перевірити). Критерію мети відповідає вимога обґрунтованості, а критерію відтворення – поняття надійності (однак під надійністю в даному випадку розуміється поняття стійкості в концепціях Ядова та Воловича).

Теоретичні помилки, їх джерела

Інструментальні помилки.

Випадкові та систематичні помилки.

Проведение исследовательского проекта всегда подразумевает некоторые ошибки. Общая ошибка исследования является разностью между истинным значением (в совокупности) наблюдаемой переменной и ее наблюдаемым значением (в выборке). Пока еще не создана общая теория ошибок, хотя многие ошибки имеют общую основу и много тождест­венного, а тождественное не может быть каузально обу­словлено разным, Ошибка — вид неадекватности, но она не просто неадекватность, ибо она является действием или результатом действия (поведения), выражаясь язы­ком теории информации, любой системы с обратной связью. Ошибка — это разница между результатом дей­ствия такой системы и действительным содержанием объекта исследования. Такая разница в исследователь­ской ситуации возникает из-за того, что исследователь не имеет возможности исключить влияние всех побочных факторов, действующих на исследуемый объект. Если полученный им результат является исключительно след­ствием влияния этих факторов, то он будет совершенно ошибочным.

Ошибки являются неотъемлемой частью каждого ис­следования, их невозможно исключить полностью или хотя бы сделать по желанию как угодно малыми. Их просто необходимо учитывать как неоспоримый факт то­го, что получение определенного количества информации всегда оплачивается некоторым приростом ее неопреде­ленности в процессе исследования («принцип Бриллюэна») ба.

Термин «ошибка» во многих контекстах имеет до­вольно точное значение. Она может быть выражена ко­личественно, как вероятная ошибка или стандартная ошибка при сравнении разных выборок из одной и той же совокупности, или как разница при измерени­ях одной и той же величины, имеющей известное содер­жание. Однако в социологических исследованиях возни­кают и такие ситуации, к которым невозможно подойти с позиций классического понятия вероятной ошибки. Поэтому здесь понятие ошибки имеет более широкое значение, а при ее измерении нередко обращаются к здравому смыслу или к логическим доказательствам, если неприменимы точные статистические определения.

К логике здравого смысла придется, очевидно, прибегать до тех пор, пока теория ошибок не будет разработана в такой мере, что позволит объяснять все сложные случаи одновременного действия многих источников ошибок.

Далее мы отдельно остановимся на типичных ошибках, возникающих в процессе конкретно-социологическо­го исследования, и на возможных способах их устране­ния. Вообще, изучение природы ошибок, возникающих в социологическом исследовании, требует специального подхода. Сейчас мы рассмотрим лишь некоторые проце­дурно-технические проблемы ликвидации ошибок, кото­рые возникают при взаимодействии субъекта, условий и объекта исследования, о котором говорилось выше. Это так называемые систематические ошибки, возникающие преимущественно при измерении первичных данных. Они могут возникать также при составлении выборок, обра­ботке первичных данных (кодировании, подсчете и т. д.). Обусловлены эти ошибки целым рядом причин, чаще всего — несовершенством техники и методов исследова­ния. Действительно, достаточно лишь одного неправиль­но сформулированного вопроса в анкете или некоррект­ного шкалирования ответов на закрытый вопрос —

ную величину. К причинам этих ошибок относятся также некоторые нарушения условий исследования, пра­вил регистрации сообщений и т. п.

+18

Отримання соціологічної інформації сполучене з її можливим викривленням у зв’язку з помилками, що їх припускають на різних етапах дослідження.

Теоретичні помилки – пов’язані з недоліками спеціальної методології, тобто теорії розробки методичних засобів соціологічного дослідження; пов’язані з недосконалістю теорії, взятої за основу обраного засобу вимірювання, хибністю первинних положень, що обґрунтовують вимірювальну процедуру, неправильною побудовою логічної моделі соц.явища, що вивчається. Вживають термін «квазіпохибка».

Інструментальні помилки – пов’язані з недоліками методики (наприклад, з недоліками у відборі одиниць дослідження та вимірювання їх характеристик).

Помилка вимірювання – відмінність результату вимірювання від істинного значення величини, що вимірюється. Розрізняють два види помилок вимірювання: систематичні помилки (при даних умовах проведення вимірювання мають певне значення, наприклад, помилки інструменту вимірювання) та випадкові помилки (є результатом взаємодії великої кількості незначних (якщо їх розглядати окремо) факторів). Систематичні помилки обумовлені досить певними причинами: неправильним методом збору чи обробки первинних даних, неточністю інструменту, постійним впливом деяких зовнішніх чинників у дослідженні тощо. Випадкових помилок можна припуститися, заповнюючи якісь документи, вимірюючи певні показники, роблячи підрахунки тощо.

Випадкові помилки зменшуються при зростанні об’єму вибіркової сукупності. Випадкова помилка – це ймовірність того, що вибіркова середня вийде (чи не вийде) за межі заданого інтервалу. При випадковій вибірці варто дотримуватись одного правила: критерії доступу до одиниць дослідження повинні бути незалежними від вивчаємих змінних. Навіть дуже маленька вибірка за умови, що вона добре розподілена в генеральній сукупності, може бути дуже репрезентативною. Причинами випадкових помилок можуть бути заміна передбачених одиниць спостереження іншими, неповне охоплення вибіркової сукупності, отримання інформації лише від частини одиниць, включених до вибірки. Величина випадкової похибки підлягає вимірюванню і тому її можна врахувати при оцінці репрезентативності даних вибіркового дослідження.

До способів, які дозволяють уникнути похибки цього типу, належить системний контроль за роботою виконавців та якістю зібраної інформації.

Другий тип помилок – систематичний. Це неконтролюємі відхилення в розподіленні вибіркових спостережень, які призводять до втрати об’єкту дослідження. На відміну від випадкових помилок, кількість систематичних при зростанні об’єму вибірки не зменшується. Кількість опитаних тут вже не має значення, тому що фактична генеральна сукупність – та, що відповідає вибірці, вже втратилась, але дослідник продовжує сподіватися на репрезентативність. Систематичні похибки мають невипадковий характер. Вони виникають внаслідок неадекватного відтворення у вибірці генеральних розподілів.

Це може трапитися через незнання характеру розподілу в генеральній сукупності, або через помилкові процедури відбору, або через свідоме включення до вибірки найбільш “зручних”, з точки зору дослідника, елементів генеральної сукупності. На відміну від випадкових, ці похибки не підлягають врахуванню та вимірюванню. Уникнути їх можна тільки підносячи якість роботи на підготовчому етапі дослідження.

Основними типами систематичних помилок являються: 1. Тиск доступних об’єктів (Це може виникати із-за пасивності респондентів, впливу ЗМІ); 2. Ілюзія постійності. Вона виявляється у не зважанні на респондентів, які не мають певної думки; 3. Недостатній облік аномальних і важкодоступних одиниць вимірювання. Річ йде про тих, хто через обставини має низьку ймовірність потрапити до вибірки; 4. Недостатній облік відсутніх в місці збору даних; 5. Відмови від відповіді, яка в залежності від теми опитування можуть складати досить великий процент запланованих інтерв’ю.

ОШИБКИ ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ - англ. error/mistake, theoretical; нем. Fehler, theoretische. Ошибки, связанные с несовершенством теории, положенной в основу исследования, неверностью предположений, неправильным выбором логической модели изучаемого соц. явления.

Различают ошибки теоретич. и инструментальные, случайные и систематич. и т. п. Теоретич. ошибки - это ошибки, связанные с недостатками в теоретич. положениях, являющихся основой при разработке методики; инструментальные ошибки - ошибки, связанные с конкретным воплощением методологии (возможно, правильной) в процедуре и инструменте исследования.

Методологічні проблеми методів збирання та опрацювання інформації.

Порівняльний аналіз різних методів збирання даних, їх переваги та недоліки.

Традиційний аналіз документів.

Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні) та формалізовані. Неформалізованій метод - тлумачення документа через з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту, оцінку його змісту згідно з політичними, моральними або естетичними критеріями. Він передбачає зовнішній і внутрішній аналіз документа. Зовнішній аналіз - це відновлення обставин створення документа в історичному і соціальному планах. Внутрішній аналіз - безпосередній аналіз змісту документа, спрямований на виявлення розбіжностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, які містяться у документах. Під час неформалізованого методу аналізу документів дослідник повинен з'ясувати такі питання: 1. Що являє собою документ (його вид, форма)? 2. Який його контекст? 3. Хто його автор? 4. Яка мета створення документа? 5. Яка надійність документа? 6. Яка достовірність зафіксованих у ньому даних? 7. Яка суспільна дія, суспільний резонанс документа? 8. Який фактичний зміст документа? 9. Які висновки можна зробити щодо автора документа? Методи неформалізованого аналізу значною мірою засновані на інтуїції дослідника і містять потенційну можливість суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Такі зміщення можуть спричинити, наприклад, психологічні особливості дослідника (стійкість уваги, пам'яті, стомлюваність), неусвідомлені захисні психічні реакції на зміст документів (виділення «приємних» і пропуск «неприємних» аспектів) тощо. Ймовірність і небезпека таких зміщень зростає із збільшенням кількості проаналізованих документів і обсягу їх змісту. Недоліки традиційного аналізу документів вимагали пошуків нових методів їх розгляду. Ними стали формалізовані, кількісні методи.

Традиційний аналіз документів являє собою сукупність певних логічних побудов, спрямованих на розкриття основного змісту досліджуваного матеріалу. У більшості випадків цікавить дослідника інформація, що міститься в документах, присутній у них у неявному вигляді, у формі, яка відповідає цілям, в ім'я яких документ був створений (статистичний звіт, закон і т. п.), а це далеко не завжди збігається з інтересами і завданнями соціологічного аналізу. Традиційний аналіз дозволяє перетворити початкову форму інформації, що міститься в документі в ту форму інформації, яка цікавить дослідника.

Традиційний аналіз документа являє собою самостійний, творчий процес, який залежить від: 1) змісту, спрямованості самого документа; 2) умов, цілей і завдань дослідження, що проводиться; 3) кваліфікації, багатства досвіду і творчої інтуїції дослідника (більш кваліфікований і творчо мислячий дослідник зуміє витягти з одного і того ж документа набагато більш широке і потрібне для дослідження зміст, ніж менш кваліфікований і досвідчений, що не володіє творчою уявою).

При всій важливості і значущості традиційний вид аналізу невіддільний від особистості дослідника, а тому несе в собі можливість суб'єктивної оцінки документа. Прагнення позбутися від суб'єктивності призвело до розробки істотно іншого виду формалізованого аналізу документів, званого контент-аналізом Контент-аналіз (характеристика методу).

Контент-анализ (англ. content analysis; от content — содержание) — формализованный метод изучения текстовой и графической информации, заключающийся в переводе изучаемой информации в количественные показатели и ее статистической обработке. Характеризуется большой строгостью, систематичностью. Сущность метода контент-анализа состоит в фиксации определенных единиц содержания, которое изучается, а также в квантификации полученных данных. Объектом контент-анализа может быть содержание различных печатных изданий, радио- и телепередач, кинофильмов, рекламных сообщений, документов, публичных выступлений, материалов анкет. Контент-анализ начал использоваться в социальных науках начиная с 30-х гг XX в. в США. Впервые этот метод был применен в журналистике и литературоведении. Основные процедуры контент-анализа были разработаны американскими социологами X. Лассуэллом и Б. Берелсоном. Г. Лассуэлл его использовал в конце 1930-х годов для исследований в сфере политики и пропаганды. Лассуэл модернизировал контент-анализ, ввел новые категории и процедуры, особое значение придавал квантификации данных. Развитие средств массовой коммуникации вызвало увеличение контент-аналитических исследований в этой области. Во время второй мировой войны контент-анализ применялся некоторыми государственными учреждениями США и Англии для изучения эффективности пропаганды в разных странах, а также в разведывательных целях. Накопленный опыт контент-аналитических исследований был подытожен в книге Б. Берелсона «Контент-анализ в коммуникационных исследованиях» (начало 50-х гг). Автором был определен сам метод контент-анализа, а также разные его виды, критерии и единицы для количественного исследования. Книга Б. Берелсона до сих пор является фундаментальным описанием, дающим понимание основных положений контент-анализа. После обобщений, сделанных Б. Берелсоном, в США появилось много исследований, в которых контент-анализ применяется в различных научных направлениях. Наиболее интересной методической новацией была методика «связанности символов» Ч. Осгуда (1959), которая позволяла выявить неслучайно связанные элементы содержания. Западноевропейские исследователи в использовании метода контент-анализа опирались в основном на американский опыт. Тем не менее, здесь тоже появилось несколько оригинальных методик качественно-количественного анализа содержания (Ж. Клейзер, А. Моль). В настоящее время к основным процедурам контент-анализа относятся: 1. Выявление смысловых единиц контент-анализа, которыми могут быть: а) понятия, выраженные в отдельных терминах; б) темы, выраженные в целых смысловых абзацах, частях текстов, статьях, радиопередачах и т. п.; в) имена, фамилии людей; г) события, факты и т. п.; д) смысл апелляций к потенциальному адресату. Единицы контент-анализа выделяются в зависимости от содержания, целей, задач и гипотез конкретного исследования. 2. Выделение единиц счета, которые могут совпадать либо не совпадать с единицами анализа. В 1-м случае процедура сводится к подсчету частоты упоминания выделенной смысловой единицы, во 2-м — исследователь на основе анализируемого материала и здравого смысла сам выдвигает единицы счета, которыми могут быть: а) физическая протяженность текстов; б) площадь текста, заполненная смысловыми единицами; в) число строк (абзацев, знаков, колонок текста); г) длительность трансляции по радио или ТВ; д) метраж пленки при аудио- и видеозаписях, е) количество рисунков с определенным содержанием, сюжетом и пр. 3. Процедура подсчета в общем виде сходна со стандартными приемами классификации по выделенным группировкам. Применяется составление специальных таблиц, применение компьютерных программ, специальных формул (напр., «формула оценки удельного веса смысловых категорий в общем объеме текста»), статистические расчеты понятности и аттрактивности текста. Метод контент-анализа широко применяется как вспомогательное средство в психологии, социологии и др. науках при анализе ответов на открытые вопросы анкет, материалов наблюдений, результатов психологического тестирования (в частности, в проективных методиках), для анализа результатов в методе фокус-групп. Подобные методы используются также в исследованиях массовых коммуникаций, в маркетинговых и многих др. исследованиях. Контент-анализ может использоваться для исследования большей части документальных источников, однако лучше всего он работает при относительно большом количестве однопорядковых данных.

Формализованность контент-анализа и сложность его инструментария зачастую отталкивают начинающих социологов от использования данного метода. Тем самым они обедняют свое исследование, снижают его эвристичность. Если этот метод применяется впервые, то допускаются многочисленные ошибки. Отметим наиболее часто встречающиеся просчеты.

1. Анализ документов опережает разработку исследовательской программы.

2. Анализируются документы, не связанные с гипотезами исследования (имеющие сходство с темой исследования лишь по названию).

3. Не проверена подлинность документа.

4. Не уточнено его авторство.

5. Неполно учтено его предназначение.

6. Категории анализа не определены до такой степени, которая позволяет четко различать смысловые единицы текста документа.

7. Категории анализа не субординарны и не приведены в соответствие с теми дефинициями и операционализирующими их терминами, которые зафиксированы в программе исследования.

8. Категории анализа несопоставимы со смыслом и языком текста анализируемого документа.

9. Единицы анализа характеризуют категории анализа лишь внешне, а не по существу, а поэтому единицы анализа не позволяют идентифицировать содержание документа в полном соответствии с категориями анализа.

10. Анализ документа ведется без предварительной подготовки всего комплекса методических инструментов.

11. Классификатор имеет недочеты, составлен с нарушением правил логики.

12. Регистраторы (кодировщики) не получили должной методической подготовки.

13. Инструкция по регистрации и кодировке недостаточно полная, составлена исследователем, который сам предварительно не апробировал инструментарий.

14. Кодировка не соответствует программе математической обработки данных исследования.

15. Результаты контент-анализа не перепроверены информацией, собранной иными методами

Спостереження.

Помітимо, що неусяке візуальне чи слуховое сприйняття досліджуваного об'єкта є спостереженням у науковому розумінні. Щоб перетворити його в науковий метод, необхідно здійснити наступний ряд дослідницьких процедур:

1. Вичленувати в програмі дослідження ті задачі і гіпотези, що будуть зважуватися й улаштовуватися даними спостереження.

2. Визначити в загальній програмі чи дослідження спеціальній програмі спостереження:

• об'єкт спостереження (весь колектив підприємства, окрема група його, лідери страйкового руху чи щось інше);

• предмет спостереження, тобто сукупність цікавлячих спостерігача властивостей (ознак) об'єкта (факторів його поводження);

• категорії спостереження, тобто конкретні ознаки з вище згаданої сукупності, що одночасно відповідають наступним вимогам:

• вони особливо значимі для рішення визначених у загальній програмі дослідження задач і гіпотез;

• виражають ті поняття, що визначені в програмі;

• мають кількісний характер, тобто можуть бути заміряні;

• ситуації, що спостерігаються, тобто ті, при яких можуть проявитися категорії спостереження;

• умови спостереження, тобто ті вимоги до ситуації, при наявності яких спостереження робити можна (чи не можна);

• одиниці спостереження, тобто ті акти поводження що спостерігаються, у яких виявляються категорії спостереження в обговорених ситуаціях запевних умов.

3. Підготувати інструментарій спостереження, тобто:

• щоденник спостереження, де будуть фіксуватися його результати в закодованій чи загальнозрозумілій формі, а також дії спостерігача і реакції що спостерігаються;

• картки для реєстрації одиниць спостереження в строго формалізованому і закодованому виді (цих карток повинно бути рівностільки, скільки одиниць спостереження);

• протокол спостереження – методичний документ, що узагальнює дані всіх карток і містить, як мінімум, три оціночні показники;

• коефіцієнт стійкості спостереження , що характеризує збіг результатів, отриманих тим самим спостерігачем у різний час;

• коефіцієнт згоди спостерігачів, що показує ступінь збігу даних, отриманих одночасно різними спостерігачами в різний час;

• аудіо візуальні технічні засоби фіксації одиниць спостереження;

• програму обробки даних спостереження.

4. Випробувати інструментарій, внести в нього, якщо це буде потрібно, належні корективи, розмножити його в необхідній кількості екземплярів.

5. Скласти план чи сітковий графік виконання спостереження (хто, де, коли його проводить).

6. Розробити інструкцію спостерігачам, провести їхнє навчання й інструктаж.

7. Здійснити комплекс операцій безпосереднього спостереження в повній відповідності з вище зазначеними вимогами і рекомендаціями.

Види спостережень:

• невключене і включене спостереження, підрозділяючи останнє на сховане (інкогніто) і відкрите;

• лабораторне, польове і лабораторно – польове спостереження;

• стандартизоване і не стандартизоване спостереження;

• систематичні, епізодичні і випадкові спостереження.

Невключеним називають спостереження, призначене для фіксації актів традиційного (звичайного,звичного) і відкритого (неприхованого від інших) поводження. Здійснюючи його, спостерігач зобов'язаний знаходитися поза досліджуваним об'єктом, сприймати це йоб'єкт збоку, жодним образом не втручаючись в природній хід подій, у тому числі незадаючи досліджуємим ніяких питань. Ідеальний спостерігач невключеного спостереження намагається бути невидимкою. Оскільки цей ідеал не досяжний, спостерігачу слід поводитися так, щоб на нього звертали як найменше уваги, щоб зменшити перешкоди, внесені їм у явище, що спостерігається. Йому протипоказана яскравий (помітний) одяг, екстравагантність манер поводження, зайва демонстрація своєї зацікавленості досліджуваними подіями. Він повинний мати стійку психіку, флегматичний темперамент, здатність зберігати самовладання при різких змінах ситуації, терпіння і стійкість у збереженні своєї позиції стороннього спостерігача.

Включене спостереження зветься так тому, що спостерігач навмисно включається у досліджуваний об'єкт, бере участь у процесах, що відбуваються в ньому. Відкритому варіанту включеного спостереження властиво те, що ті що спостерігаються знають про факт перебування серед них дослідника і мають представлення про ціль його діяльності. Такому спостерігачу буде потрібно уміння швидко й ефективно налагоджувати контакти з незнайомими людьми, товариськість, доброзичливість, тактовність, стриманість і толерантність (терпимість до інших людей).

Включене спостереження, що проводиться інкогніто (приховано) , коли не знають про спостерігача, думають, що він – один з них, іноді ототожнюється з науковим шпигунством. Тут спостерігачу знадобляться не тільки вищезгадані якості, але й артистизм, уміння реагувати одночасно набагато сигналів (максимальні можливоті одночасно зафіксувати дев'ять параметрів) , швидко систематизувати і надовго (точніше до моменту заповнення відповідної методичної документації) запам'ятати їх, здатність незбитися з дослідницької позиції під впливом різноманітних обставин, зберігати нейтралітет при конфліктах між досліджуваними і багато інших якостей, близькі до якостей розвідника.

Включене спостереження, однак, принципово відмінне від шпигунства в звичайному розумінні. Його ціль – не шкода, а користь об’єкту, використовувані в ньому прийоми одержання інформації повинні відповідати нормативам наукової етики. Це значить, що дослідник – спостерігач фіксує лише ті акти поводження (події), на реєстрацію яких націлює дослідницька програма. Це значить, що він немає права розголошувати отриману інформацію, використовувати її не для наукових, а яких – небудь інших цілей. Це значить, нарешті, що дослідник несе відповідальність не тільки за якість зібраної й обробленої їм інформації, але і за всі наслідки свого втручання в досліджувані соціальні явища.

Специфічні вимоги до професійних знань і умінь, а також особистісним якостям соціолога пред'являють і інші різновиди спостереження.

Метод моментних спостережень у статистиці , фіксація чи наявності чи відсутності окремих елементів досліджуваного процесу навизначені моменти часу без обліку тривалості цих елементів. Є різновидом вибіркового спостереження і застосовується при вивченні використання робочого часу й експлуатації виробничого устаткування в промисловості, купівельного попиту в роздрібній торгівлі, використання вагонного парку на з.д. транспорті. Дозволяє також одержати необхідну інформацію для розрахунку основних характеристик процесів масового обслуговування (потоку заявок в одиницю часу і середнього рівня обслуговування). Метод є найбільш прийнятним для визначення ефективності змін в організації праці інженерно-технічних працівників і службовців.

М.м.с. полягає в проведенні спостережень через випадкові чи постійні інтервали часу з оцінками про стан досліджуваного об'єкта в той чи інший момент часу. Спеціальні реєстратори протягом робочої зміни по наміченому маршруті через визначені інтервали роблять обхід робочих місць і фіксують елементи робочого часу.

У лабораторних спостереженнях, проведених у штучно створених умовах, підвищується значимість уміння дослідника регулювати на ці умови і контролювати їхній вплив на об’єкт, а також таких рис, як принциповість і акуратність, технічна грамотність (у зв'язку з використанням аудіо візуальних засобів спостереження).

