Розділ і
В правовій системі сучасної держави головним нормативним актом найчастіше є Конституція.
Конституція - це єдиний правовий акт вищої юридичної сили, за допомогою якого народ чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права і свободи людини і громадянина.
Конституціалізм - це теорія і практика конституційного будівництва. Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет.
Історія становлення українського конституціоналізму охоплює значний період, починаючи аж з "Пактів й конституції законів та вольностей війська Запоріжського" Пилипа Орлика (1710 р.). І закінчуючи Конституцією прийнятою, Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Всі нормативні документи конституційного характеру, що були прийняті за цей період, залишили свій слід у формуванні української державності.
Вихідним в теорії конституції є вчення про її сутність. Сутність конституції -- це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики основного Закону суспільства й держави.
Відокремлюють різні точки зору щодо сутності конституції.
За часів радянської влади на Україні було прийнято не одну Конституцію. Всі Конституції, що приймалися в часи радянської влади на Україні наклали суттєві відбитки на подальше творення української державності аж до періоду перебудови у 80-90 роки.
Як вважає професор Геллінек, кожен постійний суспільний союз має потребу в утворенні, згідно з яким виражалась би його воля, обмежувалася область його діяльності, визначався статус членів союзу та їх взаємні стосунки. Таке утворення носить назву конституція.
Таким чином, кожна держава повинна мати конституцію. Держава без конституції була б анархією. Конституція притаманна навіть тиранії, державі, заснованій на узурпації, в так званих деспотіях вона так само необхідна, як і при правлінні якого-небудь демократичного комітету суспільного порятунку, типу французького комітету 1793 року.
Достатньо фактичного існування влади, яка підтримує єдність держави, що ми мали перед собою мінімум конституції, необхідний для визнання держави існуючою. Але як правило культурні народи мають у своєму розпорядженні юридично закріплену конституцію, що складається з ряду право положень.
В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.
Конституція також визначає герб, прапор, гімн та столицю держави.
Термін “конституція” походить від латинськогo слова ”, що означає “устрій”, “встановлення”. Так іменувалися деякі з актів, проголошуваних римськими імператорами. Застосування терміна “конституція”в сучасному його розумінні пов’язане з пізнішими часами –з епохою буржуазних революцій, коли інтереси нового класу, який прийшов до політичної влади, вимагали скасування віджилих феодальних відносин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найваж- ливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих проблем і стала конституція, яка згодом обернулася на невід’ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.
Першими буржуазними конституціями в сучасному понятті були Американська Конституція, прийнята в 1787 році та Французька, прийнята у 1791.
При аналізі конституцій в системі права слід враховувати, що від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють в широкому смислі слова методи та форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм якісно відрізняється від предмету правового регулювання звичайних законів своєю вищою політичною важливістю та фундаментальністю, оскільки вони торкаються основних умов політичного існування усього суспільства. Саме цим перш за все пояснюється відносна стабільність конституцій, які не є продуктом повсякденної нормовстановлюючої діяльності. Дата прийняття конституції в історії будь-якої держави представляє собою найважливішу віху, що відмічає переломний момент його розвитку. Конституція в принципі не може бути актом законодавчої сваволі, її прийняття, як правило, є історично обумовленим.
В науці права поняття "конституція" застосовується в двох смислах. В формальному смислі - це юридична конституція, тобто основний закон держави, що закріплює суспільно-економічний устрій, форму правління і форму державного устрою, а також правовий статус особи. Юридична конституція представляє собою документ, закріплюючий обов'язкові для всіх єдині норми. Однак в процесі практичного застосування приписів юридичної конституції ситуація змінюється : з'являються нові організації, приймаються конституційні та зви чайні закони, які суттєво змінюють та доповнюють норми юридичної конституції. Іншими словами, на практиці складається такий порядок здійснення державної влади, який може істотно відрізнятися від порядку, встановленого юридичною конституцією. Такий реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією або конституцією в матеріальному смислі слова. Фактична та юридична конституції можуть і співпадати і мати розбіжності. Серйозні розбіжності між юридичною та фактичною конституціями деколи породжують фіктивність частини положень основного закону. Виправлення такої ситуації у відповідності до реалій соціально-політичного життя досягається шляхом прийняття поправок до тексту конституції.
В деяких країнах політична еліта прагне здійснювати владу поза конституцією. Цей процес супроводжується як офіційним культом конституції, так і теоретичним обгрунтуванням необхідності і доречності позаконституційного правління. Цікавим для аналізу є висловлювання американських професорів Д.