У польових спостереженнях, здійснюваних у звичайному соціальному житті і даючих більш об'єктивну інформацію, особливу роль грають знання змісту невербальних реакцій людей (посмішок, жестів), оперативна пам'ять, аналітичність мислення спостерігача, його здатність відмежовувати один від одного окремі ознаки досліджуваного об'єкта, розподіляти свою увагу на всі ці ознаки і переключати його на одину з них.

Стандартизоване спостереження, якому властиві чітко формалізовані процедури й інструменти, припускає підвищену здатність спостерігача до зосередження уваги на подробицях і самоконтролю, а також пунктуальності, ретельності і педантизму.

Не стандартизоване спостереження, коли заздалегідь невизначена велика частина елементів, що підлягають реєстрації, вимагає багато в чому протилежного – солідної теоретичної підготовки в області соціології, психології, соціальній психології і конфліктології, уміння з однаковою увагою стежити, як мінімум, за 5 – 7 параметрами ситуації, здатності швидко переключати увагу, незацикливтись лише на якому-небудь одному прояві категорії спостереження.

Випадкові, непередбачені дослідницькою програмою, спостереження, при яких одиниці спостереження жорстко нерегламентовані, можуть стати евристично коштовними лише за умови розвиненості теоретичного мислення, наукової уяви й інтуїції соціолога. Але ці якості необов'язкові в систематичному спостереженні, націленому на регулярну фіксацію (за графіком і в чітко регламентованих методичних документах) одиниць спостереження, визначених не самим спостерігачем, а науковим керівником дослідження.

Як бачимо,дослідники-спостерігачі в різних випадках виконують принципово відмінні функції – у діапазоні від простої технічної реєстрації до істинно наукової творчості. Успішність використання характеризуємого методу багато в чому залежить від того, на скільки професійно особистісні якості відповідають специфіці типу спостереження. Тому підбор, підготовка й інструктування спостерігачів – дуже відповідальний етап реалізації даного методу.

Особливості, переваги та недоліки методу спостереження.

Слід зазначити, що переваги методу соціологічного спостереження досить виразні і зводяться до наступного.

По-перше, це безпосередність сприйняття, що дозволяє фіксувати конкретні, природні ситуації, факти, живі фрагменти життя, багаті деталями, фарбами, півтонами і т.д.

По-друге, це можливість враховувати конкретне поводження груп реальних людей. В даний час ця задача практично нерозв'язна іншими соціологічними методами.

По-третє, спостереження незалежить від готовності людей, що спостерігаються, висловлюватися про самих себе, що властиво, наприклад, соціологічному інтерв'ю. Тут необхідно враховувати ймовірність "вдавання" що спостереження , адже їм відомо, що заними спостерігають.

По-четверте, це багатомірність даного методу, що дає можливість фіксувати події і процеси найбільш повно і всебічно. Велика багатомірність характерна для найбільш досвідчених спостерігачів.

Ці достоїнства, однак, невиключають ряд недоліків. Спостерігач чи вільно мимоволі впливає на досліджуваний процес, вносить унього щось таке, що не присуще його природі. Оперативність же обертається локальністю, обмеженістю досліджуваної ситуації, нездатністю охопити сукупність всіх ознак пізнаваного явища. Інакше кажучи, цей метод дуже суб'єктивний, особистісні якості спостерігача не минуче позначаються на його результатах. Тому, по-перше, останні підлягають обов'язковому повторному огляду іншими методами, по-друге, до поводження спостерігачів пред'являються особливі вимоги. Характер цих вимог залежить, насамперед, від того, який різновид спостереження вони здійснюють.

Недоліки методу спостереження обумовлені, насамперед, наявністю активності соціальних об'єкта і суб'єкта, що може привести до необ'єктивності результату. До найбільш серйозних обмежень цього методу, які необхідно враховувати соціологу, відносяться наступні:

1. Настрій спостерігача під час досліду може негативно впливати на характер сприйняття подій і оцінку фактів. Це вплив особливо великий, коли в спостерігача занадто слабко виражений спонукальний мотив до спостереження.

2. На відношення до досліджуваного досить сильний вплив робить соціальний стан спостерігача. Його власні інтереси і позиція можуть сприяти тому, що одні акти поводження що спостерігаються виявляться відбитими фрагментарно, а інші-можливо менш важливі – можуть бути оцінені як більш значимі. Наприклад, критичне відношення юнака до свого педагога з погляду одного спостерігача може оцінюватися як ознака його самостійності, а з погляду іншого – як норовистість і крайня невихованість.

3. Тенденція чекання в спостерігача полягає в тім, що він виявляється занадто прихильний визначеній гіпотезі і фіксує лише те, що відповідає їй. Це може привести до того, що спостерігач просто непобачить істотних і важливих властивостей що спостерігаються, що неукладаються в його первісну гіпотезу. Більш того, що досліджувані можуть уловити цю схильність і змінити своє поводження, як у кращу, так і в гіршу сторону.

4. Комплексність спостереження може бути не тільки його достоїнством, але і недоліком, що приводить до втрати істотного серед величезного набору фіксованих якостей.

5. Зрозуміло, обставини в житті повторюються, але далеко не у всіх деталях, і однократність обставин, що спостерігаються, може перешкоджати фіксації всіх деталей.

6. Попередні спостереження особи, зустрічі і знайомства спостерігача з досліджуваним можуть привести до зсуву всієї картини спостереження під впливом зустрічей симпатій, що сформувалися, чи антипатій.

7. Існує небезпека фіксації замість реальних фактів їхніх неправильних трактувань і оцінок.

8. Коли настає психологічна утома спостерігача, він починає рідше фіксувати другорядні події, пропускає деякі з них, робить помилки і т.д..

9. Даному методу присущі галоефект, заснований на загальному враженні, виробленому досліджуваним на спостерігача. Це нагадує шкільний ефект відмінника, коли той погано виконав контрольне завдання вчителя, але останній підв пливом авторитету відмінника ставить йому завищену оцінку.

10. Ефект поблажливості полягає в прагненні спостерігача дати досліджуваним завищену оцінку. Вихідна позиція спостерігача може бути такою: "Усі люди гарні, навіщо ж оцінювати їх погано?" Ефект поблажливості може викликати і симпатії до досліджуваних, турбота про власний престиж і т.д..

11. Ефект ревізора складається в прагненні спостерігача вишукувати в діяльності і поводженні досліджуваних тільки недоліки за принципом "немає добра без худа" і занижувати оцінку.

12. При використанні методу спостереження трапляються помилки усереднення, що виявляються в остраху крайніх оцінок подій, що спостерігаються. Оскільки екстремальні ознаки зустрічаються набагато рідше, ніж середні, спостерігач піддається спокусі фіксувати тільки середньо типове і відкидає крайності. У наслідок цього результати спостереження стають "знебарвленими". Тут нашкоду істині спрацьовує ефект середньої величини: одна людина з'їла двох курок, а інша - ніоднієї, а в середньому виходить, що кожний з'їв покурці, тобто неправда.

13. Логічні помилки цього методу засновані на тім, що спостерігач фіксує зв'язки між ознаками, що немають насправді цих зв'язків. Наприклад, існують неправильні уявлення про те, що моральні люди обов'язково добродушні, добродушні - довірливі, а довірливі – гладкі і т.д..

14. Помилка контрасту складається в прагненні спостерігача фіксувати в якості, досліджуваних, яких немає, в ролі нього самого.

15. Результати спостереження часто піддані впливу факторів, що заважають: невідповідності ситуації спостереження якостям, що виявляються, присутності третіх облич, особливо безпосередніх начальників і т.д..

16. Обмеженість кількості облич, що спостерігаються, викликає труднощі в поширенні результатів спостереження на більш широкі сукупності соціуму.

17. Спостереження вимагає великих витрат часу, а також людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Наприклад, на 100 годин спостереження приходиться 200 годин запису і близько 300 годин для складання звіту про підсумки спостереження.

18. Пред'являються високі вимоги до кваліфікації соціологів - виконавців. Тому необхідні витрати на їхню підготовку й інструктаж.

Опитування як метод збирання соціологічної інформації

Опитування   —   метод   збору  соціальної   інформації   про досліджуваний   об'єкт  під  час  безпосереднього  (інтерв'ю)   чи опосередкованого       (анкетування)      соціально-психологічного спілкування   соціолога   і   респондента   (опитуваного)   шляхом реєстрації  відповіді  респондентів  на  сформульовані  соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження.      З   його  допомогою  можна  одержати  інформацію,  не  завжди відображену   в   документальних  джерелах  чи  доступну   прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто  і єдиним  джерелом  інформації  є людина  —  безпосередній  учасник, представник,  носій  досліджуваних  явища  чи  процесу.  Вербальна (словесна)  інформація,  одержана завдяки цьому  методові,  значно багатша   і   загалом  надійніша,  ніж  невербальна.  Вона   легше піддається кількісному опрацюванню й аналізу, що дає змогу  широко використовувати  для  цього  обчислювальну  техніку.  Достоїнством методу  опитування є також його універсальність.  Вона  полягає  в тому,  що при опитуванні реєструють і мотиви діяльності індивідів, і  результати їх діяльності. Все це забезпечує методові опитування переваги,  не  властиві  ні  методові спостереження,  ні  методові аналізу документів.      Важливе    значення   у   соціологічному   дослідженні    має достовірність одержаної інформації, коли відмінності між людьми за вимірюваною  характеристикою, виявлені в  результаті  дослідження, відповідають справжнім відмінностям за цією характеристикою.      Для   одержання   достовірної   інформації   необхідно,   щоб опитуваний:      а) сприйняв потрібну інформацію;      б) правильно зрозумів її;      в) зміг згадати, якщо необхідно, події минулого;      г) обрав адекватну відповідь на поставлене питання;      д)  зміг адекватно втілити відповідь у слова. Важливо  також, щоб  опитуваний  не тільки міг, але й хотів , щиро  відповісти  на питання.      Якість  первинної  соціологічної  інформації  значною   мірою залежить   від   вимірювального   інструменту   —   соціологічного питальника  (бланк інтерв'ю чи анкета). Критеріями  оцінки  якості інструментів вимірювання є стійкість і обґрунтованість.      Стійкість   інструменту  вимірювання  —  ступінь  відтворення результатів   вимірювання   за   повторного   використання   цього інструменту на одній і тій самій групі і в тих самих умовах.      Обґрунтованість  інструменту вимірювання -  ступінь  відповід ності   зареєстрованих  у  процесі  вимірювання  характеристик   і характеристик, які планувалось виміряти.      Обґрунтований інструмент вимірювання повинен бути стійким.      Перевірка   якості  вимірювального  інструменту  є  складною, трудомісткою,   але   необхідною  процедурою.   Інакше   неможливо визначити наукову значущість одержаних за допомогою того чи іншого методу збору первинної інформації результатів.      Опитування з точки зору достовірності проходить такі  основні фази:      а) адаптація;      б) досягнення поставленої мети;      в) зняття напруги. ожне опитування починається з фази адаптації, під час якої створюють у респондента мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження.

Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших питань. Звернення - це зав'язка, початок опитування. Щоб респондент зміг дати потрібну інформацію, необхідно виготувати кого до цього: пояснити зміст питальника, мету опитування, при роботі з анкетою - правила її заповнення, і, поступово ставлячи запитання, підвести його до теми дослідження. Основне завдання - встановити контакт з респондентом, "зав'язати розмову". Тому нерідко соціолог формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають опитуваного до розмови.

Сформувати в опитуваних мотивацію до участі у дослідженні - складніше завдання. Необхідно зацікавити їх, зачепити життєві проблеми. Формулювавші мети дослідження, пояснення можливості використаная його ревультатів для задоволення потреб респондентів - все це актуалізує участь в опитуванні, стимулює прагнення респондентів дати достовірну інформацію.

Однак дослідження не завжди пов'язані з потребами опитуваних. Так, при опитуванні експертів звернення повинно відповідати таким мотивам опитуваних, як престижні міркування, прагнення принести користь іншим; до опитуваного звертаються як до компетентного спеціаліста з досліджуваної проблеми.

Вагомим фактором, що впливає на істинність одержаної в процесі опитування інформації, е побоювання респондента, що його відверті відповіді стануть відомими іншим людям, керівництву і будуть використані йому на шкоду. Анонімне опитування зменшує вплив цього фактора і підвищує достовірність соціологічних даних.

Основний зміст другої фази опитування - досягнення поставяеної мети, тобто збір основної інформації, необхідної для вирішення поставлених завдань. У процесі відповіді на цю частину питальника, особливо якщо вона велика, зацікавленість у дослідженні може поступово згасати. Для стимулювання її використовують функціонально-психологічні питання, які мають вести змістовні навантаження, а зміст їх повинеи бути цікавим для опитуваних. Головна їх мета - зняти втому і підвищити мотивацію респондентів.

Остання фаза - завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні, "легкі" запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття.

Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента опитування поділяють - заочні (анкетні) і очні (інтерв'ю), кожеи з яких має свої різиовиди. За ступенем формалізації - на стандартизовані і нестандартизовані (вільні). За частотою проведення - на одноразові й багаторазові. Бувають опитування суцільні і вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.

Метод інтерв’ю.

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено певними причинами, але передусім недостатнім розвитком мережі постійних спеціально підготовлених інтерв'юерів.

Соціологічне інтерв'ю - метод збору соціологічної інформації, що грунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має свої переваги і недоліки. Головна відмінність між анкетуванням та інтерв'ю - у формі контакту досдіднкка та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується анкетою. Питання, вміщеві в. аякеті, респондент інтерпретує самостійно, формулюючи відповідь і фіксуючи n в анкеті.

Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється з допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

Для одержання одного і того самого обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають при цьому підбір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їх роботи. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, і скорочення різноманітних технічних помилок.

Участь інтерв'юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо котресь із запитань йому здасться незрозумілим.

Якість одержаної під час інтерв'ю інформації залежить від характеристик основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.

Інтерв'ю найчастіше проводять за місцем роботи чи занять і за місцем проживання. Перший варіант доцільніший при дослідженні виробничих чи навчальних колективів, коли предмет дослідження пов'язаний з виробничими чи навчальними справами. Інтерв'ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується таких проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (проблеми політики, відпочинку, побуту). Незалежно від місця проведення інтерв'ю, слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу "третіх" осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст інтерв'ю і може спричинити зміщення в змісті відповідей респондента.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань. Такі інтерв'ю доречні на стадії розвідки, уточнення проблеми дослідження. Найпоширенішим є формалізоване, або стандартизоване, інтерв'ю, коли спілкування інтерв'юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера. Інтерв'юер зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань і їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх.

Поділяються інтерв'ю і за процедурою проведення. Панельне інтерв'ю - багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу. Групове інтерв'ю - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне викликати дискусію в групі. Клінічне інтерв'ю - довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів. Фокусоване інтерв'ю - короткочасна бесіда, мета якої в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв'ю бувають: а) з відповідальною особою; б) з експертом; в) з рядовим респондентом.

В останні роки більш інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон; воно не може бути репрезентативним.

Головною фігурою інтерв'ю, його найактивнішим суб'єктом завжди є інтерв'юер. Достовірність і надійність одержаної інформації багато в чому залежать від його особистості. Він повинен бути ерудованим, товариським, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, добре звати тему і техніку ведення інтерв'ю.

Однією з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, є наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування.

Питальник-документ, у якому сформульовані й згруповані питання за темою, передбачено місце для записів відповідей на них.

Нині додають до питальників так звані протоколи інтерв'юера, які містять основні відомості про процес інтерв'ю.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Практика свідчить, що респондент охоче згоджується на коротке інтерв'ю.

Основні особливості інтерв'ю як методу одержання первинної соціологічної інформації:

1. Допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів.

2. Дає змогу вести спостереження за психологічними реакціями респондентів.

3. Особистий контакт соціолога і респондента забезпечує більш серйозне ставлення респондента до опитування.

Специфічні труднощі, що виникають при використанні інтерв'ю якметоду одержання первинної соціологічної інформації:

1. Пошук психологічного контакту з кожним респондентом.

2. Значні матеріальні й часові затрати.

3. Трудомісткість підготовки інтерв'юерів.

4. Вирішення проблеми анонімності.

Особливості інтерв'ю зумовлені використанням його в проблемних, пілотажних дослідженнях, при вивченні громадської думки, телефонних опитуваннях, контрольних і вибіркових опитуваннях, анкетних дослідженнях, опитуваннях експертів.

Анкетне опитування.

Одним з найпоширеніших видів опитування е анкетування. Анкета заповнюється респондентом самостійно. Використовуючи роздаткову, поштову чи пресову анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати теми, морально-етичні проблеми.

Види анкетування

У сучасних соціологічних дослідженнях використовують декілька видів анкетування: роздаткове, поштове, пресове. Найпоширеніше роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид опитування найнадійніший. Він гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стопроцентне їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння анкетера встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.

Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет і одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2-3 тисячі анкет, легко справляються 2-3 особи). Цей метод дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі й у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага - можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.

Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Основний з них - неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один - відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а "перекладає" це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю виключити і групове заповненая, використання порад інших осіб.

Останнім часом набуває поширення пресове опитування-вид анкетування, за якого анкети публікують у газеті чи журналі. Кількість повернутих анкет тут невелика, як правило, не більше декількох процентів усієї сукупності читачів видання. Але за великого тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографічний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від "паспортних" характеристик аудитори загалом. Важливіше, що ті, хто відповіли на анкету, відрізняються від "мовчазної більшості" або своїм ставленням до конкретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або й тим і іншим одночасно.

Сумарні статистичні розподіли відповідей важко інтерпретувати. Водночас із загального масиву заповнених анкет майже завжди можна виділити однорідні підмасиви, які належать респондентам конкретних соціально-демографічних груп. Так відкриваються сприятливі можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респондентів. Часто учасники опитування супроводжують заповнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргументацію свого ставлення до сформульованої проблеми. Подібні "самоінтерв'ю" значно збагачують первинну інформацію і поглиблюють науковий аналіз.

Особливість методу опитування полягає у комунікативному способі здобуття необхідної інформації, коли зміст і спрямованість останньої створюються однією людиною (соціологом, кореспондентом), а коригуються і вибірково визначаються іншою (опитуваним, респондентом).

Другою особливістю цього методу є апелювання дослідника до вербальної поведінки як джерела інформації: дослідник має справу не з реальною поведінкою людини, а з її висловлюваннями про цю поведінку. Для анкетного опитування характерна відсутність безпосереднього контакту між кореспондентом і респондентом. Останній “спілкується” з першим опосередкованим чином, через анкету. Така ситуація створює, з одного боку, переваги методу анкетного опитування над усіма іншими, а з іншого, – певні його вади. Переваги методу анкетного опитування полягають передусім у

• відносній його доступності (ніщо так легко людям не дається, як ставити перед іншими запитання!); найбільшій уможливленості отримати інформацію про внутрішній стан, думки, самопочуття, оцінки та мотиви діяльності людей;

• фактичній його універсальності (щодо можливості отримання необхідної інформації);

• оперативності;

• доступності чи легкості обробки первинної інформації.

Разом з цим використання методу анкетного опитування пов’язане з різного роду вадами, оскільки воно стикається з проблемою відповідності вербальних дій (висловлювань) опитуваних їхній дійсній поведінці та реальному стану тих речей (подій, ситуацій), які вони оцінюють. Суб’єктивний характер висловлювань – принциповий бар’єр на шляху до адекватної інтерпретації отриманої методом опитування інформації. Адже здавна відомо, що про людину судять не з її слів, а з її справ. Стосовно цього один з соціологів вірно помітив: досить часто респондент говорить одне, міркує інше, а робить третє.

Існують принаймні три причини, які зашкоджують отриманню достовірної інформації шляхом масових опитувань: – причини онтологічного характеру (реальне буття людини за своєю сутністю ніколи повністю не співпадає з його осмисленням; навіть якщо респондент щиро і вдумливо висловлює свої думки й оцінки, вони не висвітлюють картини його реальної поведінки, яка може статися непередбаченою і несподіваною для нього самого); – причини психологічного характеру: респондент не в настрої або, навпаки, у підвищеному настрої, що може вплинути на його відповіді в той чи інший бік; на респондента певним чином впливає фігура анкетера (подобається чи не подобається); на відповіді може вплинути світоглядна установка респондента навіть тоді, коли вона аж ніяк безпосередньо не стосується предмета його думок, оцінок та висловлювань; – причини технічного характеру: помилкові чи неадекватні думкам і настроям респондентів відповіді можуть статися внаслідок недосконалості анкети, а саме – порушення вимог надійності, валідності, вірогідності при формулюванні запитань або перевантаження анкети складними запитаннями тощо. Недоліки та вади, що виникають з зазначених причин, частково можуть бути усуненими. Це передусім стосується тих недоліків, які виникають з причин психологічного й технічного характеру. Що ж стосується причин онтологічного роду, то їх усунення фактично неможливе, і ця вада може бути компенсованою адекватною інтерпретацією отриманої емпіричної інформації на підставі науково-теоретичних міркувань.

Поштове опитування (характеристика методу).

Поштовому опитуванню протягом останнього десятиліття соціологи-практики приділяли підвищену увагу, оскільки воно вважалося, по-перше, найекономічнішим методом збирання первинної соціологічної інформації, а по-друге, у процесі поштового опитування люди могли відвертіше відповідати на сформульовані в анкеті запитання — позначалася відсутність інтерв'юера. Однак ситуація, що склалася нині, багато що змінила. Подорожчання послуг підприємств поліграфії та зв'язку, зрослі ціни на папір суттєво позначилися на економічності поштового опитування. Так, якщо наприкінці 80-х років співвідношення вартості однієї анкети поштового опитування і вартості інтерв'ю було приблизно 1 до 10, то у 90-ті роки це співвідношення, за нашими підрахунками, становить лише 1 до 3.

Проте є одна обставина, яка заважає використовувати поштове опитування в оперативних дослідженнях і тим паче в експрес-опитуваннях. Це — час збирання первинної інформації. Як свідчить практика проведення подібних опитувань, на двохвильове поштове опитування (з двома розсиланнями анкет) витрачається 32—34 дні. Після першого розсилання анкет через 2 тижні відбувається повторне розсилання з нагадуванням респондентам про повернення анкети дослідникам. Протягом приблизно 20 днів після другого розсилання заповнені респондентами анкети продовжують надходити на адресу дослідників. Такий тривалий період збирання інформації неприйнятний для оперативних досліджень.

Ми охарактеризували основні методи опитування, які звичайно застосовуються в оперативних соціологічних дослідженнях, їхні переваги, недоліки, особливості застосування. При проектуванні дослідження, знаючи приблизну вартість усього дослідження, можна планувати достовірність та надійність емпіричної інформації шляхом вибору методу (або методів) збирання соціологічної інформації.

Серед недоліків поштового опитування в першу чергу слід назвати невисокий рівень повернення анкет. Але сучасна організація поштових опитувань стабільно забезпечує 70-75% повернення. Виділяють дві групи факторів, що впливають на цей процес:

- перша група включає в себе таки види контакту дослідника з респондентом, як повідомлення про опитування (попередній контакт з респондентом), розсилка опитувальника (основний контакт), нагадування респондентам, що не повернули анкети в призначений строк (стимулюючий контакт); - друга група пов'язана зі змістовним та психологічним оформленням всіх видів контактів: персоналізація, анонімність, винагорода, оформлення анкети та ін.

- відмінності між тими, хто заповнив та вислав анкету, та тими, хто ухилився від участі в опитуванні; - отримання відповідей не від тих осіб, яким було вислано анкету; - поява групових відповідей там, де потрібні індивідуальні, використання порад інших осіб; - респондент заповнює анкету не спонтанно, а після роздумів, після того, як прочитає всю анкету; - отримані данні будуть репрезентативні лише для сукупності осіб, які відображені у списках, за якими складалася вибірка.

Для зменшення впливу цих негативних факторів інколи використовують додаткове інтерв'ювання осіб, які не повернули анкету.

Серед переваг поштового опитування можна виділити наступні:

- низька вартість; - простота організації; - можливість одночасного проведення опитування на великій території; - незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера; - немає жорстких часових обмежень на заповнення анкети, отримуємо зважені, точні відповіді.

Одним з видів поштового опитування є пресове опитування. Анкета друкується на шпальтах газет, журналів. Коло респондентів обмежено тими, хто читає відповідне видання та має можливість та бажання вирізати, заповнити та відіслати анкету. Тому пресове опитування має сенс використовувати лише для зондажу громадської думки щодо вузького кола проблем, з приводу яких читачів можна визначити достатньо компетентними. Добровільна участь та анонімність дають змогу отримати досить щирі відповіді.

Телефонне опитування - один з різновидів опитування у соціологічному дослідженні, заочне (опосередковане, дистантне) інтерв'ю. Позитивними якостями цього методу є його оперативність, низька собівартість та простота контролю за якістю роботи. Як недоліки можна зазначити неможливість отримання репрезентативної інформації за низької щільності телефонної мережі, вимога стислості опитувальника, змушене спрощення у формулюванні та конструюванні запитань, складнощі, пов'язані з необхідністю рівноцінної заміни респондента у разі його відмови від участі в опитуванні.

Особливостями телефонного опитування є побудова вибірки, формулювання запитань та конструювання опитувальника.

Для проведення телефонного опитування використовується однощаблева вибірка. Підставою вибірки можуть слугувати телефонні книги квартирних номерів телефонів, де необхідна інформація міститься в алфавітному порядку. Вибірка формується шляхом систематичного або випадкового відбору номерів. Оптимальним варіантом підґрунтя вибірки є єдина картотека квартирних абонентів, куди регулярно заносяться дані про зміни в телефонній мережі міста. Інший спосіб побудови вибірки - генерування на ЕОМ випадкових чисел і використання їх як телефонних номерів. Недолік цього методу - поява номерів, що реально не існують. Кількість таких неіснуючих номерів можна значно зменшити, ввівши в програму генерації випадкових чисел фільтр, який пропускає тільки ті номери, що відповідають реально існуючим групам номерів. Наприклад, в Києві перші три цифри відповідають номеру підстанції, список яких легко отримати. Ще один недолік - випадково отримані номери можуть бути не тільки квартирними, а й службовими.

Наступний крок - відбір конкретного респондента в сім'ї. Репрезентативність результатів телефонного опитування забезпечується процедурою випадкового відбору. Одним з варіантів випадкового відбору є наступний: інтерв'юер складає список членів сім'ї із зазначенням статі та віку і впорядковує його, наприклад, записуючи всіх жінок за зменшенням віку (від самої старшої до самої молодшої), а потім і чоловіків. Відбір респондентів у сім'ї здійснюється за допомогою стандартних карток Кіша, на яких залежно від її кількісного складу зазначають порядковий номер відібраного члена сім'ї. Окремі види карток розподіляються у загальній сукупності анкет випадково.

Інколи використовується випадковий відбір респондента в сім'ї по останньому (або найближчому) дню народження. За результатами цей метод не відрізняється від попереднього, але дозволяє зменшити час інтерв'ю та суттєво спрощує процедуру відбору.

Головна особливість телефонного опитування пов'язана з особливостями комунікативного процесу. В телефонному опитуванні запитання, спрямовані на підтримання інтересу до теми дослідження (контактні запитання), мають бути в усіх частинах анкети на відміну від особистих інтерв'ю, де їх місце - на початку опитувальника.

Телефонне інтерв'ю в ідеалі наближається до розмовної мови. Запитання мають бути лаконічними, слід уникати складних граматичних конструкцій. Якщо в очному інтерв'ю використовуються шкали, де може бути до 11 позицій, то в телефонному інтерв'ю кількість градацій не повинна перевищувати чотирьох. А в шкалах інтенсивності - п'яти, та й то за умови граничної простоти формулювань.

У телефонному опитуванні виокремлюють дві стадії: вступну бесіду та власне інтерв'ю. Мета вступної бесіди - відбір респондента у сім'ї та встановлення з ним попереднього контакту. Вступна бесіда ведеться у вільній формі. Процес же самого інтерв'ю є суворо формалізованим, інтерв'юер не повинен відхилятися від опитувальника. Як правило, телефонне інтерв'ю триває не більш як 10 хвилин, але головне, що визначає кількість запитань в опитувальнику, - це інтерес респондентів до теми бесіди та особливість категорії респондентів.

Телефонне опитування доцільно проводити централізовано. Це дозволяє здійснювати постійний контроль за роботою інтерв'юерів, своєчасно виявляти та виправляти помилки, що трапляються в ході бесіди, неточності в заповненні кодувального бланку і в результаті отримати високу якість інформації, що збирається. Також проведення опитування із одного центру дозволяє збільшити навантаження інтерв'юерів.

Крім того, на якість отриманих результатів позитивно впливає використання ЕОМ для проведення телефонного опитування. Існує стандартна система CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing), що формалізує і значно спрощує процедуру проведення телефонного інтерв'ю. Пряме введення результатів опитування з терміналів дозволяє виключити ряд проміжних ланок, в тому числі тиражування кодувальних бланків, введення даних з бланків. Питання зачитується прямо з монітору, автоматично здійснюється логічний контроль за правильністю введення даних. Крім того існує можливість повного контролю за процесом проведення інтерв'ю з боку бригадира та замовника.

Основними методичними документами телефонного опитування є бланк пошуку респондента, кодувальний бланк, опитувальник. Бланк пошуку респондента слугує для фіксації результатів попереднього контакту з сім'єю і відбору респондента. Інформацію на бланку представлено у вигляді послідовності процедур, що виконуються інтерв'юером в процесі пошуку респондента: час дзвінків, причини нездійснившихся контактів, час назначеного респондентом дзвінка, контактні та інші запитання.

Метод експертних оцінок

Під час масових опитувань (анкетування, інтерв'ю, поштове опитування, телефонне інтерв'ю) джерелом соціологічної інформації про ті чи інші сторони об'єкта дослідження є представники цього ж об'єкта. Однак на практиці виникають ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища важко або взагалі неможливо визначити носія проблеми і відповідно використати його як джерело інформації. Найчастіше такі ситуації пов'язані зі спробами прогнозувати зміну соціального явища, процесу, дати об'єктивну оцінку таким сторонам діяльності і рисам людей, щодо яких їх самооцінка може бути спотвореною.

Подібна інформація може надходити тільки від компетентних осіб - експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження.

Формуючи групу експертів, ва першому етапі відбору доцільно скористатися такими критеріями: рід занять і стаж роботи з певного профілю. Попередній список експертів може бути широким, але надалі його доцільно звузити, залишивши в ньому найпідготовленіших осіб. Головне серед усіх критеріїв відбору експертів - їх компетентність. Для й' визначення використовують два методи: самооцінка експертів і колективна оцінка авторитетності експертів.

Метод колективної оцінки застосовують для формування групи експертів, хода вони знають один одного як спеціалісти. Така ситуація найчастіше трапляється серед творчих людей, відомих політиків, економістів.

Основні функції методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні:

а) прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

б) оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

в) атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо.

Прогностична експертна оцінка може бути застосована щодо будь-яких соціальних-явищ, процесів, глобальних і локальних проблем.

В експертних опитуваннях анонімність втрачає будь-який сенс. Експерт у даному разі є активним учасником наукового дослідження. Спроба приховати від нього мету дослідження, перетворивши його таким чином на пасивне джерело інформації, може призвести до втрати його довіри до організаторів дослідження.

Основний інструментарій експертних опитувань - анкета чи бланк-інтерв'ю - розроблені за спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, програма прогнозного опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер.

Якщо дослідник не наважується сформулювати прогностичні судження, то в анкету експерта вміщують відкриті запитання, які передбачають повну свободу вибору форми відповіді. В іншому разі формулюють перелік прогностичних гіпотез.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу - обмін думками. Він передбачає одночасну присутність всіх експертів за "круглим столом", де і відбувається з'ясування домінуючої позиції зі сформульованого дослідником дискусійного питання. Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів, поки не буде вироблена узгоджена оцінка.

Під час вироблення управлінських рішень з допомогою соціологічних досліджень іноді постає питання щодо достовірності результатів масового опитування, правомірності сформульованих на їх основі висновків. Йдеться про оцінку компетентності висловлених респондентами міркувань. Для цього складають анкету експерта, яка містить в основному закриті запитання, які за структурою ідентичні запитанням, сформульованим в шкеті респондента. Завдання експерта полягає в тому, щоб з урахуванням об'єктивної ситуації і чинників, які цікавлять-дослідника, висловити щодо поставлених запитань неупереджені, всебічно виважені міркування.

Останнім часом широко використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, що заповнюється експертами колективно, обумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи весь колектив.

Метод експертної оцінки широко використовують у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.

Експеримент є головним методом збирання інформації у природничих науках. Його проведення пов'язане з пошуком причинно-наслідкових відносин досліджуваних явищ дійсності. Цей метод є розвитком методу спостереження та логічного аналізу. Але якщо спостереження - це пасивний метод збирання інформації, то експеримент передбачає активний вплив на об'єкт дослідження кількох контрольованих чинників. Суть соціологічного експерименту, його спрямованість на доведення або спростування гіпотез дослідження збігається з природничонауковим експериментом. Але є й відмінність, яка значною мірою звужує царину застосування експерименту в соціології: об'єкт соціологічного дослідження - люди, які складають певні соціальні групи з усталеною структурою та відносинами. Проведення експерименту завжди пов'язане з активним впливом на об'єкт, який веде до його переструктурування, тому планувати експеримент у соціологічному дослідженні можна тільки тоді, коли є певність, що цей вплив ні в якому разі не утискуватиме інтереси учасників експерименту.

Цінність інформації, отриманої у результаті проведення експерименту, полягає в тому, що вона не просто описує об'єкт, але й дозволяє пояснити існування й розвиток певних зв'язків, відносин, процесів.

Для проведення експерименту необхідно створити певні умови. Сукупність умов, в яких відбувається експеримент, має назву експериментальної ситуації. Експериментальна ситуація має гарантувати, що саме досліджуваний у цьому експерименті чинник, а не будь-який інший, є причиною зафіксованих у ході експерименту змін в об'єкті.

Експеримент ґрунтується на розробці певної гіпотетичної моделі розглядуваного явища. На підставі цієї моделі явище описують як систему змінних, серед яких виокремлюють незалежні та залежні змінні. Незалежна змінна - це той новий чинник, що його вводять у діяльність експериментальної групи. Він повинен мати такі якості, як усталеність, самостійність, можливість справляти вплив на стан об'єкта дослідження. Залежною змінною називають такий чинник, який змінюється під впливом незалежної змінної.

Соціальні експерименти розрізняють: а) за способом введення незалежної змінної; б) за характером логічної структури доведення гіпотези; в) за методом добору контрольної групи; г) за рівнем вимог до ситуації експерименту.

За способом введення незалежної змінної експерименти поділяють на штучні, природні та експерименти екс-пост-факто. Штучним експериментом є такий, при проведенні якого незалежна змінна вводиться штучно. При природному експерименті незалежна змінна з'являється природно й незалежно від експериментатора. Експеримент екс-пост-факто у прямому розумінні власне не проводиться. Передбачуваний причинний зв'язок уже здійснений, дослідження спрямоване на збирання та аналіз даних про події, що відбулися, про умови й передбачувані причини їх виникнення.

У залежності від логічної структури доведення гіпотези виокремлюють паралельний та послідовний експерименти. При паралельному експерименті створюється експериментальна група, на яку впливають незалежною змінною, а відтак порівнюють стан цієї групи з контрольною групою, яка такого впливу не зазнавала. При послідовному експерименті вивчають стан тієї самої групи до й після введення незалежної змінної.

Відбір контрольної групи найчастіше здійснюють або за частотою розподілу ознак, або попарним способом. При частотному розподілі відбір до контрольної групи здійснюють шляхом наближення частот розподілу ознак, які цікавлять дослідника, у контрольній та експериментальній групах. Попарний відбір полягає в тому, що експериментальну й контрольну групу добирають з пар учасників на підставі схожості ознак - один учасник потрапляє до експериментальної групи, а інший - до контрольної.

За рівнем вимог до ситуації експерименти поділяють на лабораторні, польові та чисті. Польовий експеримент відбувається за природних умов, звичайних для діяльності групи; для лабораторного створюють спеціальні умови. Чистим експеримент називають тоді, коли учасники не знають про його проведення.

Головним дослідницьким документом при проведенні експерименту є його протокол. У ньому зазначають найменування теми експериментального дослідження й час його проведення. Описуються експериментальна й контрольна групи за такими параметрами, як принцип відбору, соціально-демографічний склад групи, рід її професійної діяльності й функції окремих членів, рівень знань учасників групи про завдання та умови експерименту, їхнє ставлення до експерименту. Відтак аналізується обстановка до введення експериментального чинника.

У протоколі має бути відзначено, які показники виокремлені як незалежні та залежні змінні, а також за допомоги яких процедур фіксуються дані щодо всіх контрольованих змінних. Далі фіксуються початок дії експериментального чинника та те, як власне вплинула експериментальна ситуація на поведінку учасників експерименту.

Царина використання експериментального методу в соціологічних дослідженнях останнім часом розширюється, але ефективність його використання безпосередньо пов'язана як з глибиною теоретичних знань про об'єкт експериментування, так і з розвитком методів і технічних засобів проведення експерименту.

Характеристика фокус-групового інтерв’ю.

Фокусовані групові інтерв'ю - якісний метод збирання інформації, що базується на дискусії між респондентами з приводу проблеми, яка вивчається. У таких дискусіях беруть участь 6-12 респондентів, не знайомих один з одним. Фокус-групи спрямовані на отримання якісної інформації щодо думок, очікувань людей крізь призму їх індивідуального досвіду.

Характерними рисами фокус-груп є:

1. Сфокусований характер дискусії. 2. Орієнтація на з'ясування всієї різноманітності існуючих поглядів. 3. Внутрішньогрупова інтеракція. 4. Широке використання уявних експериментів та проективних технік. 5. Фокус-групове моделювання. 6. Використання елементів гри при проведенні дискусії.

Перевагами методу фокус-груп є: можливість отримання інформації про причини поведінки, формування певних установок респондентів; можливість побудови різного роду моделей об'єкта дослідження; широкі можливості використання методу спостереження; можливість отримання вірогідних даних щодо щирості респондентів; досить велика оперативність методу.

Недоліком фокус-груп є те, що їх ефективність значною мірою залежить від кваліфікації модератора.

окус-група є невеликим, однорідним, спеціальним чином організовану групу покупців, експертів і ін., що мають загальні погляди, думки, досвід, професійні знання щодо досліджуваної проблеми. Робота з групою здійснюється у формі вільної бесіди, дискусії, яку організовує і проводить досвідчений інтерв′юєр, іноді званий модератором. Інформація, що збирається за допомогою роботи з фокус-группамі, носить в основному якісний характер, що стосується споживних властивостей товару, поведінки споживачів, їх мотивації і т.п.

Перед фокус-группой дослідниками зазвичай ставиться одна або декілька цілей:

1) генерація ідей з приводу розвитку (вдосконалення) споживних властивостей товару, тобто його функціональних характеристик, дизайну, упаковки», відповідності ціни якості і т.п., зокрема розробки нових товарів;

2) виявлення мотивів і стимулів, спонукаючих людей здійснювати покупки даного товару, а також особливостей його сприйняття, виділення на ринку з середовища аналогічних, відносин до марки, якщо така є, до методів просування товару і т.п.;

3) забезпечення повнішого і точнішого розуміння кількісної інформації, зібраної раніше методами анкетування, опитів і т.п. (члени фокус-группи, якщо її правильно підібрати, можуть прокоментувати ті або інші отримані кількісні характеристики, які важко пояснити, спостерігаючи за явищем, що вивчається, з боку);

4) встановлення форм і видів емоційної і поведінкової реакції покупців на рекламу даного товару;

5) виявлення можливих тим, напрямів для збору кількісної інформації методами анкетування, опитів, панельних досліджень;

6) вивчення розмовного словника споживачів з тим, щоб використовувати звичну для них мову при побудові анкет, опитних листів, а також рекламних повідомлень.

рактика показує, що оптимальний розмір фокус-группи коливається від 8 до 12 чоловік. Якщо група буде менше 8 чоловік, бесіда може протікати мляво, її результативність не може бути скільки-небудь високою. Якщо ж до складу групи увійде більше 12 чоловік, цілісній дискусії може і не вийти, оскільки з’являються передумови розділення групи на дві або більш за підгрупу.

Склад групи повинен бути однорідним (гомогенним), тобто члени групи повинні мати загальні ознаки або за віком, або по вигляду діяльності, або за освітою, або по сімейному стану і т.п. Встановлено, що в однорідних по складу групах дискусії носять відвертіший характер: ніхто нікого не соромиться, ніхто не відчуває себе скутим.Проте гомогенність повинна бути типовою, тобто учасники фокус-группи, будучи схожими один на одного, повинні нести в собі і характерні ознаки генеральної сукупності.

Очевидно, що склад групи визначається цілями дослідження, перерахованими вище, специфікою товару, його функціональними характеристиками і т.п. Якщо, наприклад, мета дослідження - генерація ідей по розвитку споживних властивостей такого товару, як мотоцикли, то ясно, що до складу фокус-группи треба включати молодих чоловіків, що захоплюються їздою на мотоциклах. А якщо мета дослідження - виявлення напрямів вдосконалення електричних чайників, то до складу групи повинні входити сімейні працюючі жінки, що мають підростаючих дітей. Вони, як ніхто інший, зможуть сформулювати ідеї по розвитку цього необхідного в сімейному ужитку виробу, оскільки знають ціну часу, безпеці застосування і т.п. (можливо, в одній з фокус-групп і з’явилася ідея зробити чайник з відключаючим пристроєм). Бажано, щоб у формуванні фокус-группи брав активну участь сам модератор, оскільки працювати з групою доведеться саме йому і попереднє знання складу групи допоможе йому краще підготуватися.

Особливі вимоги пред’являються до модератора. Він повинен бути надзвичайно комунікабельною людиною, що тонко відчуває психологію групи, з тим, щоб в управлінні дискусією уміло балансувати між природною бесідою на задану тему і відходом від неї.

Модератор повинен відчувати, коли йому слід втрутитися в хід дискусії, а коли не потрібно цього робити. Він повинен розуміти, що деякі відхилення від теми цілком природні і не тільки допустимі, але і корисні, оскільки дозволяють учасникам дискусії проводити аналогії, порівняння і т.п., що сприяє генеруванню неординарних ідей, пропозицій.

В процесі бесіди він повинен виявляти цікавість до кожного вислову, мотивуючи колективний розумовий процес, роблячи його результативнішим. До роботи з фокус-группой модератор повинен ретельно готуватися: якомога більше дізнатися про обговорювану проблему, скласти план проведення дискусії, тобто розділити проблему на елементи, що становлять, визначити черговість їх обговорення і т.п.

Тест - це метод вимірювання та оцінки різних психологічних якостей та станів індивіда. Використання тестів в соціології є доцільним у випадку, коли об'єктами дослідження є певні риси особистості (настанови, мотиви, інтереси тощо), для виявлення особливих особистісних та групових властивостей. До того ж вивчаються такі властивості та якості особистості, що не піддаються прямому безпосередньому спостереженню. Так, наприклад, фіксація в опитуванні тих або інших уявлень людини про її ціннісні орієнтації, соціальні настанови, поведінкові готовності і т.ін. не означає ще фіксації самих цих диспозицій. В цьому випадку необхідна розробка адекватного методичного інструментарію, яким і є тестові методики.

Основною функцією тесту є діагностична.

Існують наступні варіанти застосування тестів у соціологічному дослідженні:

- застосування психологічних тестів. Коли з'являється необхідність оцінити зв'язок певних особистісних властивостей респондентів з їх вчинками, становищем у сім'ї, на роботі, із досягненнями у праці, тоді з цією метою на основі міждисциплінарного підходу можуть бути використані деякі тестові методики, що мають психологи; - розробка власного інструментарію, що був би спрямований на дослідження соціологічних феноменів, але за якістю та ефективністю вимірювання відповідав би суворим вимогам, що розроблені в теорії психологічних тестів; - проведення паралельного обстеження за допомогою тестування, тобто використання тестів як додаткового методу. Саме такий варіант є найбільш розповсюдженим сьогодні.

Виділяють методики, що діагностують стан людини (тривожність, самопочуття, настрій тощо). В останні роки робились спроби створення соціологічних тестів для вивчення орієнтації особистості в ціннісно-нормативних структурах.

Один з напрямів психологічного тестування пов'язаний саме з афективними чи неінтелектуальними аспектами поведінки. Призначені для цього тести звичайно називають особистісними Цей термін частіше за все вказує на вимірювання таких особливостей як емоційне регулювання, міжособистісні стосунки, мотивація, інтереси та настанови.

До вивчення властивостей особистості є кілька підходів.

А) Використання тесту-опитувальника. Як вихідний варіант анкети особистості (опитувальника) можна назвати листок особистісних даних Р.С.Вудвортса, що був розроблений в роки Першої світової війни (у зв'язку з питанням про наявність тих або інших симптомів у військових).

Б) Ситуаційні тести, тести дії. В цих тестах досліджуваний отримує завдання, мета якого залишається йому невідомою. Такі тести в більшості відтворюють досить точно повсякденні ситуації. Вперше ця методика була застосована у розроблених Г.Хартсхорном та М.А.Меєм тестах наприкінці 20-х - поч. 30-х років.

В) Проективні методики Досліджуваному дається неструктуроване завдання, що допускає багато шляхів вирішення. Ці методики базуються на припущенні, що в своєму рішенні індивід виявить характерні для нього способи реакції. Проективним методикам як і ситуаційним тестам важко знайти своє власне місце в соціологічному опитуванні внаслідок складностей, що пов язані із соціологічною інтерпретацією результатів стосовно соціальної групи або певної спільноти, а також з їх екстраполяцією на генеральну сукупність.