Коррі та Г. Ебрегема : « Конституція - це рама або шассі, на якому встановленй працюючий двигун уряду. В межах певної терпимості тип і система двигуна можуть бути модифіковані без зміни самої рами, тобто конституції. Конституція взагалі повинна пристосовуватися до відомих змін працюючих механізмів уряду»
Виходить, що, з одного боку, конституція необхідна, оскільки без неї не може обійтися жодна демократична держава. З іншого боку, конституція вступає в протиріччя з діями політичної еліти. Історична колізія між законністю та доречністю кожен раз вирішується в залежності від розстановки політичних сил у суспільстві.
В сучасному світі нараховується близько ста чинних конституцій. Деякі з них були прийняті більше ста років тому. Найбільш старими є конституції США (1787), Норвегії (1814), Бельгії (1831), Люксембурга (1868), Швейцарії (1874). До другої світової війни також були прийняті і зараз є чинними конституції Австралії, Мексики, Ірландії. Однак більшість конституцій з'явилися після другої світової війни ( конституції країн Азії, Африки, Америки ). У післявоєнний період були прийняті або суттєво змінені конституції багатьох країн Європи (Італія, Франція, ФРН, Данія, Греція, Іспанія, Португалія), Америки, (Бразилія, Болівія, Гондурас, Домініканська Республіка, Сальвадор, Канада), Азії (Японія, Турція, Республіка Корея, Філліпіни). " (Ст. 41); "Виконавча влада здійснюється Кабінетом" (ст. 65).; "Вся повнота судової влади належить Верховному суду" (ст. 76).
1. Конституції встановлюють і закріплюють форму державного устрою - унітаризм чи федерацію, хоча в самому тексті Основного закону прямі приписи стосовно цього можуть бути відсутніми (Франція, Японія). В такому випадку ніби припускається, що саме замовчування про форму державного устрою є констатацією факту унітаризму як найбільш поширеного способу національно-політичної організації території країни. Але і у федеративних державах далеко не завжди у конституціях зустрічається термін "федерація" або його похідні. У ряді випадків конституція використовує синоніми. Так, конституції США та Індії говорять про Союз, Конституція Австрії містить термін "Союзна держава". Конституції Канади та Швейцарії також містять термін "Союз", але в офіційних документах і публікаціях вони деколи іменуються конфедераціями. Прямі згадки про федерацію містяться у конституціях ФРН, Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики.
2. Усі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян та підданих. Зазвичай у самому тексті Основного закону міститься відповідний розділ. У новітніх конституціях, осоливо латиноамериканських, правовий статус людини і громадянина з точки зору техніко-юридичної розроблено досить грунтовно, з великою кількістю деталей.
3. Усі конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади і порядок діяльності її підсистем. До їх складу входять глава держави, уряд і парламент. У конституціях також встановлюються основи регулювання такиж найважливіших політичних процесів як вибори, референдум і законодавство. У багатьох післявоєнних конституціях був закріплений інститут конституційного нагляду ( конституції Франції, Італії, Португалії, ФРН, Іспанії ).
Коло питань, які регулює конституція, є різноманітним. Однак з певним ступенем наближення можна вивести загальну закономірність, яка полягає в тому, що старі конституції є більш сумарними. Конституції епохи вільної конкуренції, за Наполеоном, були "короткими та туманними". Найбільш типовим прикладом у цьому плані є Конституція Сполучених Штатів Америки, яка містить у собі лише загальні принципи організації центральної державної влади та розподілення компетенції між Союзом і штатами. Саме через таку "невизначеність" у США була створена "жива конституція", яка суттєво відрізнялася від офіційного конституційного тексту.
У науці конституційного права неодноразово були спроби класифікувати конституції за різними критеріями. Скажімо, в залежності від форми державного устрою пропонувалося ділити конституції на унітарні та федеративні, в залежності від характеру політичного режиму - на демократичні і реакційні, в залежності від строку використання - на постійні та тимчасові. Однак перевірка часом показала, що найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, запропонована ще в минулому столітті.
Отже, проведений нами аналіз теоретичного підгрунтя конституційних процесів дає змогу зробити висновки про різноманітність історичного розвитку конституцій у різних країнах та про притаманність конституції кожної країни своїх унікальних рис, особливостей, що відображають менталітет, обставини історичного розвитку того чи іншого народу.
Проаналізувавши вищенаведені факти і витяги з конституцій різних держав, можемо з певністю ствердити, що в усьому світі основним джерелом публічного права постає Конституція як Основний Закон, що регулює публічно-правові відносини. Конституція України - значний крок уперед для здійснення публічного права у нашій молодій державі, її прийняття, безперечно, забезпечило міцну та стабільну правову базу, і можна стверджувати, що від 26 червня 1996 року Україна стала на демократичний шлях розвитку правової держави.