Ще одним варіантом використання тестів у соціології є випадок, коли необхідно з'ясувати ступінь інформованості опитуваних, рівень обізнаності з різних проблем. Досить розповсюдженою є помилка, коли для отримання інформації про знання респондента застосовується як єдино можливий і достатній інструмент анкетне питання, що з'ясовує самооцінку респондентом своїх знань. При такій побудові питання відбувається не завжди усвідомлювана підміна дослідником інформації про знання інформацією про те, як людина оцінює ці знання. Критерії оцінки знань у різних людей частіше за все не співпадають з тими, які має на увазі дослідник, коли ставить питання. У цьому випадку для отримання достовірної інформації про знання використовуються тести або питання екзаменаційного типу.

Основні вимоги до тестів:

- надійність -тест повинен бути внутрішньо узгодженим, давати тиж самі результати при повторному тестуванні; - валідність - тест повинен вимірювати те, для чого він призначений; - дискримінантність - здатність окремих завдань тесту і тесту в цілому диференціювати респондентів відносно максимального та мінімального результатів тесту; - наявність нормативних даних. Безпосередній первісний показник ні про що не говорить, поки не буде оцінюватись у відповідній системі норм. Традиційно нормою в тестології були середньостатистичні дані, що отримані в результаті попереднього тестування на визначеній групі осіб. Останнім часом все більше розповсюдження мають критеріально-орієнтовані тести, що дозволяють оцінювати респондента не у порівнянні із середньостатистичними даними популяції, а у відношенні до заздалегідь заданої норми. Критерієм оцінки в таких тестах виступає ступінь наближення результату тестування особи до так званої "ідеальної норми".

Переваги використання тестів в соціологічному дослідженні:

- тести забезпечують можливість отримання кількісної оцінки на основі квантифікації якісних параметрів особистості; - зручність математичної обробки; - відносно оперативний спосіб оцінки великої кількості невідомих осіб; - сприяють об'єктивності оцінок, що не залежать від суб'єктивних настанов особи, яка проводить дослідження; - забезпечують співставність інформації, отриманої різними дослідниками від різних респондентів.

Однією з проблем використання тестових методик у соціологічному дослідженні є пристосування тесту до ситуації масових опитувань. Інша - зростання витрат на збір первинної інформації.

Програмування та організація соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження як методологічна, методична та організаційна основа дослідження.

Как уже упоминалось, подготовка социологического исследования непосредственно начинается с разработки программы. Программа социологического исследования это главный исследовательский документ, содержащий изложение теоретико-методологических предпосылок научного поиска, изучения социальных фактов. Назначение программы состоит в том, чтобы придать познавательной деятельности логически завершенный, целенаправленный характер и строгую научную обоснованность. Программа социологического исследования включает в себя два раздела: методологический (концептуальный) и методический (процедурный).

В методологический раздел входит:

- формулирование и обоснование проблемы;

- выяснение степени ее изученности;

- указание цели;

- определение объекта и предмета исследования;

- логический анализ основных понятий;

- формулировка гипотез и задач исследования.

В программе, как правило, формулируется проблема, в которой получают как можно более точное отражение и сама проблемная ситуация, и реальное противоречие, определяющее её. При этом «важно избегать опасности постановки мнимых проблем, то есть проблем, либо не отражающих реальной социальной ситуации, либо давно решённых».

Цель организаторы социологического исследования призваны ставить такую, реализация которой смогла бы вооружить заказчика надёжными данными, помогающими выявить пути и средства решения наиболее важных, узловых на текущий момент социально-экономических или социально-политических проблем.

Социальная проблема не существует сама по себе и всегда предполагает своего носителя - социальный институт, организацию, общность людей и сферу их деятельности, с которой она неразрывно связана. Следовательно, объектом социологического исследования в широком смысле выступает определенный носитель той или иной социальной проблемы. Чёткое выделение объекта исследования способствует правильному определению предмета исследования. Последний включает в себя те стороны, свойства и состояния объекта (в их статике или динамике), которые в наиболее полном виде выражают исследуемую проблему и подлежат изучению.

Программа предусматривает логический анализ основных понятий. Это ряд методологических процедур, суть которых заключается в логическом структурировании основных понятий, фигурирующих в исследовании, их уточнении, интерпретации и операционализации.

Любое социологическое исследование строится на предварительных явно или неявно выраженных предположениях и причинах возникновения изучаемой проблемы. Если исследователь целенаправленно пытается их предугадать, он формулирует свои предположения в виде гипотез, которые подсказывают правильный выбор объекта исследования и метода сбора социологической информации.

По значимости и характеру гипотезы можно разделить на основные и дополнительные (гипотезы-следствия).

Задачи социологического исследования формулируются в соответствии с его целью и гипотезами и также, как последние, могут быть условно распределены на основные и дополнительные.

Основные задачи исследования заключают в себе поиск ответа на его центральный вопрос: каковы пути и средства решения исследуемой проблемы?

Дополнительные задачи, как правило, способствую решению основных.

Методический раздел программы включает в себя:

- определение обследуемой совокупности;

- характеристика используемых методов сбора первичной социологической информации;

- логическая структура инструментария для сбора этой информации;

- алгоритмы её обработки на ЭВМ.

Большинство исследований имеет не сплошной, а выборочный характер. Этот один из наиболее ответственных моментов при разработке программы. Выборочный метод характерен всем социологическим исследованиям, кроме тех случаев, когда объект исследования насчитывает несколько десятков единиц анализа, которые подвергаются сплошному анализу. По научно обоснованным правилам отбирается определённое количество людей, отражающих по социально-демографическим и другим признакам характеристику изучаемого объекта. На языке социологов эта операция носит название «выборка». От правильности её осуществления в огромной степени зависит и достоверность социологической информации.

Підготовка соціологічного дослідження насичена різноманітними видами робіт, специфічними науковими процедурами, найголовнішими з яких є:

— вибір методології дослідження й інтерпретації отриманих даних;

— обґрунтування теоретичних засад, логічної послідовності дослідження;

— вироблення інструментарію (анкети, бланка інтерв'ю, кодувального бланка для проведення спостереження тощо);

— розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юеру, спостерігачу тощо); — формування дослідницької групи відповідно домети і завдань дослідження — розробників програми та інструментарію, виконавців польових досліджень, спеціалістів з обробки отриманої інформації, аналітиків для підготовки підсумкового звіту;

— навчання спеціалістів польових досліджень (інтерв'юерів, спостерігачів та ін.);

— розробка програми обробки даних.

Схематично усталені в емпіричній соціології основні етапи і стандартні процедури соціологічного дослідження показано у таблиці 4.

Кожне соціологічне дослідження починається зі з'ясування намірів і мети замовника, уточнення теми дослідження, визначення термінів і витрат, пов'язаних з ними, з'ясування фінансових, матеріально-технічних аспектів справи. Після цього настає безпосередня дослідницька робота, початок якої пов'язаний зі створенням програми. Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище, до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (зби рання, обробки та аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу зробити висновки щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати його результативність. Програма виконує методологічну, методичну, організаційну функції. їх реалізація впливає на "структуру програми, яка складається з методологічної та методичної частин.

Методологічна частина програми охоплює такі компоненти:

• формулювання та обґрунтування проблеми;

• розробку мети і завдань дослідження;

• визначення об'єкта і предмета дослідження;

• системний аналіз об'єкта дослідження;

• формулювання робочих гіпотез дослідження;

• інтерпретацію та операціоналізацію основних понять дослідження.

Методична частина програми передбачає:

• розробку стратегічного плану дослідження;

• визначення досліджуваної сукупності, розробку вибірки дослідження;

• вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент);

• обґрунтування логіки аналізу та інтерпретацію зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм;

• опис схеми аналізу отриманих даних.

Створення програми починається з окреслення проблеми дослідження, тобто з визначення предмета і мети дослідження. Предметом дослідження є реальні життєві протиріччя, які створюють проблемну соціальну ситуацію, для вирішення якої необхідна правдива, оперативна, науково обґрунтована інформація. Соціальна проблема — суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних спільнот, груп.

Соціологія використовує різноманітні підходи до визначення типу соціальної проблеми, беручи за основу мету дослідження, носія проблеми, масштаби її поширення, час дії, глибину суперечності, що створює проблему. Відповідно до мети виокремлюють гносеологічні (логіко-пізнавальні) і предметні проблеми. Гносеологічні проблеми спричинені нестачею інформації про стан, тенденції функціонування соціального об'єкта. Тобто народження проблеми зумовлене недостатністю знання про певні процеси, явища соціального життя. Предметні проблеми — це суперечності, зумовлені зіткненням інтересів соціальних спільнот, інститутів, які дестабілізують їхню життєдіяльність і стимулюють до активних дій.

Для того щоб сформулювати соціальну проблему, необхідно:

• на підставі аналізу документів замовника скласти уявлення про реальну проблемну ситуацію;

• провести розмову з керівниками і працівниками організації-замовника з метою отримання додаткової інформації щодо проблемної ситуації;

• проаналізувати наукову літературу, статистичні матеріали, дані інших досліджень (соціологічних, економічних, політологічних тощо) для остаточного завершення інформаційного пошуку.

При цьому необхідно розрізняти проблеми соціальні й наукові. Як відомо, соціальна проблема — це життєве протиріччя, яке потребує вирішення. Неможливість вирішення соціальної проблеми існуючими засобами і методами змушує вдатися до наукового пізнання. Наукова проблема повинна більш-менш точно відображати проблемну соціальну ситуацію. З'ясування власне наукової проблеми дає змогу зафіксувати, з одного боку, наявність соціальної проблеми, а з іншого — відсутність або застарілість шляхів, способів її вирішення. Постановка наукової проблеми означає вихід за межі вже вивченого у сферу того, що тільки починають вивчати. Проблема дослідження завжди передбачає свого носія — певну спільноту чи групу, їх діяльність. Тому об'єктом дослідження найчастіше є те, що містить соціальне протиріччя і породжує проблемну ситуацію. Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії). Об'єкт дослідження існує в соціальній реальності незалежно від дослідника. Предмет дослідження має штучне походження, оскільки формулюється дослідником відповідно до мети і завдань дослідження. Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити. У реальному соціологічному дослідженні визначення об'єкта і предмета іноді зумовлює певні труднощі. Тому програма дослідження обов'язково передбачає системний аналіз об'єкта, основною метою якого є побудова гіпотетичної (концептуальної) моделі об'єкта з урахуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внутрішніх зв'язків. Такий аналіз об'єкта дослідження дає змогу:

• зафіксувати його складові, зовнішні та внутрішні зв'язки;

• описати механізм його функціонування і розвитку;

• встановити головні й другорядні чинники, що визначають цей механізм;

• конкретизувати проблемну ситуацію;

• з'ясувати предмет дослідження;

• визначити й проінтерпретувати основні поняття дослідження;

• розробити робочі гіпотези;

• виокремити категорії та одиниці аналізу.

Мета і завдання соціологічного дослідження

Мета соціологічного дослідження містить в собі відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на кінцевий результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різноманітні дослідницькі процедури. Відповідно до мети соціологічні дослідження поділяють на теоретико-пі-знавальні (спрямовані на глибше пізнання явища чи процесу, отримання нового, різнобічного знання, вирішення соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення) і прикладні (націлені на практичне розв'язання чітко окреслених соціальних проблем — організаційних, управлінських, соціально-психологічних, пов'язаних з вирішенням конфліктних ситуацій тощо). Оскільки мета дослідження має узагальнений вигляд, для її досягнення треба розробити завдання.

Завдання соціологічного дослідження — логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію.

Завдання соціологічного дослідження поділяють на головні (передбачають пошук відповідей на головне запитання, безпосередньо пов'язане з розв'язанням поставленої проблеми), часткові (виникають у процесі вирішення головних завдань, випливають з них і також спрямовані на розв'язання проблеми) і додаткові (можуть бути логічно не пов'язаними з метою дослідження, виникають у разі необхідності вирішення якихось додаткових питань, наприклад, методичних).

Теоретична та емпірична інтерпретація понять

З'ясовуючи сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесів. При цьому важливе значення має не просто наявність понять, з якими працюють дослідники, виробляючи програму, а їх чітке, одностайне розуміння і використання впродовж усього дослідження. У жодному разі не можна допустити розпливчастого формулювання, використання у різних контекстах, наявності кількох визначень, оскільки це може унеможливити зіставлення теоретичних положень з емпіричними даними, перевірку (підтвердження або спростування) розроблених гіпотез, аналіз первинних даних. Найра-ціональніше послуговуватися загальноприйнятими визначеннями понять, наведеними у довідниках, енциклопедіях, тлумачних словниках, підручниках, іншій спеціальній літературі. За їх відсутності варто спиратися на логіку, наукову позицію і досвід дослідника. Завдання науковця полягає в розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концепції дослідження. За необхідності використання авторського поняття слід з'ясувати, на підставі чого воно сформульоване, які правила при цьому були застосовані. Дана процедура має назву теоретична інтерпретація.

Пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного дослідження, називають емпіричною інтерпретацією, а визначення поняття через фіксацію емпіричних ознак — операційним визначенням (операціоналіза-цією). Головним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респондентами через свою складність, до відносно простих емпіричних характеристик, які відображають його сутність і можуть бути задіяні для збирання первинної соціологічної інформації. Ця соціологічна процедура передбачає такі послідовні операції:

• аналіз наукової літератури, пошук теоретичних визначень поняття, яке належить інтерпретувати, з'ясування сутності, створення його цілісного образу;

• визначення якостей, характеристик поняття і систематизація найважливіших ознак досліджуваного цілісного образу;

• вибір прямих показників для кожної з визначених характеристик, що дає змогу їх зафіксувати і по будувати так звані індикатори (найпростіші показники), які можна використати потім в інструментарії соціологічного дослідження.

Аналізуючи отриману інформацію, дослідник проводить зворотну соціологічну процедуру (послідовно аналізуючи значення індикаторів, він поступово повертається на рівень теоретичних понять і робить висновки щодо досліджуваної проблеми). Тому рух від теорії до уточнення смислу, побудови емпіричних показників і повернення знову до теоретичного тлумачення отриманих даних є складним пізнавальним процесом, який не можна повністю формалізувати. На цьому етапі важливу роль відіграють професіоналізм, досвід, загальна і професійна культура дослідника.

Вироблення і перевірка робочих гіпотез

Гіпотеза в соціологічному дослідженні — обґрунтоване припущення про структуру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного об'єкта. Головна її функція полягає в отриманні нового знання, яке збагачує уявлення про досліджувану проблему. У соціологічному дослідженні застосовують різноманітні види гіпотез.

За змістом виокремлюють гіпотези описові (містять припущення про фактичний стан об'єкта, його функціонування), пояснюючі (орієнтовані на встановлення причин, чинників, що пояснюють механізми функціонування об'єкта), прогнозні (передбачають тенденції та напрями функціонування і розвитку об'єкта).

За рівнем аналізу гіпотези бувають теоретичні (існують у формі теоретичних припущень), статистичні (формулюються як система показників й індексів статистики), емпіричні (постають як операційні поняття, індекси, показники). З огляду на завдання дослідження виокремлюють основні та другорядні гіпотези. Крім того, гіпотези бувають первинні (робочі гіпотези, висунуті в ході розробки програми дослідження) та вторинні (висунуті замість первинних, якщо ті не підтверджуються під час дослідження).

Під час соціологічного дослідження вона може бути підтвердженою або спростованою. Щоб стати науковою, гіпотеза повинна відповідати вихідним принципам теорії наукового пізнання, що є дуже важливим для відокремлення реалістичних і хибних гіпотез. Вона не повинна суперечити усталеним теоріям, дослідженим, перевіреним і точно встановленим фактам. Трапляється, однак, що гіпотеза, суперечачи усталеним теоріям, виявляється цілком спроможною. Не менш важлива її доступність для перевірки у процесі соціологічного дослідження.

Перевірка робочих гіпотез можлива тільки за умови, що всі поняття і терміни, за допомогою яких вона сформульована, будуть теоретично та емпірично інтерпретовані, визначені за допомогою індикаторів і знайдуть своє місце в соціологічному інструментарії.

Розробка стратегічного плану дослідження

Відповідно до мети і завдань дослідження, обізнаності щодо досліджуваного об'єкта виробляють конкретну стратегію пошуку — план соціологічного дослідження (пошуковий, описовий, експериментальний), який визначає послідовність, спрямованість операцій на досягнення поставленої мети.

Пошуковий план. Використовують за відсутності чіткого уявлення щодо проблеми або об'єкта дослідження. Головна мета його полягає в націленні роботи дослідника на з'ясування проблемної ситуації, визначення контурів об'єкта дослідження, формулювання мети, завдання, вироблення гіпотез. Пошуковий план передбачає такі головні етапи роботи: вивчення наукової літератури, документів (допомагає скласти загальне уявлення про досліджувану проблему); опитування експертів (сприяє доповненню й уточненню проблеми, формулюванню первинних гіпотез); проведення спостережень (визначає проблемну ситуацію і вироблення гіпотез).

Описовий план. До нього вдаються, коли наукові знання дають змогу дослідникові визначити об'єкт дослідження, сформулювати описову гіпотезу. Мета такого плану — перевірити гіпотезу, отримати кількісно-якісні характеристики досліджуваного об'єкта. Описовий план передбачає, окрім процедур, які використовують при розробці пошукового плану (вивчення наукової літератури, опитування експертів, проведення спостережень), застосування додаткових дослідницьких засобів (проведення соціологічного дослідження, статистичний аналіз отриманих даних).

Експериментальний план. Він є ефективним тоді, коли знань про об'єкт дослідження достатньо для формулювання пояснюючої гіпотези. Мета його полягає у встановленні механізмів функціонування і розвитку об'єкта.

Розробка методичного плану дослідження

Методична частина програми має на меті організацію і впорядкування методів збирання, аналізу первинної соціологічної інформації, описання методичних і технічних прийомів, які використовуватимуть для здобуття соціологічної інформації, необхідної для перевірки загальної концепції дослідження. При цьому найчастіше застосовують такі терміни: первинна соціологічна інформація, метод, методика, техніка, процедура.

Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшій обробці й узагальненню. До них належать відповіді респондентів, нотатки спостерігача у картках спостереження, матеріали, здобуті шляхом аналізу документів, цифровий матеріал тощо.

Метод — головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, обробки та аналізу даних.

Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних із конкретним методом.

Техніка — сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

Передбачає прийоми, які сприяють підвищенню надійності первинної інформації, проведення за потреби якісного і кількісного вирівнювання (ремонту) вибірки.

Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.

Оскільки соціологічне дослідження охоплює значну кількість операцій, конкретних процедур, специфічних технологій, важливо, щоб усі вони були чітко визначені, детально описані, логічно взаємопов'язані. Цьому сприяє робочий план, який розробляють поряд з програмою та організаційно-методичним планом соціологічного дослідження. Завдання його полягає у впорядкуванні відповідно до програми основних етапів, термінів дослідження, використання матеріальних і людських ресурсів. Робочий план передбачає такі види робіт:

• обговорення і затвердження програми та інструментарію дослідження;

• розробку проекту вибірки і схеми її коригування;

• складання інструкцій для групи, яка збиратиме первинну інформацію;

• тиражування методичного матеріалу та інструментарію для проведення пілотного (пробного) дослідження;

• проведення пілотного (пробного) дослідження, спрямованого на опанування методики збору первинних даних, випробування розробленого інструментарію;

• аналіз результатів пілотного (пробного) дослідження, внесення за його результатами коректив у програму, методичні документи та інструментарій;

• тиражування методичного матеріалу та інструментарію для проведення масового збирання соціологічної інформації;

• формування групи збирання первинної інформації та проведення відповідного інструктажу;

• остаточне вирішення організаційних питань щодо проведення масового дослідження;

• проведення польового дослідження для отримання первинних даних;

• складання інструкції щодо підготовки первинної інформації до обробки (перевірка зібраного матеріалу, редагування, кодування тощо);

• розробку аналітичних завдань для комп'ютера;

• введення первинної інформації до комп'ютера та її обробку;

• побудову таблиць, проведення математичних обчислень, перевірка гіпотез, проведення математичних розрахунків із застосуванням різних видів аналізу — регресійного, факторного, кластерного тощо;

• аналіз результатів дослідження і підготовку попереднього звіту;

• обговорення попереднього звіту, його висновків і рекомендацій;

• доопрацювання і затвердження остаточного звіту про дослідження, впровадження вироблених рекомендацій

Для забезпечення своєчасного виконання цих робіт робочий план також встановлює строки й осіб, відповідальних за проведення дослідження.

Вибірка у соціологічному дослідженні

Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостереження», «репрезентативність», «помилка репрезентативності» тощо.

Генеральна сукупність — обмежений територіально і в часі об'єкт дослідження. Визначення генеральної сукупності передбачає конкретизацію характеристик об'єкта, його найважливіших суттєвих ознак, які піддаються фіксації.

Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності. Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками.

Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки. Такими елементами є поселення, підприємства, різноманітні спільноти. Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню. Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціальні групи.

Типи соціологічного дослідження.

Поділ соц. досліджень на типи залежить від ступеня складності, акт-сті, мети, потреб замовників, наук. спроможності тощо. Тип соц. досл-ня визначається хар-ом поставлених мети й завдань, глибиною аналізу соц. процесу. Розрізн. три осн. типи соц. досл-ня: розвідувальне (пілотажне), описове та аналітичне.

Розвідувальні (пошукові, пілотажні) досл-ня -- попередній етап глиб. і масшт. досл-нь, коли немає чіткого уявлення про проблему та об’єкт досл-ня, а досл-ки не в змозі висунути жодних наук. гіпотез. Досл-ня такого типу є найпрост. видом соц. аналізу, який дозволяє розв’яз. обмежені зав-ня. Тут по суті здійсн. випробування інстр-рію, тобто метод. документів анкети, бланк-інтерв’ю, опитувального листа, карток спост-ня, карток вивчення документів та ін. Програма та інстр-рій такого досл-ня спрощені, сук-сті, що досліджуються, невеликі – від 20 до 100 чол. Досл-ня є в певній мірі пробним, метою тут виступає внесення коректив та змін в осн. досл-ня на осн. обстеження невел. сук-сті об’єктів, отримання додаткової інф-ції, уточнення форм-ня проблеми, завдань, гіпотез. План такого досл-ня передбачає вивчення літ-них джерел з досліджуваної тематики, опитування респ-тів, проведення спост-ня як заверш. етапу розвідування тощо.

Описові досл-ня є більш скл. в порівнянні з розвідувальними. Їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об’єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функц. зв’язків та соц. хар-ик досліджуваного об’єкта. Мета такого досл-ня полягає в одержанні емпір. відомостей, які б давали відносно цілісне уявлення про дослідж. об’єкт, його структ. ел-ти і за доп. яких можна було б перевірити описову гіпотезу, а в разі її підтвердження зробити повний кільк. і якіс. опис об’єкта. Опис, не може бути чисто фактуальним, без будь-яких методол. передумов. Величезну роль тут відіграє обґр-сть групування емпір. матеріалу. Інф-ція тут збирається за опис. планом на підставі вибірк. чи монограф-го обстеження, анк-ня, групування, кореляційного аналізу тощо. Доцільно проводити таке досл-ня, коли об’єктом аналізу є вел. спільнота людей з різними хар-ками (вел. підпр-во, місто, регіон). У дослідж. об’єкті визначають однорідні групи, порівнюють їх, з’ясовують їхні якіс.-кільк. особл-сті тощо. За такого досл-ня можна застосовувати один або декілька методів збору емпір. даних. Поєднання методів підвищує достов-сть і повноту інф-ції, дозволяє зробити висновки більш глиб., а рек-ції більш обґрунт. Таке досл-ня завершується клас-цією емпір. даних, що стосуються стр-ри об'єкта.

Аналіт.-експер. досл-ня – найбільш глиб. і скл. вид соц. аналізу, який має на меті не тільки описати складові дослідж. явища, а й з’ясувати причини, що зумовили його виник-ня. Найважл. умовою його реалізації є досить вис. рівень знань в межах проблеми, що вивч. і виріш., що дозволяє проаналіз. прич.-насл. залежності у розвитку соц. процесів, сприяє форм-ню стратегії. Мета такого досл-ня — встановлення функц. зв'язків в соц. процесах, а за умови реалізації практ. соц. експер-ту — пошук управл. рішень. Пошук прич.-насл. зв’язків – гол. призначення цього досл-ня. Таке досл-ня потребує старанно розробл. програми та чималого часу. Варто зазначити, що для вибору найоптим. шляху аналіт. досл-ня і здійсн. два попередні види досл-ня. Підготовка аналіт. досл-ня потребує значного часу, сумлінно розробленої програми та інстр-рію. Під час досл-ня можуть бути використані різні форми опитування, аналізу документів, спост-нь.

В реал. практиці соц. досл-нь рідко буває так, щоб 1 з 3 варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному досл-ні поєднуються всі 3. Емпір. соц. досл-ня, що розв. у тісному зв'язку з соц. теоріями, беруть актив. участь у наук. пізнанні з-номірностей розвитку, забезп. приріст нових емпір. обґрунт. знань про справжні шляхи виявлення нов. фактів і тенденцій змін окр. сфер життя сусп-ва. Таку роль відіграють багаточисельні галуз. соц-ії, що узагальнюють вел. масу інф-ції про конкр. соц. явища, події і процеси сусп. життя.

Залежно від завдань розрізняють:

фунд-ні досл-ня спрямовані на виявлення та аналіз соц. тенденцій, з-номірностей розвитку і пов’язані, як правило, з вирішенням скл. проблем сусп-ва та його масштабних складових частин (ін-ти, галузі та сфери життєдія-сті тощо);

прикладні досл-ня використовують для вивч-я шляхів, форм та засобів вдосконалення дія-ті конкр. соц. об’єктів. Такі досл-ня спрямовані на визначення можливих шляхів використання рез-тів фунд. досл-нь, нових методів розв'язання проблем, сформул. раніше;

комплексні досл-ня проводять здебільшого з міждисцип. пробл-ки, які поєднують у собі ел-ти фунд. та прикл. досл-нь.

Залежно від заг. спрямованості вище зазначені види досл-нь ототожнюють з наступними видами.  Емпір. досл-ня мають багато сп. рис з прикладними, а теор. – з фунд.. Метою емпір. досл-нь є встановлення та узаг-ня характерних для досліджуваних соц. явищ процесів та фактів через пряму чи опосередк. їх реєстрацію, з використанням спец. соц. методів та методик. Прикл. емпір. досл-ня, спираючись на конкр. кільк. дані, отримані різними способами, лише прикладають до об’єкт. дійсності вже готові розумові кон-ції.

Метою теор. фунд. досл-нь є виявлення та аналіз заг. соц. з-номірностей, тенденцій розвитку процесів у різних сферах соц. дія-ті, розв’язання методол. проблем. Визначальною ознакою теор. досл-нь є віддзеркалення дійсності через ідеалізацію її лог. конструкції. Вони спрямовані на вдосконалення й розвиток концепт. засобів науки, побудову теорії.

Між практ. і теорет. орієнтованими досл-нями є багато спільного. Будь-яке досл-ня передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування досл-ня на виявлення ще невідомого. Практ. та теорет. досл-ня орієнтовані на відтворення цілісної картини дослідж. процесу.

Щодо об’єкта досл-ня розрізн.:

монограф. – до таких відносять досл-ня, в яких об’єкт визнач. як представник класу подібних об’єктів;

порівн. – мають декілька різновидів: порівнювати можна об’єкти за відповідними ознаками у різних умовах чи в однакових умовах за різними ознаками, у різний час та ін. Досл-ня, у яких порівн.одні й ті ж особи, що належать до вибірк. сук-сті, наз. панельними;

трендові – повторні досл-ня на тому ж об’єкті без дотримання вимоги збереження попередньої вибірки;

генетичні –досл-ня процесів становлення та змін соц. об’єкта.

За цією ж хар-кою можна виділити ще два типи соц. досл-нь – суцільні та вибіркові. У суц. досл-нях обстежують усі одиниці об’єкта без винятку. Такі досл-ня потребують багато часу, значних люд. та матер. ресурсів, їх проводять рідко. Натомість, з метою прискорення темпів та скорочення витрат частіше здійснюють вибіркові досл-ня, в яких дослідж. не всі одиниці, а лише їх частина. Мета вибірк. досл-ня – на підставі певної кіл-ті обстежених одиниць об’єкта зробити висновки щодо дослідж. явища як цілого.

За типом лог. завдань досл-ня поділяють на

пошукові – досл-ня, спрямовані на пошук, більш глиб. вивчення проблеми та шляхів її вирішення;

пілотні – досл-ня мають на меті апробацію окремих підходів, методів, процедур та інструментів;

описові – досл-ня, спрямовані на відобр-ня окр. ел-тів та структ. ознак об’єкта, його фун-й та динамізму взаємовід-ин;

експеримент.– досл-ня, рез-том яких є нові знання, отримані дослідним шляхом

проектно-конструкт. – метою таких досліджень є вироблення програм, систем, планів як засобів удосконалення дія-ті об’єкта за рахунок досвіду науковців, практиків, а не за рахунок здобуття нових знань.

В залежності від того, чи вивчається соц. явище в статиці чи в динаміці, виділяють два види соц. досл-ня: разове та повторне. Разове досл-ня дає інф-цію про стан об’єкта аналізу, про кільк. хар-ки якогось явища або процесу в момент його вивчення. Таку інф-цію наз. статичною, оскільки вона віддзеркалює «моментальний» зріз хар-ик об’єкта і не дає відповіді на питання про тенденції його змін в часі. Повторне досл-ня – це досл-ня одного й того ж або різних контингентів, які проводяться декілька разів, через певні проміжки часу, в одн. або відмінних соц. умовах. Повторні досл-ня поділяються на:

трендові досл-ня здійснюються на аналогічних вибірках або в межах однієї генер. сук-сті з інтервалами у часі з метою аналізу змін на рівні певної групи, сукупності;

за умов панельного досл-ня обстежуються одні й ті ж люди через однакові часові інтервали;

лонгітюдними наз. досл-ня, момент повторення якого визн. з врахуванням розвитку сук-сті, що вивч., тобто з досягненням цієї сук-сті певної стадії розвитку.

Дослідження залежно від затрат часу поділяють на:

експрес-дослідження потребують мінімальних витрат часу: від 1-2 тижнів до 1-2 місяців;

короткострокові дослідження тривають, як правило, від 2 до 6 місяців;

середньострокові – від 6 місяців до 3 років;

довгострокові – від 3 років і більше.

В осн. такого поділу покладено різні витрати часу, що є однією з найістот. ознак хар-ру і видів досл-нь.

Залежно від статусу замовника та оплати праці розрізняють:

держбюдж. досл-ня виконують на замовлення держ. установ, які й оплачують їх;

госпрозрахункові виконуються за рахунок окремих підприємств, організацій, установ.

Класифікація різн. соц. досл-нь не тільки дисциплінує, а й систематизує дія-ість дослідників. Різні види типологій соц. досл-нь збагачують і поглибл. методику досл-ня і його програмне забез-ня.

Специфіка побудови програми дослідження залежно від його типу.

Структура та функції програми соціологічного дослідження.

Проблема, мета, об’єкт та предмет дослідження.

Завдання дослідження, послідовне висування програмних завдань залежно від мети дослідження. Ці питання є у першому! Немає сенсу розділяти! Там все про програму

Гіпотеза – головний методологічний інструмент соціологічного дослідження. Логічна структура гіпотези та принципи її побудови.

Типи гіпотез у соціологічному дослідженні.

Кінцевою метою будь-якого дослідження є отримання нового знання, вихід за межи вже відомого. Засобом отримання такого знання й водночас своєрідним прогнозом очікуваного результату є гіпотеза.

Гіпотеза – це наукове припущення про структуру соціальних об’єктів, характер і сутність зв’язків між ними, а також про чинники, що зумовлюють ці зв’язки.

Вся логіка дослідження, його процедури спрямовані на доведення або спростування висунутих гіпотез. Істинність гіпотези визначається тим, наскільки підтвердились її наслідки. Якщо вони у переважній більшості підтверджені експериментально, то висунута гіпотеза має право на існування, якщо ні, то гіпотезу необхідно визнати хибною. Але бувають і такі випадки, коли одні наслідки у ході дослідження підтверджуються, а інші – ні. Головною причиною цього може бути спроба застосувати гіпотезу до більш широкої царини дійсності, ніж та, яку вона може реально пояснити. У такому випадку гіпотезу уточнюють і переформульовують. Головна класифікація гіпотез здійснюється з точки зору завдань дослідження, за їх мірою розробленості та обґрунтованості, за змістом припущень про предметну царину дослідження, що міститься у гіпотезах.

Виходячи із завдань дослідження, гіпотези поділяють на головні та неголовні. Головні гіпотези належать до головних завдань, неголовні – до додаткових.

Міра обґрунтованості й розробленості гіпотез дозволяє поділити їх на первинні та вторинні. Первинні – це “робочі” гіпотези, які приймають на першій стадії розробки програми. Дістаючи у ході дослідження певні уточнення та доповнення, вони трансформуються у вторинні.

Дуже важливим є відокремлення гіпотез за змістом припущень про предметну царину проблеми. Від того, яку гіпотезу за цією підставою – описову чи пояснювальну – можна сформулювати, залежить стратегічний план дослідження. В описовій гіпотезі фіксують припущення про властивості, структуру та характер зв’язків між окремими елементами досліджуваного об'єкта.

Пояснювальні гіпотези – це гіпотези, які містять припущення про причиново-наслідкові зв’язки у досліджуваних соціальних процесах та явищах.

Гіпотеза — головний методологічний інструмент, організуючий весь процес дослідження і що підпорядковує його строгій логіці. Логічна конструкція гіпотези є умовно-категоричним висновком "Якщо..., то...". Перша посилка висуває умову, а друга затверджує слідство з даної умови. Якщо дослідження не підтверджує слідство, гіпотеза спростовується, але підтвердження слідства не дає логічних підстав для достовірності гіпотези. Підтвердження робить гіпотезу правдоподібною, вірогідною. Звідси одна з принципових вимог до хорошої гіпотези: чим більше следствий вона містить, тим більше ймовірно її підтвердження.

Початкові посилки соціологічних гіпотез черпаються десь на грані між спостереженнями реальних подій і системою пояснення цих подій в поняттях наявної соціологічної теорії і суміжних наук. Якщо знання, які ми маємо в своєму розпорядженні, не дозволяють пояснити дані спостережень, виникають нові припущення — гіпотези.

Попередній системний аналіз об'єкту є не що інше, як формулювання загальної гіпотези по предмету дослідження. Виходячи з цього не перевіреного систематичними дослідженнями знання, ми черпаємо аргументи для побудови цілої плеяди деталізованих початкових гіпотез, що є не що інше, як можливе пояснення дослідницької проблеми.

Керуючись ними, ми перевіряємо обгрунтованість висунутого пояснення, але не цілком, а як би по частинах.

Важливо, щоб гіпотези були логічно зв'язані в систему доказів висунутого пояснення. У такому разі підтвердження однієї гіпотези дає додаткові підстави для ухвалення пов'язаної з нею посилки. Перевірка наступного наслідку иа загальної посилки припускає нові підтвердження і так далі. Зрозуміло, що спростування першої робочої гіпотези вимагає висунення нових гіпотез.

Отже, початкові гіпотези повинні бути розгорнені в цілий ланцюжок вивідних гіпотез-наслідків (операція дедуктивної обробки гіпотез). У емпіричному дослідженні перевіряються саме гіпотези-наслідки, які сформульовані в менш загальних поняттях, ніж початкові припущення. Інакше гіпотеза не може бути перевірена в емпіричних даних.

Перевірка вивідних гіпотез можлива лише у випадку, якщо всі терміни, в яких вони формулюються, були піддані емпіричній інтерпретації і операционализации. Але тут ми стикаємося з серйозною методологічною складністю. Гіпотеза перевіряється у відповідності з виділеними емпіричними ознаками. Але де гарантія, що ці ознаки обгрунтовані? Емпіричній перевірці на достовірність підлягає, таким чином, не тільки гіпотетична думка, але також і його емпірична інтерпретація.

Гипотеза — предположение о структуре и характере объекта, подлежащего изучению. В социологическом исследовании гипотезы конкретизируют цель исследования, представляют собой основной методологический инструмент, организующий процесс исследования, описывающий его внутреннюю логику.

Процедура разработки гипотез начинается с формулировки частных познавательных задач исследования. Они фиксируются в форме отдельных предложений, отображающих зависимости между отдельными элементами концептуальной схемы. Эти зависимости будут служить основанием для формулировки гипотез.

Закончив процедуру формулировки частных познавательных задач исследования, нужно описать сами гипотезы. Гипотеза определяется как обоснованное научное предположение о непосредственно ненаблюдаемых связях, отношениях, причинах и т.д., приводящих к тем или иным явлениям.

Гипотеза определяется как "научное предположение, выдвигаемое для объяснения фактов, явлений, процессов, которые надо подтвердить или опровергнуть".

В чем же заключается ценность гипотез? Во-первых, гипотеза в той или иной мере аккумулирует опыт науки; во-вторых, в ней могут быть отражены положения социальной реальности; в-третьих, в ней отражаются знания и опыт самого исследователя; в-четвертых, гипотеза в социологическом исследовании служит переходным этапом от теории к разработке инструментария социологического познания.

С точки зрения задач исследования гипотезы классифицируются как основные и дополнительные, что соответствует основным и частным познавательным задачам исследования. По степени разработанности и обоснованности различаются первичные и вторичные гипотезы.

Гипотезы разрабатываются в два этапа: при подготовке программы исследования и после пилотажа (пробного социологического исследования, проведенного на небольшой выборке опрошенных), когда они уточняются, корректируются и дополняются новыми. По содержанию предположений относительно изучаемого объекта различают гипотезы описательные, объяснительные и прогностические.

Описательные гипотезы — предположения о фактическом состоянии (структуре) объекта, его функциях, так как в данном случае анализируется статистическая и эмпирическая информация, относящаяся, прежде всего, к эмпирическим фактам.

Объяснительные гипотезы относятся к уровню аналитических исследований, представляют собой предположения о причинно-следственных связях в изучаемом объекте. На основании объяснительных гипотез делаются попытки раскрыть причины социальных явлений, процессов, тенденций, установленных в результате подтверждения описательных гипотез.

Любое явление или событие, имеющее для социолога исследовательскую значимость, включено в цепь событий, происходящих в тотальной системе, поэтому оно может проявляться как тенденция или закономерность. Отсюда следует необходимость разрабатывать не только объяснительные, но и прогностические гипотезы, отражающие еще один, более высокий, уровень познания социальной реальности. Такие гипотезы позволяют отразить множество явлений, выявить некоторые тенденции или закономерности в развитии микро- и макросистем. В этом случае значение полученных выводов выходит далеко за рамки конкретных целей и задач и представляет ценность для конструирования статистических рядов, отражающих развитие социальных процессов в обществе.

Проверка объективности прогностической гипотезы по вполне понятным временным причинам происходит на более поздних этапах социального развития общества. Поэтому в выводах конкретного исследования она остается лишь гипотезой и часто недооценивается исследователями. В ряде случаев проверка и подтверждение гипотез дает описание того, что давно известно. Если строго подходить к этому моменту, то научное фиксирование (введение в научный аппарат) даже давно известных истин имеет смысл, так как наблюдаемые в социальной жизни, но не осмысленные наукой явления или процессы для ученых практически не существуют.

Для повышения подтверждаемости гипотез руководствуются следующими правилами:

• выдвигать возможно большее число (в том числе, взаимоисключающих) гипотез;

• указывать возможно большее количество эмпирических показателей для их проверки.

Общие требования, которым должна соответствовать гипотеза:

• она не должна содержать понятий, которые не имеют эмпирических индикаторов в рамках данного социологического исследования;

• она должна быть применима ко всему кругу явлений, которые она непосредственно объясняет;

• она должна быть принципиально проверяемой при существующем уровне теоретических знаний и методических возможностей;

• она должна быть простой и не содержать условий и оговорок, затемняющих ее смысл;

• она должна в своей формулировке содержать указание на способ ее проверки.

Залежність типу соціологічного дослідження від наявності та типу основних гіпотез.

Залежність типу соціологічного дослідження від гіпотези.Короче. Тип соц..досл. = експериментальній план = то, какие у нас есть гіпотезы.-       Розвідувальний – в нас взагалі нема гіпотез. Завдання цього дослідження – формування гіпотез = ідентифікації об’єкта-       Описовий – описові гіпотези, які характеризують певні ознаки предмета дослідження = ідентифікації ознак-       Аналітичний – пояснювальні гіпотези. Теж саме стосується повторно-аналітичного плану = гіпотеза-умовивід та пояснювальні иеоріїУсё.

Загальні вимоги до гіпотез.

Взагалі, є норми для формування гіпотез, і вони всі направлені на уможливлення перевірки гіпотези:

1. Гипотеза не должна содержать понятий, которые не получили эмпирической интерпретации, иначе она непроверяема.

2. Гіпотеза у певній області не повинна суперечити теоріям, істиність яких для даної галузі вже доведена. Це можливо лише у тому разі, коли нова гіпотеза стосується більш широкого кола фактів, ніж те, яке пояснює стара.

3. Гіпотеза не повинна суперечити перевіреним та відомим фактам. Якщо вона не узгоджується хоча б з одним із них, її належно відкинути, або переформувати. Не завжди, іноді факти можуть бути помилковими, вимагати перегляду. Тому головне – узгодження із точно відомим. Гіпотеза може передбачати нові, невідомі факти.

4. Простота гіпотези. (макс. Простота , загальність.

5. Повинна буди доступною для перевірки. (Якщо процедур, що фікують елементи й звьязки у обьекті вивчення не можна розробити, то гіпотеза не приймається).

6. У приватних дослідженнях перевіряються не сами гіпотези, а їх наслідки.(гіп. следствия виходять із гіпотези, що пояснюють окремі елементи і звьязки досліджуваного обьєкта).

7. Треба установити несуперечливість гіпотези. Є факти, що її спростовують, є що підтверджують. Якщо майже всі наслідки, що виведені із гіпотези вірні, то вона істина

8. Наконец, рабочая гипотеза должна быть специфизирована в том смысле, что в самой формулировке следует указать и способ ее проверки в данном исследовании. Это требование подводит итог всем предыдущим. Оно предполагает, что в формулировке гипотезы нет неясных терминов, четко обозначена ожидаемая связь событий, проверка предположения не вызывает трудностей со стороны методов и организационных возможностей.

9. Важно, чтобы гипотезы были логически связаны в систему доказательств выдвинутого объяснения. В таком случае подтверждение одной гипотезы дает дополнительные основания для принятия связанной с ней посылки. Проверка следующего следствия иа общей посылки предполагает новые подтверждения и так дальше. Понятно, что опровержение первой рабочей гипотезы требует выдвижения новых гипотез.

За Батигіним (якісні параметри):

1. Загальність – не повинна стосуватись одиничного об*єкта.

2. Складність – стосуються кількості змінних включених у структуру гіпотези (>змінність>складність)

3. Специфікованість – кількість значень, які може приймати змінна, що включена у структуру гіпотези

4. Детермінованість – означає частоту спостережень, які відповідають одному або декільком значеннням змінної

5. Фальсифікованість (можливе спростування) – перевага надається тій гіпотезі, що має більше наслідків, що спростовуються

6. Можливість перевірки – коли гіпотеза включає і область істинності, і область хибності, і область нейтральності

7. Передбачуваність (розгл 2 типи припущень):

• Припущення post-factum

• До збирання даних формуються припущення

8. Комунікативність – пов*язаність з іншими припущеннями дисциплінарної області

9. Відтворюваність – гіпотеза повинна бути незалежною від суб*єктивного фактору дослідження (за умови іншого дослідника – підтвердження гіпотези)

10. Стійкість – розглядаються такі типи:

• Фальсифікованість (ті, які хибні)

• Непідтверджені (нестійкі)

• З невстановленим результатом перевірки (які знаходяться на стадії перевірки, нестійкі)

• Підтверджені (стійкі, істинні)

Ця концепція якісної храктеристики належить саме Батигіну.

Вимоги до висунення гіпотез, їх обгрунтування та перевірки:

1. Відповідність методологічним принципам наук, положенням тієї галузі науки, у якій проводиться дослідження.

2. Теоретична інтерпретація понять, що включені до гіпотез.

3. Відповідність гіпотези раніше встановленим фактом.

4. Можливість перевірки (тими дослідницькими засобами, що є в наявності)

5. Внустрішня несуперечливість гіпотези і її логічна обгрунтованість.

6. Емпірична обгрунтованість гіпотези.

7. Правильність, надійність та повнота перевірки гіпотез.

8. Репрезентативність, валідність, надійність даних, за допомогою яких здійснюється перевірка даних.

Інтерпретація та операціоналізація основних понять дослідження.

Пошук емпіричних значень понять називають його емпіричною інтерпретацією, а визначення цього поняття через вказівки правил фіксації відповідних емпіричних ознак — операциональным визначенням.

Як логічне завдання проблема емпіричної інтерпретації понять теорії була поставлена у філософії позитивізму. Мова йде про співвідношенні емпіричного і теоретичного рівнів знання, про правила цього співвідношення.

З погляду класичного позитивізму (М. Шлік), емпірична інтерпретація досягається шляхом повної редукції (відомості) значення понять теорії до їх емпіричних ознак. Але зміст наукового і взагалі достатньо абстрактного терміну ніколи не переводиться в кінцеве число проявів його суті, зберігається якийсь невимовний в емпіричних показниках "залишок".

Операціоналізація розкриває лише деякий зміст терміну і пропонує часткове пояснення його значення. Тим більше неможлива повна емпірична інтерпретація теорії. Теорія пов'язана зі своїм емпіричним базисом так, що в більш менш однозначному відношенні з емпіричною основою знаходяться лише окремі елементи теоретичної системи, тобто поняття, "до складу яких входять ознаки, вказуючі умови їх емпіричного застосування, що виявляють деякий індикатор неспостережуваної суті, що емпірично виявляється

Послідовність дій при уточненні основних понять, інтерпретації їх сенсу в спостережуваних показниках можна резюмувати таким чином: + ... На закінчення ще раз підкреслимо: було б помилковим вважати, що рух від теорії до уточнення сенсу і емпіричної інтерпретації основних понять дослідження, як і повернення до теоретичного тлумачення отриманих даних — це чітко позначені "прямі траси", по яких дослідник може успішно і "безаварійно" рухатися, дотримуючи відомі правила. Насправді, це складні пізнавальні процеси, що далеко не повністю формалізуються. Важливу роль грають тут аналогії, асоціації, наукова інтуїція, знання і досвід дослідника, його загальна культура.

Робота з поняттями, либонь, є найскладнішим етапом розробки програми соціологічного дослідження, який характеризується комплексом методологічних, методичних і технічних проблем, від успішного розв’язання яких багато в чому залежить якість дослідження загалом. Значимість цього етапу полягає в тому, що тут обґрунтовується перехід від теоретичних тез до процедур збирання емпіричних даних з метою перевірки висунутих гіпотез. Його суть полягає у викладі логічної структури головних понять, обґрунтуванні методів та інструментарію дослідження.

Починається процес інтерпретації з виокремлення головних понять. Це доволі проста процедура – до головних належать поняття, які використовують при визначенні теми, проблеми, завдань дослідження. Після цього необхідно здійснити теоретичну інтерпретацію кожного з них. Перше, що передбачає теоретична інтерпретація, – це визначення змісту аналізованих понять.

У зв’язку з уточненням понять виникає низка методологічних проблем: у соціологічному дослідженні використовують поняття різних суспільних наук, оцінно-нормативні поняття, поняття з повсякденного життя. Багато які з них є звичайними й тому здаються цілком зрозумілими. Першим правилом при уточненні поняття є заборона на використання для цих цілей тлумачних словників. Теоретична інтерпретація – це логічний аналіз, співвідношення аналізованого поняття з категоріями та поняттями філософії, соціології та тих наук, які займаються вивченням цієї предметної царини.

Наступна вимога – це вимога об’єктивності. Об’єктивність розгляду як вихідний принцип пізнавальної діяльності полягає у розгляді об’єкта аналізу таким, яким він є насправді, без суб’єктивних нашарувань. Це досягається тільки за умови всебічного аналізу об’єкта, коли його розглядають не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими об’єктами. Звичайно, відтворити всі незліченні властивості, зв’язки, відносини, якості об’єкта неможливо, тому необхідно виокремити ті, які становлять його сутність.

Об’єктивність, усебічність розгляду головних понять дають можливість адекватної теоретичної інтерпретації переведення у показники не випадкових зовнішніх ознак, а істотних властивостей об’єкта дослідження. Завершується теоретична інтерпретація побудовою схеми опорних понять.

Другий етап роботи з поняттями – це їх емпірична інтерпретація. Його головне завдання – знаходження емпіричних індикаторів аналізованих понять, тобто зіставлення понять з емпіричними фактами дійсності. При цьому необхідно враховувати, що ми не можемо здійснити повне редукування поняття до його емпіричних ознак, тому необхідно, по-перше, інтерпретувати те, що виражає зміст предмета та гіпотез дослідження, по-друге, виокремити такі складові, які можна піддати безпосередньому вимірюванню наявними у нашому розпорядженні технічними засобами. Отже, сенс цього етапу роботи з поняттями полягає у виході на їхні емпіричні індикатори.

Й, нарешті, головна фаза – операційна інтерпретація понять, або процедура операціоналізації. Це пошук емпіричних показників, розробка індексів і шкал. Тут розробляють процедури дослідження, інструменти реєстрації та вимірювання, визначають методи збирання первинної інформації, допустимі процедури перетворення й аналізу зафіксованих ознак та інтерпретації даних у ході перевірки гіпотез.

Використовуючи уточнені під час теоретичної роботи головні поняття, необхідно перейти до системного аналізу предмета дослідження, побудови його концептуальної моделі.

Теоретична та емпірична інтерпретація понять

З'ясовуючи сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесів. При цьому важливе значення має не просто наявність понять, з якими працюють дослідники, виробляючи програму, а їх чітке, одностайне розуміння і використання впродовж усього дослідження. У жодному разі не можна допустити розпливчастого формулювання, використання у різних контекстах, наявності кількох визначень, оскільки це може унеможливити зіставлення теоретичних положень з емпіричними даними, перевірку (підтвердження або спростування) розроблених гіпотез, аналіз первинних даних. Найра-ціональніше послуговуватися загальноприйнятими визначеннями понять, наведеними у довідниках, енциклопедіях, тлумачних словниках, підручниках, іншій спеціальній літературі. За їх відсутності варто спиратися на логіку, наукову позицію і досвід дослідника. Завдання науковця полягає в розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концепції дослідження. За необхідності використання авторського поняття слід з'ясувати, на підставі чого воно сформульоване, які правила при цьому були застосовані. Дана процедура має назву теоретична інтерпретація.

Пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного дослідження, називають емпіричною інтерпретацією, а визначення поняття через фіксацію емпіричних ознак — операційним визначенням (операціоналіза-цією). Головним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респондентами через свою складність, до відносно простих емпіричних характеристик, які відображають його сутність і можуть бути задіяні для збирання первинної соціологічної інформації. Ця соціологічна процедура передбачає такі послідовні операції:

• аналіз наукової літератури, пошук теоретичних визначень поняття, яке належить інтерпретувати, з'ясування сутності, створення його цілісного образу;

• визначення якостей, характеристик поняття і систематизація найважливіших ознак досліджуваного цілісного образу;

• вибір прямих показників для кожної з визначених характеристик, що дає змогу їх зафіксувати і по будувати так звані індикатори (найпростіші показники), які можна використати потім в інструментарії соціологічного дослідження.

Аналізуючи отриману інформацію, дослідник проводить зворотну соціологічну процедуру (послідовно аналізуючи значення індикаторів, він поступово повертається на рівень теоретичних понять і робить висновки щодо досліджуваної проблеми). Тому рух від теорії до уточнення смислу, побудови емпіричних показників і повернення знову до теоретичного тлумачення отриманих даних є складним пізнавальним процесом, який не можна повністю формалізувати. На цьому етапі важливу роль відіграють професіоналізм, досвід, загальна і професійна культура дослідника.

Операциональниє визначення не відображають всього значення теоретичного терміну соціологічної теорії. Більш того, не всі поняття піддаються операциональному визначенню навіть частково. Одне і те ж теоретичне поняття може отримати декілька емпіричних інтерпретацій, Це означає, що воно має різні операциональные критерії застосування, що працюють в різних дослідницьких ситуаціях. Само по собі теоретичне поняття має деяке незалежне від операциональных визначень і не виразиме в них значення.

Початкові поняття, з якими, як правило, мають справу соціологи, вже якось визначені за допомогою неоперациональных визначень. Останні їх тільки доповнюють, даючи можливість приступити до дослідження. Особливість операциональных визначень полягає в тому, що вони обмежені областю плотських даних спостереження і експерименту. У цьому їх достоїнство і недолік. Гідність в тому, що вони дають можливість дослідникові спертися на спостереження і експеримент як особливі види наукової практики. А недолік в тому, що вони не розкривають всього змісту наукових понять і повинні бути, доповнені іншими визначеннями.

Операционалізация понять в соціологічному дослідженні.

Oпeрационализация понять — це специфічна, наукова процедура встановлення зв'язку між концептуальним апаратом дослідження і його методичним інструментарієм. Це не тільки перехід від одного типу знання до іншого, теоретичного до емпіричного, але і перехід від одного засобу отримання знання до іншого, від концептуального апарату дослідження до його методичного інструментарію.

Незалежно від предмету дослідження, будь то управління it планування, соціальний розвиток трудового колективу, соціальна структура радянського суспільства, професійна орієнтація молоді, громадська думка або спосіб життя, будь-яка програма, що знизала з додатком методів вимірювання і експерименту, вимагатиме проведення процедури операционализации. Більш того, вказана процедура є обов'язковою умовою побудови системи соціальних показників — виключно важливого для соціологів завдання, пов'язаного з вирішенням практичних завдань планування і прогнозування соціальних явищ і процесів.

Операционалізация понять не тотожна операциональным визначенням. Операциональноє визначення — це, перш за все логічна процедура, вказівка емпіричних значень теоретичних сенсів, обов'язкова передумова емпіричного дослідження, пов'язаного з перевіркою гіпотези, її підтвердженням і спростуванням. Операционалізация понять включає експериментальну ситуацію і не є тільки логічною процедурою. Це розробка нових засобів фіксації даних — індексів і шкал, те, що можна назвати «методичним експериментом». Це пошук емпіричних показників, а не їх використання.

Операционализация Понятий - специфич. научн. процедура установления связи концептуального аппарата исследования с его методич. инструментарием. Она объединяет в единое целое проблемы формирования понятий, техники измерения и поиска индикаторов (см.). О.п. не тождественна операциональному определению. Последнее - логич. процедура, указание эмпирич. значений теоретич. смыслов, одно из правил эмпирич. интерпретации, предпосылка эмпирич. исследования, связанного с проверкой гипотезы, ее подтверждением или опровержением. О.п. включает экспериментальную ситуацию и не является логич. процедурой определения. Это разработка новых средств фиксации данных - индексов, шкал, анкет и т. д., т. е. то, что можно назвать "методич. экспериментом". Это действительно поиск индикаторов, а не их использование. Процедура О.п. состоит из тех же операций, что и процедура построения инструмента исследования. О.п. является обязательным условием построения системы показателей социальных и требует разработки и введения промежуточной концептуальной модели. Последняя состоит из понятий, образующих определенную иерархию и опосредующих связь исходного понятия с системой показателей. Перевод исходного понятия в систему показателей осуществляется путем преобразования концептуальной модели в операциональную, состоящую из индикаторов. Индикаторы в данном случае представляют собой идеальные объекты оперирования (понятия-индикаторы) , замещающие реальные объекты оперирования (явления-индикаторы) - фрагменты действительности, наделенные экспериментальными функциями приборов-измерителей и "представляющие" изучаемый объект в исследовательской ситуации. Операциональная модель может быть преобразована в математич., состоящую из переменных. Манипулируя в процессе исследования операциональной и математич. моделью, социолог получает данные, позволяющие расширить концептуальные представления об изучаемом объекте и тем самым осуществить обратную связь с исходными понятиями. О том, что понятие операционализировано (а не просто определено, хотя бы и операционально, интерпретировано или эксплицировано и т. п.), можно говорить лишь в том случае, если разработан специальный методич. инструментарий для изучения обозначаемого и отображаемого им (понятием) соц. объекта. В процессе О.п. осуществляется совмещение концептуальной модели объекта с его инструментальной моделью, т. е. той моделью, к-рая априори присутствует в любом методе, уже имеющемся и привлекаемом для исследования или вновь создаваемом. В противном случае формируемый инструментарий (совокупность методов, процедур, методик и техник) не будет пригодным для изучения именно того объекта, понятие к-рого подвергалось операционализации. При исследовании О.п. возможны различные подходы, что в значительной степени обусловлено сложной природой понятия как специфической формы отображения действительности.

Визначення, типи, нормативні вимоги до процедур інтерпретації.

Попередній системний аналіз об’єкта дослідження.

Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії). Об'єкт дослідження існує в соціальній реальності незалежно від дослідника. Предмет дослідження має штучне походження, оскільки формулюється дослідником відповідно до мети і завдань дослідження. Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити. У реальному соціологічному дослідженні визначення об'єкта і предмета іноді зумовлює певні труднощі. Тому програма дослідження обов'язково передбачає системний аналіз об'єкта, основною метою якого є побудова гіпотетичної (концептуальної) моделі об'єкта з урахуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внутрішніх зв'язків. Такий аналіз об'єкта дослідження дає змогу:

• зафіксувати його складові, зовнішні та внутрішні зв'язки;

• описати механізм його функціонування і розвитку;

• встановити головні й другорядні чинники, що визначають цей механізм;

• конкретизувати проблемну ситуацію;

• з'ясувати предмет дослідження;

• визначити й проінтерпретувати основні поняття дослідження;

• розробити робочі гіпотези;

• виокремити категорії та одиниці аналізу.

Питання про формулювання проблеми найтісніше пов’язане з визначенням об’єкта та предмета дослідження. Об’єктом дослідження, з нашого погляду завжди є певна група людей, об’єднаних за якоюсь соціальною, демографічною, професійною або навіть номінальною ознакою, але така група, й це головне, яка залучена до досліджуваної проблемної ситуації.

Об’єкт соціологічного дослідження – це складне структурне утворення, багатофункціональне, яке взаємодіє з іншими об’єктами. Тому в конкретному дослідженні, як правило, вивчають не всі зв’язки й боки об’єкта, а тільки ті, які найбільш повно виражають порушену проблему. Й той бік об’єкта, який обирають для безпосереднього вивчення, визначають як предмет соціологічного дослідження.

Формулювання проблеми спричиняє за собою вибір конкретного об'єкту дослідження. Їм може бути соціальний процес, або область соціальної дійсності, або якісь соціальні взаємини, що породжують проблемну ситуацію. Об'єкт соціологічного дослідження — це те, на що направлений, процес пізнання. Крім об'єкту виділяється також предмет, вивчення, або ті найбільш значущі з практичної або теоретичної точки зору властивості, сторони, особливості об'єкту, які підлягають безпосередньому вивченню. Решта сторін або особливостей об'єкту залишається як би поза увагою дослідника. Оскільки об'єкт — те, що містить соціальну проблему, остільки предмет — це ті його властивості і сторони, які найбільш опукло виражають відмінність інтересів соціальних суб'єктів, особи і організацій, утворюють як би полюси соціальної суперечності або конфлікту.

Зазвичай предмет дослідження містить в собі центральне питання проблеми, пов'язане з припущенням про можливість виявити в нім закономірність або центральну тенденцію. Постановка такого питання — джерело висунення робочих гіпотез.

Отже, формулювання проблеми і звідси — виділення об'єкту і предмету дослідження — перший крок в розробці програми.

Суспільний розвиток відбувається через розв’язання соціальних протиріч різного рівня, що неперервно виникають. Це й протилежні інтереси різних соціальних груп та інституцій, і диспропорції у розвитку взаємопов’язаних соціальних структур, і недоліки в управлінні та багато іншого. Наявність таких протиріч створює так звані проблемні ситуації. Й вихідним пунктом у підготовці соціологічного дослідження є саме усвідомлення соціальними групами або окремими людьми проблемної ситуації, існування якогось протиріччя.

З описання проблемної ситуації й має починатися програма соціологічного дослідження. Відтак необхідно перейти до формулювання власне проблеми самого дослідження, тобто відобразити проблемну ситуацію у науковій формі. Тут необхідно описати реальне протиріччя, яке породжує проблему.

Сама ж проблема формулюється як вираження необхідності у вивченні певної царини життя людей.

Проблеми, які виникають у процесі суспільного розвитку, дуже різнорід­ні як за змістом, так і за тим, наскільки великі маси людей залучені до царини їхнього впливу. Поряд з проблемами, які заторкують інтереси цілого людства, народів та регіонів, існує безліч проблем на рівні окремих колективів та малих груп. Проте хоч би якого рівня проблему ми розглядали глобальну або часткову, важливо, щоб це було справжня, а не вигадана проблема. Тут можуть зарадити тільки досвід дослідника, інтуїція, дані раніше проведених досліджень.

Питання про формулювання проблеми найтісніше пов’язане з визначенням об’єкта та предмета дослідження. Об’єктом дослідження, з нашого погляду завжди є певна група людей, об’єднаних за якоюсь соціальною, демографічною, професійною або навіть номінальною ознакою, але така група, й це головне, яка залучена до досліджуваної проблемної ситуації.

Об’єкт соціологічного дослідження – це складне структурне утворення, багатофункціональне, яке взаємодіє з іншими об’єктами. Тому в конкретному дослідженні, як правило, вивчають не всі зв’язки й боки об’єкта, а тільки ті, які найбільш повно виражають порушену проблему. Й той бік об’єкта, який обирають для безпосереднього вивчення, визначають як предмет соціологічного дослідження.

Об'єкт пізнання – це все те, на що спрямована діяльність дослідника, те, що протистоїть йому як об'єктивна реальність. Стосовно цього об'єктом соціологічного пізнання є суспільство. Але суспільство є об'єктом і всіх інших суспільних та гуманітарних наук. Тому ключ до обґрунтування статусу соціології, як і будь-якої іншої науки, полягає у розрізненні її об'єкта та предмета.

Об'єкт є окрема частина або сукупність елементів об'єктивної реальності, яка має певну або специфічну властивість. Відмінність різних наук одна від одної полягає в тому, що на одному об'єкті вони вивчають, по-перше, свій особливий бік або сферу об'єктивної реальності, по-друге, специфічні виключно для цієї науки закони та закономірності розвитку та функціювання цієї реальності, по-третє, особливу форму прояву та механізми дії цих законів та закономірностей.

Одна з найважливіших причин, яка зумовила досить пізнє "відбрунькування" соціології від інших наук і становлення її як самостійної дисципліни, саме й полягала у невизначеності предмета соціологічного знання. Звичайно при визначенні предмета соціологічного знання виокремлювали як "ключове" те чи те соціальне явище (групову взаємодію, соціальні відносини, соціальні організації, соціальні групи, соціальні процеси тощо), тобто власне об'єкти, які підлягають соціологічному вивченню. Питання про предмет соціології за такого підходу залишається не розв'язаним.

Визначальною же властивістю предмета соціологічного знання є те, що він являє собою всю сукупність зв'язків та відносин, які мають назву соціальних. Оскільки ці зв'язки та відносини в кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані в особливий спосіб, остільки об'єкт соціологічного знання постає як система. Завданнями соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків та відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми дії та форми прояву цих закономірностей у різних соціальних системах. Тому поняття соціального, соціальних зв'язків та відносин, способів їх організації є вихідними для розуміння відмітних особливостей предмета соціологічного знання та соціальних закономірностей, тобто для розуміння його сутності.

Що ж таке "соціальне"? Соціальне – це сукупність суспільних відносин певного суспільства, інтегрованих у процесі спільної діяльності (взаємодії) індивідами або групами індивідів за конкретних умов місця та часу. Будь-яка система суспільних відносин (економічних, політичних тощо) стосується відносин людей одне з одним та із суспільством загалом. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко виражений соціальний аспект. Соціальне є результат спільної діяльності різних індивідів, який виявляє себе в їхньому спілкуванні та взаємодії.

Соціальне виникає в ході взаємодії людей, детермінується відмінностями їхнього місця та ролі в конкретних суспільних структурах, що виявляється, в свою чергу, у різному ставленні індивідів та груп індивідів до явищ та процесів суспільного життя.

Пошук та конструювання еталону вимірювання. Визначення та типи вимірювальних шкал.

Нахождение эталона измерения осуществляется в четыре стадии, каждая из которых — необходимая предпосылка надежности будущей шкалы.

Первая стадия — качественная классификация объектов.

Вторая стадия — поиск протяженности выделенных в качественном анализе свойств. Следует установить, обладают ли эти свойства прерывной или непрерывной протяженностью, можно ли их представить в виде различных последовательных состояний измеряемого качества.

Третья стадия — установление эмпирических индикаторов или внешних признаков тех свойств объекта, которые поддаются расположению в континуум. Индикатор — внешне хорошо различимый показатель измеряемого признака. С его помощью устанавливается наличие или отсутствие признака, его состояние.

Четвертая стадия заключается в том, чтобы уяснить, все ли единицы, составляющие измеряемый объект, укладываются в ранжируемый ряд, все ли они обладают свойством занимать определенное место в континууме отношений по принятым индикаторам.

В итоге описанных выше операций устанавливается эталон, или шкала измерения.

Отношения между пунктами шкалы должны отображать отношение свойств объекта в понятиях "равно", "больше", "меньше". В нашем примере с ценностными ориентациями отношениям "сильная">"средняя">"слабая" соответствуют отношения трех пунктов построенной шкалы: (выбор сделан в трех ситуациях) > (выбор сделан в первой и второй ситуациях) > (выбор сделан только в первой ситуации).

Поиск эталона измерения.

 Нахождение эталона измерения осуществляется в четыре стадии, каждая из которых — необходимая пред­посылка надежности будущей шкалы.

Первая стадия — качественная классификация объектов. Собираясь, например, измерять структуру цен­ностных ориентации или социальных установок личности, мы прежде всего должны четко классифици­ровать типы ориентации, исходя из теоретической кон­цепции и задач исследования. Можно положить в осно­ву классификации иерархию потребностей или интере­сов, сфер деятельности, социальные функции, соци­альные ситуации, которые бы различались по степени свободы выбора целей и средств деятельности и т. д.

Вторая стадия — поиск протяженности выделен­ных в качественном анализе свойств. Следует устано­вить, обладают ли эти свойства прерывной или непре­рывной протяженностью, можно ли их представить в виде различных последовательных состояний изме­ряемого качества.

Рассмотрим с этой точки зрения какую-нибудь цен­ностную ориентацию (на материальный достаток, куль­турные ценности, творчество и др.)- Ее можно "вытя­нуть" в несколько протяженностей — континуумов. Один континуум составляет: сильная—средняя—слабая ориентации; другой: устойчивая—малоустойчивая— неустойчивая; третий: господствующая—рядоположен-ная—подавленная; четвертый: центральная или перифе­рийная. В зависимости от концепции исследования можно выделить и другие протяженности.

Третья стадия — установление эмпирических ин­дикаторов или внешних признаков тех свойств объекта, которые поддаются расположению в континуум.

Индикатор — внешне хорошо различимый показа­тель измеряемого признака. С его помощью устанавли­вается наличие или отсутствие признака, его состояние.

Например, высота ртутного столбика термометра — ин­дикатор температуры.

Простейший индикатор расположения какого-то объекта среди других объектов ориентации — порядко­вое место, отмечаемое опрашиваемым в заданном спис­ке. Например, из 18 объектов он помечает объект М по­рядковым номером 1. Этот номер — индикатор доми­нирования объекта М с точки зрения интересов субъек­та. Объект N, помеченный порядковым номером 18, бу­дет располагаться в конце протяженности ("подавлен­ная ориентация на N").

Сложнее найти индикатор для протяженности по критерию "сильные", "средние", "слабые" ориентации. Один из возможных вариантов таков.

Испытуемым предлагают три ситуации, в которых они принимают решение о выборе "ценностного ориен­тира". Ситуации различаются по степени свободы выбо­ра. Допустим, измерению подлежат интересы к различ­ным видам занятий в сфере досуга. Предлагаются три одинаковых списка возможных занятий, число которых в каждом списке 18 (чтение художественной литературы, посещение гостей, просмотр телепередач и т. д.).

В первой ситуации (широкий диапазон выбора) ис­пытуемый имеет право без ограничения указать любые занятия, которые ему нравятся. Во второй ситуации (средний диапазон выбора) он оставляет в списке лишь шесть наиболее важных для него занятий, в третьем случае (узкий диапазон) — не более трех, для него осо­бенно значимых.

Индикатор "сильной" ориентации — выбор данного занятия —имел место во всех трех ситуациях; "сред­ний" — выбор в первой и второй ситуациях; "слабый" — выбор имел место только при широком диапа­зоне принятия решения.

Одно и то же свойство можно фиксировать с помо­щью нескольких индикаторов, которые сводятся в общий показатель — индекс. Это случай сложного первич­ного измерения, по технике напоминающего приемы вто­ричных измерений. Так, для определения интенсивности интереса к какому-то виду досуга можно использовать и саморанжирование занятий (первый пример), и выборы в нескольких ситуациях, и оценки занятий по десятибалль­ной системе, и другие способы.³

³ Детально эти процедуры рассматриваются Г. И. Саганенко [232; 233. Разд. 4.2].

 

Наиболее надежный ин­дикатор будет получен по совмещению нескольких спосо­бов: некоторая группа занятий помечена первыми номе­рами по ранжированному списку, она же выбрана в трех названных выше ситуациях, эти занятия были оценены 10 баллами при максимуме 10 и минимуме 1. Такой сводный числовой показатель и называют индексом.

Четвертая стадия заключается в том, чтобы уяс­нить, все ли единицы, составляющие измеряемый объект, укладываются в ранжируемый ряд, все ли они обладают свойством занимать определенное место в континууме отношений по принятым индикаторам.

Например, в одном из наших исследований индикатором отношения к труду рабочих был показатель нормы выработки (значительно перевыполняет норму — перевыполняет — вы­полняет — не выполняет норму). Однако он был неудачным, так как применим не ко всем рабочим, а только к "сдельщикам". Труд тех, кто получает повременную оплату, оценивается по другим показателям: качеству работы прежде всего. На­пример, чем меньше времени тратит ремонтник на устранение текущих неполадок, тем выше качество профилактического ремонта.

В итоге описанных выше операций устанавливается эталон, или шкала измерения.

Отношения между пунктами шкалы должны отоб­ражать отношение свойств объекта в понятиях "равно", "больше", "меньше". В нашем примере с ценностными ориентациями отношениям "сильная">"средняя">"слабая" соответствуют отношения трех пунктов построенной шкалы: (выбор сделан в трех ситуациях) > (выбор сделан в первой и второй ситуациях) > (выбор сделан только в первой ситуации). Теперь предстоит испытать шкалу на надежность.

Вибірковий метод у соціологічному дослідженні.

Поняття генеральної та вибіркової сукупності. Типи вибірок.

На етапі збирання первинних матеріалів суб'єкт соціологічного дослідження повинен з'ясувати кількісні та якісні параметри об'єкта, уточнити, хто є носієм інформації, скільки таких носіїв треба обстежити, щоб отримати реальну картину соціальної реальності. У практиці емпіричних досліджень, якщо об'єкт кількісно невеликий (не перевищує 300—500 одиниць), можна вдатися до суцільного обстеження, опитавши, наприклад, усіх респондентів або проаналізувавши всі номери визначених часописів тощо.

Але соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об'єктом досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч людей, що мешкають у різних регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти. Тому дослідник, дбаючи про якість, достовірність майбутніх результатів, повинен ретельно підійти до вибору найоптимальніших методів. Адже суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані під час перепису населення, проведення референдумів). Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.

Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостереження», «репрезентативність», «помилка репрезентативності» тощо.

Генеральна сукупність — обмежений територіально і в часі об'єкт дослідження.

Визначення генеральної сукупності передбачає конкретизацію характеристик об'єкта, його найважливіших суттєвих ознак, які піддаються фіксації.

Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками.

Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Такими елементами є поселення, підприємства, різноманітні спільноти.

Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.

Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціальні групи.

Для побудови вибірки конкретного соціологічного дослідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, можна переносити на генеральну сукупність); дібрати тип вибірки, найбільш адекватний меті й завданням дослідження; визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого — економним, забезпечуючи оперативне отримання якісної інформації.

Визначення якості вибірки означає оцінку її на предмет репрезентативності щодо всього об'єкта дослідження.

Репрезентативність вибірки — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Чим більша величина відхилень, тим значніша помилка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головне завдання на цьому етапі соціологічного дослідження — врахувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Значну роль у визначенні якості інформації, отриманої в результаті емпіричного дослідження, окрім репрезентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації.

Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок неоднорідності досліджуваного контингенту. Чим однорідніший контингент обстеження і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим незначніша випадкова помилка вибірки і відповідно вища якість отриманої інформації. Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Величину випадкової помилки можна розрахувати за допомогою спеціальних математичних формул.

Якість дослідження встановлюється величиною випадкової помилки (знаходять її за допомогою математичних формул), яка дає змогу врахувати її під час поширення висновків, зроблених на підставі вибіркового дослідження, на всю генеральну сукупність.

Валідність (обґрунтованість) інформації — відповідність результатів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити.

До зниження валідності можуть призвести не тільки помилки інструментарію, а й систематичні помилки вибірки.

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок неправильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.

Визначити величину систематичних помилок за допомогою математичних формул неможливо, тому вони значно погіршують результати досліджень і взагалі можуть звести їх нанівець. Крім того, слід враховувати, що надійність і валідність — самостійні параметри, не залежать один від одного, характеризують якість дослідження з різних боків. Тому обов'язково їх треба визначати окремо.

Перед тим, як обрати тип вибірки, визначаються щодо методу (ймовірнісний або цілеспрямований) відбору одиниць аналізу.

Ймовірнісний (стохастичний, випадковий) метод. Передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згідно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має однакову можливість потрапити до вибіркової сукупності. Він покладений в основу випадкового та механічного типів вибірки. Випадкова вибірка є досить поширеною в соціологічних дослідженнях. Сутність її полягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, наприклад, працівників підприємства фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих генеральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. Крок відбору визначають за допомогою спеціальної формули:

K=N : n,

де К — крок відбору, N — величина генеральної сукупності, п — величина вибіркової сукупності.

Поширеною є стратифікаційна (районована) вибірка, побудова якої пов'язана з поняттям «районування генеральної сукупності».

Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджуваного об'єкта на складові відповідно до мети і завдань дослідження.

Стратифікаційна (районована) вибірка передбачає попереднє групування одиниць генеральної сукупності за певними критеріями, які повинні впливати на досліджуване явище. Але одиниці сукупності повинні істотно відрізнятися. Наприклад, при вивченні кар'єрних стратегій молоді з вищою освітою можна передбачити, що форма навчання (державна, приватна) буде впливати на їх погляди щодо працевлаштування, професійної кар'єри. Відомо, що частка студентів, які навчаються у приватних вищих навчальних закладах, значно менша, ніж тих, хто здобуває вищу освіту у державних вищих навчальних закладах. Тому ймовірність їх потрапити у вибірку за механічного відбору досить низька. У такому разі всі вищі заклади поділяють на групи залежно від форми навчання, а потім з кожного типу відбирають респондентів пропорційно чисельності всього контингенту. У більшості опитувань громадської думки, що проводять за національними вибірками, первинна стратифікація здійснюється за географічною локалізацією, звідси й назва принципу — районування.

«Гніздова» вибірка є протилежною до районованої. У ній за одиницю відбору для суцільного обстеження беруть групи, колективи. Якщо при районуванні дослідник виокремлює різнотипні підсукупності, то при гніздовій вибірці генеральну сукупність розбивають на однотипні групи («гнізда»), всередині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. Наприклад, досліджуючи колективи навчальних закладів, за одиницю можна взяти певні учнівські класи, студентські групи тощо.

Застосовуючи цей метод, дослідник повинен усі одиниці генеральної сукупності розподілити між гніздами, подбати про максимальну ідентичність за параметрами основних характеристик гнізд. Зручність, доступність і простота виокремлення гнізд роблять цей метод раціональним та економним. Але формальний підхід до виокремлення гнізд може призвести до спотворення реальної картини досліджуваного об'єкта.

Серійну вибірку використовують з метою розбити генеральну сукупність на однорідні частини (серії) за певними ознаками. Вважаючи серією сукупність статистично відмінних одиниць, дослідник може будувати вибірку з урахуванням детальних ознак структурної організації об'єкта. З кожної серії (пропорційно кількості елементів у ній) відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. Кількість елементів, які належить вибрати окремо з кожної серії, визначають за допомогою формули:

n_i = (N_i*n) : N,

де n_i — кількість елементів, які належить вибрати з певної серії; N_i — кількість одиниць у серії, n — вибіркова сукупність; N — генеральна сукупність.

Поряд з ймовірнісним підходом до побудови вибірки використовують цілеспрямований підхід, який не передбачає використання правил теорії ймовірності. Він є основою квотної та стихійної вибірок.

Квотна вибірка застосовується тоді, коли до початку дослідження відомі статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найважливіші пропорції генеральної сукупності, а на підставі цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інформацію, яка утворює квоти, одержують з документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше використовують показники за статтю, віком, освітою, типом поселення тощо.

Прикладом стихійної вибірки є поштове опитування читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод «снігової кулі». Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських організацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо кожен з них погодиться повідомити про своїх знайомих, які належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кількості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка, формується поступово, як «снігова куля».

Всі наведені типи вибірок відносять до однощаблевих. У сучасній практиці проведення масових великомасштабних досліджень застосовують складні багатощаблеві вибірки, які поєднують різні підходи до її формування.

Види відбору.

Багатоступеневі вибірки.

Проблема репрезентативності та принципи формування вибіркової сукупності.

Методи оцінювання репрезентативності вибірки.

Випадкова та систематична помилки репрезентативності.

Перевірка статистичної гіпотези полягає в прийнятті рішення про її відхилення або прийняття, на основі відомих значень параметрів вибірки. Прийняття або відхилення статистичної гіпотези супроводжується ризиком припуститись помилки. Ймовірність відхилити гіпотезу за умов, якщо насправді вона є правильною, називають імовірністю 1-го роду. Таку імовірність ще називають значущістю. В практичній діяльності, правило відхилення гіпотези формулюють так, щоб значущість не перевищувала 0,05 чи 0,01.

Перевірка статистичних гіпотез. Формулюємо твердження про параметри генеральної сукупності і на основі результатів вибіркового дослідження приймаємо або відкидаємо цю гіпотезу.

Якщо висунута статистична гіпотеза відкидається ми приймаємо альтернативну гіпотезу.

Н₀ (основна гіпотеза): всі студенти хочуть працювати за спеціальністю.

Н₁ (альтернативна): не всі студенти хочуть працювати за спеціальністю.

Помилка першого роду. Помилка першого роду – відкидання основної гіпотези, коли вона правильна.

Помилка другого роду. Помилка другого роду – відкидання альтернативної гіпотези, коли вона правильна.

Помилки методу

Помилки поділяються на: 1)інструментальні, пов’язані з інструментом дос-ння, методикою, технікою, і процедурою збирання даних, 2)теоретичні, пов’язані з недосконалістю теорії, покладеної в основу використовуваного засобу виміру, неправильність передбачень, неправильним вибором логічної моделі соціального явища чи процесу, що вимірюється. В свою чергу інструментальні помилки поділяються на:випадкові та систематичні.

Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Величину випадкової помилки можна розрахувати за допомогою спеціальних математичних формул.

Якість дослідження встановлюється величиною випадкової помилки (знаходять її за допомогою математичних формул), яка дає змогу врахувати її під час поширення висновків, зроблених на підставі вибіркового дослідження, на всю генеральну сукупність.

Помилка дослідження не має бути більше 5%. В ідеалі 1-3%

Принциповий (стратегічний) план дослідження. Види планів.

Відповідність плану меті дослідження.

Особливості вибірки залежно від принципового плану дослідження.

Організація соціологічного дослідження.

Проблеми узгодженості науково-теоретичних, методичних та організаційно-технічних процедур з цілями дослідження.

План та сітьовий графік науково-дослідних робіт.

Етапи та процедури емпіричного дослідження.

Етапи проектування інструментарію дослідження.

Інструкції для виконавців польових робіт.

Етапи підготовки виконавців.

Якості, знання та уміння, що необхідні виконавцю польових робіт.

Принципи відбирання інтерв’юерів та анкетерів.

Навчання техніці збирання даних.

Типові помилки та труднощі в організації прикладного соціологічного дослідження.

Способи контролювання роботи виконавців польових робіт (інтерв’юерів, анкетерів, спостерігачів, кодувальників тощо).

Особливості підготовчого етапу дослідження: контактування з замовником, узгодження мети, завдань та форм заключних документів.

Права на отриману інформацію.

Фінансування робіт, визначення кошторису дослідження.

Питання етики проведення соціологічного дослідження.

Методи збирання соціологічної інформації.

Поняття методу, техніки, методики та процедури соціологічного дослідження.

Метод — систематизированный способ достижения теоретического или практического результата, решения проблем или получения новой информации на основе определенных регулятивных принципов познания и деятельности, осознания специфики изучаемой предметной области и законов функционирования ее объектов. М. очерчивает и воплощает путь к истине, направления эффективной деятельности, ведущей к реализации поставленных целей, задает регулятивы и нормативные установки познавательного процесса. М. включает стандартные и однозначные правила (процедуры), обеспечивающие надежность и достоверность получаемого знания.

Методи – внутрішня структура. Три групи елементів: 1) нормативна. Пов. розкрив. можливі області та умови застосування методу + правила дій, в яких виділено операціональний зміст, що може бути розгорнутий у програму дій (дії, що виконує дослідник). Норми задають властивості засобів, інструментів, що використовуються дослідником. 2) інструментарна. Засоби, за допомогою як. досягаються цілі. Інструменти, за доп. як. збирається інформація. 3) процедурна. Суворо задана послідовність дій. Дія – операція, що має власний смисл. Дії по застосуванню методу діляться на три етапи: а) підготовчий – розробка програми застосування даного методу; б) оперативно-процедурний – безпосередній вплив на О. за допомогою інструментів, етап збору соціологічної інформації; в) результуючий – обробка, аналіз, узагальнення, отримання даних, рекомендації, оцінка ефективності методу.

Оволодіння методом: 1) здатність орієнтуватись в предметно-нормативному змісті методу (де, коли застосувати); 2) знання його засобів, інструментів та вміння користуватись ними; 3) оволодіння процедурами методу; 4) вміння правильно застосовувати метод до певного знання; 5) оцінка ефективності методу.

Метод соціологічного д-ня – спосіб одержання та аналізу первинної соціологіч. інформації з метою перевірки гіпотез д-ня. Методи соціолог. д-ня: 1) методи відбору, фіксації та перевірки соціальних фактів. Отримання об’єктивної, надійної інформації про одиничні соціальні події. 2) методи систематизації та аналізу вихідних даних. Узагальнення, отримання емпіричних даних, пошук сталих зв’язків у досліджуваному явищі.

Методы социологического исследования подразделяются на методы сбора информации и методы анали-з а ее. К числу первых относятся различные формы опроса (массовое анкетирование, интервью, экспертный опрос и т. д.), наблюдение, обработка документов. К числу методов анализа материала относятся использование статистических группиро­вок, ранжирование, шкалирование, индексирование, выявление количественных зависимостей между изучаемыми переменны­ми.

Методическая сторона исследова­ния заключается в обеспечении достоверности и надежности получаемых данных и, следовательно, новизне и истинности конечных выводов исследования. Надежность и достоверность данных, полученных в ходе исследования, обеспечиваются благодаря соблюдению опреде­ленных правил, во-первых, при разработке основных инстру­ментов исследования — бланков анкет, планов интервью, кар­точек наблюдения, ключевых понятий при контент-анализе документов и т. д.; во-вторых, при осуществлении полевых работ, т. е. при опросе обследуемой совокупности респонден­тов по месту жительства или по месту работы; в-третьих, при первичной обработке полученных материалов — выбраковке анкет, шифровке и кодировании ответов на вопросы анкеты.

Поняття методу, техніки, методики та процедури соціологічного дослідження.

В отличие от методологии методы и процедуры ис­следования — это система более или менее формализо­ванных правил сбора, обработки и анализа доступной информации. Но и здесь методологические посылки иг­рают важнейшую роль прежде всего в выборе тех или иных приемов для изучения поставленной проблемы. Затем обнаруживается, что конструирование методики для изучения отдельных сторон вопроса так или иначе включает исходные посылки, касающиеся природы объекта в целом и отсюда — способов, с помощью кото­рых мы должны извлечь необходимые сведения.

Ни в отечественной, ни в зарубежной практике нет единого словоупотребления относительно частных прие­мов социологического исследования. Одну и ту же сис­тему действий некоторые авторы называют методом, другие — техникой, третьи — процедурой или методи­кой, а иногда — методологией. В данной работе введем следующее словоупотребление.

Метод — основной способ сбора, обработки и ана­лиза данных.

Техника — совокупность специальных приемов для эффективного использования того или иного метода. Передбачає прийоми, які сприяють підвищенню надійності первинної інформації, проведення за потреби якісного і кількісного вирівнювання (ремонту) вибірки.

Методика — понятие, которым обозначим сово­купность технических приемов, связанных с данным ме­тодом, включая частные операции, их последователь­ность и взаимосвязь. Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних із конкретним методом.

Процедурой обычно называют последовательность всех операций, общую систему действий и способов организации исследования. Это — наиболее общее, при­том собирательное понятие, относимое к системе при­емов сбора и обработки социологической информации. Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.

Если охватить все методические, технические и про­цедурные особенности работы социолога, доля таких приемов исследования, которые бы не встречались в дру­гих общественных и даже естественных науках, будет не столь уж велика. Социолог использует наряду со специ­альными общенаучные методы. Помимо того, многие приемы заимствованы из других социальных дисцип­лин, особенно из экономических, исторических, этнологи­ческих, психологических. Он должен владеть приемами статистического анализа, иметь представление о соответ­ствующих разделах математики и статистики.

Выделим два класса методов и технических приемов работы с эмпирически­ми данными. Класс А образуют методы и техника, от­носящиеся к сбору первичной информации. Класс В — методы и техника, относящиеся к обработке и анализу исходных данных. В свою очередь, класс А подразделяется на два подкласса, где (al) — приемы, связанные с установле­нием надежной информации о каких-то единичных событиях или их сочетаниях, а подкласс (а2) — при­емы, относящиеся к определению порядка, последова­тельности или системы фиксирования отдельных со­бытий или их сочетаний.

Основні методи збирання соціологічних даних: опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент. Це все є далі у питаннях!!!

Специфіка наукового спостереження.

Види спостереження. Особливості, переваги та недоліки методу спостереження. Техніка спостереження, реєстраційні документи. Типові помилки у застосування методу.

ОСОБЕННОСТИ НАБЛЮДЕНИЯ В СОЦИОЛОГИИ.

Наблюдение – метод сбора первичной информации путем прямой и непосредственной регистрации исследователем событий и русловий на местах.

Научное наблюдение требует постановки четкой цели и планирования. Заранее определяется, какие именно социальные процессы и явления будут интересовать наблюдателя, по каким внешним признакам их можно отследить, в каких условиях будет происходить наблюдение и как предполагается фиксировать результаты.

Особенность наблюдения в социальных науках состоит в том, что непосредственно видеть и фиксировать можно только факты, относящиеся к внешнему поведению (движения, словесные высказывания и т.д.). Наши мысли, мнения, ценностные ориентации наблюдать невозможно. Правильность результатов наблюдения зависит не только от точности регистрации фактов поведения, но и от их истолкования — определения психологического смысла. Наблюдение обычно применяется, когда необходимо получить первоначальное представление о какой-либо стороне поведения, выдвинуть предположения о ее социальных причинах. Гипотезы можно выдвигать и в рамках наблюдения, однако социологи пред­почитают проверять их при помощи других видов исследования, например анкетирования или эксперимента, где используется бо­лее сложный арсенал методов, в том числе основанных на мате­матической статистике.

Наблюдая драку на улице или тушение пожара, нужно говорить о повседневном и случайном наблюдении. Повседневное наблю­дение не носит избирательного или целенаправленного характе­ра. Иначе говоря, у него нет и никогда не было четко выделенно­го предмета и объекта наблюдения.

Согласно В.А. Ядову, научное наблюдение отличается от обы­денного тем, что а) подчинено ясной исследовательской цели и четко сформулированным задачам; б) планируется по заранее об­думанной процедуре; в) все данные фиксируются в протоколах или Дневниках по определенной системе; г) информация, полученная путем наблюдения, должна поддаваться контролю на обоснован­ность и устойчивость³.

Об использовании метода наблюдения как познавательного инструмента можно говорить лишь в том случае, когда: выделе­ны задачи и гипотезы; определены объект и предмет наблюдения, а также категории, условия, единицы наблюдения; подготовлен инструментарий (дневник, протокол, аудиовизуальные техничес­кие средства фиксации и т.д.).

Наблюдение в социологическом, исследовании представляет собой метод сбора первичной социальной информации об изучаемом объекте путем непосредственного, восприятия и прямой регистрации всех факторов, касающихся изучаемого объекта и значимых с точки зрения целей исследования. Систематичность, планомерность и целеустремленность — характерные черты наблюдения как метода конкретного социологического исследований в марксистско-ленинской социологии.

Первая особенность— это связь наблюдателя с объектом наблюдения. Ни в какой другой науке исследователю не приходится заниматься изучением совокупности, к которой он сам принадлежит, частью которой он является, от которой непосредственно зависит. Социолог наблюдает общество, социальные процессы и ситуации, являясь одновременно частицей этого общества, неразрывно с ним связанной и подвергающейся всём воздействиям и изменениям, которым подвергается общество в целом. И эта неразрывная связь наблюдателя: с объектом наблюдения накладывает отпечаток и на его восприятие «социальной действительности, и на понимание социальных процессов, ситуаций, действии отдельных индивидов и на его интерпретацию наблюдаемых явлений.

Объективность социального исследования состоит не в том, чтобы исключить это личностное отношение, а в том, чтобы не подменять эмоциональными, нравственными и прочими ценностными критериями критерии научного исследования, чтобы пафос личностного отношения к исследуемым проблемам был неразрывно связан с пафосом строго научного исследования, с четким логическим анализом исследуемых предпосылок, с последовательностью их критической проверки и т. д. – со всем тем, что

составляет суть научного метода мышления. Именно объективность (а не «объективизм») исследования, корректность выводов направленных на решение конкретных социальных проблем, их «социальная полезность» есть проявление классового подхода.

Вторая особенность наблюдения в социологии связана с первой и вытекает из неё. Она заключается в том, что наблюдатель не может быть лишен чисто человеческой черты — эмоциональности восприятия. И если явления неживой природы могут не возбуждать эмоций у наблюдателя, то социальные явления, их восприятие и интерпретация всегда носят эмоциональный характер. И эта эмоциональная Окрашенность результатов наблюдения тем выше, чем теснее наблюдатель связав с объектом наблюдения. Даже просматривая кадры, сделанные «беспристрастным» наблюдателем — кинокамерой, не следует забывать о том, что камеру направлял человек. Эта особенность наблюдения в социологии при любом исследовании должна учитываться как один из источников возможного искажения данных наблюдения.

Третья особенность наблюдения — сложность повторного наблюдения. Повторное наблюдение даже повседневного социального факта чрезвычайно затруднительно, ибо социальные процессы подвергаются воздействию огромного числа различных факторов и поэтому крайне редко бывают идентичными. Поэтому лишь тщательное и многократное наблюдение какого-либо социального явления может позволить считать информацию о нем достоверной и перейти к интерпретации данных.

Види спостереження.

Как способ сбора информации наблюдение обычно клас­сифицируют по степени формализации процедуры, по положению наблюдателя, по условиям организации и частоте проведения.

По степени формализации наблюдение подразделяется на неструктурализованное и структурализованное. В неструктурализованном (неконтролируемом) наблюдении исследователь не определяет заранее, какие именно элементы изучаемого процесса (ситуации) он будет наблюдать. Оно не имеет строгого плана, заранее определен лишь сам непосредственный объект наблюдения.

Структурализованным (контролируемым) называется такой вид , наблюдения, при котором социолог заранее определяет, какие из элементов изучаемого процесса или ситуации имеют наибольшее значение .для его исследования, и сосредоточивает на них свое вни­мание, составляя специальный план записи наблюдений до начала сбора информации.

В зависимости от степени участия наблюдателя в исследуемой социальной ситуации различаются включенное (участвующее) и невключенное (не участвующее) наблюдение.

При не включенном (внешнем) наблюдении исследователь или его помощники находятся вне изучаемого объекта. Они со стороны наблюдают происходящие процессы, не вмешиваясь в их ход, не задавая никаких вопросов,— они просто регистрируют ход происходящих событий.

Включенным (участвующим) называется такой вид наблюдения, при котором наблюдатель в той или иной степени непосредственно включен в изучаемый процесс, находится в контакте с наблюдаемы­ми людьми и принимает участие в их деятельности. Степень включенности наблюдателя в исследуемую ситуацию может колебаться в довольно широком диапазоне: от наблюдения «пассивного», которое стоит близко к не включенному и сходно с наблюдением через стек­ло, прозрачное лишь для наблюдателя, до наблюдения «активного», когда наблюдатель до такой степени «сливается» с исследуемым коллективом, что наблюдаемые начинают считать его членом данно­го коллектива и соответственно к нему относиться.

По месту проведения и условиям организации наблюдения делятся на полевые и лабораторные.

Полевое наблюдение проводится в естественной обстановке, в реальной жизненной ситуации, в непосредственном контакте с изу­чаемым объектом. Большинство конкретно-социологических исследований прохо­дит именно в форме полевого наблюдения. Оно может быть различ­ной степени структурализации и включенности и применяться в исследованиях любого плана — от поискового до эксперименталь­ного на самых различных этапах, выполняя роль как основно­го метода сбора первичной информации, так и дополнительного (предварительное знакомство с объектом, контроль результатов, углубление представлений об объекте, сбор дополнительной инфор­мации).

Лабораторное наблюдение — такой вид наблюдения, при котором условия окружающей среды и наблюдаемая ситуация определяются исследователем. Основное его достоинство — максимальная по срав­нению с другими видами возможность выявить все факторы, ситу­ации и установить взаимосвязь между ними. Основной недостаток — искусственность ситуации, которая, несмотря на все ухищрения ис­следователя, может резко менять поведение участников.

По регулярности проведения можно различать наблюдение систе­матическое и случайное.

Систематическое наблюдение характеризуется прежде всего регулярностью фиксации действий, ситуаций, процессов в течение опре­деленного периода времени. Оно позволяет выявить динамику про­цессов, значительно повысить достоверность экстраполяции их раз­вития. Наблюдение можно проводить каждый день, раз в неделю, раз в месяц и т. д. Вести наблюдение можно: 1) за определенной группой (например, рабочей бригадой или научным коллективом (лабораторией), в течение месяца, года); 2) за определенным про­цессом в разных группах (например, за ростом самосознания отдель­ных социальных групп, классов, освободившихся от колониализма: наций); 3) за определенным процессом в определенной группе (на­пример, изменением отношения к труду у рабочих определенной бригады, ростом национального самосознания народа и т. д.). Случайным считается наблюдение заранее незапланированного явления, деятельности, социальной ситуации. Как самостоятельная процедура сбора первичной информации случайное наблюдение обычно не планируется.

Особым видом наблюдения в социологическом исследовании следует считать самонаблюдение, при котором исследователь пользуется не только данными наблюдения о поведении индивидов, но и их суждением и оценками тех или иных факторов. К документам самонаблюдения обычно относятся автобиографии, письма, дневники и записи самоанализа.

В зависимости от элементов контроля при проведении наблюдения выделяют контролируемое и неконтролируемое наблюдение. При неконтролируемом наблюдении мы исследуем реальные жизненные ситуации, ставя своей задачей лишь общее описание того или иного процесса или явления и, что самое главное, описание социальной атмосферы, в которой происходит наблюдаемое явление или событие. Недостатком неконтролируемого наблюдения является опасность субъективного отношения наблюдателя к объекту, что может привести к искажению результата. Контролируемое наблюдение ставит своей задачей сбор первичной информации для создания более точной картины и проверки тех или иных гипотез. Контроль, как правило, осуществляетсяпутем увеличения числа наблюдателей и сравнения результатов их наблюдений, а также через интенсификацию наблюдения — проведением серии наблюдений за одним и тем же объектом. Следует заметить, что между контролируемым и неконтролируемым наблюдением трудно провести четкую границу.

Чтобы получить необходимую для целей исследования информацию, т. е. получить сведения о важных характеристиках изучаемого объекта, не пропустить каких-то важных фактов, связанных с его деятельностью, или значимых сведений о нем, следует заранее тщательно разработать план и программу наблюдения. При планировании необходимо четко установить сроки наблюдения и определить средства сбора информации. Кроме того, исследователю важно решить вопрос об ограничении сферы, деятельности при имеющихся у него возможностях (время, финансы, число помощников и их квалификация), а также учесть возможные препятствия (административные или психологические затруднения, трудности, связанные с получением и фиксированием информации).

Этапы и процедуры метода наблюдения:

I. Подготовительный этап.

1.1. Разработка программы наблюдения. Постановка цели, задач. Обоснование необходимости применения наблюдения.

- Определение предмета наблюдения, построение его понятийно-концептуально'Й схемы. Упорядочение гипотез исследования.

- Определение объекта наблюдения, его предварительная .харак­теристика. Выделение наблюдаемых ситуаций.

- Классификация признаков наблюдаемой ситуации. Выделение еда ниц наблюдения и категорий наблюдения.

1.2. Составление плана и сетевого графика выполнения работ по применению метода наблюдения.

1.3. Проектирование инструментария (карточек, протоколов, дневни­ков). Проектирование классификатора контент-анализа дневниковых

и протокольных записей. Пилотаж инструментария, его размножение. 1.4. Подготовка программ обработки, анализа данных.

1.5. Подготовка аудиовизуальных технических средств, средств об­работки информации.

1.6. Составление инструкций по работе наблюдателей.

1.7. Подготовка наблюдателей. Комплектование групп наблюдателей, их инструктаж, обучение, репетиция наблюдения.

2. Оперативный, этап сбора данных.

2Л. Общее знакомство с объектом, и организация условий наблюдения в соответствии с программой.

2.2. Регистрация данных в дневниках, протоколах, карточках наблю­дения по программе наблюдения. Фиксация сопутствующих факторов, характеристик условий наблюдения.

2.3. Обработка аудиовизуальных технических записей.

2.4. Контроль за ходом выполнения требований программы наблюдения. Проверка заполнения карточек, протоколов, дневников, инструкций, сетевого графика. Контроль за работой наблюдателей. Выборочные кон­трольные наблюдения. Самоконтроль наблюдателей (тестовый).

3. Результирующий, этап обработки и анализа данных.

3.2. Сбор учетных документов, 'их проверка.

3.2. Ручная обработка данных.

3.3.Контент-анализ протокольных и дневниковых записей.

3.4. Перевод данных на машинные носители и их машинная обработка.

3.5. Статистическая обработка данных. Исчисление показателей. Оценка надежности наблюдения, вычисление коэффициентов согласия» устойчивости, надежности.

3.6. Анализ и построение выводов в соответствии с полученными по­казателями.

3.7. Сопоставление показателей и выводов, полученных на основе при­менения метода наблюдения, с выводами и показателями, полученными

с помощью других методов сбора информации.

3.8. Анализ и оценка эффективности применения метода наблюдения. Выявление ошибок, новаций, их объяснение, рекомендации по совер­шенствованию применения метода наблюдения.

3.9. Выработка рекомендаций по теме наблюдения, по решению постав­ленных исследовательских задач. Подготовка отчета.

Запись результатов наблюдений, выполняемая в виде: а) кратковременной записи, проводимой «по горячему следу», насколько позволяют место и время; б) карточек, служащих для регистрации информации, касающейся наблюдаемых лиц, явлений, процессов; в) протокола наблюдения, представляющего собой расширенный вариант карточки; г) дневника наблюдений, в который систематически день за днем заносятся все необходимые сведения, высказывания, поведение отдельных лиц, собственные размышления, трудности; д) видео-, фото-, кино-, звукозапись. Контроль наблюдения, который можно осуществить разными способами: а) проведением беседы с участниками ситуации; б) обращением к документам, связанным с данным событием; в) проверкой результатов собственного наблюдения наблюдением, сделанным другим квалифицированным наблюдателем; г) посылкой рапортов о наблюдении другим социологам с целью повторения наблюдений.

Отчет о наблюдении должен содержать: а) тщательную документацию о времени, месте и обстоятельствах произведенного наблюдения; б) информацию о роли наблюдателя в коллективе, способе наблюдения; в) характеристику наблюдаемых лиц; г) подробное описание наблюдаемых фактов; д) собственные заметки и интерпретации наблюдателя.

Инструментарий наблюдения:

♦ дневник наблюдения — методический документ, где в зако­дированной или общепонятной форме записываются а) ход наблю­дения; б) результаты наблюдения; в) действия наблюдателя; г) оценка инструментария и процедур; д) реакция наблюдаемых;

♦ карточки наблюдения (карточка наблюдателя, лист наблюде­ния, карточка индикаторов для регистрации) — методический документ, предназначенный для регистрации единиц наблюдения в строго формализованном и закодированном виде (карточек дол­жно быть ровно столько, сколько единиц наблюдения);

♦ протокол наблюдения — методический документ, обобщаю­щий данные всех карточек и содержащий методические сведения о процедуре наблюдения;

♦ классификатор контент-анализа дневниковых и протоколь­ных записей;

♦ аудиовизуальные технические средства фиксации единиц наблюдения;

« программу обработки данных наблюдения;

4) провести пилотаж (апробировать) инструментарий, внести в него, если потребуется, должные коррективы, размножить его в необходимом количестве экземпляров;

5) составить план и (или) сетевой график выполнения наблю­дения (кто, где, когда его проводит);

6) разработать инструкцию наблюдателям, провести их обуче­ние и инструктаж;

7) осуществить комплекс операций непосредственного наблю­дения в полном соответствии с вышеозначенными требованиями и рекомендациями, которые последуют ниже.

В протокол наблюдения заносятся данные о трех оценочных показателях:

♦ коэффициент согласия наблюдателей — показатель, характе­ризующий совпадение данных, полученных одновременно различ­ными наблюдателями;

♦ коэффициент устойчивости наблюдений — показатель, ха­рактеризующий совпадение данных, полученных одним и тем же наблюдателем в различное время;

♦ коэффициент надежности наблюдения — показатель, харак­теризующий совпадение данных, полученных разными наблюда­телями в различное время.

Социологическое наблюдение должно быть целенаправленным: наблюдатель должен отчетливо представлять и понимать, что он собирается наблюдать и для чего, иначе наблюдение превратится в фиксацию случайных, второстепенных фактов. Наблюдение следует проводить систематически, а не от случая к случаю. Поэтому на­учное наблюдение, как правило, требует более или менее продол­жительного времени. Чем дольше наблюдение, тем больше фактов может накопить наблюдатель, тем легче будет ему отделить зако­номерное от случайного, тем глубже и надежнее будут его выводы.

Дневник наблюдения -методический документ предназначенный для фиксации результатов наблюдения как в формализованном, так и в неформализованном виде. В дневнике наблюдатель фиксирует не только сведения об объекте, но и о своих действиях в ходе наблюдения, дает оценку инструментария и процедур наблюдения.

Дневник наблюдения

(Примерный перечень признаков, фиксируемых в дневнике наблюдения)

Наблюдаемые. Кто они? Сколько их? Каков род занятий? В чем основное содержание деятельности? Характер взаимоотношений? Структура (институциональная, неинституционалъная)группы, коллектива?

Обстановка. Где, в каких условиях происходит действие наблюдаемых? Чем может отличаться их поведение в ситуации? Чем могут заниматься? Какие действия можно ожидать в этой обстановке? Какие действия будут неожиданными?

Цели действий наблюдаемых. В чем состоят основные функции участников действий? Какие цели преследу­ют (официальные, неофициальные)? Какие цели участников совпадают-с задачами группы, с целями других участников, какие не совпадают?

Поведение. Что и как конкретно делают? Каково содер­жание выполняемых действий? Каковы стимулы и мотивы, вызывающие участие в действии, ту или иную форму поведения? Как внешне выра­жается эмоциональное отношение к действию? Каковы: напряженность, постоянство, продолжительность отдельных форм поведения? Каков эффект отдельных форм поведения? Что следует за ним и как он вос­принимается эмоционально самим наблюдаемым и другими участниками действия? Как меняется действие после достижения определенного результата?

Частота и. продолжительность наб­людаемых ситуаций. Когда возникла ситуация и как долго она дли­лась? Уникальная или повторяемая? Часто возникает? В каких показателях может быть зафиксирована? Что вызывает ее, и что сдержи­вает ее возникновение? Насколько типична?

Данные о процедурах наблюдения оценка их эффективности. Краткие сведения о наблюдателе, в том числе, сколько раз проводил наблюдение ранее.

Время заполнения методических документов наблюдения, регистрация данных (до, после наблюдения, когда имен- -но).

Выполнение требований программы инструкции. Отклонение условий наблюдаемой ситуации от заданных в прогграмме. Какие требования не удалось выполнить? Оценка инструментария. Случаи трудностей фиксации признаков, их отнесения к выделенным категориям наблюдения

Оценка включенности в наблюдаемую ситуацию. Насколько замечен участниками факт наблюдения и какова реакция на факт наблюдения? Какова степень общения с наблюдаемой группой. Какого рода контакте возникали с группой в ходе наблюдения?

Оценка эффективности. Необходимость повторного наблюдения или проверки данных другими методами. Использование приемов, повышающих эффективность наблюдения. Рекомендации по дальнейшему применению метода наблюдения в изучении дан­ной исследовательской темы

Картка спостереження.

Карточка наблюдения - методический документ, предназначенный для регистрации признаков наблюдения в строго формализованном, и как правило, закодированном виде. В ходе наблюдения наблюдатель может использовать несколько карточек (по одной на каждую единицу наблюдения).

Підготовка спостерігачів.

Основне призначення, переваги та недоліки методу аналізу документів. Документ як об’єкт аналізу.

Типи документів.

У буденному житті ми вважаємо документом будь-який матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію і спеціально призначений для її передачі у часі та просторі.

Ось декілька основних визначень:

1. «Документальною в соціології називають будь-яку інформацію, зафіксовану в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фото чи кіноплівці».

2. «Спеціально створений людиною предмет, який призначений для передачі чи зберігання інформації».

3. «Матеріальний носій запису (папір, кіно- і фотоплівка, магнітний запис, перфокарта тощо) з зафіксованою на ньому інформацією для її передачі в часі і просторі».

4. «Засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріальному носії інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини».

5. «Визначену знакову й образну інформацію, зафіксовану на будь-якому матеріальному носії».

Різноманітні джерела та документи прийнято певним чином класифікувати.

Найпоширенішою є наступна класифікація:

1. За способом фіксації інформації, тобто яким чином закріплена інформація на своєму носії. Найчастіше нам доводиться зустрічатися з аналізом змісту інформації, яка написана чи надрукована на папері, записана на фото- і кіноплівку, магнітну стрічку. В нашому випадку носій – кіноплівка, або цифровий формат.

2. За ступенем персоніфікації, тобто які це документи, чи мають вони визначеного автора, чи безособисті (наприклад, різноманітні статистичні матеріали, протоколи зборів, інформаційні повідомлення на сторінках газет та ін. Ми будемо мати справу з офіційними новинами, що транслюються на муніципальних та національних каналах.

3. За метою створення. Мається на увазі розподіл документів, створені з метою, яка не стосується безпосередньо соціологічного дослідження, і документи, які спровоковані самим дослідником (це можуть бути відповіді на відкриті запитання анкети та інші документи, отримані самим дослідником згідно із складеною ним програмою). Відео-новини, аналізом яких я буду займатися створені з метою висвітлити події, що відбуваються в місті Києві, і, можливо, завдяки цьому знайти рішення для озвучених проблем.

4. За статусом документа. Документи можуть поділятися на офіційні, тобто складені різноманітними державними установами, і неофіційні, складені для своїх потреб громадськими організаціями, неурядовими установами та приватними особами. Останній випадок охоплює всі види особистих документів. Власне у теленовинах можуть бути відеоролики будь-якому типу, хоча комунальні та транспортні проблеми, зазвичай, висвітлюються з офіційного боку.

5. За джерелом інформації та ступенем близькості до емпіричного матеріалу. Мається на увазі, що документи можуть бути первинними, тобто містити дані, які отримані в безпосередньому зв’язку з дійсністю, зокрема шляхом прямого спостереження чи опитування, та такими, які описують і узагальнюють дані первинних документів. У відео новинах можуть бути, як і первинні дані, які просто констатують якусь подію, явище, і ті, що висвітлюються з якоюсь конкретною метою.

Класифікація документів виходячи з класичної формули масової комунікації Г.Лассвелла, яка була вироблена ще в 40-і роки. Схема охоплює всі стадії комунікації.

Класифікацію за цією схемою доцільно будувати в такому вигляді [20]:

1. за типом комунікатора:

а) особисті документи;

б) документи громадських організацій і неурядових установ;

в) преса;

г) офіційні документи;

2. залежно від теми дослідження. Можна дивитися на текст з юридичної точки зору і класифікувати документи на оригінальні і підроблені: можна виділяти описові, аналітичні, інформаційні і публіцистичні документи. Підхід може бути і лінгвістичним, і соціально-психологічним, і історичним. В даному випадку конкретний поділ документів за характером змісту повністю залежить від теми і мети дослідження;

3. за типом фіксації інформації:

а) письмово-друковані (мається на увазі текстовий матеріал у вигляді як літер, так і цифр);

б) іконографічні (усі образотворчі документи, як статичні (скульптури, будинки, орнаменти, картини, фотографії, тобто будь-які предмети, зроблені людиною, так і динамічні (кіно, телевідеоматеріали);

в) фонетичні (мовні матеріали, розмови, пісні, казки тощо в їх озвученому вигляді);

г) документи, які передаються в закодованому вигляді за допомогою електронної техніки;

4. за типом адресата, аудиторії. Тут можлива класифікація на індивідуального, групового і масового адресата, на офіційного і неофіційного;

5. за очікуваним ефектом. Увага перш за все звертається на модальність документа, на те, що стверджується в документі. Це може бути припущення, наказ, впевненість, сумнів, ствердження, прохання, бажаність, спонукання тощо.

Види аналізу документів.

Аналіз документів – метод систематичного аналізу з метою отримання інформації, що значуща для цілей дослідження. Із документа ця інформація береться певними методами, фіксується в певних категоріях, оцінюється.

Можна застосувати як для оціночних, так і для описових цілей. Співпрацює з іншими методами, але є самостійним. Фактично дозволяє перевести «мову документу» на «мову дослідження». Аналіз документів є досить поширеним у практиці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот.

Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи, їх аналіз допомагає дослідникові:

— сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження;

— порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;

— отримати інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз;

— скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;

— здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім'ї, освіти, засобів масової інформації тощо;

— вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення загалом та окремих його прошарків.

Документ — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об'єктивної реальності та розумової діяльності людини.

Ця інформація може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо.

Документальні джерела містять унікальну і різноманітну інформацію про соціальні явища та процеси. Тому дуже важливо знайти адекватні методи, які б дали змогу отримати цю інформацію з достатньою надійністю, якісно інтерпретувати зміст документів відповідно до мети і завдань дослідження.

Оптимальний вибір методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог:

— визначення виду, форми документа, який підлягає аналізові під час дослідження;

— з'ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного і соціального контексту;

— відмежування описів, певних подій від їх оцінок;

— встановлення надійності документа, його зв'язку з предметом дослідження;

— добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;

— визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті — за безособові, первинні — за вторинні.

Якісний аналіз документів.

Протокол аналізу документів: внутрішній та зовнішній аналіз.

Типові помилки.

Підготовка реєстраторів (кодувальників) документальної інформації.

Визначення категорій, одиниць аналізу та одиниць обліку у контент-аналізі. Класифікатор контент-аналізу. Проектування кодувальної картки.

Контент-анализ (англ. content analysis; от content — содержание) — формализованный метод изучения текстовой и графической информации, заключающийся в переводе изучаемой информации в количественные показатели и ее статистической обработке. Характеризуется большой строгостью, систематичностью. Сущность метода контент-анализа состоит в фиксации определенных единиц содержания, которое изучается, а также в квантификации полученных данных. Объектом контент-анализа может быть содержание различных печатных изданий, радио- и телепередач, кинофильмов, рекламных сообщений, документов, публичных выступлений, материалов анкет.

Включає:

1) виділення смислових одиниць(категорій аналізу), їх підрахування(частоста в тексті)

2) встановлення співвідношень елементів текста між собою і із загальним глуздом.

3) встановлення співвідношення текстової і позатекстової реальності

4) метод містить у собі кількісний і якісний аналіз.

- дуже ефективний при вивченні масової і гарно квантіфікованої документальної інформації.

Основными направлениями использования контент-апализа являются:

а) выявление и оценка характеристик текста как показателей определенных сторон изучаемого объекта; б) выяснение причин, породивших сообщение;

в) оценки эффекта воздействия сообщения.

Текст – певна комунікативна система елементів(відомості, оцінки), що має замкнуту структуру(у відповідності до хитрожопого замислу автора). У висловлюваннях текста містяться певні замисли, теми. А тому Текст – певна реальність, де можна виділити субьєкти, предикати(їх дії)

Категорії аналізу – смислові одиниці аналізу. Ними позначають емпіричні ознаки тексту, через призму структури дослідження. Аналізують їх інтенсивністЬ, направленість, вияв і т.д.

Одиниця аналізу – частина текста яку можна поставити у відповідність із категоріями аналізу. (бо вони містять ознаки, що співвідн. Із категоріями).- слово, текст, висловлювання.

Одиниця підрахунку – кількісна характеристика одиниці аналізу. Фіксує регулярність зустрічі. (частота ознаки, об'єм уваги до категорії аналізу, - абзаци, к. знаків, площа, ширина колонки, …)

Класифікатор контент аналізу – документ у якому ознаки тексту реєструються. Містить одиниці і категорії аналізу. (реєстраційна картка – реєструє певні одиниці)

Бланк аналізу документів – фіксує результати збору, може містити розділи категорій.

Переваги: вторинна інформація – дослідження економічно більш менш, є можливість для повторного аналізу, ситуація «стала». Можна порівняти факти в різних описах, факти що вже відбулись з різних боків. Інфа стисла, великий об'єм.

Недоліки: пасивний характер дослідження, і оскільки інфа вторинна, важко іноді отділити обставини від суті, оціночне від автора від того що треба було б знати. Є загроза прийняти видуману інфу за істину, упустити важливе.